ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ.

Актуальність дослідження. Суперечливий процес розбудови української держави змушує звертатися до історичного досвіду державотворення і, перш за все, до подій національно-визвольної боротьби 1917-1923 рр. Вивчення, опанування та аналіз здобутків і, особливо, помилок цієї буремної епохи - актуальна проблема сьогодення. Останнім і, можливо, найдраматичнішим етапом цієї доби був петлюрівський повстанський рух 1921-1923 рр. в Правобережній частині УСРР, що стала центром боротьби проти комуністичного режиму, за повернення до влади Уряду УНР.
Дослідження петлюрівського повстанства має велике світоглядне, виховне, суспільно-політичне та наукове значення. Воно сприяє формуванню національної свідомості та дозволяє подолати витворені радянською історіографією стереотипи. В радянській та нерадянській історіографії чітко визначилися дві протилежні позиції щодо петлюрівського повстанства: з одного боку, бандитизм і національна контрреволюція, з іншого, продовження національно-визвольної боротьби. Певна невизначеність в оцінці петлюрівського повстанства зберігається і в сучасній українській історіографії. Ще й досі остаточно не визначена його історична роль та значення в контексті історії України ХХ ст. Не аналізується його вплив на генезу української модерної нації. Залишається не опрацьованою на достатньому рівні фактична сторона питання. В різних працях багато суперечностей, а іноді, навіть, і помилок. Тільки почалося освоєння велетенського масиву інформації, що зберігається в архівних фондах України, які до недавнього часу були закриті для дослідників.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до планів науково-дослідної роботи Кременчуцького державного політехнічного університету.
Об’єктом дослідження є визвольні змагання українського народу у 1921-1923 рр.
Предмет дослідження - селянські повстання в контексті діяльності центральних та регіональних повстанських установ УНР, що діяли в Правобережній частині УСРР у 1921-1923 рр.
Хронологічні межі дослідження охоплюють якісно новий етап визвольних змагань, що почався після інтернування Армії УНР та Ризького договору 1921 р. і закінчився у 1923 р. в зв’язку з руйнуванням центральних повстанських установ УНР та ліквідацією таборів інтернованих.
Територіальні межі охоплюють Правобережну частину УСРР, де петлюрівське повстанство мало найбільший вплив і розповсюдження.
Мета дослідження - визначити місце петлюрівського повстанського руху початку 1920-х років в контексті історичних процесів в Україні, з’ясувати його вплив на лібералізацію соціально-економічної та національно-державної політики більшовиків, проаналізувати його роль в генезі української модерної нації.
Щоб досягнути вказаної мети, дисертант поставив перед собою такі дослідницькі завдання:
- проаналізувати передумови, рушійні сили і характер селянських повстань 1921-1923 рр.;
- охарактеризувати повстанську діяльність ДЦ УНР, Партизансько-Повстанського Штабу (ППШтаб), Української Військової Організації (УВО), проаналізувати протиріччя всередині повстанського центру УНР;
- дослідити обставини виникнення та ліквідації Всеукраїнського Центрального Повстанського Комітету (ВЦПК) та Козачої Ради, їх політичну орієнтацію, вплив та результати діяльності;
- вивчити організаційну структуру повстанських сил Правобережжя, хід підготовки до загального повстання у 1921 р., узагальнити відомості про створення Повстанської Армії та події Листопадового Рейду, проаналізувати причини його поразки;
- охарактеризувати стан української еміграції в 1922-1923 рр. та проаналізувати його вплив на руйнування повстанського центру УНР;
- дослідити обставини виникнення, діяльність та причини ліквідації нових регіональних повстанських центрів: Подільської повстанської групи та Повстанської Волинської Армії (ПВА), вказати на силу повстанського руху у 1922 р. та факти існування й активної діяльності повстанських організацій у 1923 р.
Наукова новизна полягає у систематичному погляді на проблему петлюрівського повстанства 1921-1923 рр., висвітленні історіографії проблеми, значному розширенні її джерельної бази. Вперше вводяться в науковий обіг відомості з мемуарів, документів установ УНР та Радянської України, зокрема, про ППШтаб, ВЦПК, Листопадовий Рейд, Подільську повстанську групу, ПВА. Вперше для з’ясування характеру повстанства порівнюються відомості з принципово різних джерел: публікацій української еміграції та радянських таємних документів. По-новому аналізується таке явище як “отаманщина”. Вказано на процес консолідації повстанських сил під прапором УНР. Наводяться нові факти про зближення махновських і петлюрівських організацій влітку-восени 1921 р.
Систематизовані відомості про політичні організації, що прагнули очолити український повстанський рух у 1921-1923 рр. Здійснено аналіз внутрішніх протиріч у структурі повстанських установ УНР. Отримало подальший розвиток питання про діяльність ППШтабу, велика увага зосереджена на її негативних моментах і наслідках. Вказано на особливу роль УВО та її осередків у створенні та діяльності повстанських установ УНР. Вперше опис повстанських сил Правобережжя у 1921 р. зорієнтований на їх структуру і проведений згідно з поділом на повстанські групи і райони, поставлене питання про з’ясування політичної орієнтації “Козачої Ради”. Узагальнено відомості про кадрову основу та шляхи виникнення партизанських загонів, підкреслюється особлива роль військового елементу у повстанських силах.
Дістало подальший розвиток вивчення питання про відповідальність вищого керівництва УНР за поразку Листопадового Рейду та всього повстанського руху 1921-1923 рр. Вперше звертається увага на особливе значення голоду як засобу боротьби з повстанством 1921-1923 рр. Аналізується стан української еміграції у 1922-1923 рр. та його вплив на руйнівні процеси всередині повстанського центру УНР. Наводяться нові відомості про розвиток повстанського руху у 1922-1923 рр. та стурбованість ним радянського керівництва, підкреслюється його вплив на лібералізацію більшовицької політики 1920-х років.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані при складанні навчальних посібників з історії України та подальшому дослідженні історії українського повстанського руху 1918-1923 рр., а також суміжних тем: діяльності ДЦ УНР; історії Армії, історії українсько-польських відносин тощо.
Апробація дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на всеукраїнських наукових конференціях: “80-річчя відродження української державності: минуле і сучасне” (Сімферополь, 1997), “350-річчя відродження української державності: минуле і сучасне” (Сімферополь, 1998), “Україна: державотворчі процеси новітнього часу (Полтава, 1999), “Проблеми історії та сучасного розвитку українського козацтва. Концепція українського козацтва як державотворчої інституції” (Черкаси, 1999), на щорічних конференціях Кременчуцького державного політехнічного університету.
Структура роботи підпорядкована меті і завданням дослідження. Робота складається із вступу, переліку умовних позначень, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури. Обсяг дисертації - 187 с., список джерел та літератури займає 40 с. і складається з 518 найменувань.