Інститут «атвєтчіков». (Поділля й Черкащина). Замальовка з натури

«…Коли ми приїжджали до села, Єрофєєв брав у сільраді списки, по яких селяни платили податок за землю. Відзначав червоним олівцем кільканадцять прізвищ, тих, хто мав більше землі. Потім закликав якогось місцевого комуніста або комсомольця і випитував хто із селян, хоч би і бідніших - виказує незадоволення совітською властю. Коли список був готовий, збирався сход і Єрофєєв читав селянам наказ №2 «Всеукраїнської воєнної наради». Для боротьби з політичним «бандитизмом» та іншими проявами «контрреволюції», в українських селах - установлювався «інстітут атвєтчіков» (відповідальних). Визначені особи відповідають всім своїм майном і життям за «нарушення революційного порядку» або невиконання селом розпоряджень совітського уряду та військової влади. Коли в околиці села буде перервана телефонічна чи телеграфічна лінія - буде по жеребку розстріляний один «відповідальний», а все майно його буде сконфісковано. Коли буде перервана поблизу села залізнична лінія - буде розстріляно два.
Коли буде ранений або вбитий один червоноармієць - відповідальні потягнуть жеребки з чотирма смертними нумерами. За кожного дальшого червоноармійця чи представника влади - число підлягаючих розстрілові селян - проґресивно збільшувалося.
Відчитавши наказ, Єрофєєв відчитував готовий вже «протокол» про визначення «атвєтчіков» - відповідальних, вигукуючи їх прізвища. У відповідь з юрби чулися благання визначених, плач жінок і дітей.
Одна копія протоколу залишалася у сільраді - друга клалася до течки Єрофєєва. Із неї я потім непомітно переписував усі прізвища до своєї записної книжки. «По дорозі» знайомився із змістом папірців, що були у течці...
[…]
…В хвилину щирості Єрофєєв оповів мені під великим секретом, що в скорому часі, по нашому повіту має виїхати «оперативна трійка» ҐПУ. Тепер же порядки не ті, що були у 1919 чи 1921 році, коли кожна найменша Чека - мала право розстрілювати без суду кого захоче. Тепер повітове ҐПУ у політичних справах лише переводить арешти і початкове слідство. А тоді відсилає в'язня із справою до Губвідділу ҐПУ. Там знову слідство і передають справу прокуророві. Той - не залежному від ҐПУ губернському судові. А той передає ще справу свому слідчому. Словом - довга історія, та ще доказів вини треба, щоб засудити. А по селах ще багато є політичне неблагонадійного елементу. Отож ҐПУ дістало дозвіл вислати по повітах спеціяльні загони з трьома чекістами - «суддями» на чолі кожного, які иа місцях, без псування паперу на слідство, - просто вистріляють усіх «підозрілих».
[…]
…«Відповідальні» у цьому селі вже були визначені, самогон, за моєю «протекцією» - бо Єрофєєва боялися, - був принесений і ми сіли вечеряти. В цей час господиня викликала мене до кухні й сказала, що хтось хоче зо мною бачитися. Чекає у сінях. У темних сінях застаю знайомого вже давніше місцевого селянина, свідомого українця, син якого пішов з українською армією за кордон. Цього селянина Єрофєєв завів у число «відповідальних». Коли він складав список - я цього не завважив, щоб під якоюсь причиною уговорити його не заносити до списку й уже думав над тим - як справу поправити. Дядько був сильно схвильований.
- Рятуйте якось, товариш інспектор. Та ж у випадку чого - мене першого розстріляють...
- Заспокійтесь. Щось зробимо.
- Може, той... - зашепотів дядько - я приніс... ось тут... батьківські ще... сто рублів золота... Може б якось товаришу упопномоченому...
Я хвилину думав. Чим я ризикую?! З підпитим Єрофєєвом - це завжди можна обернути в жарт.
- Давайте сюди п'ятдесят рублів і зачекайте.
Товариш уполномочений заїдав якраз синьою цибулиною шклянку самогону. Підходжу до нього й показую на долоні п'ять золотих десяток.
- Єрофєєв! Ти такі «ґудзики» любиш?
-Диви! Де ти їх узяв?
Пересипаю червінці на його долоню.
- Де не взяв! А хочеш їх сховати до кишені?
Єрофєєв дивиться на мене запитливо.
Виймаю з теки сьогоднішній протокол і відшукавши потрібне мені прізвище - перечеркую його червоним олівцем.
Єрофеєв хвилину поглядає то на мене, то на протокол і заливається голосним реготом.
- Так це той дурень дав, щоб його виключити? Ха-ха-ха-ха! Потім ховає до кишені золото й, взявши від мене олівець, старанно замазує прізвище.
- Слухай, Єрофєєв! Але як ти думаєш - яку б ми причину його звільнення видумали, щоб останні одинадцять не «запротестували».
- Тмм... Кажеш - останні одинадцять?... А як ти думаєш - чи в тих - останніх - теж такі «ґудзички» є?
- Думаю, що мають, а хто не має - то позичить, продасть усе, з-під землі дістане...
- Той певно чекає? Так ти скажи йому от що... Нехай він збере в усіх по п'ять таких «ґудзиків» і принесе мені завтра. Ми тоді складемо акт, що село благонадійне й визначати тут «відповідальних» - немає зовсім потреби. Це моє право. Та скажи - щоб ніхто із них навіть жінці не казав, бо як довідається ҐПУ - то лише за те, що вони золото мали й державі не здали - розстріляють їх без жеребків.
Коли я повернувся із сіней - Єрофєєв усміхнувся.
- От, ти, товариш Горський, дивишся і думаєш: ну й падлюка цей Єрофєєв! Продає совєтскую аласть... А я тобі кажу - роблю це з чистим сумлінням комуніста й чекіста. Минулого року я на Київщині коло Черкас «відповідальних» призначав... Так там за ваґон «ґудзиків» - не звільнив би нікого. Бо там скільки ми не стріляли їх, а й досі ще нас стріляють. А тут - у цих селах - так потрібні «відповідальні» - як тобі вухо на носі. Кого треба - «опертройка» і так постріляє, незалежно, чи він буде у «відповідальних», чи ні. І бачиш, як то все добре повертається: і дядьки будуть спокійно спати, й Єрофєєв користь буде мати...
Він витягнув з кишені і бренькнув золотими монетами.
- Хороші штучки, я тобі скажу, хоч і капіталістична видумка. За них - що хочеш! Дочку в рабіна купиш...
Другого ранку був складений акт, що «відповідальних» у цьому селі призначати немає потреби. Єрофєєв дістав ще триста і щось золотих карбованців, бо мимо найщирішої охоти - по п'ятдесят усі дати не змогли. Найбагатіший із усіх звільнених «куркулів» мав сім і півгектара землі й у інших місцевостях України лічився би в катеґорії «незаможників». В наступних селах - «історія» стала повторятись...»