УКРАЇНСЬКО-СОВЄТСЬКА ВІЙНА 1917-1921 рр. (Енциклопедія Українознавства)

УКРАЇНСЬКО-СОВЄТСЬКА ВІЙНА 1917-1921 рр.,
різними фазами тривала від кін. 1917 до кін. листопада 1921. По проголошенні УНР (20. 11. 1917) большевики почали підготовку до захоплення України при допомозі зросійщеного міськ. елементу та рос. ґарнізонів і прифронтових частин, що перебували під їх впливом. Підготоване на 11. 12. 1917 больш. повстання у Києві було придушене, а больш. частини вислано ешельонами за кордони України. Збольшевізовані відділи 2 Гвардійського корпусу, що під проводом Є. Бош, їхали з фронту до Києва, були роззброєні укр. корпусом П. Скоропадського б. Жмеринки і відряджені до Росії.
Грудень 1917 - квітень 1918. Після відкинення укр. урядом ультиматуму Совєта Нар. Комісарів у Петрограді (17. 12. 1917), який намагався леґалізувати больш. військ. загони на Україні, почалася У.-с. в., яку большевики провадили від імені створеного 25. 12. 1917 у Харкові свого уряду. На Україні большевики мали, крім прихильних військ, загонів на Зах. фронті, запасні полки по містах, також частини червоної ґвардії, що набиралися з робітників Харківщини і Донеччини. Однак гол. їхню силу становили загони рос. червоної ґвардії, що наступали з півн. Цій больш. армії протиставилося військо Укр. Центр. Ради, що складалося з малочисельних добровольчих частин і куренів Вільного Козацтва.
25. 12. 1917 30-тисячна рос. армія під проводом В. Антонова-Овсеенка чотирма групами вирушила з Гомеля і Брянська на Україну в напрямах Чернігів-Бахмач, Глухів-Конотоп, Харків-Полтава-Лозова. Одночасно по містах Лівобережжя було підготовано повстання місц. больш. груп, при чому больш. пропагандою розкладено деякі укр. ґарнізони. 26. 12. 1917 большевики зайняли Харків і, наступаючи звідти, захопили Лозову, Катеринослав (9. 1. 1918), Олександрівське (15. 1.), Полтаву (20. 1.). Брянська група захопила Глухів (19. 1.) і Конотоп (16. 1.).
Одночасно група М. Муравйова, наступаючи з Полтави, захопила Ромодан, а звідти на півн. - Бахмач (27. 1.), де зійшлися 3 рос. групи, які під командуванням Муравйова почали наступ на Київ. Укр. Центр Рада для захисту столиці вислала військ. частини, зформовані з добровольців, на Полтаву і Бахмач. Серед цих частин (разом бл. 600 бійців) був і Студентський Курінь, розбитий 4-тис. больш. загоном у бою під Крутами (29. 1. 1918). Для підготовки окупації Києва большевики організували 29. 1. 1918 повстання, здебільша чужонац. робітників, т. зв. Київ. січневе повстання з центром на зав. «Арсенал» (див. Додатки), яке, однак, 4. 2. 1918 було ліквідоване загонами новозформованого куреня Січових Стрільців та Вільного Козацтва. Наступ рос. червоноґвардійців з Бахмача і Луб-нів на Київ тривав, і 8. 2. укр. уряд залишив столицю; 9. 2. до Києва вступили загони Муравйова, жорстоко поводячись з укр. населенням.
З Києва больш. військо почало похід на Правобережжя, зводячи бої з частинами Вільного Козацтва. На Волині збольшевиченій кол. рос. 7 армії вдалося захопити Проскурів, Жмеринку, Козятин, Бердичів, Рівне й Шепетівку, а загони Укр. Центр. Ради обороняли позиції на лінії Житомир-Коростень-Сарни.
Після укладення Берестейського миру (9. 2. 1918) і домовлення з нім. і австр. урядами про звільнення України від больш. окупації укр. частини під проводом ген. К. Прісовського і С. Петлюри, разом з нім. (з 24. 2. 1918) і австр. (з 27. 2.) повели успішні бої на Правобережжі під Житомиром, Бердичевом, Козятином, Бучею і 1. 3. 1918 звільнили Київ. Упродовж березня-квітня нім. і австр. війська звільнили Лівобережну Україну, а військ. загони отамана П. Болбочана і В. Сікевича - Крим і Донеччину. Переляканий нім. наступом, В. Ленін доручив 14. 3. 1918 своєму представникові на Україні С. Орджонікідзе удавано українізувати рос. загони В. Антонова і Муравйова, однак і цей маневр не мав успіхів. У той час бої відбувалися за зал. вузли, а просування військ, частин здійснювалося панцерниками по залізничих коліях. Тим часом сов. Росія змушена була визнати умови Берестейського миру і згодом, 12. 6. 1918, підписала з Укр. Державою прелімінарний мир.
Грудень 1918 - грудень 1919. Друга фаза У.-с. в. розпочалася під час протигетьманського повстання, очоленого Директорією УНР. 17. 11. 1918 у Москві створено Тимчасовий роб.-сел. уряд України, який при допомозі армії на чолі з В. Антоновим, Й. Сталіном і В. Затонським, без оголошення війни, у грудні 1918 почав з Курська наступ на Україну. Проти цієї аґресії Директорія вислала сов. урядові протестні ноти (31. 12. 1918, 3, 4 і 9. 1. 1919), на які не одержала відповіді, тоді вона 16. 1. 1919 оголосила війну сов. Росії. На той час укр. Військ. сили складалися із регулярних формацій: Корпус Січ. Стрільців, Запор. корпус, як також з недисциплінованих повстанських загонів, якими командували політ. не вироблені отамани (Н. Махно, М. Григоріїв, Ангел, Зелений та ін.), які часто переходили на бік большевиків. Впродовж грудня 1918 - січня 1919 больш. війська, при співдії деяких отаманів, зайняли Лівобережжя, а 5. 2. 1919 підійшли до Києва, і укр. уряд- знову був примушений залишити столицю. У лютому 1919 большевики повели подвійний наступ: на півн. по лінії Мозир-Коростень, Лунинець-Сарни-Рівне, намагаючися відтяти відділи Армії УНР від УГА, і на півд. з р-ну Кременчук-Катеринослав через Знам'янку на Бірзулу-Жмеринку, з метою ізолювати укр. військ частини від десанту Антанти. На цьому відтинку Армія УНР зазнала поразки, бо в певний момент отаман М. Григоріїв, незадоволений поступливістю Директорії супроти Антанти, перейшов на больш. бік. Третя больш. група повела наступ з Києва в напрямі Бердичів-Козятин-Жмеринка, щоб не допустити до з'єднання між півн. і півд. частинами Армії УНР. У березні 1919 військо УНР перейшло в протинаступ, завдаючи відчутних ударів большевикам у р-ні Бердичів-Козятин-Житомир і підступаючи аж під Київ. Цей стратегічний маневр Армії УНР унеможливив большевикам прорватися через Румунію на Угорщину для допомоги ком. військ. частинам Бели Куна, які захопили владу на Угорщині. У квітні 1919 большевики скористалися з відходу військ Антанти, щоб наступом на сер. відтинку на Жмеринку відтяти укр. півд. групу від решти Армії УНР; через непослух отамана О. Волоха ця група мусіла 16. 4. 1919 перейти Дністер, де румуни її роззброїли, і тільки пізніше через Галичину дістатися на Волинь. У руках укр. влади залишилася значно звужена територія і смуга, завширшки 40-50 км на півд.-зах. Волині в р-ні Дубного-Бродів.
Спроба перевороту отамана В. Оскілка (19. 4. 1919) ослабила також півн. проти-больш. фронт на Волині. Тоді ж у настроях населення наступили певні зміни. Антиукр. політика сов. уряду УССР та жорстокі реквізиції больш. війська викликали обурення серед селян, які поповнювали лави повстанців, вороже наставлених до больш. влади. За таких обставин навіть просов. незалежна УСДРП створила свій рев. комітет, який збройно виступив проти рос. большевиків. У травні 1919 большевики скористалися з наступу поляків у р-ні Луцького, (чим була ослаблена Півн. група Армії УНР), щоб наступом з півн. й півд.-сходу захопити Рівне, Шепетівку, Проскурів і навіть Камянець-Подільський. У таких обставинах Армія УНР, уклавши перемир'я з поляками (24. 5. 1919), реорганізувалася у складі 4 військ. груп: Січ. Стрільців, Запор., Волинську й Півд.-Сх., охоплюючи разом бл. 15 000 бійців і на поч. червня зручним наступом витиснула большевиків з півд.-зах. Поділля, звільнивши Кам'янець-Подільський, який стам тимчасовим осідком укр. уряду. В кін. червня - на поч. липня большевики знову здобули втрачену територію, захопивши Проскурів (5. 7. 1919) і підійшовши під Кам'янець. Однак в сер. липня, зміцнившися повстанським загоном Ю. Тютюнника (рештки загону Григорієва), що пробився крізь зону, контрольовану большевиками, Армія УНР відтиснула больш. за лінію Городок- Ярмолинці-Шаргород-Дунаївці-Нова Ушиця-Вапнярка.
Після переходу УГА за Збруч (16-17. 7. 1919) у серпні 1919 почався спільний похід Армій УНР і УГА проти большевиків під командуванням ген. М. Юнакова і В. Курмановича. Об'єднані армії в ч. 85 000 бійців і бл. 15 000 укр. повстанців наступали на Київ й Одесу; після завзятих боїв на Подільському відтинку вони зайняли Вінницю (12. 8), Хмельник, Янів, Калинівку, Старокостянтинів (14. 8), згодом Бердичів (19. 8), Житомир (21. 8), і 31. 8 укр. частини сер. відтинку увійшли у Київ. Однак, у той самий час до Києва увійшла і Добровольча Армія А. Дєнікіна. Щоб не допустити до конфлікту з ними, укр. частини відтягнено з Києва. З суперництва між українцями і денікінцями скористалися большевики, які перекинули свою 14 армію з оточення в р-ні Катеринослав-Ольвіопіль через Сквиру до Житомира. Конфлікт з Денікіном викликав розходження між командуванням УНР і УГА, ситуацію ще ускладнила епідемія тифу. УГА підписала сепаратну угоду з Денікіном (6. 11. 1919). У цей час сов. війська почали захоплювати Правобережжя, яке перед тим здебільша було окуповане Денікіном, а на зах. поляки окупували рештки території під владою УНР. Армія й уряд УНР, опинившися в кін. листопада в оточенні большевиків, поляків і денікінців, вирішили на нараді в Чорториї (4. 12. 1919) припинити регулярну військ. дію, натомість продовжувати боротьбу партизанським способом у тилу большевиків і денікінців.
Грудень 1919 - листопад 1920. У Зимовому поході (6. 12. 1919 - 6. 5.1920) Армія УНР під проводом М. Омеляновича-Павленка оперувала в тилу большевиків на Єлисаветщині, з лютого 1920 за Дніпром на Золотонощині, де воювала з 14 сов. армією.
Після підписання Варшавського договору (22. 4. 1920) почався поль.-укр. наступ на большевиків. Поруч поль. армії, дві укр. дивізії і армія, що повернулася з Зимового походу, почали наступ проти большевиків. Уже 7. 5. 1920 дивізія М. Безручка разом з поль. частинами увійшла до Києва. Однак ці початкові успіхи були перекреслені протинаступом больш. армії С. Будьонного, який за червень-серпень здобув територію по Збруч, і згодом зайняв велику частину Галичини і Волині та через Замостя прямував на Варшаву. Після розгрому большевиків під Варшавою (15. 9. 1920) почався черговий наступ поль.-укр. армій, які відтиснувши больш. загони, дійшли на Поділлі по лінії Яруга над Дністром - Шаргород-Бар-Літин. Ці операції були припинені 18. 10. 1920, коли поль. уряд підписав перемир'я з совєтами. Тоді Армія УНР в числі 23 000 бійців сама продовжувала боротьбу проти больш. військ до 21. 10. 1920, коли під тиском переважаючих військ мусила перейти Збруч на територію поль. держави, де була інтернована.
Другий Зимовий похід. Останній збройний виступ добровольців з-поміж інтернованих у Польщі вояків УНР проти большевиків, під командуванням ген. Ю. Тютюнника, відбувся в листопаді 1921. Завданням цього т. зв. Другого Зимового походу було рейдом у тил большевиків скоординувати партизанські загони, дії яких мали викликати. повалення сов. режиму на Україні. Організовані дві групи: подільська (400 бійців) і волинська (800 бійців), 4. 1 перейшли сов. кордон і оперували на Правобережжі. Подільська група пройшла з успішними боями Поділля і дійшла до с. Вахнівки на Київщині, звідки повернула через Волинь до поль. кордону. Волинська група захопила Коростень і дійшла до с. Леонівки на Київщині, але не з'єднавшися з подільською групою, також подалася на Зах. Оточена кіннотою Г. Котовського, волинська група була розбита у бою під Малими Міньками (17. 11), а 359 бійців, що потрапили до полону, були 23. 11. 1921 розстріляні під Базаром.
Т. ч. закінчилася укр.-сов. війна, ведена реґулярними військ. формаціями, поразкою України. Ще кілька років велася, гол. на Правобережжі, партизанська боротьба проти больш. влади. Повстанські загони, хоч формально не підлягали командуванню Армії УНР, що вже була в екзилі, проте ідейно були пов'язані з боротьбою УНР за незалежність України (див. Повстанський рух на Україні 1918-22).
Див. також: Армія Укр. Нар. Республіки, Укр. Гал. Армія, Січові Стрільці.

Література: Капустянський М. Похід укр. армій на Київ-Одесу в 1919 р. Короткий воєнно-іст. огляд, ч. І-Ш. Л. 1921-22, Мюнхен 1946; Тютюнник Ю. Зимовий похід 1919- 22 pp. Коломия-К. 1923; Доценко О. Літопис Укр. Революції, т. II, кн. 4-5, Л. 1923-24; Антонов-Овсеєнко В. Записки о гражданской войне. т. І-IV, М.-Л. 1924-1933; Бош Е. Год борьбы. М.-Л. 1925; Базар. Збірник. Каліш 1932; Безручко М. Січ. Стрільці в боротьбі за державність. Каліш 1932; Укр.-моск. війна 1920 р. в документах, т. І. В. 1933; Шандрук П. Укр. Армія в боротьбі з Московщиною (18. 10. - 21. 11. 1920). За Державність. Зб. 4, Каліш 1934; Рогозний Г. Базар. Чернівці 1934; Стефанів 3. Укр. Збройні сили 1917-21 pp. т. І-III. Коломия 1934-35; Доценко О. Зимовий похід Армії УHP. В. 1935; Омелянович-Павленко М. Зимовий похід. Прага 1940; Лихолат А. Разгром националистической контрреволюции на Украине (1917-1922 гг.). М. 1954; Удовиченко О. Україна у війні за державність. Вінніпег 1954; Мірчук П. Укр.-моск. війна 1917-1919. Торонто 1957; Шанковський Л. Укр. армія в боротьбі за державність (1917- 1920). Мюнхен 1958; Shandruk P. Arms of Valor. Нью-Йорк 1959; Гражданская война на Украине. т. І-II, К. 1967; Удовиченко О. Третя Залізна Дивізія. Нью-Йорк 1971; У 50-річчя Зимового Походу УНР. Нью-Йорк 1973; La guerre polono-sovietique de 1919-1920. Institut d'Etudes Slaves, Париж 1975; Удовиченко О. Третя Залізна Дивіздя, т. II. Рік 1920. Нью-йорк 1982.

А. ЖУКОВСЬКИЙ