Рушійною силою повстанської боротьби було українське селянство, а сільська інтелігенція відіграла роль національного провідника. Вона була соціальною базою т. зв. “отаманщини”, стереотипне розуміння якої не відповідає багатогранності історичної дійсності. В 1921-1923 рр. вона почала перетворюватись на своєрідний “орден” петлюрівців, під впливом якого сформувалася нова генерація борців за визволення України. “Розчинившись” у масах після припинення повстанського руху, отаманщина стала ферментом націєтворення.
У другому підрозділі розглядається весь спектр політичних організацій, які прагнули очолити повстанський рух, аналізується повстанська діяльність ДЦ УНР та відповідних його установ, перш за все, ППШтабу. В УСРР у 1921 р. на керівництво повстанським рухом могли претендувати партії українських соціал-демократів, есерів та анархістська конфедерація “Набат”, але всі вони були на цей час зруйновані. З-за кордону на повстанство намагалися вплинути польська розвідка, врангелівці та савінковці, але вони не мали для цього достатнього впливу. Найбільшою популярністю серед селян України користувалися українські державницькі організації. На чолі повстанської дії намагалися стати гетьманці, В.Вишиваний, колишні члени Директорії А.Макаренко, О.Андрієвський, Ф.Швець, “Всеукраїнська Національна Рада” та УВО. Проте, найбільших успіхів в цій справі досяг ДЦ УНР, тому весь український національний рух більшовики називали “петлюрівським”.
Сприймаючи перебування в Польщі як період підготовки до нової боротьби, С.Петлюра вжив заходів по збереженню Армії та Уряду УНР і намагався зацікавити українськими справами світові чинники. Він шукав підтримку в Англії, Німеччині та, особливо, Франції. Навколо ДЦ УНР почав формуватися фронт антибільшовицької боротьби, до якого входили емігрантські організації Кубані, Дону, Білорусії та Політичний Комітет Б.Савінкова. Однак, становище ДЦ УНР ставало все більш хистким через ускладнення українсько-польських відносин. На них впливала боротьба політичних сил Польщі: Пілсудського і його прибічників, котрі прагнули до нової війни з більшовиками, та групи Дмовського, задоволеної здобутками Ризького договору.
Зовнішня допомога залежала від підтримки населенням Наддніпрянщини. Тому повстанська справа, що підносила авторитет УНР та підривала сили більшовиків, набувала особливої ваги. Для підготовки повстання створено ППШтаб, на чолі якого став ген.-хор. Ю.Тютюнник. Головним завданням ППШтабу стало створення повстанських організацій в УСРР та підготовка Армії УНР до походу в Україну. Виступ та загальне повстання планували почати в другій половині травня 1921 р., але в останній момент С.Петлюра і поляки передумали.
В червні ППШтаб реорганізовано, активну участь у цьому взяли члени керівництва УВО. Увійшовши в структуру повстанських організацій УНР, осередки УВО зберегли певну організаційну самостійність. На стан повстанської справи негативно впливало особисте протистояння С.Петлюри та Ю.Тютюнника, в якому опозиційні кола УНР бачили замісника або, навіть, суперника Головного Отамана. Зважаючи на це, С.Петлюра за допомогою М.Чеботаріва намагався особисто керувати повстанською справою. В результаті в структурі повстанського центру ДЦ УНР сформувалося три “сегменти”, пов’язаних з певними політичними лідерами: С.Петлюрою, який тримався за союз з поляками, Ю.Тютюнником, який, не довіряючи полякам, прагнув обіпертися на власні сили, та Є.Коновальцем, котрий вів боротьбу як проти поляків, так і проти більшовиків.
Головним недоліком діяльності ППШтабу був брак конспірації. Серед його співробітників були зрадники, потрапляли до ППШтабу і більшовицькі сексоти. Тому, співпраця з ним привела до розкриття та ліквідації багатьох повстанських організацій. Тільки в кінці літа, коли повстанські сили в УСРР були вже напівзруйновані, почалася підготовка до виступу Армії УНР. На початку вересня відбулося загострення польсько-радянських відносин. Проте, після врегулювання конфлікту, початок рейду перенесено на жовтень.
У третьому підрозділі розкриваються головні моменти плану повстання, згідно з яким Армія УНР була кадровим ядром повстанських сил. Головне її завдання - перетворити партизанську стихію на регулярні частини. Сигналом до початку повстання повинен був стати виступ армії з території Польщі і Румунії. До цього часу повстанці накопичували сили та руйнували більшовицький тил. Вся Україна була розділена на 5 груп та 22 райони Армії УНР, які підпорядковувались ППШтабові. Головний недолік плану - орієнтація на зовнішню, французьку і польську, допомогу.