Малі Національні Збори

Тимчасові Національні Збори одностайно постановили на засіданні 10 листопада створити парляментарний орган зі значно меншим особистим складом (з 25 членів), який міг би пристосуватися також до напівлегальних умов того часу і продовжувати виконувати законодавчі функції Національних Зборів у часі між сесіями цих останніх. Зокрема Малі Національні Збори мали: 1) контролювати діяльність «Національного Секретаріяту», 2) розглядати і затверджувати бюджет, 3) доповнювати склад «Національного Секретаріяту» у випадку вибуття його членів. Його партійний склад відповідав тому, що в Національних Зборах: 8 від сіоністів, 5 від «Бунду», 4 від «Ахдут», 3 від «Цеїре Ціон», по 2 від «Об’єднаних соціялістів» і «Поале Ціон», 1 від «Фолькспартай». Отже, відношення сил обох таборів було, 15 проти 10.
Перше засідання цього нового представницького органу жидівства України відбулося лише 30 грудня 1918 року, вже в радикально зміненій політичній ситуації, докладний опис якої подається в наступному розділі цієї праці – «Друга Українська Народна Республіка». Тут обмежимося коротким описом головних подій, що створили цю нову ситуацію в країні і в жидівському суспільстві.
Переможне повстання проти гетьманського режиму вимело геть із країни як цей режим, так і окупаційне німецьке військо. Українська Народна Республіка була відновлена на чолі з Директорією. Одним з перших актів Директорії було відновлення закону про національно персональну автономію для національних меншостей. А безпосереднім наслідком цих подій було, що вирішальним чинником у політичному житті знову стала соціялістична демократія. Ця остання зміна негайно відбилася також на внутрішній ситуації в жидівській суспільності.
Насамперед виявилася рішуча нехіть жидівських соціялістичних партій супроти вимог Національного Секретаріяту бути визнаним за єдиний правомочний представницький орган жидівської автономії в Україні. Національний Секретаріят зі свого боку вів уперту боротьбу проти вимоги жидівських соціялістів, що було також бажанням Директорії, ввести в уряд Республіки міністра для жидівських справ на тих самих підставах, на яких цей міністер діяв у добу Центральної Ради.
Коли нині відкрилося перше засідання Малих Національних Зборів, виявилося, що соціалісти не збираються співпрацювати з тими органами, які створили Тимчасові Національні Збори на їх першій сесії в листопаді. «Бунд» і «Об’єднані соціялісти» заявили про свій виступ як з «великих», так і з «малих» Зборів. Представник «Бунду» виголосив деклярацію, яка недвозначно віддзеркалювала змінену політичну ситуацію, як це добре було видно з наступних його слів: «Національні Збори не можуть сьогодні претендувати на представництво жидівської нації. Після революції в Німеччині, сталася революція в Україні. Тепер уже неможливо, щоб Національні Збори зробилися джерелом влади на жидівській вулиці». «Поале Ціон» довели до відома про свій виступ з Малих Зборів, – хоч залишилися у «Великих», в листі, в якому вони писали: «Беручи до уваги новий політичний стан, який настав в Україні по перемозі революції… як також те, що Тимчасові Національні Збори більше не віддзеркалюють сучасного відношення сил серед жидівського народу на Україні… вони відкликають своїх представників з Малих Зборів».
З усієї опозиції залишився надалі в Малих Зборах тільки представник демократичної «Фолькспартай», В. Лацький, останній жидівський міністер з доби Центральної Ради. Своє ставлення до нового стану на «Зборах» він формулював так: «Створене становище рівнозначне внутрішній руїні в народі, й у цьому винні обидві сторони. Більшість провадила вперту політику, не уступала ні в чому, поводилася як переможець… Робітнича демократія зі свого боку стала на слизький шлях: Нині вони покидають Національні Збори, завтра вони вийдуть із місцевих громад, а потім з Установчих Зборів».
З відходом соціялістів у Малих Зборах залишилося тільки 16 членів. Але засідання продовжувалися і були присвячені, головним чином, обговоренню і прийняттю різних законів з обсягу національної автономії. В цілому відбулося 9 засідань і останнє з них 21 березня 1919 року. Закінчився цей період – «Жидівські Національні Збори» – з остаточним переходом влади в Києві до більшовиків.

Національний Секретаріат

Як ми вже зазначали, на останньому засіданні Тимчасових Національних Зборів був обраний Національний Секретаріят у складі сімох членів, усі представники фракцій більшости, замість його повного складу 12 членів, тому, що фракції меншости відмовилися не лише дати до нього своїх представників, але навіть взагалі голосувати. Як ми вже знаємо, змінилася з часом загальна політична ситуація, а саме – вона різко перехилилася вліво, і жидівські соціялістичні партії не лише не примирилися з перевагою більш правих груп в органах національної автономії, але залишили їх зовсім і повернулися до того стану, який існував у добу Центральної Ради, тобто до відновлення міністерства для жидівських справ, як фактичного представницького і виконавчого органу автономії.
Інакше дивилася на цю справу більшість Національних Зборів, що тоді тримала в своїх руках Національний Секретаріят. Для неї цей орган мав виконувати всі функції і нести всю відповідальність, що колись належала до компетенції жидівського міністерства. Четвертий пункт статуту Національного Секретаріяту ухвалював, як його обов'язок: «Дбати про здійснення і опублікування законів, які були затверджені Тимчасовими Національними Зборами…. аж до часу, коли буде створена посада «державного секретаря» для жидівських справ».
Між тим, з відновленням закону про національно персональну автономію наказом Директорії та іменуванням нового міністра для жидівських справ, при тому представника соціялістів, а не «державного секретаря», як цього жадав Національний Секретаріят, цей останній засвоїв собі таку тактику, ніби йому про існування цього міністра нічого не відомо. І він далі займався справами автономії жидівського населення: оборона від погромів, допомога потерпілим, зносини з жидівськими організаціями закордоном і т. д.
Головною ділянкою його діяльности в обсязі справ автономії було вироблення чисельних законопроектів, і, почасти, також їх переведення через Малі Національні Збори. Це були, насамперед, ті законопроекти, які вже стояли на порядку дня першої сесії Національних Зборів, або мали бути внесені на його другу сесію.
Юридична комісія при Секретаріяті складалася в більшості із молодих, але дуже здібних, адвокатів, і її праця була б у майбутньому корисна чималою мірою для жидівської автономії, як би українська держава, і з нею та автономія не впала під удари російських більшовиків. Це були законопроекти, почасти вже ухвалені Малими Національними Зборами; між ними: статут жидівської громади, який складався з закону про громади, розпорядків про прибутковий податок і податок на спадщину, виборчого порядку до Громад. Короткий основний закон про Жидівські Установчі збори, про Тимчасові Національні Збори і Національний Секретаріят. Законопроект про «державного секретаря» для жидівських справ. Проект пропозицій про зміни в законі Центральної Ради про національно персональну автономію. В останні дні своєї діяльности ця Юридична комісія займалася ще виробленням законопроекту про Жидівський Національний Союз в Україні.
Усі ці закони і законопроекти залишилися архівним матеріялом, крім лише одного з них, саме «Статут про жидівську громаду», який перейняло тодішнє жидівське міністерство і після його опрацювання провело через Раду Міністрів. Затвердження того закону Директорією сталося вже за четвертого міністра жидівських справ у Кам’янецьку добу української держави. Цей закон навіть був застосований у кількох малих громадах у той час.
Останнім кроком Національного Секретаріяту й представлених у ньому жидівських партій в їх боротьбі проти жидівського міністра, який тільки тоді був Директорією іменований, була спроба скликати другу сесію Національних Зборів при демонстративному ігноруванні цього міністра, начебто він взагалі не існував. Збори були призначені на 19 січня 1919 року. Жидівське міністерство було позбавлено необхідности заборонити його скликання завдяки загостренню політично воєнного стану: самі інідіятори змушені були спочатку відкласти це скликання на 2 лютого, а потім скасувати його зовсім. «Дальші політичні події – писали вони у своєму звіті – унеможливили публічне існування Національних Зборів».

ЗМІСТ