Бої з ордою Будьонного

У жовтні 1920 р. голівці заволоділи двома пароплавами та баржами з цукром.
8 жовтня з Городищенського повіту Голий силою 600 бійців повів наступ на Мліїв. “Советским отрядом был принят бой, — зазначали чекісти, — но под давлением противника отступили к селу, а затем к ст.Городище”.14)
Цей же документ говорить, що — за підрахунками чекістів — загальна чисельність повстанців в Городищенському (Голий), Мошенському (його помічник Товкач) та в Ротмистрівському (Яблучко) повітах досягла 2000 чоловік.
Цитую документи тієї епохи про боротьбу повстанчих сил Мліївської Гайдамацької Січі з 1-ю Кінною армією.
“Рассеянная частями 1-й Конной армии в середине октября в районе Умани, банда Голого к концу октября 1920 г. вновь собралась и перекочевала в Черкасский район. Банда Голого, достигшая своих максимальных размеров в 7000 человек (с дезертирами, стариками, при чем были даже женщины) взята на учет Штадивом 11”.15)
“...Черкасский уезд... В с.Байбузы до 120 чел. бандитов при одном пулемете под командой Товкача и там же до 100 человек пехоты атамана Голого, главные силы которого доходят до 400 пехоты, 60 кавалерии и один пулемет в деревне Мошны. Села Белозерье и Староселье заняты бандами Товкача до 200 человек. В районе Млеева расположены банды до 200 пехоты, 15 кавалерии под руководством Краснюка.
2 ноября банды Голого в количестве до 200 чел. при 60 чел. кавалерии, имея до 1200 винтовок и четыре пулемета, продолжают быть пассивными. Эти банды тщательно скрывают свои намерения и предполагаемые действия, обязав население оставаться на своих местах безвыездно”.16)
“...Черкасский уезд. 7 ноября на ст. Байбузы произошел бой между очень многочисленными бандами и советскими частями. Бой продолжался три часа, в результате зарублено большое количество бандитов. Ввиду того, что многие бандиты засели в избах и продолжали оборонять селение Байбузы, последнее частью сожжено. В районе Будище банда оказывает упорное сопротивление, селение обстреливается орудийным огнем. В бою под селом Байбузы убит помощник Голого — Товкач. В районе Стеблево, 25 верст северо-западнее Городища, совотрядом преследуется плохо вооруженная банда в 150 человек. В районе Мошногорского монастыря... засела банда в 1300 чел. Банде был дан бой, в результате банда была выбита из селения, потеряв убитыми 150 человек. Затем банда разделилась на две партии, из которых одна отступила в Мошногорский монастырь”.17)
“Частями 11 дивизии, бойцами 2-93 кавполка, прибывшими в данный район (Мошны-Городище-Черкассы), банда Голого в три дня (3-6 ноября) была разбита 6 ноября... Сам бандит Голый скрылся с 17 бандитами в районе Млеева”.18)
Наступне повідомлення чекістів спростовує попереднє: широкомасштабний бій продовжувався... Зі звіту Кременчуцької губернської ЧК від 7 листопада 1920 р. довідуємося, що на підмогу Голому прийшли загони Кикотя, Марусі та Ярового, які зайняли села Байбузи та Будище: “Банда Кикотя имеет в Будищах и Мошнах около 300 конницы и около 100 пехоты”.19)
Незабаром підійшов й загін отамана Левченка...
Про події тих днів розповідав Дмитро Григорович Надточій, 1907 року народження, з с.Тубільців: “Голова Тубільської сільради Мусій Йосипович Шепель (по-вуличному дід Плаха), Федір Соломаха, дід Премьор очолили оборону Тубільців, ходили по хатах: ”Давайте борони, чи хочете, щоб і нас тут били та палили?”.
Я пас скот (на Покрову було), коли біжить березняківський повстанець, в шинелі, весь мокрий: “Хлопці, біжіть, хто має зброю, бо нас у селі б’ють будьоннівці”. Ми всі за зброю — що в кого було. Прорвалися будьоннівці з Березняків — і на борони, дуже озлилися: то й тут бандитське село?! Спалили 360 дворів...
Селяни Березняків і Тубільців вийшли з вилами, багатші позносили дерев’яні борони і встелили ними (зубцями догори) підходи до села з боку Гоївки — можливого напрямку наступу кінноти. Будьоннівці здійснили прорив між обома селами в районі млинів, була сутичка — тут засіли селяни. За вчинений опір командир будьоннівського загону наказав: “Паліть всьо моєй властью і моєй рукой!”. Палило п’ять душ паліїв піками, вмоченими у щось легкозаймисте. Березняки спалили повністю (бо звідти пішла похватка на борони), Тубільці — частково, спалили околичні кутки Байбузівщину, Яремівщину, Безклубівщину, Виселку, Забір’я. Кожен куток мав від 30 до 50 хат. Мусій Йосипович Шепель заховався в плавнях, у мочарах, бо були б убили”.
“Червоні збирали ужинок: грабували, гвалтували, — зазначає А.Тегерешвілі. — Був у Тубільцях божевільний, потрапив під руку розпаленим переможцям — зарубали. Вживане у народі означення щодо денікінського війська “грабармія” можна повністю віднести і до червоної.
Потрапило під червоний смолоскип і с.Велике Старосілля... Про це розповідав Торгало Сергій Іванович, 1901 року народження:
“З с.Драбівки прибіг до Старосілля на куток Діжову підліток: ”У нас банда Будьонного. Чоловіків забирають, дівок і бабів гвалтують”. Кілька чоловік згрупувалися за горбом і стрільнули кілька разів з куцопалів по будьоннівцях, ранили командира. А тоді побачили дядьки, що буде непереливки і втекли до лісу. Червоні заскочили до села і давай палити хати, застрелили діда Кундзіра, Ярему, Афоньку... Перестріли діда Сидоренка, питають: ”А що то за частина тут проїжджала з рушниками та стрічками?” (Про загін отамана Голого). ”А хіба ви не знаєте? То Україна заміж за кацапа йде”. Проїхали, призупинилися, погелготіли і повернулися, невідомо що задумали, коли — бабах. Вистрелили і кіньми потопталися, дід живучий був, кричав, але люди боялися рятувати”...
Попри ординську силу 1-ї Кінної українські селяни не розступилися...
Тим більше, що на допомогу прийшли Холодноярці.
Оповідає учасник подій Юрій Горліс-Горський:
“Горів Мліїв. Догоряли інші села.
Щось це мені нагадує.
Горять села... Ховаються селяни у ліси, в укріплені манастирі... Навантажують присадкуваті скуласті верхівці на коні й вози селянське добро; ведуть на арканах упійманих мирних бранців...
Орда вийшла із степів жирувати в українських селах...
Ватажок місцевих повстанців оповідає, що в їх район прийшла червона бригада... Червоноармійці — москалі та китайці. З ними загін черкаського Чека — самі жидки...
До Млієва прийшли увечері, цілу ніч, на зміну, шукали збіжжя, сала, одягу, а оце під ранок запалили.
Поки ми розмовляли, прибігли із села, що під самим лісом, селяни з вісткою, що червоні вийшли з Млієва і йдуть в те село.
Розпитуємо черкасців про місцевість... Прилучуємо до
2-ї та 3-ї сотні з півтораста місцевих повстанців і ведемо відділ поза селом у балку...
Як колона вже рівнялася з нашою лавою, кіннотчики випередили штаб і, знявши рушниці, риссю подалися до села. Під селом перші почали стріляти, видно зауважили у селі нашу кінноту. Затріскотіли із села рушниці та ручні кулемети... Із села вискочив Чорнота з кіннотчиками... Червоні розгубилися і в безладді закрутилися на місці. Чекісти завернули свої брички та фаетони і погнали дорогою назад до Млієва. Провожаєм їх кулями...
Командир червоних, що досить відважно вигарцьовував конем під нашими кулями, привів частину до порядку... Червоні, зорієнтувавшись, що переважають нас числом, пішли в наступ. Та за плечима їх сипнула стрілами лава Василенка...
Петренко, ставши на коліно.., бере на мушку командира ворожої частини... За третім стрілом командир упав навзнак... Розсипана по дорозі лава зривається і, збиваючись до купи, починає панічно утікати полями в напрямку Млієва... Та пізно. Доганяли вже шаблі кінноти, а дорогу до втечі перетинала частина нашої лави. Чоловік із сорок, що кинули зброю, забираємо у полон... Коштувала їх виправа на село під лісом досить солоно, бо крім сотки заслони, що влипла вся, на полях було ще із тридцять трупів.
Командир, що його Петренко щасливо поцілив у саме вухо, мав документи на латишське прізвище. Полонені — майже всі китайці. Переважаюча більшість вбитих і полонених одягнена в селянські кожухи.
Нам цей бій коштував п’ять Холодноярців... та сім місцевих повстанців, що п’яні від диму палаючих осель, перлися на ворожі кулі, забуваючи про небезпеку...
Їдемо до Млієва...
Задихаючись від смороду паленини, їдемо вулицями села. Деякі хати і будівлі догоряли, деякі ще горіли. Попід спаленими плотами і будівлями — трупи застрілених селян, жінок, дітей... Коло церкви, що димилася, труп священика, роздягнений наголо... Живіт розрізаний навхрест. Коло священика дружина і два малі хлопчики... Пообпалювана одіж, позакурювані обличчя. Якась баба, плачучи, здіймає з себе фартушок і прикриває ним священика...
Ідемо до школи. На площі розкидані мішки із збіжжям, мукою... Коло плотів пов’язані гуртами корови і вівці... То частина ”воєнної здобичі”, покинута червоним обозом.
У дверях школи зустрічаємо піджилого селянина, що виносив на руках труп дівчини. Поклавши на землю доньку, вертається з нами до будинку. В просторій клясі, на застеленій соломою і рядном підлозі, — шістнадцять роздягнених і напівроздягнених дівчат та підлітків. Товарищі ”потішалися” ними, видно теж ”на зміну”, а потім покололи багнетами.
Селянин, що виносив сімнадцятий труп, понуро витирає кулаком сльози.
— Краще вже, що покололи, як мали нам потім китайчат та жиденят наплодити.
З важкою душею вертаємось під ліс.
Василенко, що лишався за Петренка, утішився:
— Хвала Богу, що приїхали. Не можу ради дати із селянами. Гвалтують, щоб віддали їм полонених китайців. Кажу — і так їх не мине, що належиться — так ні: дай і дай нам — самі колами повбиваємо. Жінки просять, аж плачуть.
Петренко махнув рукою.
— Скажи пов’язати руки, щоб не вирвався котрий і віддай”.20)

В середині листопада 1920 р. Голий розбив у Старосіллі канцелярію комуністів: у бою були забиті колаборанти — комісар Михайло Накидень та комсорг Борис Захарченко.
Про розмах повстанського руху в Черкаському повіті — навіть у листопаді, коли рух повстанський згортався — свідчить такий промовистий документ:
“На учете разведчасти Штадива 11 в ноябре месяце имелось 27 тысяч бандитов и до 5 тысяч сочуствующих бандитизму местного населения”.21)
Фактично все дієздатне населення піднялося на боротьбу з окупантами...

Голий зрозумів, що більш успішною буде не фронтова боротьба з Кінною армією, а партизанська, тому розсіяв своє військо на дрібніші загони.
Ось інформаційне зведення Кременчуцького губвідділу управління від 23-24 листопада 1920 року: “Черкасский уезд. Банда Голого в количестве 40 сабель оперирует в районе Буда-Орловецкая, где произвела нападение на обоз 93-го полка, и тотчас же скрылась в лесу. Высланный для преследования бандитов взвод был ими обстрелян. В Мошны и Городище для ареста бандитов посланы 2 экспедиции”.22)
А 21 листопада повстанці силою в 15-20 кінних здійснили наліт на Городище: “устроен погром, есть жертвы. После налета бандиты рассеялись по лесу, прилегающему к селу Млеево”.23)

Для повстанців починається смуга невдач: в Мошенському районі “экспедиция добыла очень ценные документы, как-то: списки штаба Голого и некоторых участников бандитских восстаний”. Був заарештований “ротный командир банды Голого — Опоренко, который при попытке бежать расстрелян”.24)
А наприкінці листопада здався “начштаб Голого Коломиец”...

Зі зведення Кременчуцької губЧК від 26 листопада
1920 р. довідуємось, що Голий “с небольшой конной бандой ежедневно посещает местечко Смела”.25)
Інформаційне зведення Кременчуцької губЧК від 29 листопада 1920 року про Черкаський повіт стверджує, що “под давлением совотрядов банда Голого рассеялась в районе Буда-Орловецкая. При приближении к дому бандита Гаращенко отряды были обстреляны, после чего дом был зажжен и бандит Гаращенко с 4 своими единомышленниками сгорели.
В данном районе найден приказ, подписанный Голым, призывающий к петлюровской организации с угрозами сжечь непокорных”.26)

“Вторично банда Голого была взята на учет Штадивом 11 первого декабря в районе Млеево в количестве до 150 пеших, 50 конных. Голый из своего основного ядра, пользуясь отсутствием в этом районе частей дивизии, организовал банду... Банда была рассеяна. Голый вновь скрылся с 17 бандитами”.27)

На кінець 1920 р. згідно з “Советской военной энциклопедией” загін Трохима Голого нараховував близько 4000 бійців.28)

“Гостріть ножі, зубіть серпи, мантачте коси...”

З інформаційного зведення начальника штабу військ Кременчуцької губернії (за лютий 1921 р.) довідуємось, що “21 января 1921 г. бандит Голый вновь собрал шайку в 30 человек...”. Далі начальник штабу військ Кременчуцької губернії повідомляє такі агентурні дані про підпільну українську організацію, яку очолював Голий: “Штаб Мошнинско-Городищенской организации Петлюровского самостийного направления, район Черкассы-Городище-Млеев-Белозерье. Штаб банды: начштаба Голого — Попудренко, бывший офицер, уроженец Млеева. Солодкий и Круподеров (правильно: Круподеря — Р.К.) из Млеева.., Кочен Штрита (?) — из Городища, пехотной бандой командовал бывший прапорщик Минько по прозвищу Лебедь. Заяц и Проценко — бывшие офицеры...
Банда Голого в настоящее время стоит на учете в районе Шелепухи — Мошны... в числе 17 конных...
Поимка банды сопровождается большими затруднениями”.29)

Збереглося кілька відозв отамана Голого. Вони висвітлюють погляди отамана на міжнаціональні взаємини. Ось дві з них, датовані лютим 1921 року.
“Брати козаки.
Огляніться кругом: що зробилось за час цього невірного большевизма? Де те все, що вони вам обіцяють? Ні... не ждіть од них нічого, бо вони і самі не мають, що обіцяють, а пообіщайте ви їм свяченого ножа.
Годі терпіть од невірних, настане весна. Поспіють жнива. Гостріть ножі, зубіть серпи, мантачте коси та ідіть, вистригайте жидівські голови...
Голий”.

“Козаки...
Час лютий настає. До зброї, настає весна. Коли ви маєте ще хоч трошки гайдамацької крові — пора до діла.
Що робиться навколо вас? Що роблять з вами ваші жидівські наймити. Як над вами знущаються.
Брати. Жиди вами правлять. А на що ножі: пора встати, славу — волю добувати.
Наша країна, наша воля.
1921 року 17 лютого.
Голий”.29)