У третьому розділі “Структура повстанських сил Правобережжя у 1921 році, хід підготовки до загального повстання та Листопадовий Рейд” детально охарактеризовано всі ланки структури повстанських сил Правобережжя. Проаналізовано хід підготовки до загального повстання, події та причини поразки Листопадового Рейду. Розділ складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі “Всеукраїнський Центральний Повстанський Комітет та Козача Рада Правобережної України” узагальнюються та уточнюються відомості про створення, діяльність і ліквідацію цих організацій. Дві версії заснування ВЦПК, що існують в радянській та закордонній літературі, пояснюються існуванням двох всеукраїнських повстанських органів. Другим “Цупкомом” був повстанський центр наддніпрянських осередків УВО, що визнавав зверхність ВЦПК і був його складовою частиною. На користь такого припущення наведено кілька доказів, зокрема, аналіз відомостей про таке відгалуження ВЦПК як “Українська Військова Організація”. Аналіз діяльності ВЦПК показує, що він виконав головне завдання - об'єднати й очолити повстанські сили України. Але ліквідація у липні 1921 р. звела нанівець його працю.
У більшості праць стверджується, що після ліквідації ВЦПК його роль перейняла на себе “Козача Рада”, відносно якої існують суперечливі відомості майже з усіх пунктів: назві, часу заснування, сфері впливу і політичній орієнтації. Всі автори вказують на її петлюрівську орієнтацію, але проти неї свідчить, перш за все, назва, більш властива правим організаціям. На нашу думку, “Козача Рада” мала гетьманську або прогетьманську орієнтацію. Викладається кілька узагальнених версій її створення та діяльності.
У другому підрозділі характеризуються організації Першої Повстанської Групи та п’яти її районів (від 1-го по 5-й). Територія Групи обмежувалася на півдні Чорним морем, на півночі лінією від м. Черкас через Шполу-Новоархангельск до Ямполя, на сході р.Дніпро. Очолював Групу ген.-хор. А.Гулий-Гуленко. Начальником 1-го району був полк. Пшонник, а центральною організацією - Одеський повстанком, що мав осередки на залізниці та великих заводах. Його розкрито і ліквідовано на початку липня. У 2-му районі значних повстанських організацій не було. Кадровою базою 3-го району стали залишки Степової дивізії у Криворізькому повіті. Найбільше клопоту більшовикам завдавав загін отамана Іванова. Після ліквідації Криворізького та Нікопольського повстанкомів, повстанський рух у районі уповільнився. На терені району 4-го району діяло два повстанських центри: Холодноярський та Єлісаветградський. Єлісаветград під час повстання мав стати центром всієї Південної групи, місцеві повстанкоми очолювали Новицький, Березняк та отаман Орел (Нестеренко). Більшовикам вдалося ввести до складу Єлісаветградського повстанкому секретного агента, який, навіть, побував у ППШтабі. У Холодному Яру виникла своєрідна козацька “республіка”, яка мала вплив на все Правобережжя. Відомими холодноярськими отаманами були Петренко, Хмара, Завгородній, Назар Стодоля та ін. В липні під тиском переважаючих сил частина холодноярців здалася, але згодом повернулася до боротьби. Начальником 5-го району був С.Заболотний, під керівництвом якого об’єднувалося близько 5 тис. активних і пасивних повстанців. Серед його помічників були командири Червоної Армії, зокрема Л.Крючковський (Крюк). Головні сили концентрувалося в Наддністрянській Повстанській Бригаді. Відомими отаманами були Киршул, Солтис, Кошовий, Боровський та ін. Більшовикам вдалося ліквідувати частину організацій району.
У третьому підрозділі охарактеризовані організації Другої Повстанської Групи та її районів (від 6-го по 10-й). Група займала територію, окреслену лініями: рр. Прип'ять і Дніпро, залізниця Черкаси - Вапнярка до Ямполя, р. Дністер. Командуючі змінювалися: першого - полк. С.Карого - змінив А.Мордалевич, наступником якого став Орлик, а на початку Листопадового Рейду командуючим призначено Л.Ступницького. 6-й район очолював Я.Шепель, повстанкоми діяли у Вінниці, Проскурові, Кам’янець-Подільську, Жмеринці, Могилеві та Ямполі. У районі активно діяли загони отаманів Орла, Соломінського, Соколовського, Артема Онищука та ін. Багато повстанців здалося по амністії. Основні сили 7-гу району були об’єднані в 144-й Повстанській Надбужанській дивізії, під командою Хмари. В склад дивізії напевне входив 145-й Гайсинський повстанський полк отамана Підкови. Повстанкоми діяли в Гайсині, Умані, Липовецькому повіті. Начальником 8-го району був М.Якубович, а кадровою базою - козаки Дніпровської дивізії. Повстанкоми діяли в Сквирі, Таращі, Звенигородці, Черкасах та Каневі. Тут оперували загони Цвітковського, Трейка, Гаєвого, Гризла та ін. Повстанські організації 9-го району, начальником якого був отаман Голуб, діяли в м. Острог, Козятині, Бердичеві, Шепетівці та Житомирі. 10-й район очолював Косар (Драник). Не зважаючи на перехід в травні 1921 р. Мордалевича на бік більшовиків, Київщина залишалася одним з найповажніших центрів повстанства всієї України.