А ось квітнева (1921 року) листівка Голого:

“Добродії селяни!
Настає час, в котрий ви повинні проснутись, бо вже такого часу не повинно бути ніколи. Це наступила послідня хвилина нашого життя і смерті, в котору ми должни
(по)рішити це тяжке кацапське та жидівське ярмо, якого ми вже не в силах носить, та чи повинно так бути, селяни, я не знаю, як на ваш взгляд, як ви все це терпите і даєте все те, що вони требують, та хіба слід це все віддати, хіба вони вам хоть що-небудь допомогли, може, вони дали вам хоч трьохкопійчаний лапоть. Не ждіть, не дадуть.
Просимо вас, брати мої, питайте їх, де вони це все дівають. Як поросята та телята, хліб, кожушки, свитки та ту сорочку послідню, що вони взяли у нещасних сиріт, а вони кажуть, що все це бідноті. Та ні, біднота теж його не бачить.
Так що ваша кацапська гнила кров потече великою річкою.
Аж тоді ми будем панувати на своїй Вкраїні, як не буде у нас ні кацапів, ні жидів.
Геть, зрадники, з України, нема вам тут міста.31)
Смерть кацапам і жидам.
Да здравствует самостійна незалежна Україна.
Горе тому, хто станет обижать крестьян. Крестьяне, к оружию.
На Черкащині отаман повстанців — Голий”.32)

Комуно-російська агітка

В Кременчуцькій газеті “Незаможний” 7 травня 1921 р. (№87/156) під рубрикою “Наші вороги” була вміщена стаття “Лакеї і запорожзька січ”.33)
Над статтею великими літерами: “Знищуйте панське сміття — бандитизм!”.
Стаття присвячена отаманові Голому. Цитую:
“Лакеї і запорожзька січ
Здається, що між лакеями — слугами ріжних паразітів і запоріжською січчю... нема нічого спільного... А між иншим, розглядаючи цілу низку ріжних ”закликів”, написаних безграмотною рукою лакея з дніпрянського пароплаву Бабенко, я бачу напис: ”Гайдамацька січ. Голий”. Ця людина мешкає на Черкащині, з десятком бувших офицерів і бандитів, грабує населення, забиває незаможніх, міліцію.
Яке ж відношення се має до запоріжської січі?
Хіба тільки те, що запорожці (гайдамаки) теж різали. Але ж вони різали польських, турецьких та татарських панів, магнатів, ханів.
Ну ще зрозуміло було б, коли б ця людина назвала буфет Дніпрянського пароплаву січчю: там лакей Голий, прислуговуючи панам, увічливо їм вдаваючись, одержував за свої низькі поклони гроші і почував себе досить гарно, точнісінько як запорожці в січі, але ж у цім разі буфет можливо теж було б назвати не гайдамацькою січчю, а тільки лакейською.
Тепер же Голий, після кожного грабунку або вбивства, тікає до лісу і на другий день, боячись бути зловленим десятихатниками, зупиняється тільки верств за тридцять, двадцять.
А ”січ” теж бігає за злодієм?..
Даремно лакеї пишуть своіми кривавими, смердючими руками, рядом з проклятими народом прозвищами, назву колишньоі славноі січі.
Нарід се розуміє і вам не вдасться задурить його назвою великоі Украінськоі фортеці.
Банкруцтво бандитізму.
В осени минулого року бандит Голий вів боротьбу з селянською біднотою під гаслом: ”Влада Украінським селянам!”.
Тут він ”захищав” (?!) селян загалом і йшов тільки проти ”чужинців”, коли ж незаможне селянство Черкащини повело з Голим рішучу боротьбу і з допомогою червоноармійців цілком знищило його банду, тоді цей злодій змінив гасло: ”Влада украінським добродіям! Геть комзлидні!”.
Тут бандит Голий хоть і не цілком виявляє себе, але вже одверто каже про своє відношення до бідноти, він уже одверто стає на бік тільки куркулів. Він, правда, ще боіться сказати прямо: ”Влада куркулям” і замінює ”куркулі” ”добродіями”, він ще не каже, що йде проти бідноти, а веде цю боротьбу під гаслом ”Геть комзлидні”, але тут уже досить видно його бандитське обличчя, обличчя куркульського прислужника.
Та дарма. Надія на куркулів зникла. Більш, ніж півроку Голий шлявся по всіх лісах Черкащини, закликаючи ”добродіів” до боротьби, а ”добродіі” не озиваються.
Надія на організацію великої банди з ”добродіів” сама по собі зникла, зникла ідея украінськоі куркульськоі держави.
Але бандит Голий — живучий...
Влада капіталістам — ось мета бандита Голого.
Ось кілько рядків з останніх ”закликів до братів”, котрі яскраво малюють суть бандитських думок: ”...Схаменіця, що ви робіте, навіщо вам проклята ’комуна’ здалася... Навіщо ви піддержуєте оцю ганебну владу... Не бійтеся ніякоі другоі влади, хоть буде вона й буржуйська”...

Знищимо панських наймитів!
Рішуча боротьба бідноти, міліціі, десятихатників, на котрих він особливо жаліється в своіх ”закликах”, примусили бандита показать своє обличчя, і тепер перед біднотою досить яскрава картина. Називавший себе самостійником, йшовший проти чужинців, тепер одверто виказує своі мріі про панську владу, про владу закордонних панів.
В боротьбі бандіт не втерпів і сказав украінській бідноті щиру правду. І хоть сказав один ”отаман”, а іх багато, усій бідноті, видно, хто і на чию користь ”працює ” в бандах. Слід тільки приглянутись до любоі банди, до ”отамана” і ви, безумовно, взнаєте, що ”батько отаман” або пан, або панський офіцер, лакей.
Безумовно, багацько бандитів ще не скоро виявлять своє обличчя, вони ще довго будуть прозивати себе то прихильниками ”селян”, то прихильниками ”добродіів”, то захисниками Украіни, іі січі, але рано чи пізно вони теж повинні будуть піти шляхом Голого.
Біднота цього не повинна ждать, а зараз, доки ще не пізно, вести рішучу боротьбу з ріжною наволоччю, з ріжними ”отаманами”.
Сміливо, селяни, рубайте голови бандитів! — там бідноти немає, а одні лише панські прислужники, офіцери, жандарми, лакеі.
О.Рудник”.34)

Коментарі, тут, здається, зайві: ворог є ворог, він намагається не просто знищити фізично, а все робить для того, щоб розтоптати захисника Вітчизни морально.

Смерть отамана Голого

Під впливом НЕПу, військових успіхів Красної армії та шаленої дискредитації партизанів в більшовицькій пресі повстанський рух почав заламуватись. 1921 рік став останнім роком життя і боротьби отамана Голого.
На нашій землі нас перемагали...
Племінниця отамана Марія Юхимівна Цап згадує: “Коли дядька Трохима обложили в канівських горах за с.Хмільною, де він переховувався, його тітка Мотря і сестра Ониська (моя мати) носили йому туди їсти. Чекісти мали серед хмільнянських людей звідунів, які повідомляли про появу жінок у селі. Та й свої, хрещатицькі, стежі, доносили, якщо день чи два обох не було дома. Чекісти пробували слідкувати за жінками в бінокль — куди вони йдуть.
Якось хмільнянський дядько підвіз їх, заховавши між снопів (знав, хто вони такі), а коли з’явилися карателі, швиденько переховав їх у скирту. Чекісти потім били дядька (жінки все те чули) і допитувалися, кого він віз. Той не зізнавався.
Після повернення молодиць додому обох їх катовано. Допитувалися: куди носили передачу? Найбільше мучили тітку Мотрю: її били шомполами та гумовими кишками (шлангами), а матері тільки пальці прищіпали у дверях, бо була вагітною. Іншого разу тітку Мотрю катували, а матері Онисі казали: ”Дивись, зараз і тобі це буде!”. Обоє вони так і не виказали отамана”...
Найменша Трохимова сестра (по матері) Соломія Денисівна, 1910 року народження, згадувала: “Всю рідню возили підводами до Черкас на допит: дядьків, тіток, і навіть тих хлопців, що гуляли з Трохимовими сестрами. Усіх нас допитували ще в сільраді і били; навіть мене, малу, оперезав нагаєм хрещатицький комуніст Штурма — на щоці довго шрам не зарубцьовувався... Якось зайшов брат додому в жіночій юбці, я питаю: ”Мамо, то Трохим?”. ”Ні, дочко”, — боялася, щоб я десь не обмовилася. Коли заходив до сестри Ониськи поїсти, ставив когось із рідні білити хату зокола, щоб чатували на небезпеку”.

Смерть отамана Голого, як легендарної людини, оповита таємницею.
“Існує кілька версій, — пише Андрій Тегерешвілі. — Убитий в Таганчанському лісі біля с.Мартинівки, убитий в Кумейському лісі, убитий в Гуті-Межиріцькій (Мроновецька Слобода), загнали на лід р.Росі і пораненого дорогою на Корсунь розстріляли... Були поголоски, що вбили його під Будищами — він перевдягнувся на жебрака і ніс торбину з хлібом, але його впізнали...
Або така версія: ”Трохим ночував у дівчини, хату оточили, він вихопився через вікно і клубком скотився в яр — там і застрелили. На ранок чекісти возили труп селом з радісною звісткою, що Голий убитий. Пішла подивитися і ця дівчина — а то не він! У Трохима на лівій щоці біля рота був круглий шрам, а в цього не було”...
Згадує Іван Дмитрович Юхименко, 1907 року народження: ”У с.Сахнівці (Корсунь-Шевченківського району) стояв загін по боротьбі з бандитизмом. Рештки загону Голого (дехто стверджує, що він уже був один) на зимового Миколи (тобто, напередодні 19 грудня 1921 р. — Р.К.) переховувалися у с.Гута-Межиріцька під Кумейками. Інформатор з цього села доніс карателям про Голого і вказав, як краще оточити село, щоб взяти повстанців у капкан. Голівці кинулися тікати, тут їх у лузі, на льоду, і побили””.
“Отамана для глуму роздягли догола і везли саньми на Таганчу, де був штаб по боротьбі з бандитизмом. Попереду їхав глашатай і оповіщав селами: ”Хто хоче бачити Голого — сходьтеся дивитися!”...
Мліївці розповідали, що після смерті Голого бувало таке: ходить селом чоловік у селянському одязі і паплюжить ”соввласть”. Тут хтось і собі розв’яже язика — іди сюди! А то чекіст був, провокатор. Це так перевіряли, чи ще залишився у селі повстанський дух”.35)
Згідно з офіційними повідомленнями совєтської преси, Трохим Голий-Бабенко загинув 15 грудня 1921 року.
“А по селах люди гомоніли, що Голий утік за кордон, до Канади, бо, мов, не такий він був, щоб дати себе вбити”.

Спом’янемо добрим словом полум’яного ватажка гайдамаків Мліївщини та Городищини отамана Трохима Голого! Який пробудив творчий дух Гайдамаччини ХХ століття!



ДЖЕРЕЛА, ПРИМІТКИ:
1) Згадки місцевих жителів про отамана Трохима Голого записав краєзнавець Андрій Тегерешвілі.
2,4,15,18,21,27,29) ДАПО, ф.р-4008, оп.1, спр.1, арк. 38.
3) Д.Кін, “Повстанческое движение против деникинщины на Украине”. “Літопис революції”, 1925, №4.
5) А.Тегерешвілі, “Отаман Голий”, “Героїзм і трагедія Холодного Яру”. Київ, 1996.
5,7) А.Тегерешвілі, “Розгром карального загону в с.Велике Старосілля”, “Героїзм і трагедія Холодного Яру”. Київ. 1996.
7) ЦДАВО України, ф.р-3204, оп.1, спр.77. Документ знайшов
О.Маслак.
9) ДАПО, ф.р-2289, оп.1, спр.7, арк.132. Правильно: “Свидівок”. Р.К.
10-12,20) Юрій Горліс-Горський, “Холодний Яр”. Львів, 1994.
13) Л.Троцкій, “Инструкция агитаторам-коммунистам на Украине”. О.Доценко, “Зимовий похід”. Варшава, 1932.
14) ДАПО, ф.р-2289, оп.1, спр.7, арк.97.
16,19).ДАПО, ф.р-2289, оп.1, спр.6, арк.59.
17) Там же, арк.56.
22) Там же, арк.23.
23) Там же, арк.20.
24) Там же, арк.25.
25) Там же, арк.20.
26) Там же, арк.37. Останнє речення слід, очевидно, читати: “Знайдений наказ, підписаний Голим, в якому петлюрівська організація погрожує спалити хати тих, хто підтримує окупантів”. Р.К.
28) “Советская военная энциклопедия”, т.2. Москва, 1933.
30) ДАПО, ф.р-4008, оп.1, спр.1, арк. 39.
31) Тобто, місця. Р.К.
32) ДАПО, ф.р-4008, оп.1, спр.1, арк.51.
33) Так в тексті: обидва слова “Запорозька Січ” з маленької літери. Надалі теж дотримуюсь стилістики статті. Р.К.
34) Те, що в типографії, де друкувалась ця антиукраїнська агітка, не знайшлося літери “ї”, свідчить про інонаціональний, окупаційний характер нової влади. Р.К.
35) А.Тегерешвілі, “Загибель отамана Голого”, “Героїзм і трагедія Холодного Яру”. Київ, 1996.

Документи 2,4,9,14-19, 21-26,28,29,31,33 надав В.Коротенко.
Публікуються вперше.