«Гульня розбишак-бандитів»

«...Подаємо декілька уривків з оперативних звітів періоду існування Олександрійської дивізії1. Ці сухі трафаретні звіти, викладені казенною мовою штабних рапортів, є найкращі свідки одного з найтяжчих періодів існування радянської влади. Вони найкраще свідчать про неймовірне напруження всіх сил, які кинула радянська влада, щоб ліквідувати бандитизм, наочно доводять про велику силу жертв гульні розбишак-бандитів...
16/ІХ. Збірний загін тов. Полянікова під час трусу в кредитовім товаристві села Червона Камінка (25 верст од Олександрії) знайшов багато майна, яке кинули бандити, що мусили поспішати, відступаючи. В яру знайдено 26 трупів люто замордованих червоноармійців...
16/ІХ. ...Залізниця в районі ст. Трепівка. Банда ще й тепер стоїть у районі Цвітна-Красносілля-Знам'янка (20-25 верст од Знам'янки) та з боку Дмитрівни (20 верст од Олександрії).
Наші частини билися з бандою. Про те, як тривав бій далі, відомостей не було... В Лисаветградці (35 верст од Лисаветграду) стоїть банда в 2000 багнетів, 400 чоловік кінноти й декілька гармат; вона мала на думці зробити наступ на Лисаветград»...

Б.В.Козельський, «Шлях зрадництва й авантур». С.69-70.

1) Тобто, Степова дивізія. Р.К.


З розвідувального зведення нач. штабу тилу Кременчуцької губернії. 17 вересня 1920 р.
«...Знаменский район. По донесенню наштабрига 20 ВОХР до 2000 пехоты и 50 сабель банда двинулась через Янов на Серебряную Балку. Десант бронелетучки 213, курсирующей Павлыш-Користовка, через опрос местных жителей выяснил: банда численностью около 2000 человек 16 утром проходила через Мироновку, причем разъезд подходил к Павлышу. В Мироновке банда забрала на подводы молодых людей. 17-го сентября в районе Павлыша проходила банда при 50 саблях, но большинство без оружия...
Подлинную подписали
Врид наштатыла Жданов
Составил сводку сотрудник Перетятькин
Верно» (підпис).

ДАПО, ф.р - 2289, оп.1, спр.5, арк. 52. Документ наданий В.Коротенком.
Публікується вперше.


«Гульня розбишак-бандитів»
(закінчення)

...18/ІХ. В Олександрійському повіті ватага в 2000 чоловік із становим на чолі наскочила на Олександрію. Після двогодинного бою на вулицях міста бандити після великих втрат одступили з Олександрії. Пограбовано речовий склад, випущено з тюрми бандитів.
22/ІХ. Банда Хмари в складі 300 багнетів, 300 шабель, 1 гармати, з нез'ясованою кількістю кулеметів наступає на Медведівку (20 верст од Чигирина)...
24/ІХ. Банда Хмари ще й тепер стоїть у Бужині (12 верст од Чигирина) та в районі на північний захід од Чигирина... Банда Клепача здобула село Гурівку, Братолюбівку (50, 60 верст од Олександрії...
25/ІХ. ...За додатковими відомостями банда Клепача силою 1000 чоловік тепер біля Верблюзька (37 верст од Олександрії)... (правильно: «біля Верблюжки» - Р.К.)
26/ІХ. Банда Хмари в 3000 чоловік стоїть у районі Мордва-Бужин (10 верстов од Чигирина)...
26/ІХ. Банда, невідомо якої сили, з Клепачем на чолі, що оперувала в районі Ганнівки, Гурівки, Братолюбівки (50, 30, 40 верст од Олександрії), уникнувши поразки від наших частин, які наступали з боку ст. Долинської та ст. Рядової, поминувши залізницю за п'ять верстов од ст. Лупевське на 150 підводах із 2 гарматами, 2 автомобілями силою до 1500 чоловік, з досить великою кіннотою, рушила до району Нігульське-Косвенка й інш. (23-35 верст од Лисаветграда),..
...На Олександрійську дивізію, що була серйозною військовою силою, звернуло увагу головним чином врангелівське командування. Врангель, що з літа 1920 року розпочав проти червоної армії рішучі виступи, через своїх офіцерів не раз провадив пересправи з керівниками дивізії, і вони обіцяли геть усім допомагати йому. Виступи Олександрійської дивізії мали для Врангеля першорядне значення, бо район діяльності дивізії був безпосередньо тилом червоних частин, які стояли на південному фронті. В лавах цієї дивізії було багато врангелівських офіцерів...

Б.В.Козельський, «Шлях зрадництва й авантур». С.70-71.


З розвідувального зведення нач. штабу тилу Кременчуцької губернії. 25 вересня 1920 р.
«...Александрийский район: по донесенню уездначтыла банда, оперировавшая в селе Вершино-Каменка, численностью около 5000 человек при 2-х орудиях и 4-х автомобилях. По имеющимся сведениям, цель банды - налет на гор. Елисаветград...
Подлинную подписали: ВРИД. наштатыла Гаймонсен.
Составил сводку сотрудник Перетятькин
С подлинным верно» (підпис).

ДАПО, ф.р - 2289, оп.1, спр.5, арк. 106. Документ наданий В.Коротенком.
Публікується вперше.


На з'єднання з Холодним Яром

До Блакитного щодня прибували зв'язкові з Чорного лісу від Хмари, з Київщини від Струка, з Поділля від Шепеля й інші.
Прийшов день маршу. Степовики сумно прощалися зі своїми насидженими Херсонськими гніздами і вирушали за маршрутом: Кам'янка - Єградівка - Ружичів - Чигирин. Польові дороги цього маршруту були запружені колонами Степовиків. Курс лежав на далекий захід. Далеко спереду і на кілька кілометрів по боках гарцювали на добрих конях роз'їзди, охороняючи марш.
Більшість повстанців рухались на підводах. Козаки виглядали поважними, зажуреними. Як видно, небагато з них мали охоту відриватися від рідних гнізд...
Там, вдома, вояк зі співом на устах ішов у бій, з жартами вмирав у Херсоні, Олександрії, в П'ятихатках, бо знав, що тут, десь недалеко, його оселя, клапоть землі, жінка, діти. Він там почував, що має за що і за кого помирати. Але тепер ось треба іти десь на «далеку» Київщину, не знаючи, чи повернешся живим, чи ще побачиш рідну оселю... Це аж ніяк не вкладалося в обмежену селянську психіку... Через те йому так тяжко було покидати рідні оселі. Тому вояк з такими тяжкими, як олово, думками, розлучався з рідними Херсонськими степами.
З іншого боку він розумів, що не виконувати накази старшин не можна. І, хоч як тяжко переживав цю психологічну трагедію в своїй душі, однак рухався далі.
Після кількаденного маршу показалися золотисті вежі Медведівського манастиря. Це була ознака, що Степовики наближалися до Холодного Яру.
За кількасот метрів попереду замаячили жовто-блакитні прапори, що привабливо виблискували під полудневим промінням, а під прапорами йшла сотня Холодноярців. Ішли зустрічати своїх друзів по зброї - Степовиків.
На чолі Холодноярської сотні їхали Чорнота й Отаманенко. Обидва добре складені старшини. Від них пахло лісом і непролазними хащами. Під'їхавши до колони Степовиків, вони тепло привітали гостей Холодного Яру...

Юрій Степовий
Названа праця. С.75-76


Степова дивізія в Медведівці

Пополудні вся Медведівка заповнилася колонами Степовиків. Штаб отамана Блакитного примістився у вищій початковій школі. Постать отамана Степовиків, що прибув у супроводі штабу на конях, виглядала імпонуюче. Середніх літ кремезний чоловік, із помітною військовою виправкою, одягнений в простеньке убрання військового крою, але з «цивільного» темносинього матеріалу. Мав на собі лише револьвер, далековид і пляншета з мапою.
Познайомившись із штабом, їдемо з Петренком оглядати Степовиків, що складалися із кількох об'єднаних загонів. Найбільш сподобався нам загін Чорного Ворона: триста чоловік виключно на конях і тачанках з кулеметами. Коні під верхівцями і в тачанках - «змії»! Ситі, вичищені, з позаплітаними в гриви коліровими стяжками. Масти переважно вороної. Козаки майже всі в чорних козацьких шапках і бурках. Від загону повівало Махновсько-партизанським духом. Зрештою він складався переважно із хлопців, що «пройшли школу» Махна; лише будучи свідомими українськими повстанцями, відсіялися від чорних прапорів.
Добрий вигляд мала батерія із трьох кінногірських гармат, що пригадали декому з нас наших «алмазовців»1. Лише набоїв мала обмаль. Гармат дивізія мала більше та змушена була позалишувати із-за браку набоїв.
Добрий вигляд мав 1-й полк дивізії, невеликий відділ кулеметів на тачанках і поодинокі сотні в різних частинах дивізії.
Натомість запасовий полк, що мав у складі до чотирьох тисяч чоловік, не мав ні одної рушниці. Хто дістав собі рушницю - переходив до дієвих частин. Зброю заступали ковальської роботи списи, коси, прив'язані вздовж держака, деревляні штилі - гострі на кінцях дрючки, що ними на Херсонщині подають снопи, були й залізні вила та гостро відточені рискалі. Таке саме узброєння мала половина загонів отамана Штиля, деякі сотні 2-го полку і останніх частин. Із близько 15.000 складу дивізії таку, «домашнього зразку», зброю мало щонайменше 6.000 чоловік. З півтори тисячі мали рушниці-«обрізи», тобто зброю, придатну лише для бою на близьку віддаль і то непевну.
Кінноти було мало…
Чорноліський полковник Хмара, що своїми трьохстами шабель міг значно підсилити склад кінноти, приєднатися до дивізії відмовився, хоча під час вимаршу її до Холодного Яру зв'язувався з нею і допомагав відбиватися від червоних. Мотивував своє становище тим, що приєднання до дивізії лише зв'яже йому руки, а користі від такого зведення до купи повстанчих сил він не бачить. Зазначив, що приєднається лише в тому разі, коли все об'єднання піде на Захід, щоби пробитися через фронт і прилучитися до української армії...

Юрій Горліс-Горський
«Холодний Яр», Львів, «Червона Калина», 1994 р. С. 183-184.

1) Олекса Алмазов (1886-1936). Військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. 1917 року зформував у Києві гарматний дивізіон і включився в Окремий Запорізький загін, а згодом у 1Запорізьку Дивізію. Наприкінці березня 1918 р. у Харкові переформував його в Кінно-Гірний Гарматний полк (кращий у складі Запорізького корпусу, популярна назва «алмазовці»). Учасник 1 Зимового походу. На еміграції з 1921 року. Жив у Чехо-Словаччині, Польщі, на Волині. Енциклопедія Українознавства, т.1., Львів, 1993 р.


Кость Блакитний - Головний Отаман Холодного Яру

Розташувавши дивізію в Медведівці, Холодноярські командири негайно відбули нараду отаманів усіх відділів. За рекомендацією колишнього полковника царської армії, який приєднався до Холодноярців, вже старшого віком, Соловія, Кость Блакитний був вибраний Головним Отаманом всіх повстанських загонів.
Полковник Соловій ніби знав Костя Блакитного ще з турецького фронту. Михайло Дорошенко засвідчує правдивість цього факту. Очевидно, що оцінка полковником Соловієм бойових та організаторських якостей, які продемонстрував Кость Пестушко на турецькому фронті, та слава про Степову Дивізію, яка сягнула й Холодного Яру, зіграли вирішальну роль в тому, що місцеві ватажки вибрали зверхником над собою людину, яку особисто не знали.
Михайло Дорошенко1 пише: «Після наради, нас, повстанців, зібрали і ми стали в чотирьохкутник з командирами посередині. Отаман Чучупака представив нам Блакитного і сказав, що віднині всі повстанські відділи об'єднані. А Головним Отаманом вибраний Кость Блакитний. Блакитний зробив коротку змістовну патріотичну промову і попередив бути обережними, бо є багато підступників. Повстанці були вражені і захоплені промовою молодого отамана. "Побільше б нам таких командирів", - гули вояки. Майже всі почували, що якби всі об'єднались під проводом таких отаманів, то більшовиків уже давно не було б».2
На нараді отаманів обговорювалось питання: чи рухатись назустріч Армії УНР, яка під проводом Симона Петлюри і в спілці з поляками успішно наступала із Заходу, чи очищати від червоних села і чекати на місцевості, доки докотиться фронт, щоб відрізати відхід червоних на схід.

Олена Несіна

1) Підхорунжий повстанського відділу Горбенка і Пилипа Хмари. Псевдо «Вернигора». Нар. 21травня 1899 р. у с. Цибулеве на Херсонщині, нині Кіровоградщина. Автор книги «Стежками Холодноярськими» та «Спогадів...».
2) Михайло Дорошенко, "Спогади..."

ДО ЗМІСТУ