Вже з юнацьких літ Микола Міхновський задумувався над питанням: “На ґрунті якого права з наших дітей готують по школах заклятих ворогів і ненависників нашому народові? Через що навіть у церкві панує мова наших гнобителів? Яким правом правительство російське здерті з нас гроші витрачає на користь російської нації, плекаючи і підтримуючи науку, літературу, промисловість… і, нарешті, найголовніше: чи має право царське правительство взагалі видавати для нас закони?..” 2.
Не дивно, що вже дев’ятнадцятилітнім Микола Міхновський вступає до щойно створеного нелегального Братства тарасівців, енергійно розбудовує його найчисельнішу групу – київську, розробляє основні теоретичні та організаційні засади братства, яке вже тоді, в 1892 р., стало на шлях боротьби за “повну автономію України”...

В січні 1898 р. Микола Міхновський переїжджає до Харкова, де відкриває власну адвокатську контору. У 1900 р. він бере участь у створенні першої української політичної самостійницької організації – Революційної української партії, організовує у Харкові її Установчий з’їзд, пише програму РУП, яку видає окремою книжечкою під назвою “Самостійна Україна”.
“Наш нарід перебуває у становищі зрабованої нації”, – констатує Міхновський. Виникає питання, говорить він, чи національне визволення можливе для українського народу, який і досі переживає “довгий і важкий антракт” у своїй історії, коли українцеві і далі “невільно признаватися до своєї національності, коли любити Вітчизну рівнозначно, що бути державним зрадником”? Невже “придбане кривдою” за давністю злочину набуло “законного” нового власника? Невже “над нами висить чорний стяг, а на ньому написано: “Смерть політична, смерть культурна для української нації”?
Як відповідь на ці страшні запитання Микола Міхновський піднімає –наперекір історичній течії – синьо-жовтий прапор, на якому виклично пише великими літерами: “Одна, єдина, неподільна, вільна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі”.
Це гасло Микола Міхновський публічно виголосив у березні 1900 року під час вшанування пам’яті Тараса Шевченка у Полтаві та Харкові.
Малоросійська інтелігенція, вихована на російській культурі, сприйняла цей маніфест самостійництва вкрай вороже. Незадоволення почалось і в самій РУП, від імені якої Міхновський і видрукував цю програму. Автора звинуватили у шовінізмі, надмірному радикалізмі, в “орігінальнічаньі”.
Попри вихор звинувачень, Микола Міхновський наприкінці 1900 р. від імені тієї ж РУП написав “Отвертий лист до міністра Сіпяґіна”, який завершувався словами: “Українська нація мусить добути собі свободу, хоч би і захиталася ціла Росія. Українська нація мусить добути своє визволення з рабства національного та політичного, хоч би пролилися ріки крові”.