СКАКУН
Військовий діяч; отаман повстанського загону, полковник.
На чолі повстанського загону діяв у 1920 р. в районі ст. Полтавської.

СКИДАН
Володимир Васильович
(1858 - ?)
Громадсько-політичний діяч, адвокат, вчитель; голова Кубанської військової ради (квітень 1917), член Тимчасового кубанського військового уряду (квітень - листопад 1917), член кубанського уряду (19 грудня 1918 - 5 травня 1919).
Нар. в родині диякона Єйського Михайло-Архангельського храму Кубанської області. Закінчив Кубанську військову гімназію. Вступив до Київського ун-ту, з якого в 1878 р. за участь у студентському русі був виключений. В тому ж 1878 р. вступив до Харківського ун-ту, але невдовзі був заарештований за зберігання революційної літератури. 30 травня 1879 р. висланий під нагляд поліції до м. Шенкурська Архангельської губ. В 1881 р. вступає до Казанського ун-ту, але незабаром був виключений за “політичну неблагонадійність”. Вступає до Новоросійського ун-ту в Одесі і майже відразу арештовується за належність до одеського “злочинного гуртка”. Звільняється під гласний нагляд поліції. У 1887 р., перебуваючи вже під негласним наглядом поліції, закінчує Новоросійський ун-т. Працював адвокатом. Від травня 1889 р. - секретар Єйської міської думи. Член РУП. Із листопада 1905 р. - директор народних училищ Кубанської обл. Сприяв “неблагонадійним” вчителям. У кубанських урядах (1917 - 1919) завідував відділом народної освіти.

СУЛЯТИЦЬКИЙ
Павло М.
(1884 - 1932 /1934)
Громадсько-політичний діяч; заступник голови катеринодарської “Просвіти”, міністр юстиції кубанського уряду (1920), член управи Кубанської української національної ради.
Походив із с. Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губ. Член РУП. Мировий суддя у м. Маріуполі (1914 - 1916). Мировий суддя у м. Катеринодарі, незмінний член Катеринодарського з’їзду мирових суддів, член Катеринодарської судової палати (1919). Коли формувався кубанський уряд, він єдиний поставив вимогу, щоб Кубань не воювала проти України. На еміграції у Чехословаччині та Польщі. Автор “Нарисів з історії революції на Кубані” (Прага, 1925), нарису “Кубань” (польською мовою) і статей у часописі “Кубанський край”. Помер у м. Варшава.

ТАРАНЕНКО
Яків Михейович
(1885 - 1943)
Диригент, педагог; регент Кубанського військового хору (1909 - 1913, 1917 - 1919), керівник Чорноморсько-Кубанського хору (1920 - 1921), головний диригент Кубанського козацького хору (1937), художній керівник Державного ансамблю пісні і танцю кубанських козаків (1937 - 1941).
Нар. в ст. Гривенська на Кубані. Закінчив регентське училище С. Смоленського у Петербурзі (1909). В подальші роки - викладач військової учительської семінарії, музичного училища, Кубанської консерваторії, музичного технікуму.

ТЕРНАВСЬКИЙ
Микола Олександрович
Громадський діяч; голова Товариства української культури Кубані, зареєстрованого в 1991 р. Походить із козацького роду ст. Єлизаветинська. Його предки - вихідці з Миргорського полку - потрапили на Кубань в 1796 р. з Величківського куреня Буджацького козацького війська. В 1997 р. у Краснодарі видав друком Реєстр Запорозького Війська 1756 року. Зазнав утисків від шовіністичної російської влади.

ТКАЧЕНКО
Григорій Юхимович
(17.11.1883 - ?)
Громадсько-політичний діяч; член катеринодарського гуртка “Полтавців” (складової частини РУП).
Нар. в родині козака м. Сокольки Кобеляцького повіту Полтавської губ. Навчався в Кобеляцькому народному училищі. Закінчив духовне училище. Навчався в Полтавській духовній семінарії, виключений із 3-го курсу за організацію “волнєній”. В Катеринодар прибув у 1902 р. 3 грудня ц. р. був затриманий на пошті під час спроби відправити конверти з прокламаціями “До чорноморських козаків”. Під час слідства всю вину взяв на себе. 7 місяців перебував у Катеринодарській в’язниці. 26 червня 1903 р. випущений під нагляд поліції.

УВАРОВ
Федір
(? - 1919 ?)
Військовий діяч; повстанський отаман; штабс-ротмістр царської армії.
Родом із Кубані. Під час повстання під проводом М. Григор’єва в 1919 р. командував відділом, який налічував до півтори тисячі чоловік. Мав у своєму підпорядкуванні бронепотяги, гармати, 24 кулемети. Полк Уварова відзначався високою дисциплінованістю. Звільняв від більшовиків м. Черкаси, ст. Бобринську та інші населені пункти, а від Чигиринського полку збільшовиченого отамана Свирида Коцура - м. Чигирин.
У червні - липні 1919 р. на нараді у містечку Медведівці вибраний військовим отаманом Холодного Яру - командувачем з’єднаними силами Холодного Яру, до яких увійшов відділ Уварова чисельністю в 1000 бійців та Медведівський курінь Василя Чучупака - в 400 козаків і старшин. “Ідейного розходження між обома отаманами не було, - писав Сергій Полікша, - бо Чучупака боровся за незалежність України, а Уваров, хоч і не зовсім чисто балакав по-українськи, ставив за ціль боротьби незалежну українську державу вкупі з Кубанню”. За версією С. Полікши, загинув у околицях Холодного Яру (коло ст. Знам’янки) в бою проти більшовиків, ймовірно у липні 1919 р.

ФЕДОРЕНКО
Іван Григорович
(нар. 15.12.1932)
Голова Кубанського “Меморіалу”.
Нар. в ст. Челбаська Єйського р-ну на Кубані.
Зібрав чималий архів про жертви кубанського козацтва від російсько-більшовицького терору. Був репресований, обвинувачувався у листуванні з кубанською еміграцією. Відбував покарання у спецпсихлікарнях за зв’язок з еміграційними козацькими центрами.

ФЕСЬКІВ (помилк. Фоськов)
Громадсько-політичний діяч; член Кубанської ради, полковник.
Чорноморець. Виступав за самостійність Кубані, але, за свідченням В. Іваниса, побоювався, щоб “українофіли не продали Кубанщину Україні”. Арештовувався денікінцями, висланий ними до Стамбула.

ХРИСТЮК
Павло Оникійович
(1890 - 29.11.1941)
Політичний і державний діяч, публіцист, літературознавець; член Центральної Ради (з 8.4.1917), член Малої Ради, генеральний писар Генерального секретаріату (з 15.6.1917), міністр внутрішніх справ УНР (січень - лютий 1918), державний секретар Ради Народних Міністрів УНР (з лютого 1918), товариш міністра внутрішніх справ в урядах Б. Мартоса та І. Мазепи (1919).
Нар. в родині козака-хлібороба в ст. Єлизаветинська на Кубані. Середню освіту здобув у м. Баку (1909 - 1912), вищу - у Київському політехнічному ін-ті, де був членом української студентської “Громади”. Співпрацював із газетою “Рада” (1916 - 1917), був редактором кооперативного тижневика “Комашня” (1916 - 1917), співредактором есерівських газет “Боротьба” і “Трудова громада”. Член ЦК УПСР (з 5.4.1917), член ЦК Селянської спілки (з 2.6.1917). Один із засновників Українського кооперативного комітету, секретар Першого кооперативного з’їзду Київщини. Член Українського національного союзу (1918), учасник повстання проти Гетьмана Павла Скоропадського. Емігрував у 1919 р. до м. Відня, де працював як член закордонної делегації УПСР. У 1921 - 1922 рр. видав “Замітки і матеріали до історії української революції 1917 - 1920 рр.” У 1923 р. повернувся в Україну, працював в Українбанку (1925), Держвидаві України (1925 - 1926), Наркомфіні (1928 - 1930). Видав монографію “1905 рік на Україні”, “Нарис історії класової боротьби та соціалізму” (1925) та ін. Працював науковим співробітником Ін-ту літератури ім. Тараса Шевченка, редактором журналу “Література і мистецтво”, секретарем редакції часопису “Літературний архів”. Заарештований 2 березня 1931 р. за звинуваченням у причетності до т. зв. Українського національного центру. 7 лютого 1932 р. засуджений на 5 р. ув’язнення. 21 січня 1935 р. - новий вирок: трирічне заслання. У вересні 1937 р. цей термін збільшено на 8 р. Загинув у “Сєввостлазі” Архангельської обл.

ЧЕПІГА
Захар Олексійович
(1726 - 14.1.1797)
Військовий діяч; кошовий отаман Чорноморського козацького війська.
Нар. у сім’ї українського старшини із роду Кулішів. Освіти не отримав. У віці 24 р. прибув на Запорозьку Січ, де йому дали нове ім’я - Чепіга. В жовтні 1769 р., будучи військовим полковником, відзначився в розгромі турків коло Дністра. Учасник взяття Очакова. Управитель Протовчанської паланки. Один з організаторів Чорноморського війська вірних козаків. Після загибелі кошового отамана Сидора Білого був обраний на його місце. Учасник боїв під Хаджибеєм, Аккерманом і Бендерами. Під час взяття Ізмаїла мав звання полковника. Його, як хороброго старшину, високо цінував О. Суворов. Керував кінним загоном, який 23 жовтня 1792 р. привів на Кубань. Вибрав місце під забудову Катеринодара. Похований на території Свято-Троїцької церкви.

ЧОРНИЙ
Військовий діяч; старшина. У 1920 р. - командир Гайдамацького полку, який переріс у Гайдамацьку дивізію, велику частку складу яких становила національно свідома українська інтелігенція. За свідченням В. Іваниса, “це військо не хотіло разом з Денікіним битися за Росію… Про московський шлях… ці люди слухати не хотіли”.

ШАМРАЙ
Василь Семенович
(1860 - 10.5.1920)
Історик, краєзнавець, просвітитель, бібліограф.
Нар. в родині священика в ст. Бжедухівська на Кубані. Навчався в Ставропольській духовній семінарії, але 1882 р. був виключений з неї за читання заборонених книг революційного змісту. Разом з Є. Феліциним працював над першим бібліографічним показником літератури про Кубанську область, Кубанське козацьке військо і Чорноморську губернію. Написав серію нарисів з історії Кубані. Помер від тифу. Похований у м. Катеринодар на міському кладовищі.

ШАРАП
Степан (Стецько) Андронович
(28.11.1833 - після 1876)
Громадський діяч, публіцист.
Походив із дворян Чорноморського козацького війська. Закінчив Другий кадетський корпус у м. Петербурзі, де пізніше служив у показовому козацькому дивізіоні. Як автор дебютував 1861 р. в журналі “Основа” (№ 6). Один з організаторів постановки “Наталки Полтавки”, всі кошти від збору спектаклю пішли на увічнення пам’яті Тараса Шевченка. В журналі “Основа” (№ 10, 1861), відгукуючись на смерть Я. Кухаренка, висловив негативну оцінку з’єднанню Чорноморського козацького війська з Кубанським лінійним, яке відстоював покійний. Ім’я Ш. набуло особливої популярності після того, як він став одним з організаторів опору планам уряду насильно переселити чорноморців на Закубанщину (1861), за що з групою старшин був відправлений на гауптвахту, але звільнений за наказом Олександра II. Ці події блискуче відтворені в “Записці полковника Шарапа…”, написаній на прохання поета В. Мови (див.). В. Мова назвав Ш. “єдиним повністю свідомим патріотом на всю Кубанську область”. Смерть Ш. залишилась непоміченою.

ШАХІМ-ГІРЕЙ
Султан (1880 - ?)
Громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат; член Кубанської ради (від горців), заступник голови Кубанської крайової ради, заступник голови Кубанської законодавчої ради (до листопада 1919), член делегації на чолі з М. Рябоволом на переговорах із Гетьманом Української Держави П. Скоропадським (1918).
Нар. в аулі Кургоківський Баталпашинського відділу. Нащадок кримсько-татарських ханів, які переселились на Кавказ (за турецький кордон) після того, як Росія окупувала Крим. Закінчив Ставропольську гімназію, потім навчався у Харківському ун-ті, але в 1904 р. був виключений за “політичну неблагонадійність”. 1906 р. відновився, закінчив юридичний фак-т. В судах захищав горців. З великою симпатією ставився до українського руху та ідеї тісного співробітництва з Україною. Від самого початку приєднався до самостійників-чорноморців. Виявляв непослідовність. Одружений на українці. Висланий денікінцям у м. Стамбул. Помер на еміграції.

ЩЕРБИНА
Василь Андрійович
(5.9.1845 - не пізніше 1897)
Громадський діяч, історик, вчитель.
Нар. у ст. Новодерев’янківська на Кубані. Брат Ф. Щербини (див). Закінчив Ставропольську духовну семінарію (1868). Автор низки робіт з історії Кубані. Помер у Джанхоті.

ЩЕРБИНА
Федір Андрійович
(13.2.1849 - 8.10.1936)
Див. розділ “Федір Щербина - історик Кубані”.

Уклав Роман КОВАЛЬ
за участю Рената ПОЛЬОВОГО

Використані джерела

1. Білий Д. Малиновий клин. - К.: Т-во “Україна”, 1994. - С. 64 - 66, 68 - 70, 72, 73, 74, 94, 107.
2. Верстюк В. Осташко Т. Діячі української Центральної Ради. Бібліографічний довідник. К., 1998. - С. 50 - 62, 77 - 80, 114, 115, 131 - 133, 140, 141, 179, 180.
3. Іванис В. Стежками життя (спогади). - Кн. II. - Новий Ульм, Німеччина, 1959. - С. 283, 286.
4. Там само. - Кн. III. - Новий Ульм, Німеччина, 1960. - С. 40, 41, 190, 279, 280.
5. Там само. - Кн. IV. - Новий Ульм, Німеччина, 1961. - С. 73.
6. Жеплинський Б. Коротка історія кобзарства в Україні. - Львів: Край, 2000. - С. 28.
7. Коваль Р. Повстанський довідник. - На правах рукопису.
8. Омельченко Т. Мої спогади про Синіх. - Сурмач. - Лондон, 1969. - Ч. 1 - 4 (42 - 45). - С. 26, 32.
9. Полікша С. Кубанець Уварів - отаман Холодного Яру в 1919 році. - Літопис Червоної Калини. - Львів, 1933. - Ч. 5. - С. 16 - 18.
10. Теліга О. О краю мій… Твори. Документи. Біографічний нарис. - К., - В-во ім. О. Теліги, 1999. - С. 424.
11. ДА СБУ, сл. спр. 446/7971, арх. 1136, т. 4, арк. 44 - 44 зв., 80, 85, 189, 316.
12. Енциклопедія українознавства. - Львів, 1993. - Т. 1. - С. 94.
13.Там само. - Київ, 1996. - Т. 3. - С. 1157.
14.Там само. - Львів, 1994. - Т. 4. - С. 1436.
15. Там само. - Львів, 1996. - Т. 5. - С. 1622, 1623.
16.Там само. - Львів, 2000. - Т. 8. - С. 3100.
17. Энциклопедический словарь по истории Кубани. С древнейших времен до октября 1917 года. - Краснодар, 1997. - С. 36, 39, 40, 45 - 47, 49, 58, 59, 96, 97, 120, 121, 130, 131, 144, 145, 169, 170, 182, 196, 197, 206, 212, 213, 215 - 217, 219, 239, 241, 242, 257, 258, 260, 263, 278, 279, 292, 293, 335, 339, 347, 352, 356, 357, 384, 385, 417, 418, 457, 515, 516, 532, 534, 535.
18. Казачий словарь-справочник. - Кливленд, США, 1966. - Т. I. - С. 48, 49, 54 - 56.
19. Казачий словарь-справочник. - Сан-Ансельмо, США, 1968. - Т. II. - С. 65, 113, 114, 153 - 155, 272, 273.
20.Українська державність Кубані. - К.: Українська видавнича спілка, 2000.
21. УСЕ. - К.: Ірина, 1999. - С. 118, 337, 338.