ЗМІСТ


ПОЧАТКИ УКРАЇНСЬКОЇ АВІЯЦІЇ

ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ АВІЯЦІЇ

УКРАЇНСЬКА АВІЯЦІЯ ГЕТЬМАНАТУ

УКРАЇНСЬКА АВІЯЦІЯ У ВИЗВОЛЬНІЙ ВІЙНІ

А. Повстання проти гетьманату і доля авіяції

Б. Виникнення і розвиток Галицької авіяції

В. Лебедина пісня української авіяції

Г. Фінал

Література

 

Цей стислий нарис про українську авіяцію бажаю присвятити всім тим українським літунам, зорцям, технічному й допоміжному персоналові, що цю авіяцію творили й обслуговували в дуже важких і несприятливих умовах. Дякуючи їх особистим вальорам, героїзмові, посвяті і жертовній праці, українська авіяція існувала й осягнула, у визвольній війні, значні успіхи. Переможена ворогом вона не була, бо зі своїх піднебесних "полів" бою зійшла через брак бензини. Тодішні можні світу заборонили бензину доставляти на територію, зайняту українською армією. Через мури їхньої смертельної бльокади України, туди не могли дістатися навіть ліки.
Цього року минає 50 років від виникнення української авіяції. Хоча її організаційні зав'язки постали вже раніше, вперше українські лі­таки появилися боєвим шиком над Києвом дня 1 березня 1918 року. Відповідно до цього, день 1 березня можна вважати "Днем українсь­кої авіяції" так, як день 29 квітня святкуємо, як "День Української Фльоти". У цей день був даний наказ Чорноморській Фльоті піднести український прапор, але деякі кораблі цієї фльоти піднесли його вже в листопаді 1917 року.

Було б добре і по-християнськи відзначити в гурті ветеранських та молодіжних організацій "День Української Авіяції" Богослуженнями в церквах та хоч скромними згадками про наших літунів та їхні боєві дії.

Автор, 1968 рік.

***

УКРАЇНЦІ В РОСІЙСЬКІЙ ТА АВСТРІЙСЬКІЙ АВІЯЦІЇ

Українську авіяцію створили літуни, що раніше служили в росій­ській та австрійській авіяції. Перший авіозагін в російській армії був сформований в 1911 році, а на Україні, в Києві, в 1912 році. Створення цих загонів в'яжеться з досвідом італійсько-турецької (1911-1912) та балканських воєн, в яких вперше були вжиті літаки для розвідки та зв'язку.

За роки І Світової війни, російська авіяція значно зміцніла, зросли авіяційні кадри та дуже вдосконалився її особовий склад. За даними ген. Головіна, наприкінці 1916 року, російська авіяція мала 75 авіозагонів, 716 справних літаків, 502 літуни (пілоти) та 357 "зорців" (так, в українській авіяції називали повітряних обсерваторів, по-російськи "наблюдателів"). В 1917 році, значну матеріяльну допомогу подали російській авіяції держави Антанти й кількість загонів та літаків тіль­ки збільшилася.

До речі, в російській авіяції служило чимало українців. У роки вій­ни, у Києві, на Волинському аеродромі, діяла авіяційна школа Південно-західнього фронту. Інструктором літання в цій школі був пор. Ми­кола Рогаля-Левицький, близький приятель М. І. Міхновського.

Російська авіяція мала дійсно літунів високої кляси і по ній цей ви­сокоякісний особовий склад перебрала українська авіяція. З австрій­ської авіяції українська авіяція теж отримала добрих літунів і механі­ків, що визначалися дещо відмінною, "німецькою" школою.

Австрійська авіяція постала теж в 1911 році. У роки війни вона користувалася великою допомогою з боку Німеччини, що посідала високорозвинену авіяцію та авіяційну промисловість. В 1918 році, австро-угорська авіяція мала 1,200 літаків, що були організовані в 20 розвідчих, 10 винищувальних та 3 важких бомбардувальних авіодивізіонах.

Австрійська авіяція мала свою авіяційну промисловість, що ви­робляла добрі літаки типу "Альбатрос" чи "Бранденбург". Російська авіяція своєї промисловости не мала, що дуже обмежувало її розви­ток. Вона здана була на закупівлю літаків за кордоном, але звідтіль "союзники" продавали за великі гроші тільки такі літаки, яких самі не потребували. Це ставило російську авіяцію в гірше становище в бойо­вому відношенні: німецький винищувач "Фоккер" майже завжди ви­гравав бій із французьким винищувачем "Нюпором" старшої системи через свою швидкість (150 проти 110 км/год.). З цієї причини, російсь­ка авіяція мала жахливі втрати в перших роках війни у повітряних боях.

Щоб дещо зарадити цьому становищу, російська авіяція створила т.зв. авіяційні парки, що, по суті, були авіяційними заводами. У них не тільки направляли й поліпшували існуючі моделі літаків, але й вироб­ляли власні моделі, як, наприклад, важкий 4-моторовий бомбардува­льник типу " Ілля Муромець".

На Україні, було розташовано три такі авіяційні парки, 2 у Києві (3-й та 5-й) і 1 в Одесі. У Києві, мілітарною опорою місцевих большевицьких організацій був 3-й авіяційний парк, в якому у виборах до Всеросійських установчих зборів (листопад 1917) на всіх 1,378 відданих голосів, 929 (67.8%) випало на большевицький список. В обох авіяційних парках та в Арсеналі, що був воєнним муніційним заводом, не лику більшість становили літунські механіки й металургійні робітники, завезені сюди в роки війни з Московщини, або евакуйовані з Риги (латиші тоді були майже поголовно большевиками). Оце й власне був той "український народ", що з допомогою московських інвазійних армій встановлював на Україні "владу Рад".

ПОЧАТКИ УКРАЇНСЬКОЇ АВІЯЦІЇ

20 листопада 1917 року Центральна Рада проголосила була III Універсал, яким на території 9 українських губерній (без Криму) вста­новлено було Українську Народну Республіку. І хоча III Універсал не поривав федеративних зв'язків з Росією, проте УНР цього часу бу­ла де факто незалежною державою, бо Центральна Рада не визнавала створену большевицьким переворотом Раду народніх комісарів "все­російським" урядом, а тільки урядом Росії. Отже, "федерацію", перед­бачувану III Універсалом треба було щойно творити; де факто вона не існувала.

Це мало те значення, що Центральну Раду і її уряд — Генераль­ний секретаріят — ніхто не міг обмежувати в тих ділянках закордон­ної чи військової політики, які, звичайно, обмежуються федеративни­ми чи конфедеративними зобов'язаннями. Таким чином, політика УНР до проголошення IV Універсалу, який вже стверджував само­стійність УНР де юре, була цілком "самостійною" і те, що ми тоді в ділянці закордонної чи військової політики осягнули, завдячуємо ви­ключно самі собі.

Очевидно, Генеральний секретаріят військових справ на чолі з Симоном Петлюрою разом зі своїм дорадчим тілом, Українським ге­неральним військовим комітетом (УГВК) кинувся до розбудови укра­їнських збройних сил. Командувачем Київської воєнної округи вже з рамені УНР призначено кол. боєвого літуна російської авіяції, пполк. Віктора Павленка. Його заслугою було, що українські війська київсь­кої залоги перевели в ночі на 13 грудня роззброєння большевицьких частин залоги, які посадили в приготовані потяги й вивезли у Московищу. Коштом 1 забитого та 4 ранених осягнено значний успіх: здобу­то 70 гармат, 350 кулеметів, 5 мільйонів набоїв, літаки, бомби, мільйонове військове майно. Роззброєних авіопарківців вивіз до Курська сам пполк. Павленко з літуном пор. Левком Шевченком, що служив в 3-му авіопарку, а потім був відомий як провідник Звенигородського повстання проти німецьких окупаційних військ.

Полк. В. Павленка заходився в Києві коло створення зав'язку ук­раїнського війська — 2 сердюцьких дивізій, про які похвально вислов­люється американський генеральний консул, Даґлес Дженкинс, що відкрив американський генеральний консулят у Києві в грудні 1917 року. На жаль, вся ця розбудована праця коло організації українсько­го війська зустрічала великий спротив цих кіл нашої верхівки, що орі­єнтувалися на мир з Німеччиною, або таки просто на "радянську" Росію. Кола ці вважали, що постійне військо є знаряддям буржуазії для поневолення робітників і селян, а професійні офіцери є "наймитами буржуазії". Вони агітували за демобілізацію українського війська і створення "народньої міліції".

Боротьба ця тривала до кінця грудня 1917 року, коли Симон Пет­люра подався до димісії, причиною якої були постійні непорозуміння між ним та тими колами, що противилися організації української армії (очолюваними В. Винниченком та М. Шаповалом), і що приймали ча­сто дуже гострі форми. З відходом С. Петлюри зведено внівець прове­дену ним організаційну працю. Для неї С. Петлюра створив ще в ли­стопаді Генеральний військовий штаб, на чолі якого поставив голову української військової громади в Двинську, ген. Бориса Бобровського. У грудні, в Генеральному військовому штабі покликано до життя Управління української авіяції на чолі з полк. В. Барановим. На жаль, Український генеральний штаб, а з ним і Управління української авія­ції могли зробити мало, поза проведенням теоретично-підготовчої ро­боти, бо практична робота гальмувалася на кожному кроці. І так Уп­равління авіяції не вийшло поза реєстрацією літунів і зорців, що зго­лошувалися на українську службу, або приймання на українську служ­бу цілих авіозагонів, що прагнули уникнути підлеглости під большевицьку Верховну ставку Криленка. Тоді понад 300 старшин, українців та росіян зголосилося до служби в українській авіяції, а кількість при­датних до служби літаків виносила понад 500 машин. Все ж таки, ці Зародки української авіяції остаточно не оформилися, бо як стверд­жує о. прот. Петро Білон, автор цінних для історії української авіяції "Спогадів" (Пітсбурґ, 1952) "були перешкоди з боку міністрів-соціялістів, що були проти формування українського війська, а крім того, були всякі саботажі з боку росіян. До того всього, большевицька ар­мія почала наступати на Київ".1) Від січня 1918 року, о. прот. Білон служив у Штабі української авіяції.


ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ АВІЯЦІЇ

Українські літаки, що появилися над Києвом дня 1 березня, були літаками Запорізького авіозагону, що постав з ініціятиви Симона Петлюри вже після його димісії з посту генерального секретаря війсь­кових справ. Зорганізував цей загін із 6 літаків полк. В. Баранів, який підшукав літунів та потрібний матеріял. Командував цим загоном сотн. Римський-Корсаків, кавалерист, що в роки війни перекваліфіку­вався на літуна. На знимці в книзі "Спогадів" о. прот. Білона (ст. 45) є його знимка, коли він зі своїм адьютантом прийшов відвідати своїх колишніх друзів із Запорізького авіозагону. Тоді сот. Римський-Кор­саків знову служив у кінноті. На знимці відфотографовано всіх "асів" Запорізького авіозагону, якими були: сотн. Жаховський, сотн. Берестовенко, сотн. Гвоздів, сотн. Єгоров, пор. Чистокаїтів і врешті сотн. М. Олексіїв, відомий нам як майбутній член УНРади.

Запорізький авіозагін проіснував весь час визвольної війни. Пізні­ше він мав назву 1-й Запорізький окремий авіяційний відділ (дивізіон), а командував ним сотн. Євген Жаховський, що на еміграції був при­значений начальником української авіяції. Запорізький авіодивізіон стояв постоєм у Кам'янці і крім боєвої служби на фронті, утримував теж зв'язок із закордоном. Його бойова діяльність була дуже обмеже­на браком бензини. На цю саму хворобу терпіла теж і большевицька авіяція. (Гражданская война на Украине, том І, ст. 739).

Черговим авіодивізіоном української авіяції був Київський авіоди­візіон, що його сформував сотн. Наконечний у Києві. У місяцях берез­ні-квітні 1918 року, дивізіон цей проходив інтенсивне школення. О. прот. Білон згадує: "Кожного дня можна було бачити, як наші україн­ські літуни літали над Києвом і, звичайно, робили свою призначену роботу" (ст. 38). У цей час відновлено діяльність Управління авіяції, яке пізніше названо Управлінням Повітряної Фльоти. Воно поділяло­ся на управління авіяції і управління повітроплавання. Начальником авіяції став сотн. Наконечний і під його енергійною управою роблено розшуки авіяційного майна: літаків, бомб та ін. Відновлено діяльність Авіяційного парку в Києві та організовано зав'язки 8-ох авіодивізіонів, по одному на кожний армійський корпус. Такий авіодивізіон мав за своїми (штатами) складатися з 3 авіозагонів, у кожному по 9 чин­них та 3 резервові літаки. Разом у дивізіоні мало бути 36 літаків і літунська база з майстернями.

До гетьманського перевороту 29 квітня 1918 року, сотн. Наконеч­ний зорганізував 16 авіозагонів із 24, що повинні були бути зорганізо­вані, щоб був заплянований комплект. У цих загонах було 144 чинні та 48 резервових літаків, разом 192 справні літаки, які обслуговували 205 літунів та 154 зорці.


УКРАЇНСЬКА АВІЯЦІЯ ГЕТЬМАНАТУ

За гетьманату розбудовували на Україні українську армію, фльоту й авіяцію, а не "денікінську". Кадрова армія гетьманату: Запорож­ці, Сірі Січовики, Чорноморці, Кадри гетьманських корпусів разом зі своїми комкорами (ген. Дядюша, Єрошевич, Колодій, Мартинюк і т. і.), корпус Охорони Залізниць (ген. Осецький) продовжували свою військову історію в А УНР. Гетьманська гвардія — сердюки створили 3-й і 4-й полки Січових Стрільців (СС), кінноту СС, гарматню бригаду СС, автоброневий дивізіон СС. Військовий міністр гетьманату, ген. О. Ф. Рагоза не був "москалем", але нащадком роду, що видав київсь­кого уніятського митрополита Михайла Рагозу. Дід генерала був уніятом і не захотівши "возз'єднуватися" перейшов на католицизм, охре­стивши свого сина Францішком, але цей Франц перейшов на право­слав'я, бажаючи отримати урядову посаду. Ген. Рагоза був українсь­ким генералом, бо він підпорядкував себе і свою 4-у армію на Румун­ському фронті Центральній Раді та УГВК ще в перших днях грудня 1917 року, за що й був арештований большевиками і посаджений у тюрму, з якої його визволив колишній шеф штабу його армії, ген. М. Л. Юнаків, майбутній шеф Штабу Головного Отамана. Вузли приязні єднали цих двох генералів, що впродовж 2 років керували воєнною ді­яльністю 4-ої армії, одної із найбільш боєвих армій західнього, а пізні­ше румунського фронтів.

Ген. О. Ф. Рагоза в гетьманському кабінеті належав до фракції са­мостійників, як це, поза всяким сумнівом, свідчить проф. Дмитро До­рошенко. І тому для нього не було місця в кабінеті після проголошен­ня федерації. Тоді військовим міністром призначено ген. Д. Шуцького.

Ген. О. Ф. Рагоза не тікав до Денікіна, як це недавно писали в на­ших газетах і журналах, також з чисто військово-куртуазійних при­чин, що колись обов'язували в імперських арміях. Не може ж їхати "генерального штаба генерал от инфантерии і командарм" до генера­ла, що командував тільки дивізією і то "стрелковой" (тобто брига­дою). Останній мусів би заїхати до нього перший. З цих самих причин до ген. Денікіна не поїхав теж інший український генерал, московсь­кої національности, командуючий Румунським (а потім Українським) фронтом — ген. Д. Г. Щербачов.

Ген. О. Ф. Рагоза не тікав до ген. Денікіна. Він залишився у Києві і його арештувала Че-Ка. Розстріляли його в серпні 1919 року разом з колишнім гетьманським міністром. В. Науменком та Петром Яковлевичем Дорошенком у пляні вичищування Києва від усяких українсь­ких "контрреволюційних елементів" під час наступу об'єднаних укра­їнських армій на Київ. Тоді (липень-серпень 1919) у Києві розстріляно тисячі українців, яких єдиною виною проти "советской власти" було те, що вони були українцями.

Цю "інтерлюдію" я бажав потрібним додати, щоб була повна ясність щодо терміну "українська авіяція за гетьманату". Справді, за гетьманату така авіяція творилася і розбудовувалась.

А втім, важко говорити про її "розбудову". Німецькі окупанти, які підтримували гетьманат, ніяк не бажали, щоб український гетьман міг знайти іншу опору, ніж їхні штики. І тому, в першу чергу, вони рішуче противилися будь-якій розбудові збройних сил.

У відношенні української авіяції, німецькі окупанти унеможливи­ли навіть цю роботу, що була проведена сотн. Наконечним в місяцях березні-квітні 1918 року. Крім цього, вони почали дуже придивлятися до українського авіяційного майна і класти свою руку на все, що було у ньому цінне. Вантажні потяги почали вивозити не тільки сільсько­господарські продукти, або просто таки чорнозем, але й авіяційне майно. Цей вивіз припинився щойно після відвідин гетьмана в Німеч­чині.

Таким чином, за гетьманату, вся праця Управління Повітряної Фльоти обмежувалася виключно до теоретично-підготовчої ділянки. За весь час гетьманщини сформовано тільки два нові авіозагони, так, що перед повстанням кількість їх виносила 18. Авіяційного майна, що знаходилось в авіяційних парках та складах вистачало навіть на сфор­мування 40 загонів. Була теж відповідна кількість літунів та зорців, що зголосились на українську службу і перебували в складі 8-ох авія­ційних дивізіонів, по одному для кожного армійського корпусу. В осе­ні 1918 року запляновано теж створення двох нових авіяційних дивізі­онів так, що їх усіх мало бути 10. Крім цього існував ще Морський авіяційний дивізіон у Севастополі в складі 30 гідроплянів.

Для порівняння варто подати, що в цей час (листопад 1918) Черво­на армія мала тільки 349 літаків із усіх 1,100, що їх перебрала з царсь­кої армії, але з яких 363 були не до вжитку, а 163 були без моторів. На початку війни проти України, большевики потрапили вишикувати ті­льки 4 авіозагони та 1 поїзд-майстерню. І навіть в листопаді 1919 ро­ку, на всьому фронті проти Армії УНР і денікінців, большевики мали тільки 66 літаків, 89 літунів, 33 зорців та 1,827 бійців допоміжних ко­манд. Отже, в осені 1918 року, українська авіяція із своїми 450-500 лі­таками в першій лінії мала значну перевагу в повітрі над своїми воро­гами, яку не треба було втрачати.

Організація української авіяції за гетьманату мала такий вигляд:

Начальником Повітряної Фльоти був полк. Горшков, начальником авіяції — сотн. Наконечний, начальником повітроплавання — полк. Ванькович. Україна поділялася на три авіоінспектури та дві інспек­тури повітроплавання. Начальником інспектур стали: Київської — сотн. Мрочковський, Одеської — полк. Самойлович, Харківської — полк. Вегинер. До 1. XI 1918 було сформовано 18 авіозагонів та 1 "ес­кадра" важких бомбардувальників типу "Ілля Муромець", 1 авіяційна школа, 3 авіяційні парки (при кожній інспектурі) а теж, незалежно, три авіяційні майстерні. Не організовано авіяційних дивізіонів у І. Волинському та VIII. Січеславському корпусах; всі інші корпуси мали сформовані кадри дивізіонів (повний старшинський склад) і допоміж­ні команди в силі 120 бійців. Разом було у них (з морським дивізіоном у Севастополі) — 270 літаків, 300 літунів, 290 зорців, на яких виплачу­валося регулярно місячне утримання. Принаймні ще 250 літаків пере­бувало в авіяційних парках і в майстернях, де їх поволі, але певно при­воджено до боєвої готовости. Ці літаки творили так звану "другу ре­зерву" української авіяції.