Спочатку була ЛОЗОВА, потім КРУТИ… В Україні про її героїв пам’ятають лише окремі ентузіасти.

У Лозовій на Харківщині місцеві патріоти вшанували пам’ять вояків Української Народної Республіки, які полягли тут у боях з більшовицькими загонами в грудні 1917 року. Мітинг, присвячений 93-й річниці тих подій, відбувся біля меморіального хреста «Героям України» у міському парку.

Участь у вшануванні пам’яті загиблих захисників української автономії взяли трохи більше десятка громадських і партійних активістів Лозової. Ініціатором проведення мітингу стали місцеві осередки ВО «Свобода» та партії Реформи і Порядок (ПРП).

«Коли мова йде про становлення в 20 столітті української Незалежності, наші політики згадують із тих подій хіба що трагедію під Крутами. А той факт, що на Сході України відбувалися не менш запеклі бої слабо озброєних українських студентів з червоними інтервентами, відверто замовчується», - сказав представник ВО «Свобода» Роман Авраменко.

Про це ж говорили й інші учасники мітингу. На думку керівника міського осередку ПРП та ЦГІ «Народна дія» Максима Інкіна, події грудня 1917 року під Лозовою зайвий раз доводять, що патріотична свідомість притаманна не лише мешканцям західної і центральної України, але й східнякам. Очевидно, для декого з політиків ця істина не є вигідною, особливо зараз.

Нагадаємо, що 20 листопада 1917 року (за новим стилем) було проголошено створення Української Народної Республіки на правах автономії. Вже на початку грудня 1917 року війська Центральної Ради взяли під свій контроль Лозову.

Тут розташувалися: гайдамацький загін, вільні козаки, український полк та українська національна сотня. Загальна чисельність їх складала близько 1500 осіб. За переказами, приблизно 120 вояків були мешканцями Авилівки – однієї з найбідніших околиць Лозової. Краєзнавці говорять, що основу українських частин, котрі захищали Лозову, складали молодь і студенти. Вони мали погане обмундирування й були ледь озброєні.

У ніч з 13 на 14 грудня (за старим стилем) об’єднаний загін Миколи Руднєва у складі московських, петроградських і харківських червоноармійців (усього десь 400-500 осіб) підійшов до міста. Як згадують сучасники, погода тоді була дуже морозною.

Спочатку більшовики відправили на станцію розвідників, але унеерівці їх викрили. Тоді червоні почали обстрілювати позиції супротивника з гармати. Після короткого, але запеклого бою, загони Руднєва захопили Лозову.

Українське військо відступило у напрямку до Павлограда. 15 грудня вояки армії УНР, сподіваючись на підкріплення, раптово атакували позиції ворога й вибили його з Лозової. Червоні відійшли до Хлібного (околиця робітничого селища Панютине неподалік Лозової). Там Микола Руднєв спромігся перегрупувати сили й оточити українських вояків. У той же день, 15 грудня Лозова знов опинилася в руках більшовиків.

За переказами, що їх записав лозівський краєзнавець Бунякін, вбитих вояків ховали на околиці міста – в Заячій балці. Могил не копали – трупи просто скидали у сніг. Лише навесні тіла українських патріотів, чимало з яких були лозівчанами, місцеві жителі перенесли до найближчих ям і рівчаків і там вже поховали, як годиться. Досі не відомо жодного імені з тих, хто захищав Лозову від більшовиків.

Олександр ШУЛЬГА,
“Популярные ведомости», м. Павлоград