У червні 1905-го. Панцирник «ПОТЬОМКІН»

За традицією Чорноморський військовий флот комплектувався переважно вихідцями з України. Це було доцільно з економічної сторони і з точки зору якісного поповнення особовим складом, адже відомо, що українці - великі романтики, в яких глибоко в душі закладена козацька любов до водної стихії та до морських походів. Отже й більшість команди панцирника були українцями та ще й походили з давніх козацьких поселень, відтак носили в собі гордий волелюбний дух. Великої популярності на кораблі зажив «Кобзар» Тараса Шевченка. Про це ще в радянські часи зробив дослідження «Кобзар на «Потьомкіні» Василь Костенко. Уривки з Шевченкових віршів та поем потьомкінці використовували й у своїх революційних гаслах та виступах.
Безпосередньою причиною повстання стало стихійне заворушення команди корабля через недоброякісну їжу та вбивство офіцерами-шовіністами унтер-офіцера Григорія Вакуленчука, який виступив поборником прав матросів.
Очолив повстання унтер-офіцер Панас (Опанас) Матюшенко, до нього приєднався офіцер Олександр Коваленко, про якого годі шукати в радянських офіційних джерелах. Саме вони створили суднову комісію для керівництва повсталим панцирником.
Хто ж вони були - українські революціонери-романтики?

Григорій Вакуленчук, 1877 року народження, походив з поліської селянської родини з с. Великі Коровинці на Житомирщині. Службу на Чорноморському флоті розпочав в 21 рік (1898 р.). Служив спочатку командором на панцирнику «Князь Потьомкін», згодом став артилерійським унтер-офіцером на цьому ж кораблі. 14 червня 1905 року очолив стихійний виступ матросів, під час якого був застрелений офіцером-шовіністом Гіляровським. Похорон Г. Вакуленчука в Одесі вилився у величезну демонстрацію з виразним українським національним забарвленням. Радянські енциклопедії та довідники приписують Г. Вакуленчуку членство в РСДРП та навіть керівництво соціал-демократичним осередком корабля, що вельми сумнівно, так як на той час вплив цієї партії на моряків - чорноморців був мізерним, майже ніяким. Більшість з них була схильна до анархічних поглядів, адже майже в кожного нуртував вільний дух степових лицарів - запорізьких козаків. Ми не маємо особистих свідчень та споминів Г. Вакуленчука, тож йому можна приписати будь-які погляди, чим не забарились скористатись більшовики, оголосивши його «своїм».
Після вбивства Г. Вакуленчука 26-літній унтер-офіцер П. Матюшенко закликав команду корабля до повстання і очолив суднову комісію для керівництва панцирником (фактично став командиром корабля).

Український революціонер-романтик Панас Матюшенко походить з с. Дергачів Харківської губернії, де він народився 14 травня 1879 року в сім’ї кустаря-шевця. Це був національно свідомий українець, його світогляд формувався під впливом односельчанина відомого кобзарознавця, письменника та вченого Гната Хоткевича, з яким він товаришував із дитинства. «Перші уроки свободолюбства дістав я з отої твоєї школи», - писав Матюшенко в своєму листі Хоткевичу. Завдяки йому П. Матюшенко закохався у поезію Т.Г. Шевченка та навчився грати на бандурі. Пізніше (у червні 1907 року) у Львові він признається Г. Хоткевичу: «Того й Т. Шевченка люблю більше будь - кого з вашого брата письменника. Він навчив мене ненавидіти все недобре, нечесне й лукаве. І ти в цьому трохи винен, Гнате. Тоді в Деркачах ти посіяв у мою душу Шевченка на все життя».
Про події на «Потьомкіні» П. Матюшенко напише спогади у книжці «Матроси Чорного моря» під час перебування в Бухаресті після вимушеної здачі корабля румунській владі. Звідти він виїде до Швейцарії, а згодом до Америки. У «Довіднику з історії України» зазначається, що 1907 року П. Матюшенко переїхав до Парижу. У червні 1907 року, всупереч умовлянням свого друга Г. Хоткевича, він нелегально повернувся в Україну. Царська охранка вислідила його і заарештувала в Миколаєві. Після тривалого слідства 20 жовтня (2.11.) 1907 року за вироком військово-морського суду Матюшенко був страчений (повішений) у Севастополі.
Повсталі ухвалили два звернення: «До гнобителів народу» і «До всіх поневолених народів Росії», що свідчить про національно-визвольну спрямованість повстання на панцирнику. 20 червня (3.07.) 1905 року суднова комісія передала іноземним консулам відозви: «До всього цивілізованого світу» та «До всіх європейських держав», в яких роз’яснила мету своєї боротьби.
Повстання на «Потьомкіні» викликало великий резонанс на флоті. До повсталого панцирника приєднався міноносець № 267.
На придушення повстання командування Чорноморського флоту 16 (29) червня 1905 року послало 2 ескадри (5 панцирників, 1 крейсер, 7 міноносців). Але моряки ескадри відмовилися стріляти по кораблю. Більше того, панцирник «Георгій Побідоносець» приєднався до повсталого «Потьомкіна». До його команди з палкою промовою звернувся член суднової комісії повстанців інженер-механік Олександр Коваленко: «... Ми тепер брати не тільки по крові, а й по духу, стоїмо за одне і вимагаємо своє, і доб’ємося того, що потрібно не тільки нам, а й нашим дітям та внукам. Хай живе Свобода!».
Про цю видатну постать у нас мало відомо. А між тим саме такі постаті обертали колесо нової української історії.

Народився О. Коваленко 28 липня 1875 року в м. Ромни на Полтавщині (тепер Сумська область). Після закінчення реальної школи вступив до Технологічного інституту в Харкові, де заприятелював з тим же Гнатом Хоткевичем, який теж навчався у цьому ж інституті. Під впливом великого знавця українського фольклору та кобзарського мистецтва формувалася національна свідомість О. Коваленка та його революційні погляди. На другому році навчання О. Коваленко вступив до заснованої саме тоді Д.Антоновичем (у майбутньому ректор Українського Вільного університету в Празі) Української студентської громади (УСГ). У 1900 році разом з членами УСГ Д. Антоновичем, Ю. Колладом, Л. Мацієвичем та М.Русовим став засновником Революційної Української партії (РУП), статут якої написав основоположник українського націоналізму поручник М. Міхновський. Як бачимо, О. Коваленко - український революціонер, який свідомо обрав шлях служіння рідному народу. Приятелюючи з Г. Хоткевичем, Коваленко просто не міг не познайомитися з його другом - військовим моряком Чорноморського флоту П. Матюшенком. Чи не це знайомство вирішило майбутню долю О. Коваленка, коли він у 1903 році з дипломом інженера-технолога обирає долю морського офіцера?
Після кількох переходів в Одесу - Констанцу - Феодосію в пошуках запасів прісної води, вугілля та продовольства, і не отримавши бажаного, революційний «Потьомкін» вимушений був 25 червня 1905 року здатись румунській владі. Повстала команда зійшла на берег, як політичні емігранти.
О. Коваленко перші роки еміграції перебував у Женеві, потім перебрався у Париж, де протягом десяти років працював заступником директора російської середньої школи, а також викладав у старших класах математику і фізику. Одночасно він не покидав свою революційну діяльність. На еміграції Коваленко написав спогади про революційні події на панцирнику «Потьомкін», які вийшли у 1906 році в «Літературно-науковому віснику » у Львові. У 1915 - 1916 рр. редагував у Лозанні двотижневик «L’Ukraine» французькою мовою. Повернувшись після революційних подій 1917 року в Київ, О.Коваленко очолив департамент морської освіти в Морському міністерстві.
З 1919 року О. Коваленко на службі в Українській дипломатичній місії. Спочатку в Женеві, а потім у Парижі обіймав посаду 1-го секретаря Української дипломатичної місії (консула УНР). 1920 року брав участь в асамблеї Ліги націй як секретар української делегації. 1922 року, коли українські емігранти створили в м. Подебрадах (Чехія) Українську господарську академію (УГА), О. Коваленка запросили викладати теоретичну та прикладну механіку, згадавши його високу кваліфікацію інженера. Незабаром він керував кафедрою, а потім став деканом інженерного факультету, викладав аналітичну геометрію, в останні роки - математику та опір матеріалів. У 1926 році він особисто познайомився з видатним українським церковним та громадсько-політичним діячем Андреєм Шептицьким під час відвідин останнім академії. Постать великого Митрополита справила на О. Коваленка незабутнє враження.
О. Коваленко був і помітним в Європі вченим. В перші роки в УГА бракувало підручників українською мовою. Своєю наполегливою працею він створив такі визначні підручники для вищої школи: Приложення диференціального рахування у 1923 р., Курс аналітичної геометрії в просторі та Теоретична механіка у 1924 р., Прикладна механіка у 1925 р. Пізніше, в 1936 році Коваленко видасть підручник Основи вищої математики, а в 1940 для заочного навчання в Українського технічно-господарському інституті (УТГІ), в який згодом перетворилася УГА, склав середньо-шкільний курс Алгебри та геометрії. 1939 року вийшла його збірка спогадів «З минулого», які для дослідників української історії мають не абияку цінність. Колишній потьомкінець, почесний доктор УТГІ, професор-інженер О. Коваленко прожив довге і цікаве життя. 1963 року його не стало, похований у Женеві.
Життєвий шлях інших потьомкінців, рядових учасників повстання, склався по-різному. Деякі повернулися в Росію у перші роки після революції 1905 року, були схоплені жандармами і засуджені, більшість же повернулася з-за кордону після буремного 1917 року.
У жовтні 1905 року панцирник був повернутий Румунією Росії і перейменований в «Святий Пантелеймон», під цим іменем він пробув у складі російського флоту до квітня 1917 року, коли йому повернули його колишнє ім’я. Але не на довго, вже у травні 1917 року його назвали «Борець за свободу». Підірваний у квітні 1919 року.

Володимир КОРНЕЛЮК