ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У петлюрівському повстанстві 1921-1923 рр. поєдналося два чинники: стихійна боротьба селян проти влади більшовиків та організаційна діяльність повстанських установ ДЦ УНР. Селяни розчарувалися в соціально-економічній політиці більшовиків і почали боротьбу за повернення Уряду УНР. Водночас, керівництво ДЦ УНР зробило підготовку до повстання головним елементом своєї політики.
Рушійною силою повстанства було українське селянство, а сільська інтелігенція відіграла роль національного провідника. Боротьба мала національно-визвольний характер і була спрямована проти встановлення тоталітаризму комуністичного типу.
Очолити селянський повстанський рух прагнуло багато політичних організацій різної спрямованості, але найбільшим впливом на Правобережжі УСРР користувалися повстанські установи УНР, серед яких чільне місце займав ППШтаб.
У повстанському центрі УНР виникло три групи: 1) С.Петлюри-М.Чеботаріва; 2) Ю.Тютюнника; 3) Є.Коновальця-Ю.Отмарштайна, які по-різному розуміли перспективи подальшої визвольної боротьби.
Діяльність ППШтабу мала позитивні та негативні наслідки. Проведено централізацію та реорганізацію повстанських сил, але брак конспірації та політичні амбіції Ю.Тютюнника надзвичайно шкодили справі.
На початок червня 1921 р. повстанські сили Правобережжя провели велику організаційну працю і були готові до повстання, зволікання з початком якого привело до ліквідації багатьох повстанських організацій.
Листопадовий Рейд почався в самий несприятливий момент і був практично приречений на поразку, яка мала катастрофічні наслідки для подальшого повстанського руху.
Внутрішня боротьба, що посилилася в середовищі української еміграції у 1922-1923 рр., сприяла руйнуванню повстанських установ УНР. Тому новий рейд Армії УНР здійснити не вдалося.
В 1922 р. повстанський рух досяг значного рівня, про що свідчить виникнення Подільської повстанської групи, ПВА, але без зовнішньої допомоги він вже не мав ніякої перспективи. З кінця 1922 р. повстанство вже мало єдиний сенс - збереження геройської традиції збройної боротьби за свої права.
Запекла боротьба повстанців все більше переконувала більшовиків в необхідності лібералізації політики, що і було здійснено як в соціально-політичному, так і в національно-державному аспектах.
У повстанстві остаточно викристалізовувалася національна свідомість українців, а повстанці стали чинником генези модерної української нації.