Формування Степової дивізії

У наступні дні все під'їжджали дрібніші загони з ватажками і вливалися у Степову дивізію. Всіх зустрічали тепло, привітно, по-братерському. Розташувалися по найближчих селах і хуторах, бо Варварівка була вже вщерть заповнена військом.
У штабі зранку й до вечора цокотіли друкарські машинки, вистукуючи списки бойових одиниць, накази, оперативні зведення, звіти та інше. За селом наспіх відбувався бойовий вишкіл козаків.
Вечорами групи по двадцять-тридцять чоловік вирушали десь на нічні операції, а на ранок поверталися перемучені і привозили по кілька зв'язаних продагентів, яких передавали до контррозвідки Жидкевича1. Що з ними було далі - то вже невідомо.
Одного такого ранку Сашко Романенко2 повернувся з Верблюжки з великою здобиччю: привіз п'ятнадцять зв'язаних продагентів, чотири станкові кулемети, тридцять рушниць і багато іншої амуніції.
В цій операції Сашка поранено в руку, але він перев'язав рану і діяв далі. Не було ночі, щоб він не їздив на «діло», як жартівливо козаки називали такі поїздки. Такий уже мав звичай Сашко: не любив спати вночі, а надолужував сон удень. Зате був дуже працьовитий уночі.
Так проходили будні формувань, вишколу і набуття військового досвіду Степовиків.
Одного разу Сашко повернувся з далекого рейду і доповів Жидкевичу, що до Петрової прибув великий загін Криворізької ЧК під командою Донченка...

Юрій Степовий
Названа праця. С.43-44.

1) Нач. полкової розвідки Армії УНР. Нач. контррозвідки Степової дивізії. Ю.С.
Юрій Горліс-Горський в романі «Холодний Яр» називає його «Житкевич». Окрім того, Ю.Г.-Г. пише, що був знайомий з ним - разом сиділи в ЧК.
2) Розвідник. Уславився своєї сміливістю. Р.К.


Лютий лютує

Над Варварівкою висіла хмарою курява: череда поверталася з пасовища. Хлопчаки заганяли корів до дворів, а баби налигували й тягли неслухняних до ясел.
А рухлива група Лютого з трьохсотп'ятдесяти чоловік на тачанках мчала польовими дорогами у напрямку Петрової. Колеса тачанок, обмотані повстю, віддавали глухий гул по зарослій шпоришем дорозі, і він тут же й поринав у дорідних хлібах. За п'ять кілометрів поперед загону просувався роз'їзд із п'ятнадцяти вершників на чолі з Сашком Романенком. Роз'їзд йшов насторожено, обдивляючись, прислухаючись. Де тільки показувалося щось підозріле, туди направлялись два-три вершники, а решта чекала умовного сигналу.
Пізно ввечері прибули на Водянські хутори. Там загін зупинився, а Сашкова група направилася у Петрову. Біля дванадцятої години Сашко повернувся й доповів:
- Війська у Донченка стільки, як і доносила розвідка... Майже все піхота, лише три десятки кінних. Озброєні добре: мають десять станкових кулеметів і чотири гармати. Набоїв обмаль, загін складається виключно з росіян. Усе молоді, видно - останній набір, бо військового вишколу не мають. Щодня вправляються зі стройової підготовки і стрільби. Багато з них зовсім не знають як поводитися з рушницею, а кулеметників майже нема. Лише шість солдатів на десять кулеметів володіють Максимом, решта тільки ще вчиться. Одягнені погано. Солдати всі в лаптях, старшини в черевиках і обмотках. На весь загін тільки Донченко і його комісар у чоботах і шкірянках. Почувають себе в селі тривожно. Як тільки з'явиться десь курява на дорозі, зразу зчиняється сполох. Місце збору їхнього, на випадок сполоху, майдан коло церкви, - закінчив Сашко.
Лютий трошки помовчав, а потім спитав:
- А як наші люди підготовлені до нападу?
- Всіма внутрішніми справами в селі керує брат Мозгового, що тут таки, в Петровій, учиться. Його помічник - Терешко Перепада, Петрівський хлопець.
Потім Сашко переказав про умовні сигнали, які буде подано з села на момент нападу.
Напад призначено на другу годину ночі. Повстанці підтяглись до самого села. Кожна група зайняла вигідне становище до наступу і напружено чекала.
А коли дід Кирик, церковний сторож, бамкнув двічі, і луна останнього дзвону ще розкочувалася по балках, у центрі села знялося до неба кілька червоних півнів. У цю ж мить пролунало три артилерійські постріли. З усіх боків дощовим шквалом полився свинець станкових кулеметів. Затріскотіли рушниці... З кількох сот грудей прорвалось:
- Слава-а!
Перелякані чекісти в самій білизні мотнулися по освітлених вулицях, летіли в поле, але там їх зустрічав влучний свинець, холодний багнет, або важкий приклад рушниць У задимленому повітрі повисли пронизливі зойки, стогони, розпачливі крики...
А коли над обважнілими полями піднімався рожевий ранок, по дорозі на Кривий Ріг усюди виднілися пороздирані лапті, брудні кашкети, брезентові торбинки з набоями: то «хоробрі» чекісти устелили свій шлях до висхідних позицій.
Загін Лютого повертався з багатими трофеями: десять станкових кулеметів, близько трьохсот рушниць, багато ручних гранат, пістолів і щось біля двох десятків осідланих коней. Полонених не було: тоді взагалі не було моди брати в полон...
Лютого урочисто зустрічав увесь штаб Степової дивізії. Він |рапортував отаманові про перше бойове хрещення Степовиків, Кость Степовий тепло подякував.
Увечері була нарада верхівки штабу, де Вовгура доповідав про стан формування Степової дивізії, як її ще на початку вирішено було іменувати.
Дивізія тепер виглядала так: перший кінний полк Лютого, другий кінний полк Гнибіди, третій піхотний Тишаніна, четвертий запасний Штиля і окремо - ударно-розвідувальний загін Чорного Ворона1, який складався із стап'ятидесяти кінних і двадцяти тачанок з кулеметами. Цей загін був найрухливіший у Дивізії і мав виконувати найвідповідальніші завдання: вести розвідку, охороняти Дивізію на марші, сковувати сили противника у бою та інше. Загін Чорного Ворона складався переважно з колишніх махновців, які покинули чорні прапори і перейшли під свої рідні - жовто-блакитні. Воронівці мали добрий досвід партизанської боротьби в Україні. Школа Махна не пройшла для них марно. Вони потім не раз показували блискучі приклади партизанської війни. Це були бойові, хоробрі хлопці, тільки не досить дисципліновані, на кожному їхньому кроці відчувалась розхристаність, від них віяло широким Херсонським степом, а пахло неосяжною Таврією.
Крім того, дивізія тепер уже мала справжню артилерію з чотирьох польових гармат. Разом у Степовій дивізії тепер було вісімнадцять тисяч війська.
На цій самій нараді вирішено не марнувати часу у Варварівці, а просуватися далі на захід, бо довше сидіти тут було б нерозумно: ворог уже докладно знав про сили і розташування Степовиків. Він по містах стягував більші сили і готувався до рішучого розгрому повстання на Херсонщині. Загороджувальні загони повітових ЧК Херсонщини й Катеринославщини стягалися в єдиний кулак під командою голови Катеринославського губчека Леплевського, якому доручено вести боротьбу з «бандами» на всіх теренах обох губерній.
Подальший марш Дивізії призначено на восьму годину ранку.


Юрій Степовий
Названа праця. С.44-47.

1) Спр. прізвище Микола Скляр. Нар. в Жовтих Водах. Кол. студент Катеринославського гірничого інституту. Спочатку сотник у війську Махна. Ю.С.


В полон не брати!

Закінчувався зелений травень і віяло пекучим червнем... На полях хвилювались багаті хліба, переливаючись срібно-сизим колосом. Жагуче проміння виблискувало по суцільному килиму обважнілого колосся.
Порослі м'яким шпоришем польові дороги забиті кіннотою, тачанками, селянськими підводами. Нескінченні валки тягнуться на захід. По селах, через які проїжджають колони, дівчата й жінки, старі і діти безперервним ланцюгом стоять із повними кошиками ягід і щедро обдаровують вояків.
Пізно ввечері село Верблюжка заповнилося військом по вінця. Але це військо не було схоже ні на котовців, ні на донченківців. Усе свої близькі, знайомі і рідні хлопці з навколишніх сіл. У кожному подвір'ї, немов на Пречисту на ярмарку, шум, гомін, вигуки: повстанці розташовуються попід соломою, по стодолах, просто на токах на запашному сіні.
Нарешті, все стихло. Село спало кам'яним сном...
Степовий ще якийсь час помріяв на самоті, а потім також рушив на спочинок...
Несподівано до його вух долетів далекий, глухий шум. Потім наче під самим вікном пролунало два постріли. Степовий схопився. В ту ж мить до його кімнати влетів вартовий і гукнув:
- Пане отамане! Сполох!
Степовий вибіг на вулицю. Його оточили кілька старшин, що спали тут таки, на дворі. Тепер уже чітко чулося з північно-східнього боку цокотіння кулеметів, рушничні постріли і крики: «Ура!». Козаки кулями вискакували на призначені місця і швидко ладувалися в бойовий порядок. За яких п'ять хвилин повстанські підрозділи вже маршували назустріч пострілам.
Ділянку з півночі обороняв Лютий, зі сходу - Тишанін. У резерві другої лінії - Гнибіда і Чорний Ворон.
Ворог з півночі зібрав великі сили: кілька тисяч кінної міліції, загороджувальний загін Єлисаветградської ЧК з доданим кулеметним загоном та дві тисячі котовців. Натиск був страшний. Перша розстрільня Лютого почала заломлюватися і відступати до села, їм на зміну виступили підрозділи Гнибіди і тимчасово відсунули ворожу навалу на сто-двісті метрів за село. Тут несподівано з лівого флангу, немов із-під землі, виросла сотня котовців, які з криком і гиком мчали на розстрільні Гнибіди, вимахуючи голими шаблюками на червоному обрії передранішнього неба. Ще хвилина і лави Гнибіди здригнуть...
Дехто почав уже непомітно просуватися назад. Але нараз із-за крайньої клуні вискочила тачанка з четвериком - не коней, а зміїв. Коні чвалом летіли вперед, на котовців. За тридцять-сорок метрів раптовий поворот на місті. Степовий натиснув на гашетку Максима... Полився смертоносний олов'яний дощ... Котовці на мить зупинилися... Замішання... Поруч зі Степовим стоїть усе той самий, незмінний Сашко і щосили кричить: «За Україну! За Рідний Край! Слава Степовому!».
З правого флангу, мов шуліки, вилетіли хоробрі Воронівці...
...І недавні «ліхачі» падають з коней, хапаються за хвости і тікають, а Воронівці нещадно рубають.
До восьмої години скінчилося все... Степовики святкували перемогу. Та й було що святкувати, бо мали великі трофеї: три гірські гармати, п'ятнадцять станкових кулеметів, до п'ятисот рушниць і безліч усякої амуніції.
Запасний полк Штиля1 озброювався, а Сашко Романенко вів на поводі англійської породи рисака, якого передав отаманові, як подарунок від себе. Степовий сердечне подякував.
План об'єднаних загороджувальних загонів Криворізької й Єлисаветградської ЧК та двох тисяч Котовського ганебно провалився. Недобитки чекістів, як побиті пси, поверталися до своїх осиних гнізд...

Юрій Степовий
Названа праця. С.47-49.

1) Командир 4 (запасного) полку, куди входили селяни, які не мали зброї. Р.К.


Зі звіту Центрального управління Надзвичайних комісій при Совнаркомі України за 1920 р. до 5 «Всеукраїнського З'їзду Совєтів.
Складений не пізніше лютого 1921 р.
«Петлюровский бандитизм
Из всех раскрытых в течении отчетного периода контрреволюционных петлюровских организаций устанавливается следующее: повстанчество и бандитизм находились под верховным руководством Центрального повстанческого комитета, так
назьваемого Цупкома, который поручал ведение боевых действий специальным атаманам. По распоряжению Цупкома повстанческие банды то выступают самостоятельно, то вливаются в регулярные части петлюровской армии...
На местах Цупком ведет работу через окружные повстанческие комитеты...
Организация ставила себе целью "идейное" руководство восстаниями и вербовала членов, преимущественно из интеллигенции.
Такую работу проводила и Криворожская повстанческая организация в составе: председатель комитета - Скляр, кличка Веснянский или Богмета, секретарь Власенко, члены Михайленко, кличка Бурлак, Власенко и Федор Ткаченко, кличка Коршун. Уездный военный штаб помещался в с. Гуровке. Там же находились й отряды контрразведки...
Крупная организация под названием Повстанкома Херсона и Екатеринославщины объединяла под своим руководством более 12 000 бандитов во главе с главнокомандующим этого отряда - Пастушко».1
«На защите революции». С.239-240.

1) Помилка. Спр. прізвище К. Ю. Пестушко. Р.К.

ДО ЗМІСТУ