Трагедія Ананія Волинця

Сьогодні поведемо розмову про одну з найсвітліших і водночас найтрагічніших постатей Української революції ХХ століття Ананія Волинця – отамана подільських гайдамаків, який від 1917-го до осені 1920 року служив Українській Народній Республіці, а після поразки Визвольних змагань брав активну участь у політичному і культурному житті української еміграції на Волині.
Постать Ананія Волинця цікавила й продовжує цікавити істориків та письменників. Так, у часи Совєтського Союзу письменник Костянтин Басенко написав історичний роман “На крутозламі” – про “запеклого петлюрівця”, “ворога трудящого народу” отамана Волинця.
Звісно, що роман цей був присвячений чекістам – “несхитним борцям за революцію, за владу Рад”. Про боротьбу більшовиків проти повстанських загонів Ананія Волинця, Якова Шепеля, Саранчі та інших подільських отаманів можна довідатися і з книги Вадима Вітковського “Ранок повсталого Поділля”. Цій же темі присвячена й книга Миколи Далекого “Не відкривайте обличчя”…
І зараз про Ананія Волинця пишеться книга… Нарешті – з українських позицій, українським пером, українським серцем… Книга так і називатиметься: “Трагедія отамана Волинця”. Хочу переповісти одну історію з неї, пов’язану із неприємним моментом, про який охоче писали більшовицькі історики і який воліють оминати історики сучасної України.
Йдеться про широкі повстання збільшовичених селян проти Директорії, які розпочалися відразу після руйнування Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського. “Окрім російських більшовиків, – писав 10 січня 1919 р. полковник Петро Болбочан Симонові Петлюрі, – куди не повернись, у мене скрізь фронт – то свої хатні вороги, котрих необхідно во ім’я всього святого знищити”.
Підняли голови “хатні вороги” і на Поділлі…

Одержавши наказ від командира 2-го Подільського корпусу генерала “припинити анархічні виступи селян проти уряду Директорії”, Ананій Волинець на чолі сформованого ним з вільних козаків куреня Національної гвардії вирушив у каральну експедицію.
Рішуче і швидко відновивши владу Директорії у м. Літині, Волинець взяв напрямок на м. Летичів, де більшовики мали досить міцні позиції. Та й Летичів узяли з ходу, після нетривалого бою, якраз у переддень Різдва 1919 року.
Більшовицькі ватажки – Романенко, Мушлін, Деревуський, Лайнер і Поліщук – на чолі досить сильного відділу сховалися у Меджибозькому замку – місці постою гетьманського Охтирського полку, який під впливом їхньої демагогії збільшовичився.
Та товсті стіни не врятували заколотників: Волинець зі своїми козаками вдерся до замку і арештував членів ревкому. Охтирці ж були обеззброєні.
16 січня 1919 р. Ананій Волинець звернувся до населення Летичівського повіту: “По наказу влади Української Народної Республіки я зі своїм Курінем прибув в Летичівський повіт для допомоги місцевій владі… Більшість учасників банд – наші темні селяни, обдурені брехнями ворогів України, котрим заплочені за це великі кошти… Помніть кожний, що порядок, міцне військо – наша слава, наше життя, а нелад і анархія – то наша смерть. До праці ж на користь і щастя України!”
Тим часом Мушлін мобілізував проти отамана лайдаків двох десятків сіл: Голоскова, Лисогірки, Щедрової, Копачівки, Писарівців, Богданівки та інших. Штаб більшовицьких заколотників був у селі Голоскові. На нього і спрямував головний удар Ананій Волинець.
Спочатку він обстріляв Голосків, Русанівці та Лисогірку гарматним вогнем, а потім курінь смерті – з найвідбірніших подільських відчайдухів – атакував ці села. “Сотня під проводом Гальчевського забезпечила ліве крило, захопивши Лисогірку; 3-я сотня обійшла Голосків з півдня; (а) з фронту насів на Голосків сам отаман… Так зліквідував отаман Волинець Меджибозьку республіку, утворену большевиками…”
Наступного дня розгублені селяни здали кілька кулеметів і півтори тисячі рушниць. Затримав отаман і організаторів заколоту…
Загасивши братовбивчий конфлікт, Ананій Волинець 27 січня 1919 р. вислав до штабу 2-го Подільського корпусу Дієвої Армії УНР телеграму: “На місці справи гаразд, спокійно, селяне здають зброю. Курінь смерті наробив добрих діл, почуєте”.
Рішуче придушення більшовицького повстання в районі Літина – Летичева – Меджибожа продемонструвало, що “отаман Волинець був запеклим ворогом озброєної юрби і палким прихильником свідомої національної армії. Почуття національних зобов’язань він поглиблював і поширював у своїх частинах… ”
25 січня 1919 р. Гайсинський курінь був переформований на 61-й піший дієвий полк. Волинцю ж за успішну ліквідацію заколоту було присвоєно звання підполковника. Незабаром 61-й піший полк вирушив у розпорядження отамана Володимира Оскілка на Північний фронт. На початку лютого гайсинці брали участь у тяжких оборонних боях за Рівне. 61-му полку вдалося відігнати більшовиків від цього міста.
Під час березневого наступу Армії УНР 61-й полк брав участь у великих боях біля Костополя, Сарн та Немовичів. Подільські козаки не тільки відбили місто Сарни у ворога, але й відкинули червоних за р. Прип’ять.
Безперервні бої вкрай виснажили національні кадри Ананія Волинця, серця яких ще недавно палали завзяттям і радістю перемоги. Гайсинці були обідрані, в подертих чоботах, часто голодні. Слушно казав отаман Волинець, що “коли козак без штанів, або на портянці ходить, то самий певний мимоволі стане протестантом, буде тягнути в бік большевизму”. Та замість відпочинку і доукомплектування виснажений полк планувалося знову кинути у пекло передової…
Бої під Коростенем тривали до 20 – 22 квітня 1919 року, потім Красна армія прорвала фронт у напрямку на Житомир і Новоград-Волинський. Особливо відчутного удару Армія УНР зазнала під Новоградом-Волинським і почала відкочуватися на Рівне.
Від командира 19-ї дивізії Добрянського Ананій Волинець одержав завдання: пробиватися у запілля червоних військ, вийти у Гайсинський повіт, відновити там владу Директорії й “організувати населення на боротьбу проти Совєтської влади”. Зокрема, він повинен був “поповнити чисельно загін і роз’яснити населенню, що відступ… (Армії УНР. – Р. К.)– явище тимчасового характеру”.
Цей наказ, як і всі попередні, Ананій Волинець виконав…
11 травня 1919 р. він підняв на Гайсинщині повстання проти загарбників…
Вісім разів визволяв отаман м. Гайсин. Не один раз вибивав ворога з Немирова, Брацлава, Христинівки, Умані, Цвіткового, відновлював українську владу у десятках містечках і сотнях сіл… До пізньої осені 1920 р. Ананій Волинець продовжував збройну боротьбу за побудову Української держави…
Арештували Ананія Волинця лише 1939 року – під час кривавого об’єднання Західних і Східних українських земель. За свідченням отамана Бульби-Боровця, Ананій Волинець під час судового засідання (в лютому 1941 р.) вів себе мужньо і гідно. “Волинець не просив помилування, – писав Тарас Бульба-Боровець у своїй мемуарній книзі “Армія без держави”. – Він гідно жив і боровся за волю України. Гідно, незаплямованим лицарем і помер”.
Та “кримінальна” справа на Ананія Гавриловича Волинця, яка зберігається в Управлінні СБУ у Вінницькій області, засвідчила інше: закінчити гідно життя свого Ананій Волинець не зумів – під впливом фізичних і психологічних тортур він зламався. “Кримінальну” справу Ананія Волинця знову хотілося засунути у спецхрани… І зберегти той світлий образ, який увійшов в українську історіографію завдяки Тарасові Бульбі-Боровцю…
Та переміг науковий підхід…
А якщо чесно, то не стільки він, скільки переконання, що українців слід вчити не лише на героїчних прикладах...
Я маю підстави засуджувати отамана Гайсинщини Волинця за те, що зламався, та не маю на те морального права. Бо сам не зазнав таких мук. Тим більше, що свідчення проти себе і своїх товаришів Волинець зробив у 1939 – 1941 роках, коли більшості їх вже не було в живих, або вони розвіялися по світах, зникнувши з поля зору НКВД. Та все ж…
Трагедія України полягає не тільки в тому, що наша кров виявилася чи не ідеальним середовищем для зрадників, перевертнів і байдужих, а насамперед в тому, що заламувались найкращі – найсвідоміші, найчистіші, найшляхетніші…
Безславна смерть лицарів – ось найболючіше, найвразливіше місце свідомого українства.
Ананій Волинець у 1918 – 1919 роках піднявся на найвищий щабель: він знайшов у собі сили підняти руку на братів, які заблукавши, зрадили. І підняв найрішучішим чином – із гармат упокорив збільшовичені села, роззброїв їх, рішуче покарав руйнівні елементи… Волинець діяв по-більшовицьки безоглядно…
Якби ж так діяли й інші борці за незалежність…
Ні, чимало патріотів сумнівалися, чи піднімати руку на ворога. Виявляли гуманізм до катів українського народу. А гуманізм неминуче призводив до нових українських жертв, врешті, до поразки.

Арешт, ув’язнення, “слідство” у казематах НКВД, “суд” – і, нарешті, відречення (зрозуміло, вибите!) від усього того, чим він жив усе своє свідоме життя, прохання до катів українського народу помилувати його і висловлення бажання вірою і правдою служити совєтській владі, поневолювачу, проти якого отаман гідно боровся у 1918 – 1920 роках.
А ви кажете: “Шекспір…”
Оце трагедія!

Чи перекреслило падіння отамана Волинця у 1939 – 1941-му роках його багаторічну працю в ім’я Батьківщини?
Чи варто категорично відповідати на це запитання?..
Трагедія отамана Волинця – це один з епізодів нескінченної української драми. Писати яку невимовно боляче…

Після розстрілу отамана Волинця у травні 1941 р. минуло півстоліття. Впав Совєтський Союз. Українська Совєтська Соціалістична Республіка, іменем якої і був засуджений до розстрілу Ананій Волинець, зникла, перетворившись на державу Україна, за яку він боровся, не шкодуючи життя.
Впродовж наступних років Генеральна прокуратура (вже незалежної) України почала переглядати десятки тисяч справ з метою реабілітувати репресованих каральними органами УССР.
У 1997 р. дійшла черга до гайсинського отамана… 27 серпня заступник Генерального прокурора України (Самостійної України!) Олександр Христенко завізував Висновок у архівній кримінальній справі № 3962 на Волинця Ананія Гавриловича.
Невже восторжествувала справедливість? Ні.
Висновок у архівній кримінальній справі № 3962 взагалі посіяв сумніви, що УРСР з її законами та антилюдською ідеологією розвіялась у мороці історії…
Ось красномовний фрагмент Висновку: “У 1918 р. за дорученням Центральної Ради, з церковного і кулацького елементу Гайсинського й Брацлавського районів Волинець організував політбанду, яка нараховувала близько 5500 чоловік… У такий спосіб матеріалами справи доведено, що Волинець організував збройну банду з метою захоплення влади, підготовки і здійснення контрреволюційних злочинів, вів активну боротьбу проти революційного руху. На підставі викладеного… вважати Волинця Ананія Гавриловича обґрунтовано засудженим за даною кримінальною справою і таким, що не підлягає реабілітації”.
Отже, заступник Генерального прокурора визнає політичні мотиви боротьби Ананія Волинця, тобто, не заперечує очевидної істини, що Ананій Волинець зі зброєю в руках боровся за владу Української Народної Республіки. Та з усього тексту Висновку випливає, що саме в цьому прокурор і вбачає злочин Ананія Волинця.
Та що говорити, коли А. Христенко інкримінує Ананію Волинцю як злочин членство в партії есерів, до речі, урядовій партії Центральної Ради, до середовища якої належав Михайло Грушевський, іменем якого в Україні названі десятки вулиць, пам’ятник якому височіє в центрі Києва.

Історичний Клуб “Холодний Яр” звертається до Генеральної прокуратури України з проханням переглянути своє рішення стосовно Ананія Гавриловича Волинця та інших військових діячів Центральної Ради, Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського і Директорії.
Історичний Клуб “Холодний Яр” звертається до Прем’єр-міністра України з проханням порушити на державному рівні питання про реабілітацію воїнів Української Народної Республіки.
Час чітко й однозначно заявити, що УНР, Українська Держава і Директорія є предтечами нинішньої Української держави, а отже, оборонці рідного краю – козаки і старшини – повинні бути належним чином вшановані на державному рівні.