Вище військове керівництво Холодного Яру в 1917 - 1922 роках

 

ЧУЧУПАК Олекса Степанович
Отаман. Народився в с. Мельники Чигиринського повіту Київської губернії. Молодший брат Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака. До Першої світової війни вчителював у с. Рацевому на Чигиринщині. Рядовий царської армії. Служив у Петрограді, брав участь у Лютневій революції. 1917 року повернувся в Мельники, знову вчителював, тепер вже в рідному селі.
На прохання ігумені Мотронинського монастиря в 1917 р. (1918 р.?) створив і очолив монастирську охорону із 22 чоловік - першу українську військову організацію в Холодному Яру нової доби 1. Учасник Визвольних змагань до 4 серпня 1921 р., коли піддався на більшовицьку "амністію" 2. Подальша доля невідома.

НЕЗБІЄНКО
"Батько-отаман Холодного Яру" (в травні - червні 1919 р.). За переконаннями - соціаліст. Прихильник гасла "За радянську владу без комуністів" 3. Доля невідома.

УВАРОВ Федір
Кубанський козак, колишній штабс-ротмістр царської армії, григоріївський отаман. Під час повстання під проводом Матвія Григор'єва командував відділом, який налічував до півтори тисячі чоловік. Мав у своєму підпорядкуванні бронепотяги, гармати, 24 кулемети. Полк Уварова відзначався високою дисциплінованістю. Звільняв від більшовиків м. Черкаси, ст. Бобринську 4 та інші населені пункти, а від червоного Чигиринського полку Свирида Коцура - м. Чигирин.
У червні - липні 1919 р. на нараді в м. Медведівці вибраний Військовим отаманом Холодного Яру - командуючим з'єднаними силами Холодного Яру, до яких увійшов відділ самого Уварова в 1000 бійців та Медведівський курінь Василя Чучупака в 400 козаків і старшин. "Ідейного розходження між обома отаманами не було, - писав Сергій Полікша, - бо Чучупака боровся за незалежність України, а Уваров, хоч і не зовсім чисто балакав по-українськи, ставив за ціль боротьби незалежну українську державу вкупі з Кубанню" 5. За версією С. Полікши загинув в околицях Холодного Яру (коло ст. Знам'янки) в бою проти більшовиків, вірогідно у липні 1919 р.

ЧУЧУПАК Василь Степанович
Народився 1894 р. в с. Мельники Чигиринського повіту Київської губернії. До Першої світової війни вчителював у с. Тимошівці Чигиринського повіту. В роки Першої світової - прапорщик царської армії. Після повернення з армії вчителював у с. Пляківці, а потім у с. Ревівці (нині Кам'янського району Черкаської області). У 1918 - 1919 роках - мельничанський сотник та медведівський курінний 6. 10 квітня 1919 р. підняв повстання "проти комуни та Совітської влади за самостійність", яке закінчилося невдачею 7.
У 1919 - 1920 роках - командир полку гайдамаків Холодного Яру. Успішно воював проти біло-гвардійців, зокрема на початку січня 1920 р. брав участь у вигнанні їх із Черкас. За визнанням більшовицького історика Д. Кіна, "в районе Холодного Яра оперировал атаман Чучупак, здесь никакой деникинской власти не было" 8. Організаційно підпорядковувався отаману Херсонщини і Катеринославщини Андрію Гулому-Гуленку. За свідченням Юрія Горліса-Горського, в "широко розвиненій бойовій організації Холодного Яру під проводом Василя Чучупаки... цілковито панували українські націоналістичні настрої".
12 квітня (за н. ст.) 1920 р., потрапивши на х. Кресельці (зараз с. Мельники Чигиринського району Черкаської області) в оточення червоного ескадрону, застрелився. Похований у рідному селі 9. Могила збережена і впорядкована.

ЧУЧУПАК Петро Степанович
Народився 1885 року в с. Мельники Чигиринського повіту Київської губернії. Старший брат Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака. Закінчив церковно-приходську школу, потім - трирічну Головківську двокласну учительську школу. Вчителював у с. Вербівці. Організував хор, драматичний гурток. Навчання продовжив у Київській консерваторії, яку успішно закінчив, набувши фаху вчителя співів. Працював наглядачем 3-го Київського двокласного училища та міського училища № 1. Військове звання - прапорщик. У складі царської армії воював на Румунському фронті Першої світової війни. В 1919 - 1920-му роках - начальник штабу полку гайдамаків Холодного Яру. Арештований більшовиками 12 квітня 1920 р. Розстріляний у Черкаській (Смілянській ?) ЧК 10.

ДЕРКАЧ Іван Тимофійович
"Старшина військового часу, син селянина з-під м. Жаботина" 11. На початку 1920 р. - заступник Головного отамана Холодного Яру. Очолив Холодноярську організацію після смерті Василя Чучупака 12, найімовірніше, в квітні - травні 1920 року. Головний отаман Холодного Яру - до вересня (?) 1920 року. Станом на 8 вересня 1920 р. член - Окружного повстанського комітету (в Чигирині) 13. В 1921 р. заступник Головного отамана Холодного Яру. 4 серпня 1921 р. піддався на більшовицьку "амністію" 14. Подальша доля невідома.

ПЕСТУШКО Кость Юрійович (Степовий-Блакитний)
Народився 10 лютого 1898 р. в с. Ганнівці на Катеринославщині (зараз Петрівського району Кіровоградської обл.). Навчався в Олександрівському механіко-технічному училищі (нині Запорізький університет).
У Першу світову війну рядовим воював на Турецькому фронті. За хоробрість нагороджений двома Георгіївськими хрестами. Закінчив офіцерську школу в м. Горі. В ранзі підпоручика командував ротою на Західному фронті.
В 1919 р. - командир Середньодніпровської групи (2500 багнетів, 17 кулеметів), яка формально підпорядковувалася Нестору Махну. Учасник повстання проти Добровольчої армії. Збільшивши Середньодніпровську групу до 3000 бійців, перейменував її на Республіканське військо. Далі діяв самостійно. В 1920 р. - отаман Степової (Олександрійської) дивізії, яка нараховувала до 20 - 30 тисяч козаків і старшин. Один із керівників повстання весни - осені 1920 року. Діяв на Херсонщині, Катеринославщині, в Київській губернії, зокрема на Чигиринщині, в Холодному Яру. Після того, як дивізія об'єдналась із Холодноярськими збройними силами, Костя Блакитного 24 вересня 1920 р. на конференції повстанців у м. Медведівці обрано Головним отаманом Холодного Яру. В жовтні 1920 р., вирушивши в Катеринославську губернію на чолі Степової дивізії, склав із себе повноваження Головного отамана Холодного Яру.
9 травня 1921 р., потрапивши в оточення червоних, застрелився. Похований у рідному селі 15.

ГОНТА (ЛЮТИЙ-ЛЮТЕНКО Іван Макарович)
Народився 24 червня 1897 р. в Капустянському лісництві коло с. Товмача, що на Звенигородщині. Закінчив чотирикласну земську школу, згодом курси Паршина в Москві. Окрім диплому за 6 гімназійних класів, отримав із Московського учбового округу привітання як найкращий студент із математики. На фронті був приділений до 8-го Московського гренадерського полку. Закінчив Омську школу прапорщиків. Лютневу революцію зустрів на посаді помічника командира 12-ї роти 290-го полку, що дислокувався в Черкасах. У 1918 р. брав участь у боях проти більшовиків, зокрема коло станцій Гребінки та Бобринської (нині ст. ім. Тараса Шевченка). За Директорії Лютий-Лютенко був призначений командиром 25-го Черкаського куреня, що дислокувався у Смілі. Служив у Запорізькій дивізії під командою Олександра Загродського. З 1919 р. - в повстансько-партизанському русі, отаман партизанського загону на Звенигородщині. Загін 500 - 800 козаків і старшин 16. Військове звання - сотник 17.
Обраний Головним отаманом Холодного Яру на нараді в с. Матвіївці наприкінці жовтня або в листопаді 1920 року 18. Бойові дії продовжував до осені 1922 р. В березні 1923 р. емігрував до Польщі. В с. Іванцевичах на Поліссі заснував Український еміграційний комітет, який розгорнув бурхливу культурницьку діяльність: ним були створені український хор, самодіяльний театр, українська школа... В м. Володаві-Підляській очолив Союз українських кооперативів. У м. Холмі був директором Кооперативного Союзу. На цій та на попередній посаді виявив себе талановитим підприємцем та щедрим меценатом української справи.
Під час Другої світової війни допомагав військовополоненим Червоної армії, зрозуміло, землякам, багато з них - за його протекцією - було звільнено з концтаборів. 4 червня 1942 р. заарештований гестапівцями. Відбув півроку тюрми в м. Любліні. Жив у м. Мюнхені (Німеччина), згодом - у м. Рабаті (Марокко, 1951 - 1957), пізніше - в США 19. Автор книги "Вогонь з Холодного Яру" (1986, Детройт). Помер у США 19 березня 1989 року. Похований на українському цвинтарі у Бавдн-Бруці 20.

БОНДАРЧУК (інколи Бондарук) Микола Іванович
Прибув в Холодний Яр як представник уряду УНР. У січні 1921 р. в с. Цвітній на з'їзді отаманів Чигиринщини був "визнаний представником УНР", а також "старшим" повстанського руху Чигиринського повіту. Об'єднав під своїм керівництвом всі партизанські загони Холодного Яру, сформував нову структуру: начальником штабу і відділу піхоти став Терещенко, командиром 1-го Холодноярського кінного полку був призначений Ларіон Завгородній, командиром 2-го Холодноярського кінного полку (недоформованого) - Пилип Хмара 21. Поранений у бою з 222-м червоним полком, розбитий у бою проти Латиської дивізії неподалік Черкас. Категоричний противник "амністії" 22. Зміщений на "районному з'їзді" за участю отаманів, старшин та інтелігенції у Цвітнянському лісі на вимогу отаманів Герасима Орла-Нестеренка й Отаманенка, які повідомили, що "Бондарчук присланий з-за кордону як простий інформатор і на організацію права не мав" 23.
У липні 1921 р. оголошений на останньому з'їзді отаманів Холодного Яру поза законом через те, що в суперечці вбив отамана Терещенка 24. Подальша доля невідома.

ТЕРЕЩЕНКО
Отаман Холодного Яру і Чорного лісу. Співпрацював з отаманом Пилипом Хмарою, діяв переважно в районі Чорного лісу (с. Цвітна). В грудні 1920 р. під час невдалої спроби холодноярців пробитися за р. Збруч (на "польський бік") керував штабом об'єднаного повстанського загону 25. У січні 1921 р. на з'їзді отаманів Чигиринщини в с. Цвітній призначений начальником Холодноярського повстанського штабу (начальником штабу Право-лівобережного окружного повстанського комітету) 26. Вбитий у травні 1921 р. в Чутянському лісі Головним отаманом Холодного Яру Миколою Бондарчуком.

ПЕТРЕНКО Іван
"Петлюрівський офіцер у свій час амністований Совєтською владою" 27. Командир Першого (основного) куреня полку гайдамаків Холодного Яру в 1920 р. "Інтелігентний селянин, старшина". В 1920 р. (очевидно, у першій половині вересня) після поранення Івана Деркача - командир Холодноярської "бригади" 28.
В 1921 р. (принаймні, в червні - липні) - голова Холодноярського окружного штабу, Головний отаман Холодного Яру (заступники: Деркач і Чучупак - Олексій чи Семен) 29. Піддався на "амністію" (вдруге) 4 серпня 1921 р. 30. Подальша доля невідома.

ЧУЧУПАК (Семен або Олекса)
Семен Чучупак родом із с. Мельників Чигиринського повіту Київської губернії. Двоюрідний брат Василя, Петра та Олекси Чучупаків. За фахом вчитель. Військове звання - прапорщик (?). 1921 року -заступник голови Холодноярського окружного штабу, який очолював Іван Петренко. Піддався на "амністію" 4 серпня 1921 р. 31. Подальша доля невідома.

НЕСТЕРЕНКО-ОРЕЛ Герасим
У повстанському русі, принаймні, з 1919 року. Організаційно підпорядковувався отаману Катеринославщини і Херсонщини Андрію Гулому-Гуленку. Організатор Єлисаветградсько-Олександрійського повстанкому. Уповноважений представник командуючого Південної (Першої) групи генерала-хорунжого Армії УНР Андрія Гулого-Гуленка в Єлисаветградському повіті. Військове звання - полковник 32. На "районному з'їзді" за участю отаманів, старшин та інтелігенції в Цвітнянському лісі наприкінці травня (в червні?) 1921 р. обраний керівником Першої Холодноярської округи 33. В першій половині липня 1921 р. на Право-лівобережному окружному з'їзді, що відбувся в Холодному Яру в районі Гайдамацького шпиля, обраний командуючим військами Холодноярської округи 34.
Герасим Нестеренко мав під своїм керівництвом постійний відділ у 150 старшин і козаків, "ця кількість була завжди при ньому, - зазначав сотник Іван Лютий-Лютенко у звіті "Про організацію в Холоднім Яру". - Старшин було чоловік до 15 (п'ятнадцяти), а решта козаків... Полковник Нестеренко був залишений отаманом Гулим, і от нього отримував накази, які передавав остальним партизанам, котрі йому підлягали" 35. В час керівництва Нестеренка-Орла до Холодноярської організації, зазначав отаман Гонта (Лютий-Лютенко), окрім його особистого загону Головного отамана, належали відділи Завгороднього, "Хмари І, Хмари ІІ" 36, Чорного Ворона, Ґонти, Іванова. Були налагоджені зв'язки також з отаманами Семеном Заболотним, Петром Дерещуком, Трохимом Голим, "організацією білих", з якою тримав контакт Чорний Ворон... 37
"Склад отаманів був всякий, - писав Гонта, - були такі, котрі цілком виконували свої обов'язки як слід, а були такі, що робили це, не вміючи" 38. І далі уточнює, що з приходом до керівництва Нестеренка-Орла і ці, невмілі отамани, стали діяти організовано і дисципліновано 39.
В доповненні "До докладу про організацію Холодного Яру" сотник Гонта (Лютий-Лютенко) дав таку оцінку Холодноярській організації під керівництвом отамана Нестеренка-Орла: "В 1921 році в червні місяці організація "Холодного Яру" - ядро на чолі з Нестеренком - доходила до кількості 120 козаків і старшин. В цей час організація, ядро акцій не проводить, а налагоджує свої зв'язки з своїми ячейками і організацією на містах. Ця організація охоплювала такі повіти: Олександрійський, Єлісаветградський, Звенигородський, частина Уманського, в Чигиринському існувало ядро цієї організації, в Звенигородському - філія цієї організації під командуванням Чорного Ворона і Гонти. В Чигиринському, Олександрійському і Єлісаветградському - організації з філіями під керуванням Завгороднього, Хмари 1, Хмари 2, Іванова (котрі відомі мені), Уманщина - Дерещук. Силою були ці відділи в залежності від умов, при якіх приходилось оперувати, то збільшувались, то зменшувались, але ж в подібному складі було не менше 5 старшин + 20 і козаків 30. Всі ці організації мали зв'язок між собою через людей-селян, а також мали зв'язок через своїх довірених з отаманом Нестеренко, останній мав зв'язок з отаманом Гулим, звідки одержував накази" 40.
Іван Гонта не згадав звенигородського отамана Семена Гризла, вереміївського ватажка Івана Савченка-Нагірного та олександрійського отамана Сергія Захарова, які підпорядковувалися Холодноярській організації. Про головну мету і засоби її реалізації сотник Гонта висловився так: "Головною задачею (яку ставив полковник Нестеренко) було підготовити людність до загального повстання - заснованням маленькіх повстанчих відділів - на селах, якіх задача була агітація за повстанців і поширювати від себе повстанчу організацію вербуванням... до своїх відділів. В цьому районі було засновано відділів на волость 2 - 3... Ці відділи було заснувати не тяжко, тому що селяни йшли назустріч... Організаційна праця продовжувалась до виїзду мого... Відділи (...) робили наскоки на установи, а также (на) частини Червоної Армії. Організація продовжувалась конспіративно... Нестеренко - отаман -людина чесна, ідейна, не погромщик" 41.
Як виглядав Герасим Нестеренко? "35 років, високого зросту, шатен, обличчя видовжене ("продолговатое"), худе, голене, плечі середні... худий" 42.
Нестеренко-Орел керував Холодноярською організацією принаймні до 23 квітня 1922 року 43 - саме цією датою завершує свій звіт отаман Гонта.

ОТАМАНЕНКО Сергій
Член Холодноярського повстанкому (1920 - 1921 рр). В першій половині липня 1921 р. на Право-лівобережному окружному з'їзді, що відбувся в Холодному Яру в районі Гайдамацького шпиля, обраний членом Право-лівобережного окружного повстанського комітету та начальником штабу військ Холодноярської округи 44.
Остання відома звістка про нього стосується кінця серпня 1921 р. "Отаманенко розповідав, - згадував член Холодноярського повстанкому Григорій Яковенко, - що він за три роки лісового життя до того виснажився від голоду і холоду, що коли б була впевненість, що совєтська влада дасть вільне існування і не дивитиметься на нього як на бандита, він більше б нічого не хотів... (Отаманенко) страшно розчарувався в людях, які всі зробилися шкурниками..." 45.
''Так що, - казав Отаманенко, - я з'явлюсь (тобто, здамся. - Р.К.), хай би і загрожувала смерть, оскільки для мене тепер після цього тяжкого жаху важко прожити в такому стані навіть два дні... Хочу жити - ось моє кредо...'' 46.
Подальша доля невідома.

ЗАВГОРОДНІЙ Ларіон Захарович
Справжнє прізвище Загородній. Народився 16 березня 1897 р. в с. Кошарки (Юзефівка) Златопільської волості Чигиринського повіту Київської губернії. Нерухомістю не володів, батьки землі не мали, вирощували хліб на орендованій землі. Закінчив церковно-приходську школу. Під час Першої світової війни служив у 241-му Пензенському запасному полку. Згодом перевівся в 32-й Сибірський полк, де до січня 1917 р. служив підпрапорщиком у кінній розвідці. На фронті був отруєний газами. Восени 1917 р. демобілізований за станом здоров'я і відправлений у безстрокову відпустку додому.
В листопаді - грудні 1918 р. разом зі збільшовиченим матросом Поліщуком та "вєлікоросом" Даніловим створив повстанський загін (500 селян). У серпні 1919 р. під час денікінської окупації зібрав загін у 25 шабель і почав оперувати в районі Златополя. В час більшовицької окупації вступив до загону Дорошенка і Цвітковського. Під час Знам'янського повстання 1920 року влився до повстанського загону Василя Кваші. Оперували в Нерубаївському лісі та його околицях. Коли на їхній терен прийшла 1-а Олександрійська (Степова) дивізія під керівництвом Костя Блакитного, Завгородній і Кваша приєдналися до неї. Близько трьох місяців Завгородній служив значковим у Степовій дивізії. Коли степовики в другій половині жовтня 1920 р. відійшли на південь, Завгородній залишився воювати в рідній місцевості, влившись до загону Пилипа Хмари, де був чотовим. 1921 року - командир 1-го Холодноярського кінного полку. Оперував у Чигиринському, Олександрійському, Єлисавет-градському та інших повітах. У жовтні 1921 р. об'єднав під своїм керівництвом загони Мефодія Голика-Залізняка та Архипа Бондаренка 47.
У 1922 р. - керівник Холодноярської організації, до складу якої входили: Чигиринський полк Мефодія Голика-Залізняка, Чорноліський полк Дениса Гупала, Лебединський полк Чорного Ворона 47. Як виглядає, паралельно існувала підпільна українська організація під проводом Герасима Нестеренка-Орла.
Арештований 29 вересня 1922 р. у Звенигородці на інспірованому чекістами "з'їзді отаманів". Під арештом перебував у Лук'янівській в'язниці м. Києва. Ось уривок "Висновку в справі №446/7971": "...1. Ат. Завгородний с начала 1919 г. начинает вести партизанско-бандитскую работу... Действия Завгороднего не самостоятельны, он работает по указаниям и инструкциям закордонного петлюровского штаба...". Далі перераховуються бої, в яких отаман брав участь, зокрема бої "с Красными войсками" під селами Тиліткою, Хайківкою, Пастирським, Бовтишкою, Розумівкою, Матвіївкою, під Лебединським монастирем (у березні 1921 р.), нескінченні бої в квітні 1922 р., зупинка поїздів між ст. Цибулевим і Фундукліївкою в квітні - травні 1922 р., "сопровождавшиеся зверскими убийствами", зупинка потягу на ст. Хирівці в червні 1922 р., бій у с. Федварі, вбивства комнезамівців, міліціонерів, комуністів та комсомольців цього села, зупинка потягу на ст. Фундукліївці в серпні 1922 р., "целый ряд зверских убийств, расстрелов, грабежей и поджегов - вот вкратце "революционная" деяльность атамана Завгороднего" 49.
2 лютого 1923 р. Надзвичайна сесія Київського губернського трибуналу винесла смертний вирок Ларіону Завгородньому. Загинув 9 лютого 1923 року під час повстання в Лук'янівській в'язниці 50.

ЧОРНИЙ ВОРОН (Лебединський)
Справжнє прізвище Іван Якович Черноусов. Отаман Звенигородщини і Холодного Яру. За оцінкою ворога, Чорний Ворон - "непримиримо хитрый и тупой враг" 51. 1921 року загін добре озброєних 150 піших і 25 кінних з 1 кулеметом 52 діяв у Черкаському, Чигиринському повітах, зокрема в Холодному Яру та лісі Чута, а також на Звенигородщині, в Лебединських та Шполянських лісах, у районі сіл Товмач і Водяне, Виноградського монастиря, Мліїва, м. Городища, Білозір'я, м. Сміли...
В 1922 р. Лебединський полк Чорного Ворона входив до складу Холодноярської організації 53. На той час Холодноярська організація під проводом Ларіона Завгороднього нараховувала три полки, їхні отамани (Чорний Ворон, Мефодій Голик-Залізняк, Денис Гупало) фактично були заступниками голови, а оскільки 29 вересня 1922 р. чекісти заарештували Л. Завгороднього, М. Голика-Залізняка і Д. Гупала, то керівником Холодноярської організації (ніким не обраним) став de facto Чорний Ворон. У 1922 р. він оперував у районі Знам'янки, Білозір'я, Товмача, Шестаківки, Єлисаветграда, Златополя і безпосередньо в Холодному Яру. Політичне гасло Чорного Ворона: "Бий комуністів і кацапів" 54. Сексот так описував його: "Чорний Ворон - высокого роста, черная длинная борода, длинные волосы до плеч, глаза черные, выражение лица суворое, серьезное, политически грамотен, сын крестьянина, одет в защитном, пишет стихи и украинские песни, называет себя поетом" 55.
В оперативному зведенні Кременчуцького штабу ЧОН за 8 листопада 1922 р. зазначається, що Чорний Ворон вбитий 29 жовтня 1922 р. біля с. Москаленки в 25 км від Сміли, а труп його буцімто опізнали селяни й "амністовані бандити" 56. А в "Доповіді про політичний стан Черкаського округу з 1926 р." 57 стверджується, що загін Чорного Ворона "ліквідований 6 червня 1925 р." 58.

 

ВИСНОВКИ

Як бачимо, вище військове керівництво Холодного Яру у 1917 - 1922 роках не надто дбало про чітке визначення посад, які обіймало, а також практично не залишило по собі спогадів, продовживши сумну традицію козаччини, яка вміла воювати та не дуже переймалася написанням хронік. Винятком став Іван Лютий-Лютенко, єдиний із Головних отаманів Холодного Яру, який написав книгу спогадів "Вогонь з Холодного Яру" (1986, Детройт), та й то зробив це надто пізно, через понад 60 років після завершення боротьби, коли багато чого забулося або й деформувалося в пам'яті. І це при тому, що серед вищого керівництва Холодного Яру було достатньо багато вчителів (наприклад, Олекса, Василь, Петро та Семен Чучупаки). Завдяки сотнику Івану Лютому-Лютенку, а також підхорунжому Чорноліського полку Михайлові Дорошенку, автору мемуарів "Стежками холодноярськими"; Якову Водяному, який опублікував кілька своїх згадок про Вільне Козацтво та партизанку в Холодному Яру, і, зрозуміло, Юрію Горлісу-Горському ми й маємо наш, український, погляд на боротьбу в Холодному Яру. Та все ж, чи не основний масив інформації зберіг для нас ворог, який більш детально фіксував події та імена "бандітов" - насправді героїв Національно-визвольної боротьби українського народу за свою незалежність. Прикро, але історію власного народу знову вивчаєш за хроніками противників - колись поляків, тепер - росіян.
На завершення цієї навмисно лаконічної роботи хотів би звернутися до вже цитованого документу - звіту отамана Ґонти (Лютого-Лютенка), який характеризує структуру й ідеологію Холодноярської організації. Отаман Гонта зазначав, що "у каждого отамана були люди видающі, котрі улаштовували справу як інформаційну, так і військову" 59. До категорії видатних особистостей Гонта зараховував і самих отаманів. На жаль, каже він, таких людей "була дуже мала кількість" 60. Найпевніших людей, "кадру", яка становила ядро загону було: "старшин от п'яти (5) і до двадцяти (20), а козаків от тридцяти (30) і більше. Це все зависить від фронту партизанського руху" 61.
Далі Гонта зауважує, що всі "кадрові" старшини і козаки "були настроєні войовниче протів ворогів. Цілком захищали українські інтереси і старались провадить їх в життя: мова уживалась рідна каждим. Мета всіх їдна - здобути державу рідну... Партізани з населенням їшли рука об руку, скажу так: щоб населення не підтримувало повстанців, то таких не існувало би. Всі прихильно ставились до повстанців, помагали, в скрутний мент ховали і допомагали військам, а також хлібом (і) зброєю, як такова у них була. Трапляються в отрядах ще і поляки, і кацапи, но це рідко..." 62 Що ж стосується "населення польського і кацапського", то до них ставлення було таким же "як до своїх", головне, щоб вони не підтримували більшовицьку владу 63.
"Жидівського населення в загонах не зустрічається зовсім, - писав далі Гонта, - до їх відношення лояльне, де котрі жиди ідуть назустріч повстанцям. Раніше були випадки, що повстанці робили погроми і убійства, но тепер цього не зустрічається, хіба що тільки дійсні бандіти... то за це партізани не відповідають. Борьбу ведуть повстанці з кожним ідущім проти його з рушницею. Як отамани, так і їхні прихильники, дуже гарно відносяться до того народу, котрий співчуває... іде назустріч. Всі повстанці настроєні вороже до росіян, лічать (їх) першими ворогами - бачивши їхнє нахабство і шкуродерство...
Організація "Холодного Яру" у населення користується повною допомогою. В зазначеному районі (все) організовано так, що наколи б був фронт, то в ньому вибухнуло б загальне повстання" 64.
Закінчує свій звіт отаман Гонта запевненням, що (станом на другу половину квітня 1922 р.) весь район Холодноярської організації стоїть на засадах УНР.
Як бачимо, хоч офіційно УНР була безвладною на українській території від 21 листопада 1920 р. - дня переходу Збруча, влада її в Україні ще існувала. І хай вона існувала переважно в нічний час і в глухих закутинах української землі - лісах, болотах, дніпровських островах, віддалених хуторах і селах - вона змушувала окупантів рахуватися з собою.
Останніми представниками влади Української Народної Республіки були отамани - і Батьківщина мусить сказати про них вдячне слово.

Роман Коваль.
РЕНЕСАНС НАПЕРЕДОДНІ ТРАГЕДІЇ
Київ, Діокор, 2003

Джерела, примітки:

1. Мироненко Г. Родина Чучупаків. Героїзм і трагедія Холодного Яру. -Київ: Незборима нація, 1996. - С. 52.
2, 14, 30, 31. ЦДАГО України. - Ф. 1, оп. 20, спр. 615, арк. 163.
3. ДАЧО. - Р - 529, оп. 1, спр. 22, арк. 231.
4. Тепер станція ім. Тараса Шевченка.
5. Полікша С. Кубанець Уварів - отаман Холодного Яру в 1919 році // Літопис Червоної Калини. - 1933. - Ч. 5. - С. 16 - 18.
6. Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю: 33 біографії. - К.: Правда Ярославичів, 1998. - С. 441 - 442.
7. ДАЧО. Ф. Р - 529, оп. 1, спр. 10, арк. 40 - 42.
8. Коваль Р. Названа праця. - С. 449.
9. Коваль Р. Названа праця. - С. 452 - 453.
10. Коваль Р. Названа праця. - С. 441, 442, 453.
11, 12. Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. - Львів: Червона Калина, 1994. - С. 63.
13. ДАПО. - Ф. Р - 2048, оп. 1, спр. 154, арк. 143.
15. Кость Блакитний, отаман Степової дивізії (збірник документів і спогадів) та вказані там джерела. - Київ: Незборима нація, Просвіта, 1997.
16, 19. Лютий-Лютенко Ю. Вогонь з Холодного Яру (спогади). - Детройт, 1986. - С. 11 - 139.
17. ЦДАВО України. - Ф. 1078, оп. 2, спр. 210, арк. 30 зв. Надав П. Стегній.
18. Дорошенко М. Стежками холодноярськими (спогади). 1918 - 1923. - Філадельфія, 1973. - С. 159.
20. Коваль Р. Названа праця. - С. 145.
21, 22, 26. ДА СБУ. - Арх. 1136, спр. 446/7971, т. 1, арк. 163 - 164.
23. ДА СБУ. - Арх. 1136, спр. 444/7971, арк. 78 - 79 зв.
24. Коваль Р. Названа праця. - С. 475.
25. Коваль Р. Названа праця. - С. 281.
27. ЦДАГО України. - Ф. 1, оп. 20, спр. 615, арк. 208 - 209.
28. Горліс-Горський Ю. Названа праця. - С. 194.
29. ДАПО. - Ф. Р - 1189, оп. 2, спр. 8, арк. 38.
32. ЦДАВО України. - Ф. 1078, оп. 2 , спр. 210, арк. 27. Надав П. Стегній.
33. Коваль Р. Названа праця. - С. 473.
34. Коваль Р. Названа праця. - С. 475.
35. ЦДАВО України. - Ф. 1078, оп. 2, спр. 210, арк. 27, 27 зв., 28. Надав П. Стегній.
36. Один із них був Пилип Хмара з с. Цвітної.
37, 38, 39. ЦДАВО України. - Ф. 1078, оп. 2, спр. 210, арк. 27 зв. Надав П. Стегній.
40. ЦДАВО України. - Ф. 1078, оп. 2, спр. 210, арк. 30. Надав П. Стегній.
41. ЦДАВО України. - Ф. 1078, оп. 2, спр. 210, арк. 30, 30 зв. Надав П. Стегній.
42. З протоколу допиту Івана Івановича Коваленка від 22 - 23 квітня 1922 р., яке провів "начбандчасти ЕУГПО по разработ. делу № 169". З архіву Р. Коваля.
43. ЦДАВО України. - Ф. 1078, оп. 2 спр. 210, арк. 30 зв. Надав П. Стегній.
44. Коваль Р. Названа праця. - С. 475.
45, 46. Коваль Р. Названа праця. - С. 479.
47. Коваль Р. Названа праця. - С. 218 - 226.
48. ДАПО. - Ф. Р - 7473, оп. 1, спр. 113, арк. 760.
49. ДА СБУ. - Арх. № 1136, спр. 446/7971, арк. 193 - 194.
50. Коваль Р. Названа праця. - С. 238 - 240.
51. ЦДАГО України. - Ф. 1, оп. 20, спр. 615, арк. 208 - 209.
52. ЦДАГО України. - Ф. 1, оп. 20, спр. 615, арк. 189.
53. ДАПО. - Ф. Р - 7473, оп. 1, спр. 113, арк. 760.
54. ДАПО. - Ф. Р - 7173, оп. 1, спр. 112, арк. 108.
55. ДА СБУ. - Арх. 1136, спр. 446/7971, т. 3, арк. 95, зв. 96.
56. ДАПО. - Ф. Р - 7173, оп. 1, спр. 112, арк. 152.
57. ДАЧО. - Ф. Р - 184, оп. 1, спр. 48, арк. 20 - 22.
58. Якщо полковник Нестеренко-Орел продовжував діяти в другій половині 1922 р. та в наступні роки на території Холодного Яру, то внесення мною лебединського отамана Чорного Ворона до складу вищого військового керівництва Холодного Яру помилкове, бо отаман Нестеренко-Орел був останнім із Головних отаманів Холодного Яру, обраним на представницькому з'їзді.
59, 60, 61. ЦДАВО України. - Ф. 1078, оп. 2, спр. 210, арк. 27 зв. Надав П. Стегній.
62, 63. ЦДАВО України. - Ф. 1078, оп. 2, спр. 210, арк. 27 зв., 28. Надав П. Стегній.
64. ЦДАВО України. - Ф. 1078, оп. 2, спр. 210, арк. 28, 28 зв. Надав П. Стегній.