І Ліс воював разом з народом

“А ви думаєте, що ліс мертвий?
Ліс живий. Він теж знає,
хто свій, а хто ворог”.

Ю.Горліс-Горський, “Холодний Яр”.

На нашій землі ніколи не було миру й спокою: тисячі років український народ дивився смерті в очі. Рясно-рясно полита прабатьківська земля кров’ю її захисників та нападників-чужинців.
Ліс.
Захисник, спільник, побратим. Він допомагав воїнам Київської Русі, лицарям-запорожцям, гайдамакам, опришкам, воякам УНР і ЗУНР, Холодноярцям, бійцям УПА...
Ліс — найперший союзник автохтонів-українців у боротьбі за право жити.
Справжній воїн, що щільною стіною ставав на чорних шляхах, ховаючи українських воїнів від ворожих очей, стрілів, вітру і негоди. Добрий і щедрий, він давав захисникам краю їжу — лісові ягоди, гриби, плоди дерев, їстівні трави, їхнє коріння, матеріал для сховищ, укріплень, землянок, мостів і переправ.
Недаремно співається в народній пісні про ліс, як про “зелену хату”.

Національно-визвольна боротьба 1917-1920-х років не привела до звільнення нашої землі від окупанта. Але не всі змирилися з поразкою. І ліс сприяв тим, хто ще кілька років вів збройну боротьбу з російськими окупантами та їхніми місцевими прислужниками. Бори й діброви допомагали народним месникам-партизанам непомітно добиратись до ворожих об’єктів та залог — для раптового нападу.
Завдяки Мотронинському лісу воїни Холодноярської республіки воювали з ворогом до 1922 року. Тривалий час Голованівські ліси на Кіровоградщині допомагали козакам отамана Романа Бабія, знаменитий Чорний ліс — партизанам Пилипа Хмари, Звенигородські діброви — гайдамакам Лютого-Лютенка і Гризла, Савранський ліс оберігав загони отаманів Кощового і Заболотного, Романівські, Курчевські, Уварівські ліси ховали в собі таємні стежки Петра Філоненка...
Ліс був помічником звитяжців по всій Україні.
Партизани знаходили в лісах не лише притулок і захисток. У важкі хвилини життя ліс давав розраду воїнам. Ось як говориться в одній із пісень:
Прийшов я до тебе, мій дубе зелений,
Стоїш, мов король, ти у темнім гаю,
Послухай, мій дубе, мій друже коханий,
Тобі розкажу я всю тугу свою.

Вороги боялися наших гаїв, де за кожним деревом їм ввижався народний месник. Невпевненість, страх вселяли ліси в душі окупантів. Дуби і сосни ж рятували життя українських звитяжців, приймаючи у свої стовбури-тіла кулі ворога, уламки гранат і бомб.
Український ліс був завжди пліч-о-пліч з українським воїном.

На вирубках і згарищах минулих воєн нині шумлять нові ліси. Лише сліди від шанців та землянок нагадують про колишні бої. Потворні шрами на деревах-ветеранах ще не зарубцювалися, хвилюючи уяву допитливих. Деякі дерева так нашпиговані осколками, що навіть на дрова не придатні... Це своєрідні пам’ятники бойової звитяги.

Виросли дерева на могилах воїнів. Щось тужливе шепочуть вони вітрам. А вітри слухняно розносять їхню скорботу по українській землі, нагадуючи живим, що неволя ще не подолана, що багато зусиль маємо докласти, щоб наш край став дійсно вільним, щоб на українській землі постала Українська Україна.

Павло ВАКУЛЮК,
професор, заслужений лісівник України.