Виставка в КРИВОРІЗЬКОМУ історико-краєзнавчому музеї

Легендарному отаману Костянтину Степовому- Блакитному присвячується

В Криворізькому історико-краєзнавчому музеї 10 травня 2010 р. відкрилася виставка присвячена  90-річчю антирадянського повстання на Криворіжжі, яке очолив легендарний отаман Степової дивізії Кость Пестушко.
На відкриті виставки директор музею Ніна Борисівна Пісна, розповіла,як формувалася експозиція,які були залучені документи, фотографії, матеріали друкованих видань. Тільки порівняно не давно, було наголошенона відкриті виставки, почали повертатися з небуття імена повстанських ватажків, яких радянська пропаганда зараховувала до злісних ворогів народу, обзиваючи їх бандитами, витравляючи з народної пам’яті саму згадку про справжніх захисників, патріотів своєї землі. Працюючи в архівах криворізькому історику  Олександру Мельнику вдалося зібрати відомості про більш як двадцяти місцевих повстанських отаманів, що діяли на Криворіжжі. Виявляється що в більшості вони були освіченими і головне – патріотами своєї Вітчизни.  Всі вони були втягнуті у вихор революційної боротьби найчастіше злочинними або непродуманими діями радянських урядів  Росії, України, або органів влади на місцях.. Вся радянська мемуаристика та історики замовчували, що за цими ватажками йшли десятки тисяч людей. Більшість отаманів загинули мученицькою смертю і практично ніхто з них не мав ніяких багатств, крім серця сповненого любов’ю до свого народу.           
Про долю одного з наших видатних земляків можна дізнатися з матеріалів, представлених працівниками нашого музею.

Прикро що більшість криворізьких ЗМІ, як і представники демократичних організацій міста проігнорували таку значну подію в історії міста.                                         
 

Костянтин Юрійовичу Пестушко народився 18 лютого 1898року в селі Ганівка ( тепер це Петровський район Кіровоградської області). Батько Юрій Семенович був заможним селянином, мав початкову освіту – чотири класи церковно – приходської школи. Мати Олександра  - малописьменна. Ще мав трьох братів і трьох сестер. Сестри стали вчительками. В рідному селі закінчив двокласну школу Міністерства народної освіти. В школі виявляв  непогані здібності з математики. В 1915 році він вже студент Олександрійського механіко - технічного училища (зараз Запорізький технічний університет). Закінчити навчання не вдалося ; не склалися взаємовідносини з професором математики, якого Костя діставав різними запитаннями, на які професор не міг відповісти. В1915 році студент Пестушко зголосився йти добровольцем на фронт. Два роки воював на російсько – турецькому фронті. За хоробрість був нагороджений трьома солдатськими Георгіївськими хрестами. В результаті поранення потрапив до шпиталю, а після одужання був направлений в офіцерську школу в м. Горі.(де народився майбутній тиран Йосип Сталін). По закінченню навчання отримав призначення на Західний фронт, де і застала його Лютнева революція. На заклик Тимчасового уряду записується в «батальйон смерті», в складі якого його й застає звістка про Жовтневий заколот у Росії.
      
Розвал і деморалізація царської армії дозволяє Костянтину повернутися додому, де його застає гетьманська мобілізація 1918 року. Службу проходить у Білій Церкві в Маньківському полку, дослужився до полковника. Під час фатального для України (як потім покажуть події) протигетьманського повстання приєднується до військ Симона Петлюри.

В лютому 1919року, після фактичної поразки військ УНР у війні з більшовиками, Пестушко повертається до рідної Ганнівки. В червні 1919року денікінські війська захоплюють його село. Щоб не потрапити під чергову мобілізацію від’їжджає до м. Олександрівська, де знаходить прихисток у своїх знайомих по училищу. В 1919 році він створив партизанський загін який діяв на Катеринославщині. Нищили білогвардійців. Щоб убезпечити рідню двадцятирічний отаман взяв собі псевдонім Степовий- Блакитний. В цей час співпрацює з лівими есерами та анархістами. В жовтні об’єднується з загонами отаманів Скирди та Каліберди. Об’єднаний загін в 500 бійців зустрівся біля містечка Нова Прага з махновцями і отримав від них тисячу гвинтівок. Під командуванням отамана перейшов також один батальйон в тисячу багнетів 5- го Гуляйпільського полку під командуванням Кацюри. Отаман Степовий зі своїм військом став структурним підрозділом махновського полку. Загін Блакитного діяв в межах знаменитого Чорного лісу. Контролює район Знам’янка – Кременчук- Олександрія, а також північну окраїну Криворізького повіту. 20 листопада 1919 року вибиває білогвардійський гарнізон генерала Слащова із Знам’янки. Посварившись з махновцями, скоріше за все з ідеологічних міркувань, в січні 1920 року повертається до Ганнівки. Червоні, арештовують його трохи не розстрілявши, як білого офіцера, та Пестушко зміг довести, що не служив в Добровольческій армії.  Костянтина Пестушка  звільнюють і  на сході селяни обирають  його, головою ревкому і комісаром Ганнівської волості, яка з лютого 1919 року увійшла до складу Криворізького повіту. Перебуваючи на цій посаді, - зазначає Олександр Мельник, - Пестушко створює одну з найбільших підпільних організацій в повіті. Друга виникла в Кривому Розі її очолив Сергій Клепач і Микола Скляр. Міська організація створила повстанком, ядром якого стали криворізькі боротьбисти. Які не проявляли великої активності. Довкола Пестушка почали гуртуватися місцеві отамани Гниненко, Іванов, Петренко, вже згадуваний Клепач… Кость Блакитний, згадував його молодший брат Юрій Степовий, був вище середнього зросту, мав добру статуру. Обличчя бліде, привабливе, очі сірі, великі. Мав пухнасті чорні вуса, що надавали солідності й хвиляста зачіска назад. Сіре вбрання військового строю, елегантні офіцерські чоботи. На правому боці маленький парабелум, зліва планшетка, а через шию - бінокль (отаману на той час було двадцять два роки).

12 травня 1920 року він підняв повстання рекрутів у Кривому Розі. Відбулося це біля повітового військкомату по вул. Глинки 33. Перед новобранцями виступив військом Полевой, після виголошеної промови, направився до Степового, щоб потиснути руку. Але замість цього отримав кулю і впав замертво. Над ошелешеним натовпом пролунали слова отамана Блакитного: «За нашу кров, за нашу честь! За кривди нашому народові!».

З майдану біля військкомату, повстанці рушили на головну вулицю міста – Поштову. Захопили Місцеве ЧК, та визволили в’язнів, що там були. За три дні відбулася робота по формуванню так званої Степової дивізії, начальником штабу став Григорій Гниненко (Вовгура), бувший капітан царської армії, голова Жовтянського волосного комітету. Епіцентром повстання став також місцевий базар. Тут на майдані повстанці влаштували мітинг – парад. Був навіть створений спеціальний загін, який імітував постріли гармат за допомогою грамофонних труб, конфіскованих у місцевих жителів, свідчить історик.

До повстанців влилося чимало криворіжців. Так почався славний і трагічний шлях Степової дивізії, яка рушила в напрямку Гуровки, Софіє – Гейковки, до Єлисаветграду.  «За непродолжительный период времени,  - доповідав по «команді» агент ЧК, - отряд Степового стал насчитівать в своих рядах до 20 000 человек при двух орудиях и пулеметах при отряде имелись автомобили, мотоциклы и велосипеды, которые Степовой, захватил в Криворожском уезде две автокололоны, и пуская воинские ешелоны со снаряжением под откос».

Повстанці також захопили поїзд із сіллю, яка на той час була дорогоцінним продуктом, та роздали її місцевим жителям.  Коли 28 серпня 1920 року повстанці захопили поїзд з автомобілями, мотоциклами і нафтою ОРТЧК розпочав термінове слідство. Перевірялися залізничники станції П’ятихатки та всіх інших підозрюваних у  співчутті до «армії Степового». В звітах чекісти вказували, що у Пестушка був лозунг «Самостійна Україна». Центром базування і поповнення Степової дивізії була північна частина Криворізького повіту, а також район войовничих козацьких сіл Верблюжки – Варварівка – Водяної – Петрово.
                           
Повстання розросталося. Воно котилося степовими просторами Катеринославщини, Херсонщини. В дивізію Степового входили загони(полки) таких популярних в краї отаманів як Гнибіда, Лютий, Федоренко, Іванов (Тишанін), Клепач, запасний полк Штиля та ударно – розвідувальний загін «Чорний Ворон», що нараховував до 200 вершників яким керував криворіжець Микола Скляр. Довірена зв’язкова отамана 17 річна легендарна розвідниця Віра Бабенко, що походила з Веселих Тернів, виконувала особливі завдання отамана.

Першою великою перемогою степовиків було знищення об’єднання загороджувальних загонів Криворізької та Єлисаветградської ЧК та двох полків бригади Котовського біля села Варварівки. 24 вересня 1920 року. Степова дивізія переможним маршем дійшла до села Медведівки (теперішня Черкаська область) –  центру Холодноярської Республіки – оплоту повстанського руху на Україні. На  нараді в штабі отамани Холодного Яру, Костя Блакитного, обирають Головним Отаманом всіх повстанських загонів.

На той час дивізія мала чітку структуру: Головний отаман, штаб, контррозвідка, повстанський комітет (політична надбудова), полки, батальйони, курені, кінний відділ, канцелярія, інспекторський відділ, комісія інженерного майна, збройний відділ, комендатура руху, суд тощо.
 
Згодом до степовиків почали доходити вістки, що червоноармійці займаються грабунками їхніх сіл, реквізують вози упряжі, забирають навіть батоги. Про моральність форм боротьби ніхто не задумувався. Озлобленість сягала меж. В селах могли розстріляти за те що не донесли на повстанців.  Блакитний приймає згубне рішення про повернення.
    
Повертаючись додому на нещастя шлях степовиків перетнувся з маршрутом першої Кінної армії Будьонного, що прямувала з польського фронту на Крим. На краю лісу Раєвського, біля села Сентова був оточений і знищений загін «Чорний Ворон» Миколи Скляра. Який прийняв на себе удар «будьоновців» Після кількох запеклих і жорстоких боїв пізньої осені 1920 року Блакитний приймає рішення розпустити свою дивізію.

Перед демобілізацією повстанців, отаман розбив своє військо на полки за територіальною ознакою. Кожен полк забирав з собою, зброю, яку потім ховали в надійних місцях. Частина повстанців повернулася до Холодного Яру. Не побажав складати зброю отаман Іванов, який продовжував виснажливу боротьбу ще більше року і загинув 23 грудня 1921року на хуторі поблизу с. Широкого. Базою полку Іванова стало Криворіжжя. Штаб Блакитного пішов у підпілля, підтримуючи зв'язок з Ю.Тютюнником та С. Петлюрою, до яких в Тарнов (Польща) їздила безстрашна розвідниця Віра Бабенко, якій Блакитний довіряв самі відповідальні завдання. На Криворіжжі з’являється видатний діяч повстанського руху доктор Гелів, з метою координації дії  по підготовці нового всеукраїнського повстання.

Сліпий випадок вирішив долю повстанців. Отаман Андрій Зірка, - пише, київський дослідник Роман Коваль, - через злочинну необережність, а потім фактично і зраду, видав повстанців. Він видав де переховувався Вовгура - Гниненко, 25 серпня 1921року в Жандармській балці під Катеринославом було розстріляно п’ятдесят одного підпільника. Вже згадуваний Григорій Гниненко, Юхим Ільченко, Олександр Микитенко-Огник, Марко Кікоть, підпільниці Віра і Паша Бабенки, Андрій Литвиненко… Тоді були вбиті сотні підпільників і в інших містах: масові розстріли були пов’язані з розкриттям Центрального повстанкому. Костянтин Пестушко, по спогадам рідних  загинув у своє селі Ганнівці наприкінці квітня 1921року. На волі ще залишалися  отаман Іванов, отаман Свищ, до 1923року продовжував боротьбу отаман Федір Довженко. Отаман Лютий був арештований в 1930 році. З 1920 по 1923 рік в криворізькому повіті проти радянської влади діяло до 3 тисяч повстанців.