У Дніпропетровську-Січеславі вшанували воїнів Армії УНР (04.01.2012)

 

Сьогодні у Дніпрі вшановують пам’ять бійців Армії УНР, загиблих у боях з більшовиками наприкінці грудня 1918 року і похованих 4 січня 1919 року. Події тих днів, кажуть дослідники, знаменні не тільки відновленням чинності Директорії УНР у місті, а й «хвилею патріотичних почуттів» серед місцевих жителів. Саме тоді громадськість ініціювала перейменування міста Катеринослава на Січеслав. Однак події тих років довгий час замовчувались і ще досі належно не досліджені.
У центрі Дніпра, в районі Жовтневої площі, розташоване одне з небагатьох вцілілих у краї поховань вояків Армії УНР, загиблих під час визвольних змагань 1918-19 років. Тут, за словами дослідників, у братській могилі поховані представники єдиного в складі Армії УНР підрозділу «січових стрільців – вільних козаків». Він в основному був сформований із наддніпрян і в грудні 1918 у боях із махновсько-більшовицькими формуваннями вдруге встановлював владу Директорії УНР у місті. Довгі роки інформацію про це приховували, місце знаходження усіх могил досі точно не встановлене.
Наразі історики з’ясували прізвища лише двох загиблих із полку – сотник Лугін та сотник Златоустов, розповідає старший науковий співробітник Дніпропетровського національного історичного музею Тетяна Цимлякова. Вона показує копії газет початку 1919 року, де писали про жалобну церемонію 4 січня.

«Ті події газетою «Республіканець» були названі «днем перемоги», а самі війська, які відновлювали владу Директорії, – геройськими. Журналісти місцевих газет тоді писали: великий символ у тому, що Катеринослав, серце козацької землі, визволив саме полк під назвою «січових стрільців», і громадськість підтримала пропозицію про перейменування міста на Січеслав. Але ми знаємо, що ця назва не стала офіційною, а була поширена тільки в колах української громадськості. Вперше про події тих років було розказано в експозиції 5-го залу нашого музею в 1997 році, коли вже про це стало можна говорити. Саме тоді ми, музейні співробітники, разом з університетськими колегами почали досліджувати цю тему», – розповідає науковий співробітник музею.

Несподіване продовження історії

Дослідники наразі також відшукали й кілька унікальних кадрів кінохроніки тих подій. Їх продемонстрували на одному з загальноукраїнських каналів і завдяки цьому відшукали родичів отамана полку січових стрільців Романа Самокиша. Січеславський краєзнавець Микола Чабан розповів, що онук Самокиша, як виявилось, живе в Тернополі. Він надав дослідникам дещицю інформації про долю діда.
«Я отримав телефонний дзвінок від онука Самокиша. Виявилось: цей отаман – його справжнє прізвище Самокишин. Він змінив прізвище. І він прожив аж до 1971 року в Тернополі. Весь час переховувався. У нього було шестеро дітей. (Похований у м. Івано-Франківськ - О.Р.). Ось таке несподіване продовження історії», – зазначає Микола Чабан.

Площа потребує захисту

Громадськість Дніпра ініціює вшанування пам’яті бійців Армії УНР щороку 4 січня. Також планують розпочати збір коштів на монумент. А втім історики й краєзнавці зазначають: саму площу, де розташована братська могила, треба взяти під особливий захист, оголосити «меморіальною». Дослідник Валентин Старостін зауважує, що кілька років тому були озвучені наміри її реконструкції.
«У середині 2000-х років міська влада була схильна до того, щоб ліквідувати цвинтар і перенести могили. Ми з колегою Максимом Кавуном змогли довести, що цвинтар не так легко перенести, адже ті надгробки, які там є, не свідчать про всі наявні поховання. Ми переконали, що доведеться не тільки переносити могили, а й вести надзвичайно потужну археологічну й дослідницьку роботу. Завдяки цьому це питання навіть не виносилось на обговорення широкої громадськості», – впевнений Валентин Старостін.
Торік на місці поховання воїнів Армії УНР у Дніпрі відновили пам’ятний знак, до цього його тричі знищували невідомі.


Юлія РАЦИБАРСЬКА, Радіо Свобода


-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------

І ЩЕ…

1 січня 1919 р. полк із подвійною назвою «Січових стрільців-Вільних козаків» – єдиний з такою назвою у складі армії УНР під командуванням отамана Р. І. Самокиша в результаті стрімкого наступу відновив удруге владу Директорії у місті. Він був сформований із галицьких вояків (перебували на території Олександрійського повіту Херсонської губернії, які з червня по жовтень 1918 р. із певних причин залишилися на Херсонщині) та катеринославських козаків.

Отримавши повідомлення про втрату міста Катеринослава (29–30 грудня), він негайно розпочав наступ з району станцій Долинської та Довгінцевої, під час якого до нього приєднався повстанський загін отамана Сакви з Верхньодніпровського повіту та Катеринославська сотня «Вільного козацтва» на чолі з І. С. Миколаєнком.

Вже 1 січня 1919 р. з боку робітничого району Чечелівка і станції Горяїнове вони за підтримки артилерії з маршу атакували махновсько-більшовицькі війська. За спогадами П.В. Василюка, який очолював політичний відділ штабу республіканських військ Катеринославщини, «козаки Самокиша за півгодини вичистили від ворогів Катеринослав».

Події 31 грудня – 1 січня 1918 р. газетою «Республіканець» було названо «Днем перемоги», а війська отаманів Самокиша та Сакви «геройськими». Журналісти вбачали великий символ в тому, що Катеринослав – «серце січової землі» врятував від ворога саме полк під назвою «Січових Стрільців» і підтримали пропозицію перейменувати місто на Січеслав, бо «годі вже ганьбити себе перед усім культурним світом, славлячи запеклого ворога українського народу царицю Катерину».

Напередодні похорону в газеті «Республіканець» з’явилися траурні повідомлення штабу республіканських військ, редакції газети, гуртка «Юнацька спілка», української гімназії, українського вчительського товариства.

В день похорону о 13-й годині траурна процесія вийшла зі штабу республіканських військ, який на той час містився в готелі «Асторія» (тепер пр. К. Маркса, 66) та рушила на Соборну площу. Біля міської управи була відправлена літія. Студентський оркестр і спілка духових музикантів грали «Похоронний марш». Було до 50 вінків від органів місцевого самоврядування, навчальних закладів, різноманітних установ, спілок і політичних партій. На вінку від Катеринославської філії Українського національного союзу було написано: «Слава лицарям, козакам, захисникам волі і землі Матері-України». О 15 годині дня процесія підійшла до Собору, в якому відбулося відспівування. Були задіяні архієрейський хор та український хор під орудою Д. М. Петровського.

У своїй промові, яка була надрукована в пресі, отаман республіканських військ А. Гулий-Гуленко сказав: «Мы у ваших свежих могил клянемся, что с этого пути, которым вы стремились добыть волю, свободу родной Украине, мы не свернём».

14 борців за УНР з почестями були поховані на цвинтарі в одну братську могилу, на якій було встановлено дерев’яний хрест. Прізвища лише двох з них відомі – сотник Лугін та сотник автопанцерного дивізіону Златоустов. Потім пролунав прощальний салют із рушниць і гармат.

Свідчення про ці події залишив Ігренєв, викладач Катеринославського університету: «Петлюровцы хоронили павших и стреляли в воздух».

Через декілька днів були створені комітет зі спорудження пам’ятника загиблим козакам і фонд допомоги родинам загиблих. Але швидкий наступ більшовицьких військ перешкодив цим задумам і пам’ятник на могилі січових стрільців так і не з’явився».

Тетяна ЦИМЛЯКОВА,
історик, старший науковий співробітник ДНІМ ім. Д.І. Яворницького

Див. більше тут:
Тетяна ЦИМЛЯКОВА. ЯК ГОЛОВНА ПЛОЩА МІСТА ПЕРЕТВОРИЛАСЬ НА ЦВИНТАР.
«Експедиція XXI» №4 (106) 2011