Про «радянську платформу» отаманів

 

«Історичним фактом» є, що в 1919-1920 рр. значна частина, можливо й більша, отаманів стояла на «радянській платформі». І цей «факт» росіяни поклали в основу міфу про хліб і сіль, з якими зустрічали українські селяни більшовиків.
Але совєтські історики «забували» додати, що чи не всі оці «радянські» отамани стояли «на грунті самостійності УНР»
.
Справа в тому, що більшовики на чорних шляхах свого просування в Україну розповсюдили листа Лейби Троцького «К товарищам солдатам, комендантам, комиссарам», в якому той підступно настановлював Красну армію, що вона йде не поневолювати Україну, а визволяти її від денікінщини. Цей пропагандивний лист, як вияснилося пізніше, адресовувався не «товарищам солдатам, комендантам, комиссарам», а довірливим українським селянам - Лейба знав, що «безграничная доверчивость... каждый раз губила все завоевания украинцев». І тому, використав національну рису свого народу - облудність.
І спрацювало: на нараді повітових повстанкомів Херсонщини і Катеринославщини, повстанці постановили вважати Красну армію за дружню українському народові і спільними зусиллями бити денікінців.

Оскільки українська армія після листопадової 1919 року катастрофи відійшла за Збруч і контакти повстанців з нею та урядом (і без того мінімальні) були остаточно втрачені, козацькі ватажки, щоб зберегти своє - без загальнонаціонального політичного проводу - військо (а воно нараховувало понад 20 000 бійців) вирішили замаскувалися, ставши на «радянську платформу».
Та чи маскування це було?
Адже повстанці визнавали владу Рад, «поскільки вона буде в контакті» з ними.
Типовим документом для вияснення тактики повстанців до «влади Рад» є протокол зборів Деревенецького повіту (нині Черкаська область). В цьому документі є вимоги створення адміністрації з українців, усунення з державних посад євреїв, створення національної української армії, а також рішуче заперечення комуни.
Оскільки командування Красної армії виголошувало, що совєтська Росія визнає самостійність «української радянської республіки», то й не могло відразу накинутися на «радянських самостійників».
Так були створені формальні передумови нетривкого перемир’я...
Завдяки «визнанню» радянського принципу повстанці на якийсь час отримали, як зазначає Олександр Доценко, «спокійне відношення з більшовиками». Користуючись передишкою, отамани провадили серйозну організаційну роботу. Це засвідчує лист Командарма Першого Зимового Походу Михайла Омеляновича-Павленка до командира Київської дивізії від 27 січня 1920 року: «Вражіння складається таке, що тут провадиться серйозна праця».

Отже, історичний факт «радянської платформи» козаків-самостійників був лише тактичним ходом з метою приспати більшовиків радянськими гаслами, тим часом організуючи військову силу, або щиросердечним наповненням ідеї Рад українським державницьким змістом. Власне, український прецедент (хоч і невдалий) був: Центральна Рада.

Після вигнання денікінців, 28 лютого 1920 р. той же Троцький видав наказ про «ліквідацію українського професійного повстанства». Троцький стверджував, що ліквідація українського повстанства є «вопросом жизни и смерти для Советской России». «Все партизанские отряды должны быть немедленно разоружены и расформированы, сопротивляющиеся должны быть истреблены».

Роман КОВАЛЬ

* Це була не галапаласна козаччина. Тому паралелі з анархічною козаччиною перехмельницього доби поверхові.
** В 1919 р. білогвардійці своїм брутальним ставленням до українців скерували українські зусилля однозначно в антиімперській бік: боротьба проти денікінців носила характер міжнаціональної боротьби.
Окупація Антантою і білогвардійцями Півдня України викликала нечуваний підйом української стихії: розлючені українці скинули білогвардійців та Антанту в море. Але результатом перемоги збільшовичених українськими соціалістами мас скористались російські більшовики: на звільнених від денікінців та Антанти теренах встановлювалась не українська, а комуно-російська влада.
*** «Освідомлюючу» та організаційну роботи за Центральну Раду і Директорію проводили більшовики. І так «добре проводили, що українці - під різними прапорами - почали знищувати самих себе сотнями тисяч...
**** Тільки головною ударною силою стали таки українські повстанці - найбільші перемоги і найбільші втрати на їхньому конто.