Вже на початку зими 1917 – 1918 років особовий склад Звенигородського коша Вільного козацтва сягнув 20000 козаків і старшин 12. Така велика сила українського воїнства свідчить про рідкісний організаторський хист і великий авторитет полковника Гризла, який не марнував часу, як керівники Центральної Ради, а талановито оформлював “стихійний гін українських мас до організування українських збройних сил як єдиної запоруки національних прав” 13.
Звенигородщина стала військовим центром українського козацтва. До неї з усіх усюд тяглися зв’язки. Не дивно, що невдовзі штаб Звенигородського коша Вільного козацтва перетворився на штаб об’єднаного Вільного козацтва південних повітів Київщини та північної Херсонщини.
В лютому 1918 р. через Звенигородський повіт пробивалися гарматні частини 2-го корпусу російської гвардії. Вільні козаки приневолили росіян скласти зброю та передати військове майно. Пізніше козацтво примусило демобілізуватися 6-й та 7-й драгунські полки російської кавалерійської бригади. Росіяни здали до 2000 коней, сідел і силу іншого майна та зброї.
“Особливо видатна операція Вільного козацтва (була) проти 8-ї російської армії в районі станції Бобринська, – згадував Юрко Тютюнник. – Тут були скупчені ліпші курені Звенигородщини, Черкащини та Єлисаветщини. Кількість скупченого поблизу станції Бобринської козацтва перевищувала 8000. Звенигородців було 4620; вони прибули з власною артилерією і кавалерією.
Бій тривав цілий день, при цьому обидві сторони зазнали значних втрат; він закінчився нічною атакою на росіян, по якій останні були розбиті й розбіглися в різних напрямках. Тут мало не був захоплений командант російських військ на Україні Муравйов...
Під час операції звенигородцями командував Хведот Бондар (с. Кирилівка), черкасцями – Водяний, єлисаветцями – Кульчицький; всією операцією кермував штаб Звенигородського коша” 14.
Згодом в інтерв’ю газеті “Известия В.Ц.К.” Муравйов сказав: “Революційна російська армія пройшла Україну, змітаючи на своєму шляху все, що носило на собі ознаки буржуазно-шовіністичного сепаратизму. Одне наближення червоних військ примушувало повіти, а то й цілі губернії визнавати нашу владу. На Україні довелося натрапити на оригінальну організацію буржуазної самооборони. Особливо дався взнаки Звенигородський повіт, де український шовіністичний націоналізм збудував собі фортецю у формі так званого Вільного козацтва. Ця організація не тільки не допустила нашої влади в повіт, а навпаки, сама перейшла до наступу, чим зробила чималу шкоду нашим військам. Я дуже шкодую, що мені не довелося зруйнувати це гніздо, втопити в крові тих, що посміли підняти руку на червону армію...” 15.
Ідеологію вільних козаків Звенигородщини пізніше – чітко і лаконічно – сформулював отаман Козацького куреня Звенигородського коша Вільного козацтва дід Шаповал: “Зметемо всю кацапню... Із землею змішаємо... І всім зрадникам те буде” 16.
На жаль, “кацапня” потопом розливалася нашою землею. Центральна Рада, знищивши зав’язь українського війська в 1917 р., тепер змушена була звертатися по допомогу до чужого війська – німецького. “Не погоджуючись із такою політикою, яку я вважав контрреволюційною і антинаціональною, – писав пізніше Юрко Тютюнник, – я вийшов зі складу членів Центральної Ради, виїхавши на батьківщину у Звенигородський повіт...” 17. Насправді, Тютюнник напередодні вступу червоних втік із Києва.
На батьківщині Тютюнника повним господарем був кошовий Вільного козацтва Семен Гризло. Амбіційний і авторитарний Юрко Тютюнник із таким станом речей погодитися не міг. Йому, як виглядає, буквально не давала спати слава земляка. Принаймні, подальші кроки Юрка Тютюнника свідчать про це. Тютюнник у своїй автобіографії назвав Гризла – авторитетного українського діяча, організатора українського війська – “людиною з кримінальними нахилами”. “За нього, – писав далі Тютюнник, – я взявся в першу чергу. Мені допомагав Демерлій (також член Центральної Ради), який поділяв мої погляди”. Оце “також член Центральної Ради”, свідчить, що Тютюнник, хоч і “вийшов зі складу членів Центральної Ради”, все ж виступав на Звенигородщині від її імені. Авторитет представників державної влади і допоміг Тютюннику та Демерлію скликати повітовий селянський з’їзд “із представниками від робітників і вільного козацтва” та провести через нього рішення про арешт Гризла. Вільне козацтво залишилося без кошового і почало швидко розкладатися. Це призвело до безвладдя на Звенигородщині. Ним скористалися комуноєврейські душі. У Звенигородці з’явився якийсь Кац і почав організовувати більшовицькі революційні комітети й т. зв. червоногвардійські загони. Його праця посувалась незвичайно повільно – причиною цього неуспіху були “націоналістичний настрій селянських мас”, відсутність робітничого класу та “повне незнання Кацом місцевих умов” 18.
Оскільки Кацу ніхто не заважав, він осмілів до того, що вирішив скликати “з’їзд селян і робітників Звенигородщини”. І скликав його. Мета була прозора: оголосити на Звенигородщині “совєтскую власть”.
Тоді Вільне козацтво розігнало це збіговисько. Під виглядом ярмаркового дня козаки в’їхали до Звенигородки, на базарі організувались у відділ, який несподівано атакував ворога, роззброївши загін червоного верховіття та арештувавши “товарища предревкома Каца”... Здійснив цю операцію курінний Антін Шкільний із с. Вільхівець, до речі, член Центральної Ради та Всеукраїнської ради військових депутатів 19.
Визволили вільні козаки з в’язниці і свого кошового – Семена Гризла 20.
Невдовзі вияснилося, що був убитий голова революційного комітету Кац і тіло його лежить на березі р. Тікича. І Тютюнник кинувся “відновлювати порядок у місті”. А оратор був він знаменитий. До того ж говорив він як член Центральної Ради. Дехто, чухаючи лоби, почав прислухатися до нього. Що пропонував народний трибун? Пропозиція була одна: “врятувати” Звенигородку від єврейського погрому. Для цього він закликав вільних козаків вийти за місто. “Після зусиль мені вдалося, – писав він пізніше, – вивести за місто озброєний натовп. Зібраний тут натовп обрав мене отаманом Вільного козацтва”. Отак Юрко Тютюнник “став” отаманом Звенигородського вільного козацтва, створеного Семеном Гризлом... 21. Не козацька рада, а саме натовп, за визнанням самого Тютюнника, зрозуміло, без дотримання елементарних процедур, “обрав” його отаманом...
І першим чином Юрка Тютюнника у новій якості була найактивніша участь у похороні “видатного комуністичного діяча Звенигородщини тов. Каца”...