ЧОМУ ШУХЕВИЧ СТАВ ЧУПРИНКОЮ

 

СКАЖИ … І Я СКАЖУ…

Скажи мені, що ти любиш (читати, слухати, робити …) і я скажу тобі хто (тобто, який) ти є. Приблизно так можна модифікувати відому приказку, яку в автора цих рядків виникла думка «прикласти» до постаті, що для сучасних українців уже достатньо відома, але, на щастя, ще не канонізована в певних застиглих і «єдино правильних» формах, як це незрідка траплялося в нашій історії…
Яким був Роман Шухевич, командир найбільшої в Європі підпільної армії часів Другої світової? Про нього, як непересічну особистість (а хто б це, до речі, з «пересічних» міг керувати такою потугою і в таких умовах?) в наші дні написано вже чимало. Спробуємо додати кілька штрихів до його портрету - без претензій на істину, а лише в порядку робочої гіпотези…
Йдеться про численні псевда командарма, серед яких найвідоміше й найпопулярніше – Тарас Чупринка. Ясна річ, псевдоніми для підпільних діячів добираються не без їхньої згоди та участі… А відтак, вони певною мірою можуть бути віддзеркаленням естетичних смаків, суто людських симпатій або навіть ідеалів їхніх носіїв.
Щодо псевда «Тарас Чупринка», то нам навряд чи доведеться перенапружуватися аби вгадати значення і символізм першого слова… Але що рухало підпільним командиром у виборі другого?
Гадаю, навіть побіжне знайомство з реальним прототипом, що «прислужився» Роману Шухевичу, допоможе дізнатися дещо про риси характеру власне командира УПА, який – попри твердість і непохитність характеру – був ще й романтиком, здобувши серед кількох своїх освіт зокрема й музичну. Невипадково у фільмі «Нескорений» в одному з епізодів – зустріч Різдва на підпільній квартирі - він грає на фортепіано...

Відомості про Григорія Чупринку доволі скупі й подекуди суперечливі.
У 1917-му він став козаком Першого Українського козачого полку ім. гетьмана Б. Хмельницького.
Влітку 1919-го схоплений у Києві більшовицькою контррозвідкою за «організацію протирадянського повстання на Чернігівщині». У зв'язку з денікінським наступом переведений до Кожухівського концтабору під Москвою. За іншими даними – до Андрієвського концтабору в якості заручника… Влітку 1919 року «Киевский коммунист» повідомляв про «ліквідацію банди Чупринки» - виступи гоголівських селян проти грабунків і бандитизму більшовиків.
Після повернення до Києва Чупринка брав участь у підготовці протибільшовицького повстання на Правобережній Україні (під час наступу Юрка Тютюнника). Належав до Українського центрального повстанського комітету. Схоплений Київським губ. ЧК і за вироком останнього страчений 28 серпня 1921 року (за іншими даними 28 вересня) за "участь у контрреволюційному повстанні".
Існують також версії, що Чупринка погодився поїхати до Холодного Яру на зібрання повстанського комітету влітку 1921 року (як виявилося, комітету «липового» - чекістська операція «Заповіт», що її розібрано по полицях у новій книзі-дослідженні Романа Коваля), але відомостей, що поїхав, нема. Імовірно до ЧК потрапили таємні списки повстанського комітету. Серед 39 чоловік було 9 жінок, всіх було засуджено до страти. Під номером 20 значився «Чупринка Гриць Аврамович». Як мета учасників повстанського комітету у звинуваченні фігурує «встановлення Української Народної Республіки».
…І ще. Народився Грицько Чупринка в селі Гоголеве колишнього Остерського повіту Чернігівської губернії 9 грудня 1879 року. Не забувайте, земляки.

Дивовижно, але кілька років тому у нас навіть конверт із зображенням «контрреволюціонера»-земляка тодішнього президента Кучми випустили (був підписаний до друку 12.09.2004 р. у видавництві «Марка України»). Але мандрував повстанець рідними теренами як "поет-романтик"… І за те спасибі. Та все одно дивина – «накладом» півмільйона ширяв-сновигав ланами й лісами привид поета-повстанця. А країна й не знала…
Цікаво мені стало, хоч знають у видавництві, кого «випустили» в світ?
У видавництві запис про видання знайшли, але хто він і що – «по нулях». У відповідь на мій лагідно-в’їдливий лікнеп на тому кінці дроту жінка з приємним мелодійним голосом (чомусь в «україномовному режимі» мені відповідають здебільшого жінки) бадьоро пообіцяла – "будемо знати"...

Ну то знайте, чарівні ви наші, що життя Грицько дуже любив… Та, попри «романтизм», до якого його зараховано, чітко сформулював для себе призначення поезії в контексті подій, що захлеснули Україну, задекларувавши принципи «роботи» поета (Маяковський у Росії ще буде попереду):

«О ні, Поет – не гладіатор,
Що бавить натовп цирковий!
Поет – пророк, Поет – новатор
І вільний мучень життьовий»,


що тісно перегукується з темою «пророцтва», а також «вільного» і свідомого вибору невільного й пекельного (в контексті народних страждань) життя у Шевченка.
Хіба міг поет із байдужістю дивитися на рідний край?

«Розкішний степ... Убогі села...
Це ти, мій краю чарівний?
Мій рідний край такий веселий,
Мій рідний край такий сумний!»


Проте, як «романтично», однак, може звучати заклик до помсти й збройної боротьби!

«Міцно і солодко, кров’ю упившись,
Сплять вороги уночі...
Тихо з повіток плуги витягайте,
Куйте в проваллях мечі…»


Від 1906-го, коли було написано останні рядки, і до 1921-го залишалося 15 років… Саме на останні два роки життя Чупринки, за повідомленням більшовицької преси, припадає найбільша кількість "петлюрівських" повстань, що спалахують повсюдно. Фактично, то була «Україна в огні» - символічно, що в той час і сам Олександр Довженко, майбутній кінорежисер, воював у лавах армії УНР.

Що Шухевич читав Чупринку, не маю сумніву. Якщо молодь Галичини в 1930-ті зачитувалась «Холодним Яром» Юрія Горліса-Горського про антибільшовицьку війну на Східній Україні, то навряд чи пропустила й Чупринку.
Але є якась магія в тім, що Роман Шухевич у своєму псевдо «Тарас Чупринка» об’єднав (свідомо чи підсвідомо? – ось що цікаво!) двох поетів – адже в поезіях і пошуках Грицька Чупринки присутні чимало Шевченкових мотивів і власне Шевченкового способу мислення та «постановки питання»…

«Твої сини на всі дороги
Старцями вбогими пішли…» -

вочевидь є суголосним кобзаревому «сини мої на чужині, на чужій роботі»…

«Давно степи свої широкі
Вони задарма оддали,
Гаї ж розкішні і високі
Другії власники звели…» -

звучить і поготів по сучасному…

Взагалі, філософічна тема передбачення-«пророцтва» в Чупринки дуже сильна. Зокрема, з Шевченковим «Мені однаково…» перегукується тема «Лірників», у яких він, як «будитель» нації, продовжує справу Кобзаря… Тема байдужості, інертності… Це ж про сучасних українців-«пофігістів» у його «Лірниках», де спочатку – символ-образ «старої України»…

«На пекучім тротуарі
В нерозлучній вірній парі
Похилились
Зажурились
Два старці
Два співці.
Кожен з лірою в руці…»


І річ не в тім, що ліру нині можна почути хіба що в переході метро або на фестивалі етномузики. Гадається, в самого поета ліра тут радше образ, аніж інструмент… Бо лірники

«…почули в шумі, в гамі,
Що не має натовп тями
До натхненних лір співучих,
До нудьги сердець горючих,
Що не знає
Поривання,
Що не знає
Спочування
Цей байдужий натовп туш,
Натовп постатів без душ...»


Скільки прочитань-трактувань цього символізму можна запропонувати просто зараз! –чи йдеться про потоки байдужого натовпу нашими вулицями, чи про юрбу «відзначених долею» обранців, що сновигають коридорами нашої-«не нашої» Ради…
Назагал, він дуже сучасний, цей поет. Навіть сьогодні. А що казати про 1920-1930-ті роки, коли з яскравими «ходами» його романтично-бунтарської душі ймовірно познайомився майбутній командир УПА. І закарбував ці образи назавжди, полюбивши поета за гарячу кров. За потужне й дзвінке слово. За близькість філософій і спорідненість душ. Зрештою, за оптимізм – хоч би що там було…

«…Рідний степ затопчуть коні,
Зникнуть квітоньки червоні,
Та не щезне давня кров.
І під сонячним промінням,
Під теплом, під миготінням
Розів’ються квіти знов…»


Гадається, такий поет і в такі часи просто не міг собі спокійно померти в ліжку.
Як і той, хто взяв собі його ім’я двадцять років потому...