БАЗАР. Перепоховання Героїв. 2002 р.
ЯК ЦЕ БУЛО

 

1920 р.
Українська держава впала. Її поділено між Польщею і Росією. Залишки українського війська інтерновано на території польської держави. В окупованій більшовицькою Росією східній Україні лютує жахливий терор – у селян забирають збіжжя, непокірних відправляють у тюрми, а за найменший опір розстрілюють. Та попри це, Східна Україна бореться.

1921 р.
Головний отаман Армії УНР Симон Петлюра приймає рішення спрямувати до Східної України добровольців – козаків і старшин Армії УНР, інтернованих за “дружніми польськими дротами”. Селянство Східної України чекає на прихід українського війська, яке б очолило повстання. В жовтні – листопаді, коли сприятливий для повстання момент вже було втрачено, три військові групи переходять польсько-совєтський кордон. Останньою переходить найчисельнііша – Волинська – група – під безпосереднім командуванням генерала-хорунжого Армії УНР Юрка Тютюнника. Перебуваючи у безперервних боях, група посувається на Київ. Та, отримавши поразку в Коростені, Тютюнник повертає у бік польського кордону. Перевтомлена від постійних боїв та маршів Волинська група в ніч на 17 листопада зупинилась на відпочинок у с. Малі Миньки (нині Народицький район на Житомирщині). Опівдні село оточила бригада Григорія Котовського. В неймовірно жорстокому бою загинула третина групи, а понад 500 козаків і старшин потрапило до російського полону. Більшу частину полонених – 360 – було розстріляно в м. Базар. Тих, хто загинув у бою, позакопували у різних місцях у районі сіл Малі Миньки та Звіздаль.

1941 р.
Совєтська влада залишає Житомирщину. В Базарі та інших місцях поховань насипаються могили, ставляться хрести. В с. Малі Миньки староста зібрав комсомольців і наказав насипати могилу полеглим воїнам, яких було закопано на кладовищі біля дубів.

1944 р.
На Житомирщину повертається російсько-совєтський окупант. Хрести зрубуються, могили зрівнюють із землею.

1950-ті роки (друга половина)
“Хрущовська відлига”. В село з ув’язнення повертається колишній староста села Звіздаль Литвиненко. Він ставить дубового хреста на могилі полеглих, що знаходиться на відстані 1,5 км на північний схід від с. Звіздаль.

1962 р.
Дорогою повз братську могилу біля с. Звіздаль підводою їде голова колгоспу Павленко. Павленко говорить їздовому: “Йди до могили і зрубай хреста”. “Рубати хреста я не буду”, – відповідає їздовий. Тоді Павленко злазить із воза, бере сокиру і зрубує хреста.

1992 р.
В Базарі навколо відновлених могил поставлено чавунну огорожу. Йде пошук могил полеглих в районі сіл Малі Миньки та Звіздаль. Пошук ускладнюється тим, що ці села безлюдні – радіація.
В пошуках могил веде активну участь мешканець с. Базар Павло Єсипчук. В його супроводі приїжджаємо в с. Рудня-Базарська, що в 4 км від Базару. Павло веде нас на подвір’я Петра Близнюка, що разом з дружиною переїхав з Миньок у Рудню. Розпитуємо їх про могилу, що на кладовищі в с. Малі Миньки.
Петро говорить: “Ось вона (показує на дружину) була комсомолкою. Староста зібрав комсомольців і вони в 41-му насипали ту могилу. А в 44-му розрівнювали. Ото вона насипала, а потім розкидала”.
Дружина підтвердила, та на кладовище в Миньки їхати відмовилася. Поїхав Петро.
Вже на місці він впевнено веде до дубів і показує на місце, де колись була насипана могила. Бачимо невелику ямку – хтось брав пісок, кілька старих вінків та інше цвинтарне сміття...
Пізніше, вже у вересні, їду з Павлом Єсипчуком у с. Звіздаль. Павло говорить: село виселене, залишилась одна сім’я Конопліїїв. Анатолій Коноплій знає, де знаходиться могила.
Знайомимося з Анатолієм, 1946 року народження, і його батьками. Анатолій сідає до нас у машину і ми лісом їдемо до могили.
– Тепер тут ліс, – розповідає Анатолій, – а коли я малим пас свиней, тут було поле. Ліс посадили в 1952 році.
Анатолій згадує, що чув від старших, зокрема про бій одного козака проти двох котовців на околиці Звіздаля. Селяни спостерігали з вікон, як він, зажурено схиливши голову, вів коня. Раптом побачив, що на нього несуться з оголеними шаблями котовці. Стрепенувся козак, вихопив шаблюку, зарубав обох і поскакав далі...
Показав нам Анатолій і хату, де під підлогою комори сховався один козак (комора була на палях і її підлогу від землі відділяло півметра). Таким чином він врятувався. Розповів Анатолій, що один селянин зі Звіздаля відвіз пораненого козака до діда, який проживав чи то в лісі, чи на пасіці. Під час обшуку дідової хати котовці знайшли пораненого, якого тут же і застрелили. Діду також загрожувала смерть і він, щоб уберегти себе, виказав того, хто привіз до нього пораненого козака. Котовці поїхали до того селянина і прямо у хаті застрелили його.
Розповів Анатолій Коноплій і про іншого козака, який заховався в сіні на горищі однієї з хат. Господарями були місцеві жиди. Ранком господиня-жидівка вийшла доїти корову і козак на свою біду попрохав її дати щось поїсти, виказавши таким чином себе. Невдовзі на подвір’ї з’явились котовці і прямо у сіні застрелили козака...
Так, розмовляючи, добираємося до місця.
Зупиняємося.
Могила має бути на підвищенні, яке тягнеться перпендикулярно дорозі на віддалі 150 м від нас.
Шукаємо залишок зрубаного хреста.
– А може, хрест ще й лежить, – говорить Анатолій.
Ходимо лісом, шукаємо могилу, але ніяких її ознак не знаходимо. Анатолій вже втратив надію і відходить у село.
День закінчується. Треба й нам вибиратись із лісу.
Наступного дня знову виїжджаємо на пошуки. Раптом чую вигук Павла: “Знайшов!”
Йду до нього. Павло тримає в руках трухлявий шматок дерева завдовжки 60 см. Він витягнув його із землі.
Та на цьому місці – жодних ознак могили – земля рівна, навкруги – сосни.
– Це могила, – говорить Павло, – бо звідки взятись тут цьому залишку дерева?
Потім приносить заступ і починає копати.
Вже вирив яму з метр глибиною, а нічого нема.
Починаємо сумніватись.
Та ось заступ об щось стукнув.
Павло відкидає пісок і витягає велику кістку.
– Це з руки, – говорить він.
Все. Це могила. Знайшли.
Павло кладе назад кістку. Засипаємо яму.

1999 р.
Об’єднання бувших українських вояків у Великобританії (голова д-р Святомир Фортун) виступило з ініціативою спорудження пам’ятника розстріляним козакам і старшинам Армії УНР в м. Базар. Приблизно навесні того ж року мене було викликано до Києва, де на квартирі полковника Василя Кука відбулася зустріч зі С. Фостуном. Мені було запропоновано взяти на себе безпосереднє керівництво над спорудженням пам’ятника українським героям.
Повернувшись до Житомира, я звернувся до архітектора Олександра Бориса. Він погодився. Невдовзі його проект було затверджено. Тим часом Об’єднання бувших українських вояків у Великобританії (ОбВУ) звернулося із пропозицією підтримати їхню ініціативу до інших громадських та релігійних організацій. Погодились внести кошти і стати співфундаторами пам’ятника ще дві організації: Автокефальна церква у Великобританії та Фундація ім. Симона Петлюри.

2000 р.
26 серпня відбулося урочисте відкриття пам’ятника. Крім інших, в урочистостях взяла делегація ОбВУ на чолі зі Святомиром Фостуном, який посадив дуба навпроти великої могили. А я посадив дуба коло меншої могили.
На могилу (Миньки – Звіздаль) додатково накладається грунт та покривається дерном. Встановлюються гранітні хрести – ідентичні тим, що на меморіалі в Базарі.

2001 р.
В серпні з нагоди відзначення 10-ліття незалежності в Базарі знову побувала делегація Об’єднання бувших українських вояків. Частина делегації відвідала й могили полеглих у бою коло сіл Малі Миньки та Звіздаль. Невдовзі, вже з Великобританії я отримав від С. Фортуна листа, в якому він запропонував перепоховати останки воїнів УНР з тих могил до меморіалу в м. Базар.

 

2002 р.
Після певних вагань, викликаних небажанням порушувати спокій покійних, оргкомітет таки прийняв рішення провести перепоховання останків зі знайдених могил до могил їхніх товаришів у Базарі. Таке рішення було викликане тим, що могили знаходяться в радіоактивній зоні, дороги заростають і через якийсь час туди неможливо буде дістатись.
Архітектор із Житомира О. Борис пропонує свій проект могили для останків вояків Армії УНР. Проект затверджено.
В липні – серпні насипається висока пірамідальна могила зі склепом всередині. На могилі встановлюється масивний гранітний хрест (3,5 м). Поруч – гранітна плита. На ній вибито:

“Вічна слава і пам’ять воїнам Армії УНР – учасникам Другого Зимового походу, полеглим у бою 1921 р.”.

Фундаторами цієї могили стали Об’єднання бувших українських вояків у Великобританії, Українська громада м. Карлай та Українська автокефальна православна церква.
Одержавши нарешті (аж наприкінці вересня) від Житомирської обласної державної адміністрації дозвіл на перепоховання, приступаємо до завершальних робіт.
Розкопували могили з 4 по 6 жовтня. Почали з могили, що на кладовищі у с. Малі Миньки. На жаль, слідів братського поховання ми не знайшли. Віднайшли поховання, яким понад 100 років. Виявилось, що це старовинний цвинтар, про який вже не пам’ятають. Копати далі не було сенсу.
5 жовтня відновили цю символічну могилу – хай нагадує, що десь тут, біля дубів, поховано 23-х учасників Другого Зимового походу Армії УНР.
Потім поїхали до могили, що в лісі за Звіздалем. Згідно з інформацією, яку дав Анатолій, там було поховано 17 козаків. Хоча одна, 90-літня жінка стверджувала, що в могилі спочиває понад 40 козаків.
6 жовтня під вечір робота була закінчена. З ями, довжиною 6 м., шириною 2,20 м та глибиною півтора метри вийнято 46 останків полеглих. Багато черепів було порубані шаблями, в кістках застрягли кулі.
Останки наших героїв у мішках були відвезені в церкву УПЦ КП в с. Рудня-Базарська до отця Руслана і розкладено у 4 домовини.
11 жовтня відбулося перепоховання.
О 13.00 год. у церкві с. Рудня владика Ізяслав і священики почали службу Божу.
О 14.00 год., вкриті китайкою труни, встановлюються на машину з відкритими бортами. Процесія (священики, гості з Англії, члени київського “Меморіалу” та Спілки офіцерів України) повільно рухається до Базару.
О 14.40 год. біля сільської ради Базару машину зустрічає військовий духовий оркестр і відділ військових із Житомира, представники влади, Братство УПА Волинського краю на чолі з Мелетієм Семенюком...
Оркестр грає сумні мелодії. Колона рушає до могил.
О 15.00 год. біля пам’ятника героям Базару розпочався скорботний мітинг.
Після короткої панахиди, домовини з останками 46 безіменних учасників Другого Зимового походу Армії УНР беруть на плечі і несуть до склепу, вмурованого у насипану могилу, яка стала водночас і символічною могилою для всіх козаків і старшин, які полягли у боях під час Другого Зимового походу.
Шеренга автоматників віддає військові почесті – салют. Грає духовий оркестр. Відділ військових парадним кроком марширує асфальтовою доріжкою. Попереду з шаблею – командир.
Робітники замуровують і засипають склеп.
Спіть спокійно, друзі.
Знайте, що ваш неспокій перейшов до наших сердець.

Сергій БАБИЧ,
колишній політв’язень російських тюрем

м. Житомир