Яків Гальчевський-Орел,
отаман Подільської повстанської групи


“Хто ж був той лицар, Яків Гальчевський, відданий слуга Батьківщини й репрезентант її найзавзятіших оборонців - Українського Повстанського Війська? - із запитання розпочинає свою розповідь про отамана Поділля полк. Микола Чеботарів. - Хто він, такий лагідний і наче несміливий у поводженні, а такий лютий у гніві, безмежно відважний в бою та кожної хвилини готовий до боротьби і жертви? Хто ж був той полковник, Яків Гальчевський, що не мав свого власного життя, що за родину собі повстанські відділи обрав, за матір - Ідею, а за мету - волю України?”.1)
Справді, що ми знаємо про нього?
Микола Чеботарів стверджує, що Яків Гальчевський - нащадок української шляхти. А ось Костянтин Завальнюк знайшов у Державному архіві Вінницької області запис у церковній книзі Свято-Успенської церкви Подільської консисторії, де хрестили майбутнього отамана, про те, що батьки отамана - православні селяни села Гута-Літинська,2) що в трьох кілометрах від Літина, де 22 жовтня (за ст. ст.) 1894 року (за новим стилем 3 листопада) й народився Яків. Ос-кільки у своєму селі церкви не було, то батьки - Василь Лукич і Мотрона Іванівна Гольчевські3) - хрестили сина у Свято-Успенській церкві, що в сусідньому селі Балин.
Інформація начальника розвідки “1-ї Кінної Запорозької Червоного Козацтва дивізії” підтверджує, що Гальчевський - житель села Гута-Літинська. В той же час начальник розвідки стверджує, що Гальчевський - виходець з Гродненської губернії.
Збереглося “Прошение” підлітка Якова Гольчевського в “училищный совет” двокласної вчительської школи с. Майдан Курилівський від 28 серпня 1908 року: “Желая поступить для дальнейшего обучения в Куриловскую второкласную учительскую школу, честь имею покорнейше просить Куриловско-Майданский училищный Совет принять меня в число учеников первого отделения”.4)
За 1911-12 навчальний рік Яків Гольчевський мав з поведінки лише п’ятірки. Закон Божий, історію та російську мову знав на “4” та “5”, географію, геометрію та фізику на “4”, співав на “3”. Трійка була і з сільського господарства, за твір мав четвірки та п’ятірки. Гімнастику здавав на “відмінно”. “П’ять” було й за “чистописание”.5)
Як бачимо, дитинство та юність Якова Гальчевського минули на Поділлі. З юних літ він відрізнявся від однолітків любов’ю до зброї та війська. Невипадково й вибрав професію військового - поступив до старшинської школи, після завершення якої був направлений на фронти Першої Світової. Дослужився до поручника царської армії. Вже згаданий начальник розвідки 1-ї Кінної дивізії у своїй інформаційній записці зазначав, що Гальчевський - штабс-капітан царської армії.
Відомо, що деякий час Яків Гальчевський вчителював у подільських селах Сахни (нині Летичівського району Хмельницької обл.) та Бруслинові. Колишні учні Гальчевського довго пам’ятали розповіді вчителя про Богдана Хмельницького, Івана Гонту та Устима Кармелюка. Вчив дітей колядок і щедрівок, читав їм "Кобзаря". Організував церковний хор.
Був одружений. Дружина Марія Оксентіївна народилася 6 жовтня 1897 року. В 1914 р. закінчила двокласне училище в містечку Лиса Гора Херсонської губернії, а також три класи учительської семінарії в Добровеличківці в 1917 році. Працювала вчителькою.
Під час протигетьманського повстання Яків Гальчевський - отаман Літинського куреня. Потім переходить у підпорядкування отамана Волинця, разом з яким у лютому 1919 р. вирушив на Північний фронт у розпорядження отамана Оскілка. На Волині він приймає командування 61-м ім. Симона Петлюри піхотним полком. У травні 1919 р. Яків Гальчевський прибуває на станцію Броди, до штабу Дієвої Армії. Від Симона Петлюри отримує завдання: напередодні контрнаступу 1-го Запорізького Корпусу та галицьких частин - провести в запіллі Красної армії низку диверсійних акцій. Гальчевський вертається в Літинський повіт, де починає наново формувати загін.
З перших же кроків на своїй - отаманській - стежині Гальчевський виявляє себе лютим і непримиренним ворогом російського більшовизму. Він вже “добре усвідомив, що коли дві нації борються, то білі рукавички мусять бути скинені”.6) Гальчевський весь свій життєвий шлях надавав перевагу бою, а не переговорам з ворогом.
Псевдонім вибрав собі відповідний: “Орел”. І, як цей хижий птах, невтомно налітав на продзагони, розбивав ущент каральні загони Подільської губернської ЧК, успішно атакував дивізії т. зв. червоного козацтва. Діяв у Літинському, Летичівському, Проскурівському, Ново-Ушицькому, Жмеринському і Могилівському повітах.
Отаман Орел вступає у безперервні бої з частинами дивізій Котовського та Осадчого, корпусу Примакова, з полками 1 дивізії, з 10-м, 11-м, 12-м полками 2-ї дивізії Червоного Козацтва, 24-ю Самарською дивізією, 2-м ескадроном Брацлавського полку, Вінницькою школою піхотних червоних командирів, артилерійською школою, з відділами особливого призначення тощо. Окрім того, повстанці Гальчевського нищать московську адміністрацію та залоги по селах і містечках. Звільнивши якийсь населений пункт, отаман скликав мітинг, пояснював політику Директорії, поширював відозви уряду УНР та закликав до безкомпромісної боротьби з російським окупантом. Скільки комісарів, воєнкомів, чекістів, сексотів, “продармєйцев” та інших “армєйцев” знищив Гальчевський важко підрахувати. Очевидно, не одну подільську річку можна було б загатити їхнім трупом.

Хоча Орел знаходився у безперервних боях, але таки знайшов час заскочити в Пашківську волость, щоб покарати керівників так званої “Пашківської республіки”, які вписали одну з найганебніших сторінок в історію України.
Коли наприкінці листопада 1919 р. український уряд потрапив в незавидну ситуацію і під натиском Красної армії змушений був тікати до Старокостянтинова, залізницю Проскурів - Старокостянтинів обсіли анархічні загони “Пашківської республіки”, які не визнавали жодної, крім своєї, влади.
Український уряд було принижено: його змушено підписати договір з сільськими дядьками про перепуск разом з військом (!!!) через Пашківську волость. Однак віче жителів волості не дало згоди (не ратифікувало цього договору). Врешті-решт величезне майно Армії УНР, в тому числі й вагон з грішми, потрапили до рук більшовиків.
“Ця історія дає змогу уявити, - писав згодом Юрко Тютюнник, - який був авторитет центру в масах!.. А можна було підтримати цей авторитет, наказавши військовому командуванню ліквідувати ’’пашківців’’. Одержавши такий наказ, я міг би його виконати, були для того засоби і бажання”.7)
Мрію Юрка Тютюнника здійснив отаман Орел, який скерував до так званої “Пашківської республіки” каральну експедицію. Його відділ оточив Пашківці. Коротке слідство. Потім лаконічний суд. І розстріли винних...

“До прихода на Украину с Польши Петлюры, - зазначав начальник розвідки “1-ї Кінної Запорозької Червоного Козацтва дивізії”, - (Гальчевский) был начальником отряда при Летичевском Комиссариате.., проводил массовые расстрелы Совработников. В период Русско-Польской войны был некоторое время студентом 1-го курса Каменецкого университета - откуда после расшифровки его агентом Соввласти бежал в Литинский уезд, где и был назначен Военруком Сернецкой (?) волости. Откуда бежал в банду Пугача, с которым уехал в Киевскую губернию... Был некоторое время комендантом (атамана) Карого”.8)
В липні 1921 р. сформована з козаків 5-ї Херсонської дивізії бригада в 450 чоловік на чолі з Шепелем перейшла Збруч. Орел-Гальчевський очолював у бригаді відділ силою 35 шабель і 35 багнетів. Діяв у Літинському повіті. 31 серпня 1921 р. на чолі 30 козаків здійснив наліт на Уладівську гуральню, під час якого було вбито три міліціонери. На трупі одного з них козаки прикріпили записку: “Так карають чорні терорісти зайдів кацапів за службу ганебній Російській комунії. Командір чорних терорістів Орел”.
“Зазначений загін, - повідомляли чекісти, - складає лише частину однієї спільної банди, розташованої в лісі між селами Сандомирки Літинського повіту і Гущинці Вінницького повіту, чисельність якої досягає 2000 чол. під командуванням отаманів Шепеля, Карого і Орла”.9)
На той час Гальчевський керував відділом загону Якова Шепеля. На початку вересня загін налічував 45 піших та 15 кінних, які мали на озброєнні кулемети “Кольт” та “Люйс”.
4 вересня Орел налетів на ст. Холоневську Південно-Західної залізниці. Захопили декілька сімей політпрацівників, яких, як зазначали більшовики, “закатували до смерті”. Інше більшовицьке повідомлення зазначало, що загін “Чорних терористів” під командою Орла налічував 300 козаків і діяв у районі Хмільника, Уладівки та Калинівки. 5 вересня Орел зайняв містечко Янів.
9 вересня більшовики здійснили облаву: полк Красної армії спільно з Пиківською міліцією пройшли лавою ліс від села Уладівка до Майдану Бобринецького та Пиківської гуральні. Червоні знайшли щойно залишене місце постою партизанів, де виявили два трупи - чоловіка і жінки. Над ними на дереві висіла записка: “Чорні Террорісти так расправляються со шпигами Рад. Влади. Начальнік Чорніх Террорістів Орел”. Виявлено було й свіжонасипану могилу, яку розкопали і витягли з неї чотирьох убитих козаків.
13 вересня один із загонів Орла, за інформаціями більшовиків, з Уладівського району, де оперував, вирушив у район Чорнобиля Київської губернії.
15 вересня за 2 км від Майдану Трепівського в лісі відбувся тривалий бій відділу Орла з другою сотнею Першої “червоної козачої дивізії” (40 шабель), підсиленою 15 шаблями першої сотні та збірним загоном у 30 шабель під командуванням командира полку. Інший загін Орла в цей день вів бій з загоном 10-го кавалерійського полку в лісі Майдан-Бобрик, що за 14 верст від Хмільника.
Наприкінці 1921 р., після поразки Листопадового рейду, отаман Шепель виїхав на лікування закордон, передавши свої повноваження Орлу.
Гальчевського призначили командуючим 6-м Повстан-ським районом, до складу якого увійшли Літинський, Летичівський, Жмеринський, Могилівський, Ново-Ушицький, Проскурівський та Вінницький повіти. В кожному повіті був свій керівник, якому підпорядковувались організатори сіл, до обов’язків яких входило, не ведучи жодних списків, підбирати людей до загонів Гальчевського, слідкувати за перегрупуванням військових підрозділів ворога та за змінами в командуванні частин Красної армії. Організатор зобов'язаний знати всіх сільських та містечкових “совработніков” та місця, куди вони ховаються під час паніки.

Москва кидає на боротьбу з Гальчевським все нові та нові відділи, помщається на безборонному населенні, заводить сексотів у кожному селі. Все важче стає боротися. Але Орел особистою відвагою “пориває повстанців до переможних боїв”. Він координує дії інших отаманів. Співдіє з отаманами Байдою-Галюком, Хмарою, Лісовим, Трейком, Лихом, Кащуком та іншими. У Летичівському лісі під Вербицьким Майданом скликає Повстанський з’їзд, на який з’їхалося 36 делегатів з усього Поділля. На цьому з’їзді Орла-Гальчевського затверджують Отаманом Подільської Повстанської Групи.
Твориться Штаб Подільської повстанської групи, який очолює підполковник Коноплянко, а членами стають сотники Погиба, Ковбасюк і Карабчевський, поручники Кохан та Коростовський, хорунжі Бабієнко, Грабик, Мотрюк (лікар) та Рарига. Допомагають козаки Харко, Онисько та Надія Богданенко. Вони забезпечують зв’язок з Симоном Петлюрою, отаманом Волинської Повстанської дивізії Петриком, отаманом Костюшком, сотником Дідківським, а також з отаманами Карим, Левченком, Пугачем та іншими. Орел скликає злет повстанських отаманів Правобережжя.
У грудні 1921 р. загін Орла налічував 40 піших, головний кадр відділу становив 15-17 чоловік. Улюблене місце перебування - коло сіл Пеньківка та Бруснилів, що у 12 верстах від Літина.
На 16 грудня 1921 р. в загоні було 32 піших, озброєних бомбами, обрізами і гвинтівками. Вік повстанців - від 16 до 26 років, переважно жителі села Сосни-Літинка.
1 січня 1922 року, як зазначали чекісти, Гальчевський здійснив наліт на село Майдан-Савин, а в ніч з 14 на 15 січня у Багринівці його козаки шукали членів волосного комнезамівського осередку.
15 лютого 1922 року Симон Петлюра наказує отаману Орлу-Гальчевському “обняти командування всіма повстанськими загонами в Правобережній Україні” (Наказ №241).
Орел літає Брацлавщиною, Гайсинщиною, Уманщиною, Бердичивщіною, рейдує в Балтському та Ольвіопільському повітах, його гарячий слід можна знайти на Ямпільщині, Могилівщині, в Ново-Ушицькому повіті. Услід йому несуться зойки окупантів та їхніх прислужників, але частіше - мертва тиша.
В березні 1922 р. козаки Гальчевського повісили голову комнезаму села Белецького, а у Зіновинцях вбили керівника продзагону Лошека.
В ніч з 4 на 5 квітня близько 2 год. 80 піших і кінних під командуванням отамана Орла вчинили наліт на село Бихни, що у 4 верстах на схід від Летичева. “Збивши сторожову охорону розташованих в цьому селі їздових артшколи і захопивши 20 коней, близько 3 години того ж дня сховались у напрямку села Білик. В бою з бандою вбитий червоноармієць, захоплений телефонний апарат”.10)
Біля села Стасів Майдан, що коло Кипорового Яру, гайдамаки Орла вщент розбивають велику частину червоних. Потім поблизу містечка Янів і села Каміногірки, у селах Вербці та Бухнах, що в 5 км від Летичева, розбивають артилерійську школу. Під Кусківцями та коло Кожухівського Майдану громлять відділи дивізії Котовського. Недалеко від с.Уладівки здобувають сто коней.
“Неможливо перерахувати всіх комполків, начштабів, комісарів, політруків, сексотів, зарубаних або розстріляних (Гальчевським), - пише полковник Микола Чеботарів. - Тільки на Великдень 1922 року знищено 45 сексотів і штаб 10-го полку 2-ї дивізії Червоного козацтва”.11)
Наприкінці травня 1922 р. до Гальчевського перейшов начальник кінного взводу повітової міліції, якого отаман призначив комендантом загону. Ось неповна хроніка літніх боїв отамана:
6 червня о 18 год. відділ Орла силою в кілька десятків вершників здійснив наліт на містечко Ваньківці. Було вбито начальника районної міліції, завідуючого кримінального розшуку, двох міліціонерів, спалено канцелярію міліції і кримінального розшуку, після чого загін направився в село Осламове, де спалили канцелярію волвиконкому, вбили двох співробітників повітового військкомату.12)
Згідно з більшовицьким донесеннями, на 8 червня загін Орла становив 100 кінних і 40 піших. У цей день “Чорні терористи” забили чотирьох агентів кримінального розшуку і голову комнезаму села Комарівці.
29 червня 100 кінних козаків Гальчевського увірвались до села Вівсяники, вбили начальника міліції, знищили всі папери волосного виконкому, захопили з собою голову волосного комнезаму та інспектора продподатку й подалися далі.
7 липня в селі Осламове знищили місцевих компартпрацівників.
13 липня неподалік Попівських хуторів, що за 7 верст північніше Копайгорода, козаками Орла зарубані командир 71-го полку тов. Александрович, завгосп Чугунов і супроводжуючий. На труп командира полку причепили записку: “Засуджені на смерть через порубання кати українського народу. Командир українських національних партизанів Орел”.
В середині липня Орел несподівано напав на кінний взвод. Захопили коней і кулемет “Люїс”, знищили двох червоноармійців, що вчинили опір.
16 липня в селі Лісовий Мукарів роззброїли “всеобуч”, побили гвинтівки, спалили справи волосного виконкому.
22 липня обстріляли зведений “летотряд” 12-го полку і курсантів. Під час перестрілки вбито командирів курсантів.
25 липня налетіли на волвиконком у селі Великі Струги, що за 8 верст від Ново-Ушиці, спалили всі справи волосного виконкому. Шукали совєтських працівників.
Наступного дня в селі Кошківці спалили справи сільради, зіпсували телефонний зв’язок, побили гвинтівки “всеобучу”, вбили демобілізованого червоноармійця.
6 серпня о 10 год. ранку в лісі, що на захід від села Морозів, червоноармійський загін атакував повстанців Галюка, командира одного з підрозділів отамана Орла. Несподівано для червоних, з криком “Слава!” повстанці перейшли у контрнаступ. Червоні кинулись врозтіч.
10 серпня несподіваним наскоком відділом у 200 шабель Орел здобуває повітовий центр Летичів, вирубує шаблями большевицьку залогу, без пострілу винищує адміністрацію та ЧК, розбиває браму в’язниці.
"В результаті шестигодинного перебування, - зазначали чекісти, - спалене волосне управління, всі справи волвиконкому, розбиті телеграф і телефон, розграбована райфілія... Підпалений міст через річку... З Допру випущено близько 20 кримінальних і політичних злочинців, частина з яких, близько 15-ти осіб, пішла з бандою. О 5 год. біля будинку волвиконкому робив огляд банди сам Гальчевський, (який був) у формі червоного командира полку з орденом червоного прапора. Іменує себе з одного боку воєнкомом 7-го полку, в наказах же підписується "Орел". В місті розклеєний Наказ №1 по Красній Армії, розташованій на території Подільської губернії, де вимагає негайного переходу військ на бік повстанців і вбивств комісарів, комуністів і краскомів, які наче 5 років вже розорюють рідний край (Україну). Після нальоту банда 10 серпня о 5 год. ранку пішла в напрямку села Войтківці (8 верст на схід від Летичева)".13)
16 серпня Орел після двогодинного бою здобув містечко Зіньківці.
17 серпня відбувся бій з “летотрядом” 70 полку. В цей же день під особистим командуванням Гальчевського-Орла тридцять кінних козаків здійснили наліт на ст. Бар. Охоронцям Орел представив документи на ім’я командира загону 24-го полку “по борьбє с бандітізмом”. “Бандити говорили російською мовою, - згодом зазначали більшовики, - отаман вище середнього зросту, брюнет, на вигляд 30-36 років, одягнутий у червоний картуз, чорну шкіряну тужурку”.14)
Перед тим як знищити телефонні та телеграфні апарати, Орел надіслав телеграму на ім’я начальника губдільниці: “21 год. Вінниця. Начальнику бойової одиниці Осадчому. Я - Орел - іду далі, прошу перекинути 24 кавполк у район Гайсина. Чому ви не прибули в призначене місце?.. Орел, командир національних партизанів”...
20 серпня 1922 року Головний Отаман Симон Петлюра видає Наказ про підвищення сотника Української Армії Якова Гальчевського підвищує до рангу полковника УНР.15)
21 серпня 1922 р. до Гальчевського з-за кордону прибули Хмара і Шепель. Можливо, саме вони й передали наказ Симона Петлюри. Хмара очолив підрозділ загону Гальчевського, який нараховував 50 шабель, а Яків Шепель з огляду на хворобу роботи в загоні не вів.
Незабаром коло села Буцнянський Майдан відбувся найтяжчий і найдовший бій, який мала Подільська повстанська група. Важка перемога дісталася завдяки хитрощам - відділ повстанців переодягнувся у червоноармійські однострої і зміг впритул наблизитися до ворога...
Недалеко від села Вербицький Майдан козаків Орла атакують червоні частини Примакова, що підійшли з боку Новокостянтинова. “Лють помсти Орлової не знає меж - він карає примаковців винищенням до одного”.16)
Потім бої коло Майдану Грузького та Монастирка, неподалік рідного села Майдан Літинський та Бруслинова, де колись вчителював, в Ялтушковім лісі, в районі Комарівців та Зінькова...
Особливо тяжкий бій відбувся у Русанівці. На щастя він знову завершився вдало: розбиті більшовики кинулись врозтіч, залишивши повстанцям господарчу частину 2-ї червоної дивізії.
У двох кілометрах на схід від Зінькова, в густому лісі навпроти Литинецького Майдану, недалеко Монастирки, отаман Орел розбиває Вінницьку піхотну школу червоних командирів. Лише маленька частина більшовиків вирвалася з оточення, лишивши на полі бою 150 трупів.
І знову бій. На цей раз між Зіньківцями та Новою Ушицею. В цьому бою поранено начальника повстанського штабу Павла Коноплянка.
Згодом бої під Баром, коло сіл Багринівці, Слобчуки, під Трешнівським Майданом, під Сахнівським Майданом. Під час нападу на Лознянську цурковарню козаки Гальчевського на перегній спровадили сотню башкирів.
Чудова операція була здійснена в селі Сахни, де свого часу вчителював Яків Гальчевський. “Під час святочної вистави із заповідженими танцями і буфетом, на якій були присутні начальники большевицьких установ цілої області, з’явився невеликий добірний відділ на чолі з Отаманом Орлом, переодягнений в уніформу большевицького війська. Увійшовши до театру, (Отаман) оголосив контроль документів ’’отдєлом особого назначєнія’’. По документах виокремив всіх комуністів та комуністичне начальство, вивів з театру і тут же на очах здивованої людності розстріляв, а театральному хорові наказав проспівати український гімн”.17)
Після цього “відділ особливого призначення” зник.
“Терпінню” окупаційних властей настав кінець і вони розпочинають масштабну операцію, яка має на меті знищення невловимого отамана. 26 серпня 1922 року розпочинається планомірна концентрація ворожого війська: відділи піших і кінних розміщуються в усіх селах районів, де дислокувалися відділи Орла-Гальчевського. Кінні полки 1-ї та 2-ї червоних дивізій, 24-ї Самарської дивізії, дві дивізії з Одеси заповнили всю місцевість - не пройти, не проїхати, ні в село за харчами прийти. Три піхотних та три кінних дивізії було кинуто проти повстанців!
Ось повідомлення про один з боїв: “Винищувальний загін тов. Щербакова о 12 год. 29 серпня наздогнав банду Гальчевського чисельністю 120 шабель коло лісу, що під селом Михайлівці і у 5 верстах північно-західніше містечка Сніткова. Після півторагодинного бою банда, втративши вбитими 20 чоловік і декілька пораненими (також вбито декілька коней), пішла у зазначений ліс. З нашого боку поранені начальник винищувального загону тов. Щербаков і воєнком тов. Канєєв, які вибули зі строю. Вбиті бандити всі стрижені, з оселедцями”.18)
Орел маневрує, уникаючи зустрічі зі значними армійськими одиницями. І наносить дошкульних ляпасів. Так, 1 вересня він вчинив успішний наліт на Левадський завод (Проскурівський кущ). Операція була проведена без жодного пострілу і без опору з боку красноармійців. “Банда чисельністю близько 120 вершників при 7 кулеметах і 1 бомбометі, - писали комуністи, - відрекомендувалась коменданту заводу як полк Червоної дивізії і була допущена на територію заводу. Виставивши в потрібних пунктах караули, банда забрала все, що було необхідно і вільно віддалилась до кордону без будь-якого переслідування”.19)
Але оскільки червоні війська повністю заполонили терен, Орел вирішив зберегти цінні повстанські кадри і 2 вересня перейшов річку Збруч - совєтсько-польський кордон.
Ось, що писали в донесеннях більшовики: “Банда Гальчевського у складі 56 шабель та невиясненній кількості кулеметів о 6 год. 2 вересня в районі сіл Бондарівка-Крикове... перейшла за кордон, викинувши білий прапор. Поляками банда була зустрінута радісно. Вишикувавшись на польському боці, пішла з піснями до містечка Гусятин... Перш ніж перейти на польський бік, банда перерізала проводи в районі Ланцкорунь-Гусятин”.20) Інші два загони Орла загальною чисельністю 150 шабель продовжували діяти.
5 вересня повстанців відправили залізницею до Львова. Яків Гальчевський зустрічається з Симоном Петлюрою, дає йому вичерпний звіт. Як представник воюючої України Гальчевський-Орел відвідує посольства різних держав і закликає підтримати боротьбу проти більшовиків.
Тим часом Совєтська Росія вимагає у польського уряду видачі Якова Гальчевського. Це примушує його змінити прізвище на “Войнаровський”.