Пекельна м'ясорубка в Ганнівці

О четвертій годині пополудні прибув Жидкевич і доповів план розташування ворожих частин у с. Ганнівці.
За його відомостями в селі були резерви 2-ї Кінної армії, а бойові частини цієї армії знаходилися за тридцять-сорок кілометрів на південь. Резервного війська було приблизно стільки ж, як і вчора повідомляла розвідка, - три тисячі. Озброєні резерви неважко, лише охоронні їхні відділи мали більш-менш пристойну зброю. Добре озброєних була третина.
Остаточний план нападу був такий: з боку Веселих Тернів, Кривого Рогу і П'ятихаток виставили кінні заслони по одній сотні, підсилені кулеметами... «Телефоністи» за 15 хвилин до початку дій переривають телефонічні зв'язки, псують дороги. Група своїх людей в момент нападу підпалює з чотирьох кінців села скирти соломи, а в центрі два будинки: млин і аптеку.
Напад робиться одночасно з усіх кінців: з Волошинівської посадки, з економії, Кременчуцького шляху і П'ятихатської дороги...
На призначений час усі відділи зосередилися на своїх
висхідних позиціях. Під час руху сутичок з ворогом не було: червоні не особливо охочі були вночі роз'їжджати по таких небезпечних околицях.
Кожний відділ відпочивав на призначених місцях. Перевіряли зброю, уточнювали план наступу.
Годинникова стрілка показувала 11.40. Пошепки пішла команда: «По конях!» Їздові на тачанках, кулеметники біля кулеметів. Очі всіх скеровані в темряву села. Кожний, затамувавши подих, мовчав, чекаючи сигналу. Раптом з північного боку села піднявся стовп полум'я, а за ним другий, третій і четвертий. Загримів густим баритоном церковний дзвін на сполох, неначе громом прорізав нічну тишу. Червоні стовпи полум'я вп'ялися в небо.
Зацокотіли кулемети. По вулицях летіли примари кіннотників.
В повітрі загриміло: «Слава!»
В червоному світлі блиснули сотні голих шаблюк.
Почалася пекельна м'ясорубка...
В повітрі крик, стогін, зойки.
Таке страхіття продовжувалося годину.
Потім усе стихло.
З червоних урятувалися тільки одиниці, які прорвалися через городи в поле. Решту було порубано, постріляно. Вулиці запружені понівеченими трупами.
Повстанці поспішним маршем поверталися на свої вихідні бази в район Верблюжки-Варварівки-Гурівки-Водяної.

Юрій Степовий
Названа праця. С.94-96.


Демобілізація Степової дивізії

Другого дня відбулася нарада з усіма старшинами. Ніхто не заперечував проти плану повної демобілізації повстанського війська і переходу, до слушного моменту, на цілковиту конспірацію...
- Тільки носів не вішати, панове старшини, пам'ятайте, що наш настрій ми передаємо підлеглим, а нам, здається, не вперше переживати критичні дні боротьби, час би вже звикнути і до добрих, і до лихих, - сказав Блакитний...

Юрій Степовий
Названа праця. С.100.


З повідомлення інформаційного відділу Всеукраїнського ЧК «О ликвидации петлюровских повстанкомов на Украине».
«В Криворожском уезде к тому времени сформировалась
довольно сильная банда под руководством Степового (Пастушки).1
Штаб банды состоял из людей различной политической окраски, между прочим, и из монархистов - полковника Крапивы, Терещенко, прилетевшего на аэроплане от Врангеля, и инженера Мокрицы.
По не совсем ясным причинам, Степовой, будучи частично разбит частями Н-ской дивизии, отдает приказ о роспуске своей армии , причем перед роспуском таковой первоначально разбивает армию по полкам, строго придерживаясь территориального способа, т.е. местожительства повстанцев. Каждый такой полк, уходя, забирал положенное ему оружие и направлялся в свой район...2
Харківська газета «Коммунист», №174 (469), 7 серпня 1921 р.
Розвозили вночі по хуторах гвинтівки, кулемети, амуніцію, й закопували у надійних людей по стодолах, стайнях, льохах. За два-три дні все було зроблено так чисто, що навіть такі важкі речі, як тачанки, теж поховали у скиртах соломи. Усі дані про військове добро, зашифровані, забрав із собою Блакитний, а копію - Вовгура.
Друзі розпрощалися і пішли кожен своїм напрямком до наступної весни.
Позаду лишилися дні славних боїв і героїчних перемог Степовиків.
Курилася дорога в невідоме майбутнє, повне небезпек і важких трагедій, як для їхнього отамана Блакитного, так і для найближчих його бойових друзів: Вовгури, Лютого, Гнибіди, Федорченка й інших.

Юрій Степовий
Названа праця. С.100.

1) Правильно «Пестушко».
2) Як бачило, більшовицька газета спростовує інший документ більшовиків, а саме, твердження Б. Козельського, що у жовтні 1920 року червоні частини оточили Степову дивізію в районі сіл Верблюжка та Новостародуб «і їм пощастило її розбити».
Газета «Коммунист» від 7 серпня 1921 року вже не така категорична. В ній написано: «частично разбита». А далі газета визнає існування (після нещасливого для загону Чорного Ворона бою) цілої повстанчої армії. Так і пише: «повстанська армія Степового».
Отже, Степова дивізія не була розбита російськими окупантами, а у зв'язку з приходом холодів демобілізована отаманом Блакитним.
Що ж до «інформації» про монархістів у штабі Степового-Блакитного, то це або пряма дезінформаиія, або тенденційний погляд на співпрацю з офіцерами українського походження, які на якомусь етапі боротьби з червоною Москвою перебували в лавах денікінців, дроздовців чи врангелівців. Мета такої дезінформації зрозуміла: показати, що повстанці - це прислужники «украинской кулацко-буржуазной контрреволюции», які виступали за «реставрацию старых порядков».


Армія проти села

Наприкінці року, точніше 28 грудня 1920 р. Совнарком УССР і командуючий всіма Збройними силами окупованої України1 прийняли постанову «О разделении Украины на военные округа для борьбы с бандитизмом» :
«В целях использования для борьбы с бандитизмом освободившихся от внешнего фронта полевых войск и в связи с реорганизацией войск ВНУС Совнарком и командующий всеми вооруженными силами на Украине.., постановляют: 1. всю территорию Украины для борьбы с бандитизмом разделить на следующие основные силы, положив в основу их административное деление и уезды...». Далі йшов перелік новостворених військових округів: Харківський, Київський... На Катеринославську губернію прийшлася 1-а Кінна армія, на Херсонську губернію - 6-а армія...
Зрозуміло, що фронтовим військовим одиницям воювати проти «банд» не випадає. Отже, в цьому рішенні Совнаркому ще одне визнання того, що проти російських окупантів піднявся народ, в першу чергу селяни, які відкрили незчисленні фронти боротьби - як малі, так і великі.

Роман Коваль

1) М.Фрунзе (1885-1925).

ДО ЗМІСТУ