УКРАЇНСЬКА АВІЯЦІЯ У ВИЗВОЛЬНІЙ ВІЙНІ

А. Повстання проти гетьманату і доля авіяції

Повстання проти гетьманату припинило мирний розвиток україн­ської авіяції і кинуло її у вир воєнних подій визвольної війни. За Ди­ректорії УНР, Начальником Повітряної Фльоти призначено відомого вже нам, полк. Віктора Павленка, начальником авіяції продовжував бути досьогочасний начальник авіяції (теж за Центральної Ради) — сотн. Наконечний, а начальником повітроплавання призначено полк. Павла Крицького. З досьогочасних визначніших фігур української авіяції, полк. Гинейко й Ванькович подалися до Польщі, полк. Горшков — до ген. Денікіна, а полк. Вегинер пробував творити авіяцію в "Южной" армії, що нею командував гетьманський генерал-гу­бернатор Харкова, ген. Залеський. Але, "Южная" армія цілком зде­моралізувалася й розлетілася, бо ген. Денікін дивився на неї кривим оком і не подав ніякої, ні матеріяльної ні моральної допомоги.

Полк. Горшков, до речі природній українець, як і теперішній адмі­рал совєтської фльоти, не відіграв у Денікіна ніякої ролі. Його по­ставлено перед офіцерський суд за службу гетьманові і, хоча вийшов він з життям (не всім, що їх судили це вдавалося, як, наприклад, ген. Серединові чи полк. Воржковському, що їх денікінці розстріляли), але був позбавлений старшинського ступня і посланий "вольонтером" в авіяційну частину. До речі, твердження о. прот. Білона, що до Дені­кіна втекла значна кількість літаків і літунів з України, не потверджу­ються ні денікінськими, ні большевицькими документами. Тільки в моменті свого найбільшого розгорнення, денікінська армія мала всьо­го 3 авіодивізіони, (в тому 1 кубанський і 1 донський) та ще Алексеєвський технічно-авіяційний дивізіон, що його захопили в цілості Таращанці в грудні 1919 року в Києві з потягами, літаками й майстернями. Взагалі, денікінська армія мала всього коло 100 літаків, у тому теж брітійські літаки, що їх отримувала від своїх "союзників". Таким чи­ном, на українські літаки в денікінській армії, немає що рахувати. Крім спорадичних випадків ніякої масової втечі літаків з України до Денікіна не було.

Натомість, большевицькі документи, проголошені останньо в збірниках Гражданская война на Украине (3 томи, 4 книги, "Наукова думка", Київ, 1967) відкривають частинно заслону на те, що сталося з українською авіяцією в повстанню. Якщо ці дані сконфронтувати з даними "Спогадів" о. прот. Білона, І. Лемківського, І. Фостаківського, о. В. Пилипця, М. Шарика, то ми отримуємо таку картину:

1. Волинський авіодивізіон не був ще сформований. Зав'язки його, в міру наближення большевиків, евакуювались на наказ сотн. Нако­нечного до Проскурова.

2. Подільський авіодивізіон був захоплений 19 березня Таращанцями в їх несподіваному наступі на м. Вінницю. Деякі літаки піднеслись і втекли до Проскурова, але більшість попалася большевикам у руки. Большевики захопили великі трофеї: евакуйований з Києва авіопарк, рухомі майстерні, літаки, в тому евакуйовані з Києва важкі бомбардувальники типу "Ілля Муромець".

3. Одеський авіодивізіон переїхав на наказ полк. Самойловича до Галичини в перших днях листопада 1918, де рішально причинився до розбудови галицького літунства.

4. Київський авіодивізіон евакуювався до Проскурова на наказ сотн. Наконечного.

5. Чернігівський авіодивізіон евакуювався до Проскурова на наказ сотн. Наконечного.

6. Полтавський авіодивізіон захопили майже в цілості большевики займаючи м. Полтаву.

7. Харківський авіодивізіон евакуювався до Кам'янця, де прийняв свою стару назву: 1-й Запорізький окремий авіяційний дивізіон.

8-10 авіодивізіони не були ще сформовані.

Частину ескадри важких бомбардувальників типу "Ілля Муро­мець" та авіяційний парк евакуйовано до Вінниці, а частину, що їх не можна було евакуювати через брак бензини й літунів — знищено. У Вінниці знищено теж інші важкі бомбардувальники типу "Ілля Муромець" і тільки один справний літак цього типу попався в руки большевикам.

Як ми вже зазначили, бойова діяльність української авіяції дуже обмежувалася браком бензини. Доки ще в руках української армії був Дрогобич і Борислав, авіяція А УНР отримувала із ЗО УНР регулярно бензину і існуючі авіозагони сповняли розвідчу та бойову службу. До речі, в Проскурові полк. Павленко та сотн. Наконечний переорга­нізували евакуйовані авіодивізіони в 4 авіозагони, в кожному по 12 лі­таків. 60 літаків, що залишилися після цієї реорганізації передано га­лицькому літунству. 1-й Запорізький окремий авіодивізіон не був охоплений цією реорганізацією.


Б. Виникнення і розвиток Галицької авіяції

До виникнення літунства Галицької Армії дуже причинився 3-й Одеський авіодивізіон, який прибув до Галичини під проводом свого командира, полк. Джам Булат Канукова. З ним прибули ще добрі й досвідчені бойові літуни: полк. Борис Губер, відомий теж авіоконструктор, сотники Василь Євський, Василь Булатів, пор. Аркадій Шеремецінський, хор. Хаз Булат Кануков (брат полковника).

Одночасно, на галицькій землі були ще власні спроби організува­ти літунство. Постали два літунські відділи, з яких один зорганізував син Івана Франка, пор. Петро Франко, а другий у Тернополі — пор. Василь Томенко. Разом з прибулими наддніпрянцями, ці відділи ство­рили Галицький літунський відділ. Його головний аеродром був в Красному на Львівщині.

На цьому аеродромі залишилися по австрійцях великі майстерні, що їх очолив пор. Степан Слєзак, кол. конструктор австрійських гідроплянів. Він зорганізував до праці фахівців-механіків, що їх спровад­жував навіть з Відня і розгорнув широку роботу над направою і ком­плектуванням літаків. Майстерні ці привели до бойової готовости чи­мало літаків.

У грудні 1918 p. та в січні 1919 p., Літунський відділ Галицької ар­мії постійно розвивався. На початку лютого 1919 року прибула до від­ділу ціла низка літунів з кол. російської та австрійської армій. Це дало змогу перетворити Літунський відділ на полк, що сталося на початку квітня 1919 року. З цього часу літунський полк Галицької армії скла­дався з 3 бойових сотень та літунської бази.

1-ша сотня була розташована в Дулібах коло Стрия. Командиром її був пор. Антін Хрущ, а серед старшин-літунів були сотн. Євський, сотн. Алелюхін, пор. Огар, пор. Земик, пор. Заславський, чот. Сєриків, чот. Коцко (брат Адама), чот. Мовчук, чот. Фелікс Шепарович (брат Едмунда, командира 1-ої кінної бригади) чот. Яцура та інші. На стані цієї сотні перебував віст. Михайло Шарик, автор цікавих спогадів "Діти війни", де в 2-й і 3-й частині згадує про цю сотню. На стані цієї сотні перебував теж автор цих рядків, коли вчився в Старшинсь­кій школі Коша Звідомного полку в Станиславові (Івано-Франківськ). Якщо події поточилися б інакше, то може був би сьогодні емеритованим літуном, або хоч старшиною зв'язку української авіяції.

2-га сотня залишилася в Красному, де теж перебувала Запасна сотня з Кошем полка, а теж майстерні пор. Слєзака. 3-та сотня, під проводом сотн. Залозного перебувала в Тернополі.

Літунський відділ, а потім Літунський полк Галицької армії прова­дили живу бойову діяльність на польському фронті. 1-ша літунська сотня обслуговувала фронт III Галицького корпусу від Карпатських гір до м. Львова. 2 і 3 літунські сотні обслуговували фронт І і II Гали­цького корпусу. На польському фронті, українська авіяція мала пере­вагу над польською авіяцією, яка негайно зникала з повітря при появі українського літака. Причиною, була не чисельна перевага, бо від квітня поляки мали чисельну перевагу над українцями, але якісна пе­ревага українських літунів, що навіть на гірших машинах перемагали польських літунів. Про це свідчить відношення втрат: у повітряних бо­ях поляки втратили 16 літаків, українці тільки 1. Переможцями у по­вітряних боях були сотн. Євський, що зібрав найбільше перемог (9), а далі пор. Шеремецінський, сотн. Алєлюхін, чот. Сєриків, пор. Рудольфер. Не помогла і "Ескадра льотніча ім. Тадеуша Косцюшкі", що бу­ла зорганізована в США і якої два американські літуни (не-поляки) згинули в повітряному бою з українськими літунами, втрачаючи теж два літаки.

Один літак, що його втратило українське літунство, був ушкоджений обстрілом і мусів приземлитися. Оба члени залоги, пор. П. Франко та ст. дес. Кавута попалися в польський полон, з якого оба втекли. Вони щасливо прибули окружною дорогою через Прагу, Відень і Бу­дапешт до свого відділу в Красному.

Мимо своїх успіхів на фронті, галицьке літунство, на жаль, не ма­ло щастя. Дня 5 лютого 1919 року сталася трагічна подія: під час ви­кладу полк. Б. Губера в школі для старшин про бомби і їх кидання на ворожі цілі, бомба, що її хотів задемонструвати полк. Губер, розірва­лася йому в руках. Згинули на місці: полк. Борис Губер, пор. Орест Гумецький, хор. Хаз Булат Кануков, хор. Михайло Нестор і хор. Осип Швець. Від ран померли в лічниці: пор. Олекса Васан, пор. Василь Томенко, пор. Іван Люпул. З ранених вилікувався тільки сотн. І. Фостаковський, автор цінного нарису про галицьке літунство в збірнику УГА, том. І, ст. 217-240. Як відомо, збірники ці видаються заходами Дмитра Микитюка у Вінніпегу.

В іншій трагічній катастрофі галицького літунства розбився літак з командиром Галицького літунського полка, полк. Джам Булат Кануковим. Кануков і два літуни згинули. Літак впав з висоти 500 м. коло Озірної в другій половині травня 1919 року. Як виявлило пізніше слід­ство, причиною катастрофи був саботаж пілота-віденця, хор. Кубша, запідозрілого в комунізмі. Перед закінченням слідства, Кубаш, очевид­но свідомий свого злочину і майбутньої кари, підступом дібрався до одного з літаків і вистартував до втечі. В погоні за ним піднявся на своєму "Нюпорі" сотн. Євський, дігнав його над Теребовлею і зістрілив.

Дня 25 травня 1-ша літунська сотня відлетіла на наказ літунського референта Державного Секретаріяту Військових Справ, сотн. Ев. Пузи на Чехословаччину, де чехословацька влада інтернувала літунів та забрала літаки. Сама ж літунська сотня евакуювалася залізницею зі Станиславова до Чорткова.

У Чортківській офензиві, сотн. Євський, на своєму знаменитому "Нюпорі" осягнув дві дальші повітряні перемоги, зістрілюючи один новісінький "Фоккер" над Золочевом та інший літак над Поморяна­ми. Але, на жаль, інший ас української авіяції, пор. Аркадій Шеремецінський, не був уже свідком цих перемог: дня 21 квітня він поповнив самогубство, заламаний психічно з приводу поразок Армії УНР у пер­шій половині 1919 року. У літунській катастрофі біля Чорного Ос­трова загинув теж ст. дес. Кавута, коли в березні 1919 року перевозив літаки з Проскурова до Красного. А він тільки що втік був з польсь­кого полону.

Всі старшини української авіяції, що загинули в першій половині 1919 року були похоронені на приватному кладбищі графині Росоцької в Красному. На їх могилах були поставлені хрести з пропелерів. Сьогодні із них немає сліду. Московські варвари ніколи не шанували героїв чужих народів.


В. Лебедина пісня української авіяції

Лебедину пісню відспівала українська авіяція під час великого наступу об'єднаних українських армій на Київ. Тоді начальником авія­ції був після сотн. Наконечного, полк. Олександр Єгоров, один із найвидатніших українських літунів. На його вимогу український уряд вислав до Відня місію для закупу літаків. Другу місію вислано до Бу­дапешту для закупу бензини. В Австрії та Мадярщині було дуже бага­то всякого авіяційного майна, яке ці держави раді були продати. В Бу­дапешті чимало було бензини. Проте обі місії нічого не досягли. Антанта заборонила вивіз будь-якого військового майна на Україну, а тим більше авіяційного майна.

Все ж таки, доки була бензина, 1-й Запорізький окремий авіяційний дивізіон, що стояв у Кам'янці та Галицький літунський дивізіон, що стояв в Шатаві багато допомогли наступові українських армій, ки­даючи бомби; обстрілюючи ворога з кулеметів та ведучи розвідчу службу. Дуже відзначилися українські літаки при наступі українських військ на Жмеринку, де большевики сконцентрували значні сили та бриґаду панцерних потягів. Все це було під постійним бомбардуван­ням української авіяції.

У повітряних боях большевицька авіяція втратила два літаки, один над Баром, де зістрелено большевицького повітряного аса — Цивінського, а другий над Калинівкою. А втім, большевицька авіяція, яка в липні 1919 року виявила велику енергію й рухливість для бомблення українських сіл у районі дій от. Зеленого (Трипільщина) зник­ла зовсім з піднебесних просторів, коли на наступальному фронті ук­раїнських армій з'явилися теж українські літаки. На них літали висо­кої кляси літуни, про яких І. Лемківський у львівській газеті "Новий час" писав так: "Це були високо фахові сили. Окрім того, це були ук­раїнці з діда-прадіда, прекрасні бойовики взагалі, люди чину, праці й бою... В повітряних боях чи двобоях спеціяльно відзначилися наші літуни з Великої України. Найкращим літуном був Борис Губер. Оче­видці оповідають, що його бої в повітрі були чудом літунської техніки та відваги. По його трагічній смерті, найкращим літуном-бойовиком був сотн. Євський, знаменитим літуном був теж і сотн. (після смерти) Шеремецінський. У наступі на Київ визначилися сотн. Є. Жаховський, їв. Шестаків, Н. Залозний, хор. Леонід Міхенко, хор. Арватов, ст. дес. Масикевич та інші.


Г. Фінал

1-й Запорізький окремий авіодивізіон перебував постійно в Ка­м'янці, де його застали поляки, в осені 1919 року, коли зайняли місто ніби то в порозумінні з урядом УНР. Поляків не злюбили полк. Єго­ров і зорець-аерофотограф сотн. Пономаренко, а теж літун, хор. Арватов, які пробилися до Одеси й вступили там до Галицького літунського відділу, що був переведений до цього міста з Вінниці, під час злуки УГА з денікінською армією. Денікінці обіцяли вивінувати відділ новими літаками і технічним матеріялом, але не тільки що своєї обі­цянки не дотримали, а ще забрали відділові його найкращий літак. Все ж таки, дні денікінщини були вже пораховані. Галицькому літунському відділові з його великим відсотком літунів-наддніпрянців дове­лося стати ще літунським відділом Червоної Української Галицької Армії (ЧУТА). Відділ перенесено з Одеси на Волинський аеродром у Києві, звідки 1-й Галицький літунський відділ перенесено до Бердиче­ва й приділено його до складу 44-ої стрілецької дивізії (Таращанської).

У недавно проголошених большевицьких документах (Гражданская война на Украине, том. III, ст. 241-242), довідуємося, що "согласно декрету ВЦИК от 8 апреля", нагороджувалися "денежной вьідачей в размере месячного оклада содержания" з "1-го Галицийского отряда" - летнаб (летчик наблюдатель) т. Хрущ, военлет (военньїй летчик) т. Масикевич, военлет Арватов і летнаб Огар". Всі ці прізвища нам відомі. Всі ці літуни визначилися в боях проти поляків під Козятином на початку польської офензиви на Київ.

Часами дивно складається життя людини. У вересні 1919 року, Начальна Команда УГА вислала пор. Хруща в дипломатичній місії до Відня. Коли він вертався назад і вже зближався до кордонів України, румуни в Басарабії обстріляли літак і примусили його приземлитися на румунському боці. У безвихідному становищі, українські літуни підпалили літак і, відстрілюючись від румунської погоні, кинулися вплав через Дністер. Вони доплили до українського берега і навіть привезли непорушною дипломатичну пошту. Пів року пізніше пор. Хрущові довелося вже здобувати "нагороди" в червоній авіяції.

За час українсько-польського алянсу в 1920 році, українська авіяція не мала найменших можливостей розвитку через те, що польський "союзник" взагалі саботував постанови своєї мілітарної конвенції з Україною. Українська авіяція не отримала навіть найменшої допомо­ги, дарма що в Кам'янці зібралися всі визначні старшини української авіяції. Повернувся навіть до Кам'янця полк. Олександр Єгоров та сотн. Микола Пономаренко. Але поляки так і не дали цим старши­нам, про яких знали, що вони їх сильно били в повітрі, літаків. Авіяцію можна було створити, але поляки цього не хотіли.

Бачучи таке відношення до української авіяції польських "союз­ників" український уряд вислав весною 1920 року відомого "аса" укра­їнської авіяції, сотн. Євського та пор. Вернгубера до Італії, щоб заку­пити там літаки для української армії. При випробуванні літаків, ро­били вони коркотяги та мертві петлі, що в них оба вони були мистцями. При одній такій петлі пор. Вернгуберові обірвався пас і він забив­ся. Сотн. Євському за прегарне літання подарували італійці літак "Спад" з мотором "Гіспано-Суїза" і він перелетів на ньому з Відня до Києва і назад. Дорогу назад зробив навіть без приземлення. Все ж та­ки, літаків українська армія з Італії не отримала.

Варто ще зазначити, що в 1919 році, уряд УНР винаймав три вели­кі 5-моторові німецькі біпляни типу "P.XIV", як теж три літаки типу "Гота V" для перевозу української дипломатичної пошти, для перевозу українських послів та місій, для привозу друкованих у Німеччині банкнотів тощо. Ці літаки мали німецьку обслугу та залогу. Зв'язко­вим української авіяції до цих німців був хор. Володимир Пилипець, у тому часі радіозорець 1-го Запорізького окремого авіодивізіону в Ка­м'янці. Після війни, хор. Пилипець був священиком і недавно помер у США.

У такому літаку, в поворотній дорозі з Парижу на Україну, згину­ли трагічно в літаковій катастрофі 4 серпня 1919 p. під Ратибором на Шлеську полк. УСС Дмитро Вітовський зі своїм адьютантом, чот. Чучманом.

Після катастрофи визвольної війни. Штаб Повітряної Фльоти УНР разом з літунською ескадрою Армії УНР переїхав був до Ченстохови, де начальником фльоти призначено було полк. Мурашка, а начальником авіяції сотн. Жаховського. Полк. В. Павленко задумав був створити кадри української авіошколи в Видґощі. 30 українських літунів та механіків вислано було до цієї школи, якою керували фран­цузи та поляки.

Начальник Української Повітряної Фльоти — полковник, а пізні­ше генерал-хорунжий Віктор Павленко повернувся 1926 p. на Украї­ну. Помер в 1933 році на Кубані, мабуть з голоду. Прот. П. Білон ха­рактеризує його так: "Начальник Повітряної Фльоти полк. Павленко був рішучий і відважний, а часами лінивий і важкий. Як командант міста Києва (фактично як Командуючий Київською воєнною окру­гою — Л. Ш.) він рішуче перевів роззброєння большевиків у Києві. Як член УГВК та його представник при Верховній Ставці, він все три­мався тієї засади, що ніякими компромісами й договорами з Корейсь­ким не можна добитися українізації армії. Кілька разів на засіданнях УГВК він робив внески, щоб припинити висилку українських маршо­вих рот на фронт, а коли треба буде, то зняти деякі наші частини з фронту. Звичайно, це тоді перечило реальним відношенням москов­ських та українських сил, а також всьому напряму політики Центра­льної Ради. Назагал, він був людиною рішучою, чесною, аристокра­том, але без широкого організаційного розмаху... Був надзвичайно пристійним мужчиною. Його постава впрост величава: високий на зріст, стрункий, з лиця красень..."

І не можна відмовити о. прот. Білонові рації в наступних виснов­ках про українську авіяцію: "Не можна поминути мовчанкою й зна­чення в наших визвольних змаганнях діяльности нашого літунства. Не дивлячись на різні технічні браки, особливо в 1919 році, авіяція вико­нала те велике завдання, що на неї покладалось. Самопосвята й геройство наших літунів не раз витворювали чудеса. Завдання літунів було важне й тяжке. Треба було щодня літати у глибоке запілля ворога... Наші літуни відбували, як на ті часи, дуже далекі рейди, поборюючи часто 800-900 кілометрові простори в запіллі ворога. В часи цих дале­ких летів, наші літуни знижувалися до 300-200 метрів над лініями во­рога і засипували його кулеметним вогнем... При щоденній праці виві­дування ворожого фронту й запілля, рідко коли обходилося без бойо­вих дій з ворогом... Часто доходило й до бойових сутичок з ворожими літаками. Досить часто теж наші літуни відлітали й за кордон з різни­ми дорученнями державного значення..." ("Спогади", ст. 48).

У майбутньому слід чекати відродження української авіяції. Вона цілком певно врахує традиції своєї попередниці в роки визвольної вій­ни, і в реєстрі полків нової української авіяції матимемо окремі полки, присвячені творцям української авіяції в роки визвольної війни: Го­ловному Отаманові Симонові Петлюрі, полк. В. Баранову, сотн. На­конечному, ген. В. Павленкові, полк. Олександрові Єгорову, полк. Джам Булат Канукову, полк. Борисові Губерові, сотн. Василеві Євському, сотн. Євгенові Жаховському та іншим. Вони, ці герої української авіяції та визвольної боротьби цілком на це вирізнення заслуговують!

Див. Прот. Петро Білон, Спогади, частина І, Пітсбурґ 1952, ст. 37. До речі, о. прот. Петро Білон був автором нарису "Історії української авіяції», який був надрукований в 10-му числі "За Державність", що мав появитися в 1939 році. Незброшуровані примірники цього числа лежали в друкарні у Львові і мені вдалося дослівно в останній хвилині перед конфіскацією їх большевицькими «визволителями» захопити два примірники, які, на жаль, пізніше не вдалося зберегти. Якщо десь існує цей примірник, то тільки в закритих фондах большевицьких бібліотек чи установ. Все ж таки деякі виписки зі статті о. прот. Білона вдалося мені зберегти, що й є основою для написання цього нарису.


Література

Прот. Петро Білон, СПОГАДИ, част. І, Пітсбурґ, 1952.

Іван Фостаковський, сотн. УГА, "Летунство", УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ у 40-річчя її участи у визвольних змаганнях. (Матеріяли до історії). Видав хорунжий УСС Дмитро Микитюк, Вінніпеґ, 1958, cm. 217-240.

Рудольф Земик, пор. "Дещо про летунство", УКРАЇНСЬКИЙ СКИТАЛЕЦЬ, 1922, чч. 13-15.

Петро Франко, сотн. "Летунський відділ УГА", ЛІТОПИС ЧЕРВОНОЇ КАЛИНИ, Львів, 1937, ч. 10.

Іван Лемківський, "Летунський відділ УГА", ЛІТОПИС ЧЕРВОНОЇ КАЛИНИ, Львів, 1937, ч. 10.

Іван Лемківський, "Летунство УГА", ЛІТОПИС ЧЕРВОНОЇ КАЛИНИ, Львів, 1938, ч. 11.

Михайло Шарик, ДІТИ ВІЙНИ, част. II і III, Вінніпег, 1956. Клюб укр. кн.

Лев Шанковський, УКРАЇНСЬКА АРМІЯ В БОРОТЬБІ ЗА ДЕРЖАВНІСТЬ, Видавництво "Дніпрова хвиля", Мюнхен, Німеччина, 1958, cm. 53-56.

Опитувальні листи, виповнені сотн. І. Фостаковським та о. Володимиром Пилипцем, кол. радіозорцем української авіяції і сотн. Армії У HP.