Цвинтар на Волі у Варшаві

Мандруючи стежинами православного цвинтаря у варшавському районі Воля, як і кожного великого некрополю, віч-на-віч зустрічаємося зі слідами історії, в тому числі й української.

Найстаршим з цих слідів буде могила Марії Білозерської (пом. 1891), дружини Василя Білозерського, соратника Тараса Шевченка – члена Кирило-Мефодіївського братства та редактора першого українського журналу “Основа”. Неподалік від церкви св. Іоана розташовані могили визначних учасників Визвольних змагань – м.ін. членів українських урядів та дипломатів, а згодом діячів Українського центрального комітету у РП Євмена Лукасевича (1871-1929), Андрія Лукасевича (1883-1944) та Олександра Саліковського (1866-1925). Тут також спочили капелан 5 Херсонської дивізії Армії УНР о. Анатолій Волкович (пом. 1923 р.) та уродженець Холщини, св. священномученик Василій Мартиш (1874-1945), у 1921-1936 рр. головний православний капелан Польського війська, який загинув мученицькою смертю в рідному Тератині.

Більшість однак учасників Визвольних змагань, переважно військовиків, яких у 1920-1940-их похоронено на Вольському цвинтарі, спочиває на двох окремих полях (пол. – kwaterach), означених номерами 36 та 93. Їхні могили, як генералів, так і звичайних солдатів, відрізняються характерними бетонними хрестами, зразком для яких став один із військових хрестів-орденів. Загалом на Вольському цвинтарі спочиває понад сотня солдатів та офіцерів Армії УНР, в тому числі кільканадцятьох генералів, м.ін. ген. Володимир Сальський (1885-1940) – у 1919-1920 рр. головний командир Армії УНР і міністр військових справ та ген. Марко Безручко (1883-1944) – командир 6 Січової дивізії та організатор оборони Замостя перед червоноросійською Кінною армією у серпні 1920 р. Детальний опис українських могил на Вольському цвинтарі знайдемо у екскурсорі (путівнику) “Cmentarz prawos?awny na Woli w Warszawie. Groby ukrai?skie” (Bаршава 2002), опрацьованому Романом Шагалою та Олександром Колянчуком та виданому завдяки Православній парафії св. Іоана на Волі.

Після ІІ світової війни, коли державна влада борців за волю України визнавала злочинцями, позбавлені опіки українські могили руйнувалися, з пам’ятників зникали металеві пластини зі знаком Тризуба та таблички з іменами. Щойно у 1980-их, завдяки зусиллям українців, які проживали у Варшаві, передовсім Миколи Сивицького, та фінансовій допомозі українців з США і Канади, частина могил в обох кватерах була відновлена. Сприяв цьому і адміністратор цвинтаря, настоятель Вольської православної парафії о. Анатолій Шидловський. Праці над відновленням могил пожвавилися у 1990-их, коли окрім Об’єднання українців у Польщі включилося у це діло також Посольство України. В облаштуванні оточення поховань допомогли польське Міністерство національної оборони та українська громадськість Варшави. Завдяки старанням посла України Дмитра Павличка каменярські фірми з Волині виконали для обох кватер пам’ятники з чорного мармуру з написами “Борцям за волю України 1918-1920. Zolnierzom Ukrainskiej Republiki Ludowej broniacym wolnosci Ukrainy i Polski 1918-1920”. Урочисте посвячення відновленої кватери 36 відбулося у 1999 р., з участю Президентів України і Польщі. Кватеру 93 урочисто посвячено у 2000 р, з участю прем’єр-міністра Віктора Ющенка.

Як розповів о. Мар’ян Бендза, який відправляв молебень та молитву над могилами, українські урочистості на цвинтарі відбуваються вже від біля двадцяти років: Ще перед проголошенням незалежності ми тут молилися і мріяли про незалежну Україну. Зараз зі слов’янських країн тільки українське Посольство на всі державні свята молиться тут в цій церкві. Багато разів були тут міністри оборони України, шеф генерального штабу Української армії. Всі представники державної влади, які приїжджають до Варшави, від президента починаючи, завжди відвідують цю церкву, завжди складають квіти на могилах цих, які віддали своє життя за те, щоб ми сьогодні мали вільну незалежну Україну.

“На Волі” поховані козаки Армії УНР Олександр Богач, Яків Химочка, Андрій Корницький, Сава Семенюк, військовий службовець Іван Шевченко, військовий інвалід Левко Галайденко, козаки Армії УНР і водночас священики Павло Пащевський, Анатолій Волкович і Олександр Чубук-Подольський, митрофорний протоієрей Армії УНР Іван Джулинський, хорунжий УГА Теодор Когутяк, старшини Армії УНР Микола Пекарський, Олександр Цимбалюк, Петро Черненко, Олександр Пухальський, Герасим Драченко, Ілля Герман, Михайло Поготовко, Леонід Русаневич, Олександр Виговський, Євген Бутович, Ілля Чудненко-Чудний, Григорій Дорошенко, Іполит Габрилович, Герман Арнд, Левко Гаєвський, Сергій Гамалій, Сергій Іванишин, Микола Янчевський, Сергій Киричок, Микола Магаляс, Михайло Мишаків, Петро Надемський, Віктор Островський, Арефій Павлюк, Володимир Побулавець, Яків Рябокінь-Розанов (учасник бою під Крутами), Олександр Рошко-Ординський, Грицько Стеблевець, Сергій Щелковників-Метаксіян, Микола Васильєв, українські генерали Марко Безручко, Олександр Бурківський, Микола Коваль-Медзвецький, Віктор Кущ, Всеволод Змієвський, Володимир Сальський, Олександр Пороховщиків, Євген Федосіїв, Мусій Пономаренко, громадські діячі УНР Євмен Лукашевич, Петро Холодний-старший, Олександр Лотоцький, мати Олени Теліги...

На жаль, чимало поховань не ідентифіковано. А датовані вони 1921 роком. На багатьох хрестах написи – “Невідомий козак Армії УНР” або “Незнаний козак Армії УНР”.