Мефодій Голик-Залізняк,
“залізничник” з Нерубай-лісу”


Мефодій Фокович Голик народився у квітні 1897 р. в с.Єлисаветградці Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Батько Фока Дементійович (з кріпаків) 1865, мама Мотрона (козацького роду) — орієнтовно 1867 років народження. Мефодій мав восьмеро братів (Петра, Григора, Григорія, Івана, Павла, Костянтина, Олексія, Василя) та двох сестер (Олександру і Зінаїду). Закінчив однокласне училище в с.Соснівці Цвітнянської волості Чигиринського повіту. Нерухомістю не володів.
До 7 років жив при батькові. З семи-восьми років — робітник на залізниці, де служив до грудня 1918 р., коли, як залізничник, був мобілізований до Армії УНР.
З 15 грудня 1918 р. служив у Києві в 1 запасному полку 9 залізничної дивізії рядовим. У справі Голика-Залізняка є посвідка курінного 2-го куреня 1-го ім.Т.Макаренка полку залізничників від 28 травня 1919 р. за №199 про те, що М.Голик є бунчужним 2-го куреня 4 сотні. Є також пізніша посвідка про те, що “Мехтод Голик” – хорунжий 2 куреня 4 сотні 1-го ім.Макаренка полку.
У вересні 1919 р. “Михводій Голик” лікувався від зворотнього тифу у Проскурівському пошестному Українського Товариства Червоного Хреста шпиталі. 15 жовтня 1919 р. його звільнено від військової служби за хворобою.
Де був наступні півтора місяці, невідомо, швидше за все він відступав з Армією УНР і, врешті, опинився за Збручем. Але довго залишатися в таборах для інтернованих активному українцеві було неможливо, і, лише зачувши вістку про формування Армії Омеляновичем-Павленком, Голик вступає до її лав. Був у дивізії Юрка Тютюнника. Під час Зимового Походу, в Умані повернув тиф і Мефодій Голик змушений був залишити Дивізію, яка помандрувала далі. Лікувався до 10 січня 1920 року, а потім повернувся додому, де “потрапив під переслідування з боку Коцура, Шостака і Богдана (анархіста)”.
“Під час обшуку, — згадував Мефодій Голик, — знайшли Політичні Українські книжки. З того часу почали переслідувати мене як українця. Я втік до лісу і почав придивлятися, як... притісняли селянство. Не давали ніякого їм права. В яку установу не підеш, не побачиш Українця, одні Великороси та Євреї. Українцям не дозволялося слова сказати. А якщо скажеш (далі неясно — Р.К.)...
Цими словами страшно настроювали селян проти Соввласті, другий який оратор не приїде в село, як не Єврей, то Великорос... Українців притісняли. Переховуючись у Лісі і дивлячись на таке тяжке селянське положення.., я почав формувати загін і зв’язався з іншими загонами, які вже були на той час зформовані, наприклад, Хмари, Штуля,1) Холодним Яром та іншими і почали... операції під Прапором Жовто-Блакитним Української Народної Республіки”.2)
Отож, Мефодій Голик продовжив свій Зимовий похід — як отаман Залізняк. Тернистий повстанський шлях отамана розпочався у лютому 1920 р. у Нерубай-лісі в загоні Чорноліського полковника Пилипа Хмари. Залізняк отримав від нього завдання творити сільські та волосні повстанкоми та загони. Те й робив, зокрема, сформував окремий загін в 10 багнетів, який незабаром з’єднався із загоном Хмари.
Діяв на Єлисаветщині. Вже на кінець березня загін Залізняка нараховував 700 піших козаків. Тримав зв’язок з Холодним Яром. Голик-Залізняк оперував в районі Чорного лісу, лісу Чути, Мотронинської дачі, лісу Нерубай, в Холодному Ярі та Кам’янському лісі. Потім його загін влився до складу 1-го Чорноліського гайдамацького полку, а сам Залізняк, залізничник за професією, очолив полкову технічну сотню.
Збереглася його посвідка:

“Уповноваження
Пред’явник цього старшина тихнічної сотні 1 Чорноліського повстанського Гайдамацького полку Нихтод Залізняк відправляється з козаками в села: Скаржинку, Дев’ятку та Соснівку для відібрання зброї і доставки в штаб полку, що підписом і прикладом полкової печатки посвідчується.

25 серпня 1920 р., №27.
Отаман полку (підпис),
Начальник штабу (підпис),
Осавул (підпис)”.
Печатка з тризубом.3)

Під час Знам’янського повстання Залізняк організував загін до трьох тисяч осіб переважно з селян Єлисаветградківки. У вересні 1920 р. загін, фактично полк, влився до Степової дивізії, і разом з нею громив більшовиків в Олександрійському повіті.
Окрім вже згадуваних ватажків, Залізняк підтримував організаційні зв’язки з отаманами Мамаєм-Щирицею, Івановим, Лютим, Бондаруком, Нагірним, Квашею, Чорним Вороном (Білоусом).
Після того, як Степова дивізія відійшла з Холодного Яру на Катеринославщину, Залізняк залишився з Хмарою — був у нього сотником, керував пішою сотнею.
Потім знову діяв самостійно: в Холодному Яру, в лісі Нерубаї, Чутянському та Чорному лісах. На якийсь час об’єднався з загоном Кібця в 65 шабель, в якому були отамани Терещенко і Клепач. Разом із Завгороднім вирішили пробиватися за кордон. Об’єднаний загін в 150 шабель очолив Терещенко.
Обрали шлях на Лебедин. Коло Ново-Миргорода зуст-рілися з 222 полком. Повернули на Умань і, не доїжджаючи 25 км., рушили назад. Їх весь час — аж до Нерубаївського лісу — переслідував кавалерійський полк. В Мотриному лісі вирішили роз’єднатися: Клепач і Терещенко повернули на Херсонщину, Завгородній з 35 козаками поїхав в район Златополя, Голик зі своїми козаками рушив в Нерубай, Хмара залишився з найближчими.
На кінець 1920 р. загін Залізняка, як стверджує “Советская военная энциклопедия”, становив 500 бійців. Перед Новим 1921 роком Голик розпустив відділ і з двома побратимами перезимував у лісі.
У березні 1921 р. козаки почали сходитися. На Мотронинській дачі загін Залізняка з’єднався з Хмарою, який мав двадцять п’ять кавалеристів.
У с.Бовтишці в квітні 1921 р. витримали бій з Єлисаветградською повітовою ЧК. Після годинного бою чекісти відступили на Федвар. В районі Кам’янки партизани захопили 40 коней, яких у степу випасали двоє червоноармійців. “Приїхавши до Холодного Яру, ми на забраних коней посадили козаків і таким чином збільшили свій загін до 65 шабель”.
В одній з полум’яних летючок квітня 1921 р. Голик-Залізняк пояснював мету боротьби і закликав селян підтримати партизанів:
“Борітеся, поборете!
Браття селяне!
Багато часу український народ гнеться під кацапсько-жидівським ярмом.
Над нами глумляться жидівські наймити!
Найкращі свідомі сини України сотнями гинуть за нас по червоних чрезвичайках!
А там десь скитається і просить притулку у сусідів Українська Народна Армія з Ваших же братів!
Того, хто дійсно бажає Вам добра, ви того женете геть від себе, а гадюку грієте за пазухою.
Годі ж спать! Треба покласти кінець комуністичному безвладдю!
Нумо, браття Українці, всі як один до зброї! Йдіть в повстанські отряди!
Честь і слава тому, хто зброєю боронить право Українця!
Сором недбалим усім!
Залізняк”. 4)

Наприкінці червня 1921 р. Голика-Залізняка поранено в бою під Нижчими Верещаками. Загін очолив латиш Фидрикс (Фридрикс?), який перед тим перейшов до них з Красної армії. Через два дні після цього загін розійшовся — хоч і мав новий командир високі бойові характеристики, але цього, як виявилося, було недостатньо. Коли через півтора місяця Голик став на ноги, загін — 45 кінних — знову зібрався.
Потім безперервні бої з 25 кавалерійським полком і 222 піхотним полком, яким було доручено знищити “банду” Залізняка.
В серпні 1921 р. Залізняк б’є ворога в північних околицях Знам’янки, після рейдів ховаючись у Чорному та Чутянському лісах.
11 серпня його загін силою в 70 кавалеристів в Чигиринському повіті з’єднується із відділами Завгороднього та Орла. “Объединенной бандой, — писав ворог, — командует Железняк (Голик): его помощники — Орел и Мамай. Общая численность объединенной банды — 200 человек с 3 пулеметами и якобы с одним горным орудием”.5)
В один з серпневих днів табір партизанів, коли головні сили були відсутні, несподівано атакував відділ 222 полку, забрав 40 коней з сідлами, 10 наганів, 25 гвинтівок і польову сумку Голика з документами.
У серпні-вересні загін Залізняка становив — 20 шабель і 30 багнетів. Згодом до них приєднався відділ Архипа Бондаренка (10 шабель і 10 багнетів) і 10 будьоннівців з 2 “Люйсами”, а згодом і Завгородній. Здійснили рейд на Херсонщину в район Бобринця, де оперували місяць. Повернулися у Нерубай.
Напередодні зими Залізняк частково демобілізовував загін. У грудні 1921 р. вже остаточно “розійшлись на зимові квартири”. Залізняк лишив ядро повстанців, які — зі зрозумілих причин — не могли перебути зиму у селі чи на хуторі.
Голова Чигиринської повітової військової наради 13 січня 1922 р. у доповіді зазначив, що “политического бандитизма нет, если не считать банды Завгороднего и Железняка, которая прикрывается петлюровскими лозунгами. Банда эта в последнее время, после энергично проведенной борьбы в декабре, насчитывает 20-25 человек”.6)
На початку лютого 1922 р. Залізняк оперує в Красносільському повіті, біля сіл Ружичівка та Гутницьке, що за 50 км від Олександрії. На той час відділ складав 12 бійців, озброєних гвинтівками та 2 кулеметами.
25 лютого з Олександрійського повіту загін Залізняка пересунувся на Чигиринщину і у березні об’єднався із загонами отаманів Завгороднього та Гупала.
Повстанці зупиняли більшовицькі поїзди, нищили “продмаршрути” та совєтські установи у селах, виловлювали совєтських активістів, нападали на невеликі загони красноармійців...
В березні 1922 р. хату в с.Нерубайка, де перебував отаман, оточили 30 червоноармійців. Убивши командира, Голику вдалося скочити в Нерубай.
Незабаром ситуація повторилась: хату, де відпочивав Залізняк з двома козаками, оточив відділ в 180 красноармійців. Бій продовжувався 4 години — до сутінок. Червоні підпалили хату — один козак вискочив, щоб прорватися, і був вбитий. А Голику знову поталанило: він розібрав дах, вискочив в садок і “ушел в лес”. Пощастило й іншому козакові.
Наприкінці березня Мефодій мав вже 20 багнетів. Щоб забезпечити себе продуктами харчування, зупинили потяг: добули 350 пудів жита.
У травні 1922 р. Залізняк публічно зневажив “міцну” совєтську владу: серед білого дня навідався на ст.Цибулево, де перевірив у совєтських працівників документи, сів на службовий потяг і проїхав до Нерубай-лісу. Як господар становища, Залізняк відпустив поїзд.7)
Наприкінці травня на перегоні Цибулеве-Фундукліївка знову зупинили потяг — тут вже делікатностей було менше... На початку червня — знову зупинили потяг, здобули жито, яке відвезли до лісу. Але поки вони випасали коней, міліція з с.Михайлівки, яка стежила за ними, забрала жито. Розсердившись, козаки вдень поїхали у Михайлівку, розігнали міліцію, повернули жито.
В один з червневих днів Залізняк з сімома козаками — знову вдень — поїхав на ст.Трепівку, зайшов до касира, забрав 125.000.000 крб. Касир попрохав розписку, Залізняк ввічливо залишив її.
З доповіді уповноваженого Кременчуцького губвідділу ГПУ в Чигиринському повіті за червень 1922 р. взнаємо, що загін Залізняка “в количестве 12 человек, петлюровской окраски... после предпринятых энергичных мер” від’єднався від Завгороднього і направився в Цвітнянський район, “где дальнейшие следы потеряны”.8)
Тактика розсіювання викликана тим, що більші з’єднання партизанів були помітнішими, а, отже, вразливішими.
З доповіді уповноваженого Кременчуцького губвідділу ГПУ у Чигиринському повіті “Про рух бандитизму з 1 по 14 липня 1922 року” довідуємось, що в липні Залізняк та Завгородній знову разом. Їх об’єднаний загін становив 23 шаблі, 10 піших при 3 кулеметах “Льюіс” і перебував на той час у Нерубай-лісі. В ніч на 9 липня 20 повстанців атакували червону залогу с.Бовтишки. Вбивши чекіста, та “сильно изранив шашками предкомнезама”, сховались в Нерубаївський ліс.9)
17 липня, перебуваючи коло Івангорода, відділ Залізняка знову об’єднався із загоном Завгороднього. Спільними зусиллями отамани мали намір здійснити наскок на Олександрівку, але щось зашкодило, і вони відійшли в Нерубай.
Ось ще один більшовицький документ: “Банда Загороднего-Железняка численностью 18 сабель, 8 штыков при пулемете в ночь на 12 августа произвела налет на паровую мельницу в д.Орловая Балка, что 6 верст ю/в ст. Знаменка, где забрав окола 100 пудов хлеба, скрылась в северном направлении — Черном лесу”.10)
Ще один документ — від 21 серпня 1922 року — свідчить, що 16 серпня загін Завгороднього-Залізняка чисельністю 20 шабель та 45 багнетів (при 3-х кулеметах) о 7 год. ранку 16 серпня атакував 2 взвод 2 ескадрону 25 кавалерійського полку, а інший підрозділ повстанців силою в 30 шабель налетів на ст. Хирівку. “В результате со 2 взвода убито 3 человека, ранено 3 человека и убито 6 лошадей, потерян один пулемет Льюиса”.11)
Залізняк партизанив до осені 1922 року. Тільки арешт зупинив несхибну шаблю отамана — Мефодій Голик-Залізняк був заарештований разом з іншими визначними повстанцями в ніч на 29 вересня 1922 р. у Звенигородці на інспірованій чекістами “нараді отаманів”.
З оперативного зведення Кременчуцького штабу “Частєй особого назначєнія” довідуємося, що “в ночь с 28 на 29 сентября агентурой в городе Звенигородке на съезде бандитов захвачены атаманы Загородний, Железняк, Гупало, Черный Ворон,12) адъютант Загороднего — секретарь повстанкома Знаменского района, и др. — всего 8 человек. Бандиты отправлены в Киев. Не было донесено своевременно по причине конспиративной тайны”.13)
Під час арешту у Голика-Залізняка вилучені: наган
№ 24779, граната лимонка, російський карабін № 480594, дорожня польова сумка з паперами, два портмоне, срібний німецький годинник.
Отаманів помістили в Лук’янівську в’язницю. Понад три місяці тривало слідство.
В “Заключении по делу 446/7971” від 16 січня 1923 р. ворог висловився про отаманів Ларіона Завгороднього, Мефодія Голика-Залізняка та Дениса Гупала, як про трьох “наиболее видных рыцарей бандитизма”. Цитую цей документ:
“С момента организации Сов. власти на Украине все упомянутые лица, несмотря на свое пролетарское и полупролетарское происхождение, переходят в лагерь врагов рабочих и крестьян и в течении 18, 19, 20, 21 и 22 годов ведут с Сов. властью активную вооруженную борьбу путем поднятия массовых восстаний, массовых убийств советских работников, грабежей, налетов и разрушений Советского хозяйства, железнодорожных путей и прочее.
С первого момента зарождения петлюровщины на Украине эти лица в разное время вступают в армию Петлюры, участвуют во всех боях против Советских войск и после разгрома петлюровской армии они, будучи не в состоянии во время улизнуть в Польшу, направляются по домам и сразу приступают к организации бандитских отрядов, с которыми и оперируют долгое время в районе Кременчугской и Николаевской губ., производя там варварские разрушения...
Перед судом Революционного трибунала стоят три наиболее видных рыцаря бандитизма и три рядовых, но не менее активных в борьбе с Советской властью, бандита: атаман Завгородний, атаман Зализняк, атаман Гупало, адъютант атамана Завгороднего — Компаниец и два их помощника Добровольский и Ткаченко. Эти три атамана, начиная с 1918-19 гг., имели в своем распоряжении вооруженные бандитские отряды и в течение 4-х лет оперировали в районе знаменитого Холодного Яра с прилегающими к нему Чутянскими, Черными, Мотроновскими, Нерубаевскими и Каменскими лесами, ведя беспрерывную партизанско-бандитскую борьбу с рабоче-крестьянской властью. Указанный район в силу его природных условий долгое время являлся бандитским гнездом петлюровских ставленников. Здесь оперировала масса банд, проводя свою варварскую работу, под руководством видных петлюровских деятелей.
Длительной упорной борьбой они постепенно, с громадными трудностями ликвидировались... Атаманы Завгородний, Зализняк и Гупало и их отряды, как наиболее живучие, долгое время уходили из-под удара красных частей, свили себе гнезда в упомянутых выше лесах и до последнего времени продолжали свой дикий разгул.
4 года эти рыцари лесов не давали возможности спокойно проводить советское строительство на довольно значительной части територии Украины, лишь к концу 1922 года ПП ГПУ на Правобережье... удалось удачно разработать и разгромить бандитское гнездо этих атаманов, захватить живыми наиболее ярких представителей петлюровского бандитизма.
Перечислить все случаи варварской разрушительной работы атаманов Завгороднего, Зализняка, Гупало и их ближайших помощников — Компаниец, Добровольского и Ткаченко не представляется возможным ибо сами обвиняемые при всем своем желании не могут описать налеты, грабежи и убийства и другие ”подвиги” совершенные ими в течении столь длительного периода...
2. Ат.Зализняк-Голик, после разгрома петлюровской армии, где он выслужился за ”боевые заслуги” в борьбе с Сов. властью до чина штабс-капитана, удирает домой и сразу вливается в бандитский отряд Хмары, вместе с которым долго оперирует и производит разрушительную работу, совершая налеты, грабежи и целый ряд зверств в этом же районе, где и Завгородний. В отряде Хмары он помимо всего ведет организационную работу по созданию сельских и волостных повстанкомов с целью поднятия восстания против Советской власти. Как способный организатор и атаман, Зализняк в отряде Хмары долго не остается, организовывает свой самостоятельный отряд, отделяется от Хмары и продолжает свой дикий разгул.
Во время русско-польской войны Зализняк снова соединяется с отрядом Хмары и рядом других атаманов этого района, с которыми и принимает участие в Знаменском восстании в 1920 г.
Точно так же, как и Завгородний, Зализняк действует то самостоятельно, то вливается в более сильные бандитские отряды, с которыми совершает ряд более варварских ”подвигов”, чем Завгородний. После ряда разгромов бандитских отрядов того района, Зализняк собирает свои остатки, соединяется с отрядами Завгороднего и Гупало, с которыми и продолжает свои операции до момента ареста.
Вот краткий перечень бандитских подвигов атамана Зализняка:
Бой с Красными частями под ст.ст.Цыбулево, Знаменка — в сентябре 1920 г., под ст.Цветная — в октябре 20 г., налет на ст.Каменка, грабеж и убийство на этой станции — в апреле 21 г., бой с Красными частями под Черкассами — в мае 21 г., налет и разграбление Сах. Завода в районе Грушевки — в апреле 21 г., непрерывные бои с Красными частями с июня 21 г. по август 22 г., нападение на поезд и разграбление его в районе ст.Цибулева, сопровождающееся убийствами и вторичный налет на эту же станцию в апреле 22 г., нападение и ограбление поезда на ст.Фундуклеевка в мае
22 г., аналогичное разграбление поезда на ст.Треповка в июле 22 г., налет и убийства на ст.Треповка в то же время, остановка и разграбление пассажирского поезда в районе ст.Хировка в августе 22 г. и целый ряд кошмарных, неслыханных зверств в течение 4-х лет”...”.14)

2 лютого 1923 р. вироком Надзвичайної сесії Київського губернського трибуналу Мефодій Фокович Голик-Залізняк засуджений до розстрілу.
В останні дні свого перебування на цьому світі Голик-Залізняк написав у віршованій формі лист до України та своїх рідних. В цьому листі, який не може не зворушити, немає й тіні розкаяння чи жалю, що він боровся за Україну і доборовся до смерті. Оприлюднюю цей лист.

Прощайте!
Прощайте, літа молодії,
Прощайте, шановні мої,
Прощай же ти, рідна Вкраїно,
Прощайте, мамуся, брати і сестра.
Немає надії у мене
Удруге побачити Вас,
Прощайте мене Ви, кохані,
Молітеся Богу усі,
Нехай Вас Він охороняє,
За мене забудьте усі,
Прощайте, я вмираю,
Я вмираю за те,
Що кохав тебе, моя люба Вкраїно,

Мені легко вмирати за тебе.
Буде любо мені почивати
Десь на полі в могилі.
А може укинуть у річку?
Все-рівно мені.
Мені лиш тоді буде тяжко,
Коли в могилу мою
Будуть вісті нести,
Що на нашій Украйні
Жиди і кацапи.

Прощайте мені.
Може кого я обідив,
То прошу простити мені.
Я усім Вам прощаю.
Поховайте мене,
Де просив вас усіх
Поховайте Ви так,
Як ховають Вкраїнців.

Не треба мені рушників,
Не треба мені пошани,
Але ж треба мені
Того, що знаєте самі.
Прощайте!
Прощайте ви, рідні села,
Прощайте, степи, луги і ліса,
Прощай же і ти, батьку Дніпро,
Прощай же і ти, кохана,
Не плач і не плачте ніхто,
Прощайте і Ви, добродійці,
Найкращого Вам життя.
Ви любіть рідну Вкраїну
І вмріть, як я ось умру.

Не кидайте ви на розпутті
Батька і матір,
А дбайте про них,
Щоб на старості літ
Був їм теплий куток.

Прощай, мамо, спасибі тобі,
Що ти вивчила мене
Пізнавати добро.
Не плачся ти, мамо, на мене,
Що зарані тебе покидаю.
Я не погодився, признаюсь по правді,
Але умираю спокійно.
Прощайте Ви, рідні брати,
І ти, моя рідна сестра,
Я плачу за вами.
Та мури товсті
І не видно через них
Моїх дрібних гірких сліз.

Прощайте. Прощайте.
Прощайте.
Я всим вам прощаю...

Хай живе вільна Вкраїна.15)


Разом з побратимами, теж засудженими до смерті, 9 лютого 1923 р. Голик-Залізняк спробував щастя в бою. І під час повстання в Лук’янівській в’язниці м.Києва загинув смертю героя.
ДЖЕРЕЛА, ПРИМІТКИ:
1) Правильно: “Штиль”, “Штиля”. Р.К.
2) ДА СБУ, арх.№1136, сл. спр. 446/7971, т.1, арк.82.
3) Там само, том.2 (сл. спр. №1865 за звинуваченням Мефодія Залізняка-Голика), арк.10.
4) Там же, арк.3.
5) Витяг із бюлетеня таємно-інф. відділу при РНК УРСР № 149 від 16 серпня 1921 р.
6) ДАПО, ф.р-1186, оп.1, спр.11, арк.6.
7) ДА СБУ, сл. спр. 446/7971, арх.1136, т.1 (сл. спр. №1865 за звинуваченням Мефодія Залізняка-Голика), арк.79зв.
8) ДАПО, ф.р-7473, оп.1, спр.112, арк.68.
9) ДАПО, ф.р-7473, оп.1, спр.113, арк.17.
10) Там же, арк.38.
11) Там же, арк.42.
12) Помилка. Чорний Ворон не був на цій нараді. Р.К.
13) ДАПО, ф.р-7473, оп.1, спр.113, арк.78.
14) ДА СБУ, арх.№1136, сл. спр. 446/7971, т.1, арк.193-194зв. Назви населених пунктів я привів згідно з правильним написанням. Р.К.
15) ДА СБУ, арх.1136, сл. спр. 446/7971, т.2 (сл. спр. №1865 за звинуваченням Мефодія Залізняка-Голика), арк.17-18.

Документи 1,3,4,7,14,15 знайшов Роман Коваль.
Документи 6, 8-11 та 13 надав Володимир Коротенко.
Публікуються вперше.