«Дайош Київ!»

Штаб Степової дивізії теж мав відомості про заломання червоного фронту на Заході і його відворот з-під Варшави та з Галичини. На Врангелівському фронті справи червоних теж не блискучі. Більше половини червоних частин, що оперували на Херсонщині проти дивізії, одержали наказ негайно вирушити на фронт.
Під час обговорювання дальшого плану операцій на нараді виникла суперечка. В той час, як більшість з Блакитним і Деркачем стояли на тому, що приєднавши змобілізовану до п'яти-шести тисяч Холодноярську бригаду, група перейде в Черкаський повіт, що був обхоплений під цей час повстанням, а тоді вже буде видно, що робити дальше, - Чорний Ворон, старшина Блакитного Житкевич і ми удвох із Чорнотою поставили руба питання, щоби дальша ціль існування нашого об'єднання була вирішена відразу.
Вся Україна під цей час уявляє із себе безліч дрібненьких «фронтів» повстанців з червоними. Большевики змушені тримати на цих «фронтах» в розпорошеному стані більше війська, як на польському так і на Врангелівському. Та завдяки цій розпорошеності повстанських акцій повстанці не мають рішаючого впливу на події.
Найбільшою вадою українського повстанця є те, що він прив'язаний до рідної «стріхи» і воліє крутитися коло неї, аж поки його розстріляють.
Маючи такий солідний кулак повстанських сил, мусимо поставити собі певну ціль - хоч би з'єднання з українським військом - і, вбираючи в себе всі свіжі відділи повстанців, без затримки йти до фронту, нищачи вороже запілля. Це буде весь час тримати масу в бойовому піднесенні і дядько не буде мати часу нудьгувати за хатою і оглядатися за нею. Відбившися від «стріхи», силою положення буде держатися частин. Такий марш дасть змогу поповнити запаси зброї, а одночасно большевики не будуть в стані зконцентрувати проти нас значних сил, що безперечно зроблять, як будемо товктися на місці і виглядати - «що ж дальше?».
За нашу «опозицію» дісталося солідно нам від наших начальників, мовляв, в українців завжди так - «яйця курку хочуть вчити»... Знаємо що робимо! Треба роздивитися, розважити, а тоді все рішати. Нарада закінчилася під «гаслом»: «Ранок від вечора мудріший».
Хоч останні ночі вересня були вже досить холодні, частина Степовиків ночувала таборами на дворі.
Вночі одержали відомості, що ворожі частини, які йшли услід за Степовою дивізією, перейшли у Чигирині Тясмин і проходять Побережжям, поза кучугурами в напрямку Черкас.
Рано наша розвідка донесла, що вони об'єдналися з частинами, прибувшими з Бобринської і, діставши вночі ще й підкріплення з Черкас, за всіма ознаками готовляться до наступу на Медведівку.
Бригада наша поповнилася із сіл і мала понад 5000 складу. Медведівка перетворилася у величезний військовий табір. В похідних кухнях, котлах, вкопаних у землю, в хатах варилася їжа для двадцятитисячного війська. Села щедро доставляли харчі.
Години коло одинадцятої стежі сповістили, що на піщаних кучугурах за мостом через Тясмин з'явилися перші ворожі лави. Міст заслонив наш перший курінь. Зав'язалась перестрілка через річку. Тим часом, вся група, скінчивши з обідом, приготовилася до походу. Частина Степовиків і наш другий курінь переправлялися через Тясмин поромом коло Медведівського манастиря.
Наш курінь посунувся до Онуфрієвського манастиря, що стояв на обривах вище мосту. До мосту підтягалися частини. Ми з Петренком1 оглядали з манастиря ворога на другому березі, коли під'їхали до нас Блакитний і Деркач.2
Піщані кучугури вкривалися все свіжими червоними лавами, що повільно зближалися до мосту. Десь за кучугурами розляглася густа стрілянина. Очевидно наші, що переправлялись на другий берег нижче Медведівки, зіткнулися з ворогом.
Червоні лави залягли і, не посуваючись дальше, відкрили рідку стрілянину в наш бік. Левадний3 установив на вигідних пунктах кілька кулеметів, які поки-що мовчали. Нараз за кучугурами роздався гарматний стріл і ворожа граната розірвалась десь на Медведівських городах. Потім друга, третя... Коли хоч одна попаде на забиту колонами дорогу - наробить паніки...
Блакитний послав верхівця на батарею, яка була ще в Медведівці, щоби із двох гармат обстріляла ворога шрапнелями.
Над кучугурами, зовсім низько над ворожими лавами, заклубилися розриви наших шрапнелів. Гарматчики у степовиків були «не найгірші»...
По шести шрапнелях, кучугури вкрилися утікаючими лавами червоних.
Левадний пустив у рух три кулемети, щоб лише «підганяти», бо віддаль була завелика. Кучугури скоро опустіли. Ворожа гармата перенесла вогонь на Трушівці, де певно побачили наш другий курень.
Через міст вихором пронісся загін Чорного Ворона і скоро зник за кучугурами. Хвилин за десять відкликнувся здалеку тріскотнею з тачанок. Через міст рушили наші колони.
Блакитний побоюється, щоби Ворон не погнався далеко, та ми його заспокоюємо. По піскам далеко не поженеться – коней пожаліє...
На підмогу Воронові поскакали Чорнота4, Кобчик5, і кіннота Блакитного.
Довга валка повстанських частин з розпущеними прапорами «отягнулася через кучугури на Побережжя. Кілометрів через три догнали Чорного Ворона. Загін захопив ворожу гармату, перебивши в ній з кулемета коней, коли вона, загрузаючи у піску, утікала за піхотою. Хтось із обслуги вихопив у гармати замок і верхи утік. Гармата без замка ні до чого не додавалася та в зарядному ящику було з десяток набоїв. Це справило велику радість начальникові наших гармат, що догнавши нас конем, «бідкався» над витратою шести шрапнелів.
Кілометрів через десять червоні зробили спробу затримати иащ рух, та, налякані поважним виглядом наших лав, відступили дальше.
Ідучи услід за наляканими червоними частинами, ми мали всі шанси зайняти Черкаси. Однак Блакитний і Деркач на короткій нараді під час руху постановили Черкаси обминути і йти на з'єднання з Голим.
Переночували у селі Руська Поляна та поблизьких хуторах селах. На другий день вирушили на Мошни. По донесенням нашої розвідки з вечора у селах, що були нам по дорозі, були незначні частини «Внус», які провадили боротьбу з черкаськими повстанцями. Та ранком ми вже їх не зустріли. Повтікали вночі у напрямку Цвіткової.
У Мошнах штаб примістився в домі диякона. Головну вулицю величезного села зайняла Холодноярська бригада та 1-й полк Степової дивізії. Останні розмістилися в околицях.
Негайно зв'язалися із штабом Голого, який був під цей час недалеко Мошен. До нашого штабу почали з'являтися делегації із різних сіл, що були обхоплені повстанчим рухом. Розмовляючи з селянами-повстанцями, бачу, що вони дивляться на нас, як на силу, що об'єднає їх і поведе на боротьбу з москалями-більшовиками.
Один із «делегатів», сивуватий вже селянин, по виході із штабу «закоханим» поглядом глянув на жовто-блакитний прапор, що був прикріплений коло воріт, на наші гармати, що стояли на вулиці поблизу штабу, і, зірвавши з голови шапку, вдарив нею до землі: «Дайош Київ!» - крикнув він захопленим голосом...

Юрій Горліс-Горський
«Холодний Яр», «Червона Калина», 1994 р. С. 184-187

1) Старшина Армії УНР. Отаман 1-го (основного) куреня Холодного Яру. Згідно з Ю.Горліс-Горським весною-літом 1921 р. Головний Отаман Холодного Яру. Діяв на тер. Медведівського та Черкаського повіту.
2) Заст. отамана Василя Чучупаки. Згідно з С. Полікшею син селянина з-під Жаботина. Після смерті В.Чучупаки заступив отамана згідно з Ю.Г.-Г. Це підтверджує і краєзнавець М.Гончаренко, який також називає ім'я Деркача - Іван Тимофійович. А ось М.Дорошенко пише: «Отаманом Холодного Яру був вибраний заступник Василя Чучупаки, Чорнота, що (теж) звався "Деркач"». Згідно з «СВЭ» на кін. 1920 р. його загін нар. 500 бійців, Р.К.
3) Командир кулеметного відділу Холодноярців. «Граматики добре не знає, але нема кулемета, якого механізму він не знав би як свої пальці». Не зважаючи на втрату правої руки, стріляв навдивовиж влучно. Ю.Г.-Г. "Холодний Яр".
4) Андрій Чорнота. Командир Холодноярської кінноти. «Цей, на зовнішній вигляд необтесаний козарлюга, показався "ходячою енциклопедією": був добре ознайомлений з історією, археологією, фізикою, політичною економією, до того був прекрасним ковалем та римарем: кував коней, направляв сідла... Був надзвичайно мовчазливий». Ю.Г.-Г., «Холодний Яр». Після смерті В.Чучупаки прибрав псевдо «Деркач». Згідно з М. Дорошенком А.Чорнота (Деркач) був обраний Головним отаманом Холодного Яру після загибелі Василя Чучупаки. Р.К.
5) Правильно Кібець. Спр. прізвище - Микола Степанович Бондаренко. Нар. 1896 року. Очолював кінний загін з Цибулева. Один з найуспішніших українських командирів Холодного Яру. Діяв також у Чорному лісі. Р.К. «Сам він... невеличкого зросту, похила постава, широке чоло, великий мужній ніс, розумні чорні і пронизливі очі... Це... дійсний патріот своєї Батьківщини.., кришталевої чистоти людина... людина козацького роду». М.Дорошенко.


Світлі надії осені 1920 року

...Восени 1920 року дружніми зусиллями союзників зупинено грізну офензиву Червоної Армії, що загналася була аж під Варшаву, і контрнаступом розбито її на всіх фронтах. Усі чотири армії Тухачевського на центральному відтинку були цілком розтрощені. Частини 4 і 15 совєтських армій притиснуто до німецького кордону та інтерновано. 3 і 14 армії та Мозирська група розбиті. Поляки захопили 70 000 полонених, 20 гармат і до 1000 кулеметів.
На півдні 6 польська і українська армії прямували на Волинь і Поділля. 12 і 14 совєтські армії під їх ударами відкочуються назад. Наше військо переможно наступає. Вже Могилів в наших руках. Бої точаться під Жмеринкою. Ми захопили 11 000 полонених, кілька десятків гармат, 120 кулеметів.
До українського війська масово зголошуються резервісти. Армія росте. Повстання спалахнуло на всьому Правобережжі. Назустріч нашому військові з Уманщини, Таращанщини, Херсонщини прямують сильні повстанські загони. Вони тиснуть на запілля червоних і ось-ось подадуть нам руку...
Троцький дає наказ відводити червоні війська на лівий берег Дніпра.
В Таврії Врангель завдає поразки 13 сов. армії. Він за літні операції захопив до полону 21 000 люду, 106 гармат і 500 кулеметів.
Влада совєтів на краю загибелі.
Ось як оцінював становише того часу начальник штабу південно-західного фронту, полковник генерального штабу Петін у своїй доповіді Реввоєнсовєту, в якому з дивною мужністю і відвертістю заявляє: «На фронті повний розвал, в тилу розрухи. Влада совєтів напередодні загибелі. Тому за всяку ціну негайний мир на одному з фронтів».
Перед Україною відкривалися прозорі перспективи...
На маргінесі вирішальних подій 1920 року яскраво зарисовується роль, вага і значення організованого повстанського руху як сприятливого чинника в нашій боротьбі. Таким цінним чинником, зокрема, була дисциплінована, боєздатна і відважна Степова Дивізія. Низка її блискучих перемог (розгром цілої військової залоги в м. Олександрії, знищення червоної дивізії в м. Херсоні та незчисленних загонів повітових і губерніальних ЧК на Катеринославщині і Херсонщині, спаралізування основних комунікацій, що пов'язували західний і південний фронти і т.д.) та бойових осягів може служити зразком маневренності й оперативності, зручності1 її провідників та мужності й войовничої вдачі партизан...

Генерал Микола Капустянський
З передмови до книги Ю. Степового «В Херсонських степах»

1) Тобто, вправності. Г.Г.

ДО ЗМІСТУ