Єфримович В. ВІЙСЬКО ЙДЕ. Спогад про Миколу МІХНОВСЬКОГО

Риси характеру та вдачі М. Міхновського
Кінець березня 1917 р. “Під час вечері (в ресторані “Прага”) Міхновський був заразливо веселий. Як з мішка сипав дотепами, оповідав характерні анекдоти зі своєї судової практики, в незрівнянній карикатурі представляв відомих українських діячів – здавалося, що забув і про нашу справу. Та вже по вечері, за кавою, Міхновський помітно споважнів і попросив уваги”.

Думки М. Міхновського
Міхновський розумів, що “маси підуть за тим, хто дасть негайний мир”.
Бачив “великий брак людей, які думали би українськими державотворчими категоріями”. Говорив, що українське громадянство “збирається просити всього того, що треба брати”. Був переконаний, що “Московщина, все одно яка – царська чи республіканська, абсолютистична чи демократична, – ніколи не дасть Україні того, на що Україна має очевидне право”.
“Історичний момент, який переживаємо, вимагає від нас чину – рішучого й обережного, – який приведе до нашої Цілі”, – говорив Міхновський своїм однодумцям.
“Правду знаємо, – говорив М. Міхновський, – сили не посідаємо – як же здобути нам волю, щоб збудувати “свою хату”? Виробити “свою хату” можемо тільки тепер, коли Росія в революції стратила голову, бо коли вона опритомніє, то буде для нас пізно “свою хату” будувати, – стверджував він. – За цю “свою хату” доведеться боротись і, вірніше усього, доведеться боротися збройно. Це – неминучість! При такій невідкличній неминучості Московщина вже зараз є нашим ворогом, зрештою, двісті літ знаним. Тому залицяння наших демократів до Москви та їхні надії на “дружню” демократію “братнього” народу – не лише наївні, а просто дурні. Вони не знають, що право дає тільки сила!”

Військово-політична концепція М. Міхновського
“Оскільки осередні держави в моменті біжучої війни є ворогом нашого одвічного ворога, остільки ж вони являються нашими природними союзниками. Отже, наша війна з тими державами по російсько-московському боці, війна за чужі нам інтереси, яку нам накинула Московщина, – для України не тільки непотрібна, більш того – є неоправдана і божевільно-злочинна.
Треба сподіватися, що Московщину остаточно, переможуть, а з нею й нас, з усіма тяжкими наслідками, які випадають на долю переможеної сторони. Під цим оглядом ліпше нам бути з переможцями… Настрої, які переважають серед українського громадянства, зокрема серед вояків, такі: 1) всім осточортіла війна і всі прагнуть миру – прагнуть зберегти себе; 2) в очі б’є стихійне пробудження національної свідомости – до цього часу несвідоме відчування своєї національної відрубности й відмінности від москвинів знаходить розумне пояснення й на очах перетворюється на патріотизм; 3) український вояк, як це видно з прикладу Волинського полку, є прекрасним революційним матеріялом, якому лише треба вказати ціль і напрямок чину.
Посідаючи такий прекрасний людський матеріял, мусимо використати його в Україні для цілей тільки українських, революцію в Україні мусимо обернути на національну революцію й завершити її створенням самостійної Української держави. В цьому все наше завдання!..
Мусимо до того готовитися і в неминучій війні перемогти! Але як?”
Всі мовчали, бо на це “як?” – що могли відповісти?
По павзі М. І. Міхновський почав розвивати такі пляни:
“Перше наше завдання – це творити власну військову силу всіма засобами, які до того будуть надаватися. Мусимо передбачувати всі труднощі і перешкоди, які поставить перед нами не лише петроградський Тимчасовий Уряд та військове командування, а й все без винятку московське суспільство. Бо останнє встигло виробити в собі психольогію народу-пана у відношенні до всіх немосквинів. Під цим оглядом, перший-ліпший московський “міхрютка” – на цілу голову вищий від тих наших демократів, що закликають до спільного “революційного фронту” з москалями. Треба, отже, передбачувати, що труднощі й перешкоди в нашій роботі поставить нам також і демократична частина нашого суспільства. Робитиме це тому, що затратила 9 інстинкт Пана-Володаря на рідній землі...
Всі ці труднощі мусимо перебороти, а перешкоди, коли б не далось усунути, то мусимо знищити! Безоглядно!”

Реакція товаришів на виступ М. Міхновського
Слухаючи Міхновського, всі ми немов завмерли – забули, що й кава прохолола, з таким напруженням ловили кожне його слово.
Хоч він говорив, здавалося, ніби й відомі всім речі, але – як же неподібно до всього того, що доводилося чути й думати про ті самі речі раніше…
До нас тепер говорив великий український державник, що сам давно вже проробив-обдумав кожну найменшу подробицю, над якою нам доводилося тепер напружуватися.

Плани М. Міхновського
“Мусимо розвинути шалену агітацію серед війська – на фронті й у запіллю. Мусимо й будемо вимагати від командування, щоб виділило українців в окремі національні частини, як це зроблено для поляків. В разі спротиву – а він буде напевно – будемо творити частини, не питаючись. Ці частини будемо перекидати коли не в Україну, то в кожному разі на ті фронти, що переходять через українські землі, й одночасно очищувати Україну від московської салдатні. Цю роботу треба розпочинати негайно й переводити 10 її невпинно. Так, як це збагнув і як робить наш любий батько-полковник Глинський 11 (тут Микола Іванович сильно стиснув руку полковнику Глинському, що сидів із ним поруч).
На час, коли скличемо з’їзд, мусимо вже мати під командою українські бойові частини – на фронті й у запіллю, і насамперед – у Києві!
На Військовому з’їзді, коли витвориться відповідна атмосфера, – мусимо її відповідно “нагріти” – проклямуємо 12 Україну Самостійною Державою.
В першу чергу з’їзд виділить зі свого складу військову владу – вибере гетьмана. Треба передбачити, що наші демократи спротивляться тому. Але гетьман зуміє, коли зайде потреба, спромогтися не лише на силу фактів, але й факти сили!
Першим кроком гетьмана буде замиритися з осередніми державами. Самостійна Україна не потребує воювати проти своїх природних союзників, навпаки, повинна з ними співпрацювати. Для цього першого кроку нам і потрібно мати своє військо – хай невелике, але сильне духом.
Замирившися з осередніми державами, вирвемо ініціятиву від московських большевиків. Вони зараз ще безсилі, але мають страшну зброю, дужчу від трійливих 13 газів, яка може дати їм перемогу. Це їхня безоглядність та гасло негайного сепаратного миру. І цю зброю мусимо їм вибити з рук – мусимо їх попередити! Замирена Україна стане для інших частин атракційною 14 силою, навіть для суто Московщини, – стане силою, яка дала спрагнений мир...”

Реакція товаришів на виступ М. Міхновського
“Що з нами всіма сталося?
М. Ю. Шаповал підніс був руку й щось хотів сказати, але... сильно зіщулив очі, сильно покрутив шиєю, ніби йому раптом замуляв комірець, махнув рукою, похилив голову і в тій позі немов завмер... Старий полковник М. Глинський розридався як дитина, і все крізь сльози повторяв: “Дай, Боже! Дай, Боже!” П-о (очевидно, Павелко. – Ред.) і Л-в, А-ч і я почали стискати собі руки й цілуватися, а далі – всі кинулися до Миколи Івановича й, кричачи “слава!”, почали підкидати його вгору. Насилу заспокоїлися...
Коли я вийшов із “Праги”, то ніяк не хотілося мені йти до свойого готелю, і десь до години 6-ї ранку блукав по старому місті, не дивлячися, куди йду, а у вухах моїх бриніли бадьорі й горді слова тосту.

Позиція М. Міхновського
Міхновський твердив, що “в політиці мають значіння й дають добрі наслідки тільки доконані факти, підперті силою, що є їхньою підставою та передумовою.

Плани М. Міхновського
“Проклямування на Військовому з’їзді самостійної Української держави буде страшною несподіванкою.
Вона заскочить усіх, до неї не підготовлених. Ставши доконаним фактом, така несподіванка ще більше поглибить і поширить ту розгубленість Тимчасового уряду, яка на той час була очевидна, й одночасно безмірно збільшить питому вагу й авторитет українства, надавши йому величезну моральну силу в очах своїх мас. Така несподіванка дасть українській інтелігенції могутній творчий імпульс, виведе зі стану політичної інерції, збудить її скриту енергію – поставить перед тим фактом, що треба працювати для власної держави.
Не можна допустити, щоб Москва від того першого удару опритомніла, а тому треба, коли зайде потреба, вдарити по ній новим доконаним фактом. Коли проголосимо самостійну та від Москви не залежну державу, зараз же оповістимо про це цілому світові. Коли б Москва цього доконаного факту не захотіла визнати, тоді робимо їй ще одну несподіванку – ставимо перед новим доконаним фактом: Український уряд пропонує осереднім державам завішення зброї та прикладає передумови, щоби на їхній підставі розламати формальні мирові переговори.
Тоді як Союз визволення України від самого початку війни інтензивно працює в осередніх державах при цілковитому з боку тих держав признанню й попертю 16, маємо певність, що ті держави відразу й охоче визнають її суверенність і з радістю приймуть мирові пропозиції. Для них це означатиме ліквідацію їхнього Східнього фронту від Прип’яті аж до Дунаю, добросусідські відносини з такою багатою країною, як Україна, й можливість усі свої сили кинути на Захід.
Українська столиця стане тоді для армії на фронті тим атракційним пунктом, звідки пролунали слова спрагненого миру, й Петроград не матиме того війська, яке пішло б війною на ту Україну, що прискорила мир.
А коли вже на те піде, що на Військовому з’їзді не повелося би проголосити самостійности, треба буде ділати безоглядно та в інший спосіб, творячи, знову ж таки доконані факти. У крайньому випадку “прорвемо греблі” – зробимо так, як це колись зробили нідерляндські гези, щоб вигнати зі свого краю окупантів-іспанців 17.
“Прорвати греблі” – це значить, що на тих відтинках фронту армії, де стоятимуть українські частини, одної прекрасної ночі, після попереднього порозуміння й на даний приказ, пропустити на тих відтинках німців на тили армії і взяти в полон увесь фронт! Для цього треба мати на фронті бодай кільканадцять українських дисциплінованих частин, які б на своїх відтинках “прорвали греблю”.
Тоді набираємо охотників до Української армії, демобілізуємо гречкосіїв, оголошуємо побір 18 новобранців, усіх москалів даруємо німцям і вже з німецькою допомогою проголошуємо й реалізуємо Українську державу”.

Дії М. Міхновського
“Готовлячись до всіх можливостей, Міхновський уже звербував 19 кількох молодих старшин, добрих українських патріотів, які виїхали на фронт до своїх частин, щоб вести серед них українську роботу, тобто творити з них українські сотні й курені, чи коли не поведеться, – українізувати їх зовсім революційним порядком…”

Оцінка постаті М. Міхновського
“Міхновський був одним із небагатьох вибранців, що мали дар передбачувати грядущі події...
Микола Іванович Міхновський – це сама українська стихія – не розхристано-дика й незагнуздана, але опанована сильним та шляхотним інтелектом.
То був високоосвічений і досвідчений правник із глибокорозвиненим смислом правовости, тонкий психольог, щасливий ініціятор, видатний організатор, блискучий промовець, талановитий публіцист, розумний і тактовний керівник, мілітарист з інтуїції, добрий знавець нашої історичної й побутової минувшини, наділений даром передбачування політик, революціонер – тип людини, здатної на рішучий чин, прекрасний і милий у поведенні 20 товариш, словом, “козак-характерник”, як ми його прозвали.
Вихований у старій священичо-козацькій родині, на добрій українській традиції, на українсько-козацькому селі, був прекрасним зразком української расової культури. Це був український аристократ у властивому значінні цього поняття.
Поруч із Є. X. Чикаленком, М. П. Старицьким, М. В. Лисенком, І. Липою, братами В. і С. Шеметами і В. Липинським – належав до нечисленної категорії українських панів, організаторів українського національного життя”.

Міхновський – “завершений тип українського патріота-державника”.

“До повищої характеристики-портрету Міхновського наведу слова єфрейтора Певного, як він повернувся з 1-го Всеукраїнського військового з’їзду:
“Так ото ж, браття, як вийде Винниченко, та як почне, як заведе! Так як його послухаєш, то вся земля навколо, скільки оком скинеш, – ніби твоя власна стала! Земля – селянам, а фабрики – робітникам! Так говорить, ніби тобі всю землю подарував! Настоящий, можна сказать, демократ! Всім догодити хоче!
А по ньому Міхновський, поручик. Так цей – куди там Винниченку! Цей тільки Україну, братця, знає! Так і говорить: “Україна, значить, – для українців!” Господи! Мов з “Кобзаря” тобі вичитує! А всі слухають – аж дух затаїли! Не тільки люди – каміння слухає! А про тих, про москалів, як почне говорити, так ніби й слід по них пропав! Україна і більш нічого! Така, як самі захочемо! Це вам, братці, людина! Наша людина! Справжній тобі козак-характерник!”

“…Був головним мотором української військовости…”

З біографії М. Міхновського
“Ще на початку 90-х років минулого століття (ХIХ ст. – Ред.) Міхновський належить до того гурту української студентської молоді, яка зриває 21 з невиразними традиціями тогочасних т. зв. українофілів і називає себе свідомими українцями.
Гурт тієї молоді, до якого належали Іван Липа, Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський, Микола Вороний, Володимир Самійленко, Микола Міхновський, Мусій Кононенко, Володимир Шемет та інші, закладає таємне товариство – Братство тарасівців, на могилі Тараса Шевченка складає присягу все життя своє віддати ідеї Самостійної України. В той час коли для більшости тогочасних українців самостійна Українська держава була несподіванкою, для М. Міхновського та його побратимів-тарасівців була Вона Ціллю, якій він віддавна підпорядкував своє життя…
Вже в 1900 році Міхновський прилюдно виступає з конкретною, науково обоснованою програмою Самостійної Української держави, виступає з програмою, як пізніша дійсність доказала, цілком реальною та єдино можливою до переведення.
Посідаючи такі дані, на цілу голову перевищував своїх сучасників, а його свідоме змагання бути видатним, отже, його шляхотне честолюбство, що знало власну вартість, давало йому, найбільш до того підготовленому, всі права на чільну ролю в державному проводі”.

Березень 1917 р.
“Впродовж одного березня 1917 р. він перевів таку роботу:
1. Організував перше українське військове “Підготовче віче” в дні 6 (19) березня.
2. Організував друге українське “Установче віче” в дні 9 (22) березня.
3. В дні 9 (22) березня видав першу від часу скасування (в 1775 р.) Запорозької Січі відозву-наказ українському війську; цей наказ був першим імпульсом до вибуху патріотичного полум’я серед мільйонів українського вояцтва, втіленого 22 до російських військових частин.
4. Дня 9 (22) березня створив Організаційний комітет для формування українського війська.
5. Того ж дня 9 (22) березня започаткував і в короткому часі довершив революційним порядком формування 1-го Українського охочекомонного імені Гетьмана Богдана Хмельницького полку”.
6. Опрацював плян і перевів скликання Першого всеукраїнського військового з’їзду, який виділив зі свого складу першу верховну владу для новоствореного українського війська – Український військовий генеральний комітет.
7. Створив Військово-політичний клюб імені Наказного гетьмана Павла Полуботка. Цей клюб, що його москалі називали “осиним гніздом мазепинства”, був тим славним гніздом, в якому вивелися і пішли в український світ перші українські державники.
8. Склав “катехізм українця” – декальог українського державника, який у наші дні в сотках тисячів відписів ходить із рук до рук серед шкільної молоді під московською окупацією. Міхновський і після своєї фізичної смерти живе в серцях українського покоління!
9. Революційним порядком і засобами “полуботківського клюбу” створив у Києві 2-й Український піший полк імені Наказного гетьмана Павла Полуботка. Цей полк у липні 1917 року, натхнений духом Міхновського, удатно 23 перевів у Києві “показову” спробу державного перевороту.
10. Прищепив українському суспільству ту шляхотну свідомість, що за свої права Україна мусить боротися, а не просити, – вказав джерело Сили.
11. Перший у 1917 р. виразно окреслив Москву – червону й білу однаково – як історичного ворога України, з яким треба не розмовляти, а якого треба бити, аж поки не стане нешкідливим.
12. До білого гарту розпалив національну гордість серед народу, який починав чи почасти й встиг забути своє історичне ім’я, славну тисячолітню традицію, – привернув йому історичну пам’ять.
13. Опрацював сміливий і в задумі єдиноможливий до здійснення плян реституції в Україні суверенної державности в оперті на осередні держави. Цей плян, хоч не був здійснений по орлиних замірах Міхновського, багато причинився 24 до збудження української політичної думки й остаточно, з великим спізненням та відступленнями, був здійснений в акті Берестейського миру в 1918 р.
Оце ті головні чини, які голосно промовляють, ким був і залишився для України поручик Микола Іванович Міхновський – батько сучасного животворчого українського націоналізму й творець новітнього українського війська.

***
Уривки з попереднього фрагменту
В дні 9 (22) березня видав першу від часу скасування (в 1775 р.) Запорозької Січі відозву-наказ українському війську; цей наказ був першим імпульсом до вибуху патріотичного полум’я серед мільйонів українського вояцтва, втіленого 22 до російських військових частин…
Склав “катехізм українця” – декальог українського державника…
Прищепив українському суспільству ту шляхотну свідомість, що за свої права Україна мусить боротися, а не просити, – вказав джерело Сили.
Перший у 1917 р. виразно окреслив Москву – червону й білу однаково – як історичного ворога України, з яким треба не розмовляти, а якого треба бити, аж поки не стане нешкідливим.
До білого гарту розпалив національну гордість серед народу, який починав чи почасти й встиг забути своє історичне ім’я, славну тисячолітню традицію, – привернув йому історичну пам’ять.
Опрацював сміливий і в задумі єдиноможливий до здійснення плян реституції в Україні суверенної державности в оперті на осередні держави.



Примітки


1. Микита Юхимович Шаповал (1882 – 1935) – український громадсько-політичний діяч, письменник, член РУП, член Української партії соціалістів-революціонерів, член Української Центральної Ради, міністр пошт і телеграфу УНР, із листопада 1918 по 1919 р. голова Українського Національного Союзу.
2. Тобто державами Центральної Європи.
3. Тобто вирішальний.
4. Послідовними.
5. Тобто правові.
6. В тексті – статтів.
7. У розумінні жодна.
8. Незаперечна, безсумнівна.
9. Тобто втратила.
10. Тобто проводити.
11. М. Глинський – член Української Центральної Ради, голова Українського військового організаційного комітету.
12. Тобто продекларуємо.
13. Отруйних.
14. Притягальною.
15. Келихи.
16. Підтримці.
17. В тексті еспанців.
18. Тобто набір.
19. Завербував.
20. У поводженні.
21. Пориває.
22. Влитого.
23. Вдало.
24. Спричинив.