Яків Водяний,
Смілянський полковник



Яків Михайлович Водяний народився 20 жовтня 1886 року у Смілі Черкаського повіту Київської губернії. Його батько мав трьох синів (старшого Макара, середнього Михайла, молодшого Якова) та двох дочок (старшу Тетяну і молодшу Наталку). Яків закінчив двокласне міське училище.
На всіх дітей було 6 десятин землі.
“Селянський син, — писав про себе Яків Водяний, — зазнав гніту разом з моїм батьком од місцевого поміщика графа Бобринського. Вступив до партії с.-р. в році 1905. По підозрінню в приналежності до партії в 1906 році був адміністративно висланий в Чернігівську губернію, звідтіль відразу втік. Поселившись у Київі, працював активно на чолі бойової дружини партії с.-р. та весною 1907 року був несподівано схвачений поліцією. Просидів у Лук’янівці 6 місяців, а восени того року висланий (на три роки — Р.К.) в Наримський край. З Наримського краю утік по двох місяцях, а в році 1908 опинився на еміграції в Галичині (у Львові), там пробув до осені 1908 року. Восени знов вертаю до Київа, де по кількох місяцях взимку був знову арештований і попав удруге до Наримського краю в році 1909 і мусів одсиджувати (в Томську — Р.К.) заслання аж до 1911 року. Та за пару місяців до звільнення утік, аби не дістатись до війська. Нелегально пожив у Владивостоці до кінця 1911 року”.1)
Яків Водяний бере активну участь в українському громадському житті Зеленого Клину. “З приїздом у Владивосток Водяного і Мостипана, — згадував Іван Світ, — вдалось налагодити українське життя біля місцевого Народного Дому і вже в 1912 р. Владивосток отримував майже 400 примірників різних українських газет та часописів, а театральні вистави влаштовувались там досить часто”.2)
Яків Водяний емігрує до Японії, а потім до Австралії, де, натуралізувавшись, працює майстром на меблевій фабриці. Пише п’єсу “Право Сваволі”. 1917 року організовує торгівельну фірму “Експорт-Імпорт”.
Як тільки до Австралії докотилася вістка про повалення царя, Водяний згортає справи, продає майно і повертається на Батьківщину. Влітку 1917 р. Яків Водяний вже у Смілі. Обирається Головою Смілянського повітового комітету боротьбістів, а з вересня вже обіймає посаду начальника смілянської міліції.
З перших же днів “кинувся у вир організаційної праці” — допомагає створювати Вільне Козацтво.
Про той період свідчить витяг із справи Івана Зелененка пізніших часів:
“Водяной возвратился из-за границы в г.Смелу, где выступал на ряде митингов и собраний с призывами к истинным украинским патриотам о необходимости организовываться для борьбы за самостоятельное Украинское националистическое государство... Я вместе с Водяным и другими боротьбистами создали из украинских националистов отряды ”Вильного козачества”. Нам... удалось разгромить... отряды Красной армии в г.Смеле и в Постышево”.3)
Селяни довколишніх сіл знали Водяного ще з першої революції 1905 року і тому його робота “пішла жваво і успішно”. Сотні організовувались переважно самі і рідко коли приходилось їхати до села для організації Козацтва. Вільне Козацтво стало гарантією спокою у повіті.4)
1 жовтня (ст. ст.) 1917 р. на козацькому вічі Смілянського повіту Якова Водяного обрано полковником. Як це було?
Сотник однієї з Велико-Яблунівських сотень висунув кандидатуру начальника міліції Якова Водяного. В лавах заворушилось і загуло:
— Волимо Водяного на полковника!..
“Догори полетіло тисячі козацьких шапок. Не помогла моя резигнація і те, що я, як міг, відмовлявся, – згадував Водяний. – Я мусів вкінці прийняти вибір, щоби вгамувати розбурхані збори...
Конференція обговорила справи охорони повіту від анархії переходячих частин збольшевиченого російського ”воїнства”, що добровільно кидало Південно-західний фронт й сунуло на схід та північ, везучи з собою військове майно українського фронту. Нарада ухвалила обеззброювати і відбирати майно від усіх частин, що кидали фронт, прямуючи до Росії”.5)
На полковій конференції вибрано двох делегатів на Всеукраїнський З’їзд Вільного Козацтва в м.Чигирині: Якова Водяного та козака Костянтинівської сотні Борща.
3 жовтня 1917 року у найбільшій шкільній залі, — згадує Я.Водяний, — зібралися делегати на Перший З’їзд Українського Вільного Козацтва.
“Збори відкрив Звенигородський полковий отаман Гризло та запропонував на голову (Зборів) братнього онука Тараса Шевченка: Ананія Шевченка з села Корилівки.6) Делегати однодушними оплесками повітали стрункого, молодого, років 30-32 чоловіка без руки. Нововибраний голова зборів запропонував на заступника полковника Гризла, а на секретаря Полтавця, на що збори одноголосно згодились”.7)
На цьому З’їзді Головним Отаманом Вільного Козацтва було обрано генерала Павла Скоропадського. Яків Водяний — єдиний з делегатів не підтримав цієї кандидатури.

В другій половині грудня 1917 р. за наказом Головного Отамана Вільного Козацтва Павла Скоропадського декілька сотень козаків Звенигородщини та Смілянщини прибули до Вінниці. Три сотні козаків Водяного вирушили для підтримки фронту в район Шепетівки-Козятина-Вапнярки.
У Вінниці відбувається знайомство Водяного з Павлом Скоропадським. Павло Скоропадський у своїх “Спогадах” негативно висловився про Якова Водяного: “Как элемент боевой они (тобто вільні козаки — Р.К.) оказались хорошими, но во главе, кажется, Смелянской сотни находилась темнейшей воды личность, некто Водяной”...9)

“Звенигородка, — згадував видатний отаман Юрко Тютюнник, — стала центром великого району; приходять зв’язки від Черкащини (Водяний), від Єлисаветщини (Кульчицький), від Уманщини (Безуглий)... Штаб коша перетворюється у штаб об’єднаного Вільного Козацтва південних повітів Київщини та північної Херсонщини...
Особливо видатна операція Вільного Козацтва (була) проти 8-ї російської армії в районі станції Бобринської. Тут були скупчені ліпші курені Звенигородщини, Черкащини та Єлисаветщини... Бій тривав цілий день, при цьому обидві сторони зазнали значних втрат; він закінчився нічною атакою на росіян, по якій останні були розбиті й розбіглися в різних напрямках. Тут мало не був захоплений командант російських військ на Україні Муравйов, який пробивався з Одеси на північ... Під час цієї операції звенигородцями командував Хведот Бондар (с.Корилівка), черкасцями — Водяний, єлисаветцями — Кульчицький”.10)
Загони Водяного продовжують безперервні наскоки на дезертирів та російські військові частини. Так, козаки Якова Водяного роззброїли в с.Білозір’я 2-й кавалерійський полк росіян.
Дружина отамана Ганна Лісневич свідчить, що її чоловік часто згадував про тяжкі бої в районі Жмеринки-Козятина, про свої безпосередні контакти з Симоном Петлюрою. Уряд УНР високо оцінив подвиги Якова, нагородивши його хрестом.
Коли на запрошення уряду УНР до країни прийшли німці, Вільне Козацтво було роззброєне. Водяний переїжджає
до Києва, де працює завідуючим торгівельного відділу Дніпровського союзу кооперативів.
“Коли я працював в ”Дніпросоюзі”, — згадував Яків Водяний, — одного разу зібралось торговельне засідання всих керівничих працьовників ”Дніпросоюза”. Чекали на голову “Дніпросоюзу” Коліуха; відчиняються двері, входе Коліух і одразу звертається до мене, — Яків Михайлович! Зараз оце іду від гетьмана, він дуже на Вас нарікає, каже, що має відомості, що в Батурині відбувся з’їзд повстанців з цілої України та вибрали вас гетьманом на місце Скоропадського. Я засміявся, а всі переглянулись, я ж нігде не був поза Київом і ось тобі маєш, — ”без мене мене жинили”... Однак мені порадили негайно тікати. Я вийшов на улицю і на Хрещатику здибав Я.Кривіцкого і той оповів мені те саме, що він навіть читав таку байку і в ”Кієвляніні””.11)
Був такий випадок чи ні, не знаю, хоча бути міг, оскільки Вільні Козаки були Гетьманом незадоволені, що обеззброїв їх, а Водяний був людиною серед Вільного Козацтва відомою. Таке цілком могло статися, тим більше прецедент вже був — самого Скоропадського обрано в Чигирині 1917 року Головним Отаманом у його відсутність. Якщо ж “вогонь” був, то швидше за все мова йде не про Батурин, а про с.Батурине (Висунськ), що того, 1919 року, було одним з центрів повстанського руху. Якщо ж це тільки “дим”, то всеодно подібні чутки свідчать про популярність Якова Водяного, адже про малозначиму постать таку чутку не вигадаєш.
Гадаю, що подібні чутки й призвели до того, що у своїх “Спогадах” Павло Скоропадський назвав Водяного “темнейшей воды личностью”, тобто, загадковою, не розшифрованою Гетьманом, який чекав від смілянського полковника неприємних несподіванок.
Деякий час Водяний жив в Одесі, потім знову у Києві. Після того як Директорія підняла повстання проти Гетьмана, Яків Водяний у січні 1919 р. приїздить до Черкас, де його обирають членом Повітової управи.
“Народня Повітова Рада уповноважила мене до боротьби з німцями, — згадував Я.Водяний. — Я пишу накази до Вільного Козацтва. Вільне Козацтво в різних місцях повністю і успішно роззброює німецьке військо”.12)
Те, що Водяний дає розпорядження Вільному Козацтву і воно “в різних місцях” роззброює німецьке військо, говорить про те, що повідомлення в газеті “Кієвлянін” про рішення з’їзду повстанців у Батуриному могло бути небезпідставним.
25 січня 1919 р. Яків Водяний, нічого не підозрюючи, приїхав до Черкас, де мала відбутися спільна нарада Повітової та Земельної Управи: Водяний не знав, що вранці місто захопив збільшовичений український полк.
“Я оглянувся, — розповідав Я.Водяний. — В сю мить підбігло до мене коло 25 козаків з рушницями напоготові. Оточивши мене, повели мене до коменданта станції.
Се був уже новопризначений большевицький комендант, маленький і плюгавенький з себе чоловічок. Не розібравши зразу, кого привели, він став дорікати козакам за самочинні арешти. Але озброєний натовп заревів:
— Як?! Випустити Водяного?! Він погромив Пятаковські ешелони! Він покликав до нас Німців! Він клявся, поки житиме, бити большевиків; розстріляти його, зараз розстріляти!..
Оточені червоноармійцями, ми стояли на тюремному подвір’ї біля брами та чекали..
Зачулась команда: ”Шагом марш!” — і ми рушили на вулицю...
Я пильно роздивлявся навкруги в ясній зоряній зимовій ночі та думав: ”Тікать, тікать, за всяку ціну тікать, навіть, коли б мені в спину багнета всадили, я все ж буду тікать”...
Я чекав щасливої хвилини, вискочити з оточуючого нас кола смерти...
Нас було семеро. Начальник обійшов навкруги, забрав декотрих конвойних із правого крила... Запанувала тиша, рушниці були напоготові.
Ми стояли ще оточені, але праве крило уже порідшало. Почулась команда:
— Лєвий фланг, пять шагов назад!
Тупіт ніг і знов тиша. Я пробую грунт під ногами, чи не слизько. Миттю скакаю між конвойних у бік ”лагерів” на долину...
Наді мною гуркіт рушничної стрілянини: я біжу, напружуючи всі свої сили. Безладна стрілянина не вгаває. Я чую крики: ”Стій! стій! стій!”. Біжу, наближаючись до верб, біжу зигзагами поміж вербами. Стрілянина не устає... Я різко скручую вправо та біжу до залізничного насипу. Стрілянина затихла...
Переді мною ліс.
Я іду до нього повільним кроком”.13)

І знову Водяний переховується.
Влітку він нелегально пробирається до Києва, де шаленіла совєтська влада. Водяний зайшов до колишнього клубу “Родина”, де в той час був Центральний Комітет боротьбистів. Там він зустрівся з Еланом-Блакитним та Шумським.
Привітались. Водяний запитав, “чи боротьбісти є мені ворогами”.
“Ні”, — сказав Шумський.
“Тоді ж нащо мене хотіли розстріляти?” — резонно запитав Смілянський полковник.
“То була помилка”, — незворушно відповів Шумський і порадив колишньому партійному товаришу “реабілітуватись перед урядом УРСР”.
“Якщо в уряді УРСР Ви, мій товариш, і подібні нам, то нащо і перед ким мені реабілітовуватись?”, — абсолютно справедливо запитав Водяний.
Шумський визнав рацію Водяного, виписав йому фальшивий паспорт і побажав успіху. Вони розстались.14)
Далі Яків Водяний переховувався у Городищі, про що залишив спогади в оповіданні “З обіймів смерті”, яке було опубліковане у Львові 1929 року.

У 1921 р. Яків Водяний керує одним із гайдамацьких загонів в районі Холодного Яру і співдіє з отаманами Ларіоном Завгороднім, Юхимом Ільченком, Пилипом Хмарою, Кириченком, Миколою Кібцем-Бондаренком та іншими. Це підтверджують більшовицькі документи. Ось один з них:
“2 апреля со стороны Черкасского уезда, прибыла в Холодный Яр банда Водяного, Кириченко и Кибця, передвинувшиеся якобы с полтавской стороны... Численность этих банд до 700 человек, в том числе около 200 кавалеристов...
По агентурным сведениям, появившихся в Чигиринском уезде банд насчитывается до 2000 человек, из них большая половина кавалеристов: банды эти разделились на большие 4 групы.., командуют большими группами Хмара, Ильченко, Водяный, Кибец, Кириченко и Загородний. При налете на Медведовку бандитами командовали одетые в матросскую одежду, именовавшие себя Водяным и Загородним”.15)
Про один із фрагментів своєї боротьби в Холодному Яру Яків Водяний оповів в надзвичайно цікавому спогаді під назвою “В Холоднім Яру”.16)
В документах ЧК є згадка про участь Якова Водяного в районному з'їзді повстанців, який скликав в Холодному Яру Логвин Панченко. На цьому з'їзді, що відбувся в червні
1921 року, Водяний "дав ляпаса" отаману Бондаруку, який в травні убив отамана Терещенка.
У травні 1922 року Яків Водяний нелегально перейшов кордон з Польщею. Працював у відділі розвідки УНР під командою ген. Всеволода Змієнка.

1926 року Яків Водяний отримав лист від колишнього товариша Григорія Сочавського, пізніше завербованого ГПУ. Зрозуміло, Водяний не знав, що той зламався. Сочавський отримав завдання від чекістів виманити Водяного в Совєтську Україну. В листі він писав: “Якове! Все те, за що ти боровся все своє життя, тут, на Україні, переводиться в життя... Українізація в повнім тоці, національне і соціальне (життя) налагоджується, приїдь (будеш) задоволений і щасливий”.
І вкотре Водяний проявив свою неординарність, небуденність — прочитавши листа, він задав собі питання: “Але для чого Україні українізація?.. Хіба потрібна Росії — русифікація, або у Польщі — полонізація?..”. І відповів: “Значить по урядах УРСР управляють чужинці, а не українці і для того вони "українізуються".17)
Внаслідок таких міркувань Водяний дав негативну відповідь Сочавському, і тим ще більше піднявся — як ворог — в очах ГПУ.

З 1927 р. по 1930 р. Водяний активно проводить в Україні розвідчу і підпільну діяльність, розповсюджує нелегально антисовєтську літературу.
У 1928 р. під його проводом діяла добре організована група в м.Гусятині і в с.Борсуки.18)
На еміграції Яків Водяний написав драму “Холодний Яр”.
Зустрічався з головою уряду УНР в еміграції Андрієм Левицьким.
Показовий епізод з життя отамана у Польщі: 2-го вересня 1939 року Яків Водяний розпорядженням війта гміни Катербургу (нині Тернопільщина) звільнений з посади рахмістра внаслідок відмови виконати розпорядження війта зібрати збіжжя для польської держави серед українських селян.
В перші дні окупації Красною армією Волині та Галичини полк. Якова Водяного було заарештовано. Це сталося 27 вересня 1939 року.
На підставі ст. 54-6 ч. 1 і 54-4 УК УССР був визнаний УГБ НКВД УССР винним у діях проти СССР. На підставі ст. 204 УПК УССР Якова Водяного передали військовому прокуророві для проведення суду Військовим Трибуналом КОВО (“Кієвского Особого Воєнного Округа”).
Показовий уривок з Вироку № 008 справи №007 1940 року: “Водяной в 1927, 1928, 1929 и 1930 г.г., пребывая на территории Польщи, являлся резидентом разведки ”УНР” и проводил активную разведывательную (шпионскую) деятельность против Советского Союза. Водяной, как резидент, проводил вербовку агентов разведки, производил переброску агентов разведки на территорию Советского Союза, давал шпионам задания и принимал информации сведений шпионского характера...
Кроме этого, Водяной, будучи непримиримым врагом Советской власти, в прессе на территории бывш. Польщи распространял различную к.р. клевету против страны Советов и поддерживал польскую шляхту и буржуазию в ее борьбе против Советской власти”.19)

У Києві 7-го лютого 1940 року Військовий Трибунал КОВО на закритому засіданні присудив Якова Водяного до розстрілу. Вирок було виконано 10-го травня 1940 року.
Вічна слава полковнику Якову Водяному, який — майже чверть століття! — боровся за незалежність нашої Батьківщини!


ДЖЕРЕЛА, ПРИМІТКИ:
 

1,11,12,14,17) З протоколу допиту від 29 вересня 1939 р., який провів нач. 5 відділу 21 ЯПО НКВД капітан Хорошевскій. З архіву Р.Коваля.
2) А.Демартино, “Холодноярський отаман Яків Водяний”, “Незборима нація”, № 22-23 (87-88), 1995.
3) Витяг із справи № 13427 (1939-1940) рр.). Я.М.Водяного. Витяг з протоколу допиту обвинуваченого Зелененка Івана Михайловича. Архів Управління СБУ у Хмельницькій області. Спр.13427. Див. “Героїзм і трагедія Холодного Яру”. Київ, 1996.
4,5,7) Я.Водяний, “Вільне Козацтво в Чигирині”, “Літопис Червоної Калини”. 1930, № 10.
6) Вживають також “Кирилівка”, або “Керелівка”. Р.К.
8) Правильно: Смілянського полку. Р.К.
9) П.Скоропадський, “Спогади”. Київ-Філадельфія, 1995.
10) Ю.Тютюнник, “Революційна стихія”. Журнал “Дзвін”, №8, 1991.
13) Я.Водяний, “На розстріл” (зі споминів). “Літературно-науковий вісник”. Львів, 1923.
15) ДАПО, ф.р-1189, оп.2, спр.1, арк.53-54. Документ надав В.Коротенко.
16,19) Див. “Героїзм і трагедія Холодного Яру”. Київ, 1996.
18) Газета “Мета”, № 344, 1995. Філадельфія.