Михайло Фролов - герой України та Дону

Михайло Федорович Фролов народився 13 листопада 1897 р. в станиці Новочеркаській у родині донського козака 1, директора гімназії 2. Закінчив гімназію та Новочеркаське військове училище. Як сміливий офіцер став швидко просуватися по старшинських східцях. "У російській армії і на фронті Першої світової війни йому не прийшлося довго бути, але в боротьбі за Дон він пройшов весь тяжкий шлях перемог і поразок" 3.
Навесні 1920 р. осавул Фролов - стройовий помічник командира 42-го Донського козачого полку. Коли Донська армія почала відступ на Кавказ, 42-й полк опинився відрізаним від неї і змушений був приєднатися до армії денікінського генерала Миколи Бредова, що намагалася пробитися на захід, на з'єднання з поляками. План був такий - за допомогою союзників Польщі французів переправитися до Криму і влитися до війська генерала Петра Врангеля. Та підійшовши в квітні 1920 р. до лінії фронту, яку тримали українсько-польські війська, осавул Михайло Фролов і чимало його товаришів - кубанців і донців - всупереч волі білогвардійського командування вирішили стати під жовто-блакитні прапори УНР і разом з українцями та поляками битися проти спільного ворога - російських більшовиків 4. Михайло Фролов і його побратими стали до лав Української армії у квітні 1920 р. під назвою 42-го Донського козачого кінно-партизанського загону. В районі м. Нової Ушиці, що на Поділлі, влилася до українського війська і кінна сотня кубанців сотника Юркевича. Вони вирішили боротися за волю України, доки знову настане можливість захищати безпосередньо Дон і Кубань. "І треба зазначити, - свідчив український полководець Олександр Удовиченко, - що боролись вони чесно і хоробро до кінця..." 5.
Загін Фролова прийняв поповнення і назву 2-го кінного полку. Полк увійшов до складу 2-ї стрілецької дивізії Армії УНР Олександра Удовиченка 6. Під командуванням Фролова, тепер вже полковника за посадою, було 300 чоловік, із них 200 шабель кубанців і донців.
4 травня кіннота Фролова оволоділа м. Ямполем, вибивши з нього невелику більшовицьку залогу, а надвечір 5 травня старшинський роз'їзд біля с. Писарівки зустрівся з роз'їздом полку Чорних запорожців - авангарду Армії УНР Михайла Омеляновича-Павленка, що поверталася з рейду, пізніше названого Першим зимовим походом. Таким чином 6 травня армія Омеляновича-Павленка з'єдналася з українськими частинами, які разом із поляками наступали із заходу. "Так знову постав український регулярний фронт проти московських большевиків..." 7.
Оскільки 9 червня з армії Михайла Омеляновича-Павленка під командування Олександра Удовиченка повернувся 3-й кінний полк, що являв собою рештки колишньої 3-ї Залізної дивізії, то Друга стрілецька дивізія була перейменована на 3-тю Залізну. А Олександра Удовиченка було першим серед українських старшин піднесено урядом УНР (на території України) до рангу генерала-хорунжого 8.
Таким чином полк Фролова "опинився" в 3-й Залізній стрілецькій дивізії. 26 червня 1920 р. наказом ч. 34 по 3-й Залізній дивізії генерал-хорунжий Удовиченко щиро подякував полковникам Бурківському, Шандрукові та сотнику Фролову "за труди у формуванні і навчанні підлеглих їм частин, за мистецьке керування операціями" 9.
12 серпня в наказі по армії ч. 0145 Михайло Омелянович-Павленко, дякуючи старшинам і козакам Запорізької, Волинської та 3-ї Залізної дивізії "за стійкість і відвагу в боях 9 і 10 серпня на р. Стрипі", зокрема, відзначив "3-й кінний полк Залізної дивізії і його командира, сотника Фролова" 10.
Полк Фролова зарекомендував себе стрімкими кінними атаками.
Ось короткий звіт про один із його боїв - неподалік Чорткова, в Галичині. "3-й кінний полк і 9-та кінна сотні швидким алюром рушили в напрямку на Пробіжну. Коли кінний відділ вийшов на висоту, що за один кілометр на південь від Пробіжної, з якої видно шосе Чортків - Гусятин... (Олександр Удовиченко) побачив густу колону піхоти (до 1500 багнетів), що підходила до Пробіжної. Перед колоною крутилися дозори 3-го кінного полку, які перестрілювалися з ворожими дозорами... Командир 3-го кінного полку полковник Фролов захопився такою картиною. Серце командира кінноти не витримало, і він просить дозволу атакувати... 3-й полк гарно розгорнувся в лаву і клусом пішов на ворога. Гармата взяла ворожу колону під вогонь. У колоні - метушня, але несподівано ворог розгортається в лаву і йде назустріч 3-му кінному полкові. Становище створилося небезпечне: чи витримає полк ворожий вогонь? Одначе, полк рухається вперед. Червоні залягають. Чути рясний рушничний і кулеметний вогонь. Кінний полк переходить у кар'єр. Рушничний вогонь раптом припиняється. Видно (як) кіннотники махали шаблями і рубали піхоту, а дехто з козаків колов списами. Якісь кінні москалі, певно, командири та комісари, втікали повною ходою до Пробіжної... 3-й кінний полк докінчував розгром червоної піхоти. Полк втратив лад. На просторі майже півкілометра метушилися їздці, доганяючи поодиноких червоних і нищачи їх. Полк увійшов до Пробіжної, а частина його гналася за тачанками, що втікали по шосе на Гусятин.
Зарубано червоних до 200 чоловік, взято до полону 300... 3-й кінний полк мав убитого одного старшину і легко ранених 8 козаків...
О 15 год. командир кінної сотні штабу дивізії прислав донесення, що його стежі увійшли до Чорткова. Полковник Тютюнник доносив, що колона червоних у силі до 100 кінних і 200 піших із 2-ма гарматами відійшла на Копичинці. Командир групи (Удовиченко) рішає цю колону знищити, для того висилає до Копичинець 3-й кінний полк. По короткім бою полк взяв Копичинці, але натрапив на ворожий бронепотяг, що відходив до Гусятина. Командир полку (Фролов) вислав на схід від Копичинець стежу розібрати залізничний шлях, і у висліді бронепотяг попав до рук полку. За день 17 вересня 3-й кінний полк перейшов 50 км" 11.
Таки треба наголосити: пройшов 50 км протягом одного дня в безперервних боях!
Втома від безконечних боїв і маршів була великою. Та треба було виконувати нові завдання - 25 вересня козаки Фролова мали взяти села Сцібори та Сивороги, що в 12 км від Дунаївців, а 26 вересня оволодіти селом Іванківці, що біля Нової Ушиці. Енергійний та ініціативний командир полку Михайло Фролов не обмежився виконанням дорученого завдання, але й вирішив з наскоку взяти також і с. Миньківці. Та з першого разу не вийшло.
27 вересня відбувся тяжкий бій за Миньківці, до яких ворог підтягнув серйозні підкріплення. Поки 8-ма піша бригада, підтримана вогнем 12 гармат, спускалася в яр, де лежало село, 3-й кінний полк здійснив глибокий маневр, обходячи ліве крило ворога. Фролов повів свій полк на села Тимків і Отроків, збиває в цих селах ворожу піхоту. Не звертаючи уваги на ворожу піхоту, виводить свій полк на шосе Миньківці - Нова Ушиця. Біля с. Антонівки козаки Фролова натрапляють на резерв 420-го червоного полку, рішуче атакують його і беруть до полону 320 бранців. У цей час переходить до протинаступу ворожа піхота з с. Пісець. Не звертаючи на неї уваги, Михайло Фролов повертає полк у запілля москалів, що займають фронт перед нашою 8-ю бригадою. "Ворожа лава починає в паніці тікати на с. Капустяни. Полк атакує цю лаву. 12 кулеметів на тачанках січуть ворога, а сотні рубають. Піхота 8-ї бригади займає Антонівку". Під Миньківцями залишилось на полі бою "до 300 москалів убитими і раненими; 420-й полк у складі 1500 багнетів майже весь знищено" 12.
28 вересня 3-й кінний полк ув'язався в бій коло с. Пісець. Зайнявши село, Фролов побачив кінноту і заатакував її. Козаки Фролова розбили 3-й курінь 420-го полку, 1-й кінний совполк і "заґрадітєльний отряд". Взято до полону командира куреня, кілька інших командирів, захоплено стяг "заґрадітєльного отряда", військове майно та багато свіжих коней. 3-й кінний полк Фролова знову "виявив високі бойові якості і відвагу", зазначав командир 3-ї Залізної дивізії Олександр Удовиченко 13.
На початку жовтня відбувалися неймовірно тяжкі бої за м. Заміхів. Він переходив із рук у руки. 8 жовтня до атак 8-ї та 9-ї піших бригад долучився 3-й кінний полк. Бої проходили з перемінним успіхом... Багато козаків знайшло тут вічний спочинок, а ще більше відлетіло в пекло червоних. Пізніше тут був побудований величезний монумент із написом: "Пам'яті 2000 червоноармійців, що полягли в революційній боротьбі" 14. Монументів же на пам'ять і вічну вдячність козакам, які полягли за Нову Ушицю і Заміхів, досі не поставлено. А на заміхівському та новоушицькому цвинтарях вже й не знайдеш могил "невідомих українських вояків". Хоч їх там було близько двохсот...
13 жовтня 3-й кінний полк отримав завдання: спільно з 22-м куренем прорвати більшовицький фронт і тим самим відкрити шлях для рейду Окремої кінної дивізії Івана Омеляновича-Павленка-молодшого. Під с. Щербівці козаки Фролова розбивають ліве крило ворожої лави та резерви, беручи багатьох у полон. А головне: вони відкрили ділянку фронту для прориву Окремої кінної дивізії.
Та ось від передніх частин поповзли "тривожні чутки, що улюбленець Залізних полковник Фролов тяжко ранений під час атаки". О 16 годині від нього до штабу дивізії приходить донесення: "Тепер з полком знаходжусь у с. Воронівці... У цьому бою я ранений у руку, але лишаюся в ладу. Хай ця кров ще більше зв'яже донців з Армією УНР. Слава Україні!" 15.
16 жовтня 3-й кінний полк бере в полон 174 червоноармійців. Серед трофеїв - гармата і 3 кулемети 16. Хоч українські частини були виснажені, та радість переможного наступу кидала їх до нових подвигів. Але невдовзі командир 3-ї Залізної дивізії отримав зі штабу Армії УНР повідомлення, що 17 або 18 жовтня може наступити "завішення зброї". Ця вістка "внесла до лав Залізної дивізії велике занепокоєння" 17.
Неприємна новина була першим відгомоном підписаного в Ризі прелімінарного договору між червоними і поляками, які, як виявилося, попри успіхи на фронтах, вели таємні переговори з нашим історичним ворогом - Росією та її маріонеткою - "урядом УССР". Наслідком їх і стало підписання 12 жовтня 1920 р. в Ризі договору, який передбачав перемир'я з 18 жовтня.
Прелімінарний Ризький договір підводив риску під надіями українства: одвічний ворог, який вдягнув шати союзника, ділив нашу землю з нашим споконвічним ворогом, який вбрався в одяг борця за соціальну справедливість...І ось настало 18 жовтня. О 24-й годині мало вступити в силу перемир'я. Та 3-я Залізна дивізія продовжувала наступ. О 18 годині 8-а і 9-а бригади увійшли на західну околицю Шаргороду. "Шлях до Вапнярського залізничного вузла, що мав стратегічне значення, був вільний. 3-й кінний полк вже одержав наказ прорватися в запілля ворога і захопити Вапнярку". В цей час штаб Третьої дивізії і отримав наказ припинити бойові дії. Та бій настільки захопив українців і москалів, що вони вже не могли зупинитися. 8-а бригада вела наступальні бої за села Роскош і Плебанівку, а 3-й кінний полк Фролова близько 14 години 19 жовтня після надзвичайно впертого рукопашного бою зайняв с. Березівку, в якому було захоплено 140 полонених та 4 кулемети на візках. "Розлючені козаки розстріляли і порубали понад 100 червоних", які належали до 422-го полку 12-ї бригади 47-ї дивізії Красної армії. "Ввечері 19 жовтня Командир (Третьої) дивізії одержав гострий наказ командуючого Армією з доганою, щоб 3-я дивізія з одержанням цього наказу припинила бойові дії проти московської армії... Почалося перемир'я" 18.
Отак Симон Петлюра на вимогу поляків віддав самовбивчий наказ зупинити успішний наступ. Він чомусь зважив на волю тих, хто його зраджував. Протибільшовицький українсько-польський фронт завмер. Армію УНР було позбавлено можливості визволяти рідний край.
Слід сказати, що в жовтні 1920 р., останньому місяці бойової біографії Михайла Фролова, його полк було сформовано на 90% з українців Великої України, донці й кубанці становили лише першу сотню. "Полковник Фролов, вроджений кіннотник, із кришталево чистою душею, безмірної відваги людина, зумів і в новий український склад полку втілити дух відваги і сміливості та зробити з нього одну з кращих бойових частин Армії УНР" 19.
10 листопада тимчасове перемир'я закінчилося. Москалі найкраще використали відпочинок. О 7-й годині ранку свіжими силами вони перейшли в рішучий наступ...
21 листопада 1920 р. під натиском Красної армії Михайло Фролов на чолі свого полку разом з іншими частинами Армії УНР перейшли на західний берег Збруча.
На еміграції полковник Фролов продовжив співпрацю з українцями, більше того, "працював над формуванням ідеології щодо спільності визвольних змагань Дону і України" 20. Він вважав, що Дон і Кубань повинні бути самостійними народними республіками, між якими має бути союз. Ще живучи у Варшаві, він почав боротьбу на ідеологічному фронті. Не втрачав він надій і на відновлення збройної боротьби. Разом із членом Кубанської ради Іваном Білим Фролов заснував і редагував газету "Казачий голос" (7.8.1921 - 7.5.1922). 18 вересня в ч. 5 цієї газети було опубліковано показову статтю одного з провідних діячів еміграційного козацького руху, полковника Гнилорибова "Майбутнє Козацтва". В ній пропагувалося "здійснення ідеї союзу самостійних України, Дону, Кубані й Грузії" 21.
Михайла Фролова підтримували впливові польські чинники. Отримавши від них субсидію, він переїхав до Чехословаччини. Жив у Празі. На еміграції став одним із засновників Вільнокозацького руху.
Еміграційні провідники Вільнокозачого руху були переконані, що козаки ведуть свої початки від особливого національного коріння і тому мають природне право не тільки на самостійний культурний розвиток, але й на політичну самостійність. Вони прагнули створити європейську державу - Козакію. Ідеологи Вільнокозачого руху на еміграції твердили, що цей рух має давню історію. Традицію підтримувала пам'ять про минулу незалежність, усвідомлення своєї етнічної та побутової окремішності, стихійне бажання самостійно вирішувати власну долю 22.
Михайло Фролов та Іван Білий разом з іншими представниками козацької еміграції (член Донського військового кругу, історик, генерал І. Бикадоров; колишній командир козацького корпусу, генерал-лейтенант Т. Стариков, полковник та інженер І. Колесов, доктор І. Віфлянцев, студент В. Глазков) сформулювали і 10 грудня 1927 р. в першому номері двотижневика "Вольное казачество - Вільне Козацтво" оголосили програму відновленого Вільнокозацького руху.
В широких колах козацької еміграції цей бойовий орган Вільнокозацького руху був зустрітий дуже прихильно. Вільнокозацький рух ріс і ширився. Та невдовзі прихильники "єдіной і нєдєлімой" пішли в наступ на вільних козаків, бо на думку "єдінонєдєлімцев" ця діяльність загрожувала "расчлєнєнієм" Росії. Почалися провокації та насильство із залученням агентів іноземної поліції 23...
Невдовзі, через загострення туберкульозу, Михайло Фролов відійшов від справ... Патріот Дону і приятель України помер у м. Литомишлі (Чехословаччина) 11 липня 1930 р. - на 29-му році життя. "Останній поклін віддали і гарячу участь у його похороні" та встановленні пам'ятника на його могилі взяли українські вояки, що перебували у Чехії на чолі з кубанцем Василем Проходою, старшиною 3-ї Залізної дивізії 24.
Вічна пам'ять героїчному старшині Михайлові Фролову, який під жовто-блакитними прапорами проливав кров за свободу Дону і України!

Джерела

1. Казачий словарь-справочник. - Сан-Ансельмо, 1970. - Т. III. - С. 233.
2. Іванис В. Стежками життя (спогади). - Кн. IV. - Новий Ульм, Німеччина, 1961. - С. 73.
3, 4. Казачий словарь-справочник. - Т.III. - С. 234.
5. Удовиченко О. Третя Залізна дивізія. - Нью-Йорк, 1982. - Т. 2. - С. 39 - 40.
6. Там само. - С. 41.
7. Там само. - С. 43.
8. Там само. - С. 48.
9. Там само. - С. 53 - 54.
10. Там само. - С. 81 - 82.
11. Там само. - С. 111 - 114.
12. Там само. - С. 122 - 124.
13. Там само. - С. 125 - 126.
14. Там само. - С. 132 - 136.
15. Там само. - С. 137.
16. Там само. - С. 142.
17. Там само. - С. 139.
18. Там само. - С. 144 - 145.
19, 20, 24. Там само. - С. 138.
21. Іванис В. Вказана праця. - Кн. IV. - С. 341.
22. Казачий словарь-справочник. - Кливленд, 1966. - Т. I. - С. 115.
23. Там само. - С. 116 - 117.