Показати матеріали по регіону
Пошук
Підписатись на новини (RSS) Holodniy Yar by Yuriy Gorlis Gorskiy, old site

ЄВРЕЙСЬКІ АВТОРИ про події 1917 - 1920х років в УКРАЇНІ

Думки деяких авторів-євреїв про події в Україні 1917 - 1920х років подаємо за працею члена уряду УНР Олександра Шульгіна "Україна і червоний жах. Погроми в Україні". Вперше її було видано 1927 року в Парижі, а перевидано 2001 року в Києві. Ось деякі витяги з неї...

"...Під час другого нападу на Україну російських більшовиків у 1919 році не лише євреї — вся Україна опинилася під одним величезним "погромом", і погроми євреїв були лише частиною безмежного погрому і нечуваного нищення країни з населенням 40 мільйонів... Тож з історичної точки зору лихо, яке називають "погромами євреїв", є тільки окремим випадком нещастя ще більшого, жертвою якого стала вся Україна... (С. 26, 31)

Згідно з І. Чериковером саме більшовики за їх першої появи в Україні в 1918 р. дали перші зразки погромів нечуваної жорстокості, і ненависть, яку вони викликали, була особливою. Люди перебували в стані постійної паніки, який тривав тижнями, місяцями, роками. "Більшовики..!" Цей вигук був таким же жахливим, як колись зойк, що роздавався в цій самій Україні: "Татари! Татари!". Кожна поява червоних у селі, в місті коштувала життя сотень українських патріотів. Діти, жінки, люди, які абсолютно не займались політикою, піддавались переслідуванню та вбивству. (С. 44)"

Хронологія єврейських погромів, яку наводить О. Шульгін за працями багатьох єврейських авторів (зокрема, С. Ґольдельмана "Євреї та Україна" 1921, И. Чериковера "Антисемитизм и погромы на Украине в 1917-1918 ", А. Марголина "Украина и политика Антанты", Рафеса "Два роки революції в Україні" 1920) виглядає так...

"Погроми 1917 - 1918 років були власне не погроми, а заворушення, організовані бандами демобілізованих солдатів царської армії, жертвами яких стали як євреї, так і українці. "Всі заходи для захисту євреїв прийняті...", писав у 1917 році Сіркін, один із керівників сіоністської партії про дії української влади.

Власне антисемітські погроми лютували у 1919 році і поновилися у 1920 р. та кілька разів пізніше. І започаткували їх саме більшовики на півночі Чернігівської губерніїї (Глухів, Новгород-Сіверський), коли відступали. Антисемітизм був дуже поширений в більшовицькій армії. Натомість в Армії УНР робилося все, щоб не допустити погромів. Хвиля більшовицьких погромів припинилася лише коли німецькі війська вигнали більшовиків з України у 1918 році... У 1919 р., коли більшовики знову захопили Україну, потоки крові полилися в Могилеві і Дунаївці. В Любарі (Волинь) погром тривав 15 діб, розпочатий 5-ю і 6-ю дивізіями армії Будьонного, а продовжили його червоні вояки 215 і 216 полків... (С. 32, 34, 36)

В Острополі погром зорганізував загін комуніста Котовського. У вересні 1920 р. червоні зорганізували погроми в Любарі, Острополі, Полоннім, Чорториї та Славуті. Таращанська більшовицька дивізія чинила єврейські погроми всюди, де проходила...

Ще жахливіші погроми здійснювала в той час біла російська армія Денікіна. Погроми у Фастові і на Поділлі, куди відступила ця армія, перевершили усе, що колись бувало в сфері погромів. Євреїв спалювали живими, обливши керосином, а керували цим денікінські полковники... (С. 38, 39)

Анархія, як наслідок приходу більшовиків, була головною причиною погромів в Україні — вважає єврейський історик, редактор історичної частини "Енциклопедії російської юдаїстики" доктор Віщнітцер: "Внаслідок наступу російських більшовиків та тимчасової нестабільності в країні лютувала анархія, абсолютна недостатність дисципліни поміж солдатами, які й організовували погроми (С. 66)".

Олександр Шульгін свідчить, що складність стримування і нейтралізації погромів в Україні з боку уряду УНР прямо залежала від сили і реальної влади цього уряду за присутності в Україні, крім Армії УНР, також російських білої та червоної армій, армії Махна та менших військових одиниць... Тим не менше уряд Петлюри провадив величезну роботу щодо захисту євреїв: були й урядові маніфести, і накази генералів у військових частинах, і поїздки до армії міністрів і спеціальних пропагандистів, що таврували погроми перед народом і солдатами, і робота слідчих комісій, і навіть розстріл винних у погромах (наприклад, справа Вінника 1920 року)...

"Єврейські автори І. Чериковер і С. Ґольдельман визнають, що з давних давен євреї були правою рукою крупних землевласників в Україні, які жорстоко карали селян. Тому, коли ті повставали, перші удари вони наносили по єврейських поселеннях...

... Але ось Україну захопили більшовики... Євреїв звинувачували в тому, що вони були співучасниками жорстокостей більшовиків. І ми констатуємо, що почав народжуватися новий антисемітизм, підігрітий злочинами більшовиків...

С. Ґольдельман каже з гіркою іронією: "Дійсно, більшовицька революція зробила нам подарунок у вигляді великої кількости комісарів-євреїв... Можна собі уявити, як український селянин сприймав цих євреїв, коли вони з'являлися в селі на чолі військового загону, щоб або знищити його самого, ябо забрати його зерно.

І ми повинні визнати, — констатує Ґольдельман, що велика кількість комісарів-більшовиків в Україні, якщо не більшість — це були ті молоді євреї, що походили з українських містечок. Євреї відіграли велику ролю в підтримці більшовизму в Україні.

Ґольдельман і Марґолін визнають, що євреїв було багато в Червоній Армії, тоді як в Українській Армії їх майже не було. Чериковер каже, що міста і містечка України, де євреї складали іноді більшість населення, і стали справжньою базою більшовизму в Україні.

Рафес, єврейський соціал-демократ (партія Бунд), а пізніше палкий більшовик, вважає, що без комуністичних організацій євреїв Совєтська влада не могла б встановитися в Україні. Єврейські робітники в Україні створювали основну базу Совєтів, і червона військова влада дуже опікувалася питанням залучення їх до Червоної Армії.

Коли агресорам з півночі треба було призначати своїх комісарів, їм важко було знайти кращих прислужників, ніж серед тих молодих євреїв, які відразу ставали адміністраторами, військовими начальниками тощо. Коли треба було організувати в Україні червоний терор, більшість страшних чекістів також склалося з тих самих молодих євреїв, що вийшли з українських містечок. Прізвища багатьох з них з жахом повторювали в різних місцях України...

Ледве більшовицька армія наближалась до Армії Української Республіки, в містах та містечках спонтанно спалахували повстання і легко було виявити, що серед повсталих була переважаюча більшість євреїв.

Подібні факти вражали свідомість українців. Так зароджувався новий неоантисемітизм, який легко поєднувався з антисемітизмом старим довоєнним. Щоби розпалити ще більшу ненависть поміж українців та євреїв, російські командири посилали єврейські загони в найбільш небезпечні місця фронту. Це шаленство, цю розлюченість єврейських полків проти своїх українських співгромадян у московській Червоній Армії бачили українські козаки, і це провокувало серед них страшну ненависть до євреїв взагалі...

Тож чи можна звинувачувати українські маси, неймовірно постраждалі, ошалілі від грабунків, пожеж, бомбардувань, повного нищення домівок, коли вони переходили в наступ і нищили своїх ворогів?.. (С. 44, 45-47, 48)

Видатний єврейський діяч тих часів В. (Зеєв) Жаботинський — учасник збройної боротьби за єврейську державу в Палестині — після вбивства московським агентом у Парижі С. Петлюри написав: "Ні Петлюра, ні Винниченко, ні інші видатні члени Українського уряду ніколи не були погромниками... Це веде нас до загальної правди, до глибокої правди, до тої правди, що причина погромів знаходиться не в антисемітизмі окремих осіб, але в антисемітизмі подій. Умови в Україні були спрямовані проти нас. Цей стан речей виник історично".

Попри цькування з боку фанатично налаштованих єврейських кіл, він категорично заявив: "Коли я помру, ви можете написати на моїй могилі: "Це — людина, яка уклала угоду з Петлюрою". (С. 67)

Інший відомий єврейський діяч — Марґолін, що захищав на судовому процесі Бейліса, ставши великим прихильником української справи, неодноразово наголошував: "Для того, щоб якнайкраще прислужитися своїм браттям-євреям в Україні, треба надати свою поміч їх спільній батьківщині — Україні".