Антін Грозний,
отаман Смілянщини та Городищенщини


Антін Макарович Грозний (справжнє прізвище), побратим отамана Трохима Голого. Народився близько 1898-99 рр. Закінчив 4 класи школи в с.Мале Старосілля. “Після переїзду сім’ї до с.Буда-Орловецька, — розповідала його сестра, — юнаком хазяйнував з батьком та двома старшими братами, решта з десяти дітей — то була сама кукільня, малеча. Собою був красивий, чорнявий, гарно співав, був акуратним, інтелігентним. Парубкував, але якщо на гульках було щось негаразд, ішов додому, уникав непевних людей і місць, не любив тинятися... Сім’я у нас була трудівнича, хазяйська”.1)

Спочатку воював під керівництвом Трохима Голого. Після загибелі отамана, наприкінці грудня 1921 року Грозний очолив рештки його, колись чималої армії. На той час залишилось близько ста бійців.
Повстанці налагоджували свою агентурну мережу по селах, знищували зрадників, нападали на невеликі загони червоноармійців, , поповнювали продовольчі запаси на совєтських складах, Балакліївському та Городищенському цукрових заводах.
Зимували у лісі: в замаскованих землянках, лісових сторожках.
“Якось Антін приїхав додому трохи полежати, — згадувала сестра, — а ми чатуємо — не прогавити б і пташки. Аж ось верхівець скаче. Антін швидко одягнувся і вийшов геть. Верховий забрав два відра пшениці і поїхав собі. Антін признався: дуже кортіло йому порішити грабіжника... Іноді він казав: ”Хіба я радий такому життю? Ці діти будуть сиротами”. І показував на своїх менших братів-сестер”...
Навесні 1922 р. загін зріс до 150 бійців. Діяв на Смілянщині, в околицях Городища та Балаклії. Громили совєтські органи влади, зокрема, в травні 1922 року розгромили Волявський волвиконком. З протоколу №21 засідання Черкаської повітової військової наради по боротьбі “з бандитизмом” від 25 травня 1922 р. можна дізнатися про подробиці цієї акції:
“Налет банды совершен при содействии части местного населения (кулаков и родителей бандитов). Бандитами зверски были убиты 3 члена комячейки, зав. земотделом и сторож комнезама — всего 5 человек. Разграблен посевматериал и ссыппункт ЕПО. Для поднятия духа как у совработников Валявской волости, так и местных граждан, стоящих на страже соввласти, необходимо было принять самые репрессивные меры по отношению к неблагонадежным элементам села Валявы, т.к. работники были в панике и не знали, что делать.
Выездсессия уездвоенсовещания, всесторонне обсудив этот вопрос, решила расстрелять десять человек самых активных из заложников, как то: способствовавших бандитам при налете, и отцов, сыновья которых находятся в банде, для воздействия как на бандитов, так и на местное население, которое сочувственно относится к бандитам...

Председатель Бергавинов
Секретарь Астрин”.2)

В нашому розпорядженні є інформація Кременчуцького штабу ЧОН начальнику штабу частин особливого призначення України і Криму від 19 липня 1922 року, з якої довідуємся про загін Грозного наступне:
“...Банда под руководстом Орла-Грозного-Дусенко. Месторасположение: Буда-Орловецкая, Виноградский монастырь,3) Белозерье-Сунки Черкасского уезда. Банда разбита на сотни, каждая сотня численностью от 15-20 человек. Руководителями сотен являются: Грозный-Дусенко, братья. Общее управление бандой — ”Орел”. До настоящего времени из этой банды 5 человек поймано живыми, один убит отрядом Смелянской самообороны. Из этой же банды два человека убиты самой же бандой. Один при неосторожном обращении с оружием, другой неизвестно по какой причине, но к трупу была приложена записка: ”Ни партизанам, ни крестьянам не годится””.4)

Чекіст С.А.Бергавінов у газеті “Известия” зазначав: “Большой язвой на Черкасском теле является разгуливающий по уезду бандитизм, мешающий планомерной работе, как советской, партийной, так и продовольственной, разрушая вол- и сельаппараты, производя убийства отдельных работников. Особенно проявила себя в этом крупная банда Грозного до 70 человек, оперировавшая главным образом в Городищенском районе. Май, июнь и июль месяцы отмечаются в уезде как месяцы активных действий и разгула банды”.5)
Але й у серпні 1922 р. активність загону месників не спадала. Так, 5 серпня була проведена блискуча операція, яка могла б увійти до підручників партизанської війни:
“В ночь на 5 августа при обследовании летотрядом под командой начуездучастка комполка 73 Зоммер-Чарина Городищенского лесного района отряд подвергся внезапному нападению со стороны банды Грозного (численность не установлена) в 3-х верстах от д.Буда-Орловецкая, что 13 верст восточней м.Городище. В результате неожиданного нападения летотряд потерял убитыми комполка т. Зоммер-Чарина, трех комзводов, 1 политрука и 1 красноармейца, отступил к м.Городище... Трупы убитых летотряда найдены раздетыми и зверски изуродованными”.6)
Натхненні успіхом, повстанці відділом у 20 бійців, як господарі, заїхали до Старосілля, неквапливо знищили справи й архіви виконкому та поїхали далі...7)
12 серпня 1922 р. загін потерпів дошкульну поразку у бою з ГПУ.
Але чи це стало причиною подальшої деморалізації? Поразки були і раніше, але завжди повстанці “зализували рани”, поповнювалися місцевими козаками і знову завдавали ударів російським окупантам.
Як виявилося, селяни в масі своїй підтримували повстанців доти, доки мали віру в їхню перемогу. Коли ж їм стало зрозуміло, що більшовики прийшли “всерьёз и надолго”, охочих наражати себе і свої родини на небезпеку виявлялося все менше і менше. Позначилася трагедія заручників та їхніх родин. Заручниками ставали насамперед селяни з патріотичних родин. Жаліючи своїх синів та чоловіків, жінки ставали ворогами повстанців: адже кожний наскок лісовиків міг закінчитися трагічно для їхніх рідних. Щоб зберегти життя рідним, вони нерідко ставали — не зі своєї волі — донощиками.
В села тепер повстанцям стало з’являтися небезпечно.
Особливо вислужувалися комнезамівці, для яких ліс небезпідставно асоціювався зі смертю. Комнезамівці просили владу дати дозвіл на формування загонів самоохорони. Особливо наполегливо просили у совєтської влади зброю комнезамівці “бандитствующих сел” (вислів Бергавінова)...
А тут ще Грозний на деякий час залишив загін, очевидно, виїхав на вересневу, 1922 року, нараду отаманів...
“Банды, лишенные руководства и отрезанные от населенных пунктов, единственных источников снабжения продовольством, — писав Бергавінов, — бродили по лесам, как в пустыне, у них начал падать дух.
Пробовали двинуться в свои родные очаги бандитизма — села Буда-Орловецкая и Староселье, но были встречены не хлебом и салом, как раньше, а дружным огнем охороны незаможних. Потеряв ранеными, ушли в лес.
Там в очень короткое время (2-3 дня) приняли два боя с отрядами военкомандования и потеряли всех своих лошадей, обоз и 4 убитых. После этого банда совсем опустила руки, среди нее начался спор и ропот”...8)
Повстанці шукали виходу з глухого кута... Як завжди, знайшлися слабодухі, які клюнули на ідею “переходу на сторону совєтської влади”. Але швидше за все це були агенти ГПУ, які проникли у загін.
22 серпня 1922 р почались переговори, на які виїхав член президії “увоенсовещания”, начальник відділу ГПУ тов. Бергавінов. Загін на цей час нараховував 55 бійців.
28 серпня Бергавінов “агентурным путем” — тобто, через агентів в загоні — взнав, що повстанці почали схилятися до рішення продовжувати боротьбу. Тоді він з двома чекістами виїхав до лісу на зустріч з повстанцями, щоб “развеять у них недоверие и убедить в незыблемости слова Соввласти”. Його агітація досягла успіху: 45 повстанців вирішили здатися.
“Дабы окончательно расположить банду на свою сторону и обеспечить переход ея, тов. Бергавинов С.А. решает отослать бывших при нем сотрудников в с.Орловец, а сам остается с бандой ночевать в лесу, в хате лесничего. Ночью во время сна банда делает вторичное собрание и большинством решает уйти в лес”.9)
Як зазначає в газеті “Известия” Бергавінов, повстанці залишили його “спокойно спать”.
Вранці Бергавінов повернувся в Орловець, скликав схід і вимагав утворити делегацію, яка повинна йти в ліс на розшуки “банды” і вимагати — від імені селян — “перехода банды на сторону советской власти”.10)
Близько чотирьох десятків селян змушені були йти в ліс. Під вечір вони повернулися з “двумя бандитами и с ответом, что завтра прийдут все. И действительно за 3-4 дня явилось 45 бандитов...
Для прибывших (подивитися на ”переход банды на сторону советской власти” — Р.К. ) крестьян это зрелище было лучшим праздником, который давал им возможность заняться спокойным мирным трудом”.11)
За цей “подвиг”, а також за ліквідацію повстанського загону Добровольського, що діяв на Дніпровському узбережжі, “разгром связей атамана банды Чорного Ворона”, розкриття Городищенської філії СВУ 11 вересня 1922 р. “пленум Уездвоенсовещания ходатайствует о награждении тов. Бергавинова С.А. Орденом Красного Знамени”.

На початку двадцятих чисел вересня здалися ще чотири повстанці загону Грозного...
Коли нарешті повернувся отаман, то побачив, що він залишився без загону.
От що значить авторитет! І його відсутність!
“Черкасский уездучасток: в район Виноградского монастыря прибыл бандит — атаман Грозный со своим помощником Искрою, к которым примкнули не сдавшиеся ранее 5 бандитов этой банды. Указаная банда скрывается в районе Буды-Орловецкой”.12)
Для її ліквідації виїхав командир першого батальйону
73-го полку Луцкій та начальник відділу ГПУ Бергавінов із загоном “самоохороны”. Тимчасово виконуючий обов'язки начальника штабу 25 дивізії Орлов наказав: “В случае несдачи банды будет приступлено к изъятию заложников”.
Антін вирішив продовжувати боротьбу до останнього. “В ночь на 18 октября банда Грозного численностью 7 человек напала на лесозаготовительный отряд ТАОН 5 артдивизиона в селе Дубиевка, что 10 верст севернее Смелы, в результате обезоружила 8 человек”.13)
З Грозним до останку залишався молодший брат отамана Голого — Галайда. Селяни називали його “Гольонок”.
Ось останні свідчення про трагічний шлях отамана Грозного:
За розповідями, Грозний з Голенком вийшли з лісу на переговори з владою с.Буда-Орловецька. Зайшли до обійстя Пилипа Мазовецького на кутку Ковалівка, там пригостилися і полягали спати. Лихий верхівець, не виключено, що українець, помчав до Городища, в штаб самооборони, щоб повідомити єврейських карателів про місцезнаходження отамана.
Загін “мстітєлєй” летів, щоб не спізнитися. Примчались, оточили хату. Підійти боялися, тому й почали стріляти здаля.
“Грозного забили відразу, а Голенка поранили, — розповідає Андрій Тегерешвілі. — Він заліз на піч і звідти аж до півдня відстрілювався відразу з двох наганів, доки в печі не провертіли дірку і не захопили його.
Тіло Грозного і пораненого Голенка повезли до Городища і в дорозі, в урочищі Три Липи Голенка добили”.
“18 октября отряд Городищенской самообороны, численность не указана, — повідомляли чекісти, — настиг банду Грозного в районе Городище — в результате убит атаман Грозный и тяжело раненым взят один бандит. Банда рассеялась по разным направлениям — поиски продолжаются. Труп Грозного 22 октября сфотографирован и зарыт в землю”.14)
Після вбивства брата сестра два місяці переховувалась у сусідньому селі — боялася репресій, “бо іншого брата – Порфила вже забрали”...
Так закінчився хресний шлях ще одного борця за волю України — отамана Антона Грозного.
 

ДЖЕРЕЛА, ПРИМІТКИ:

1) Тут і далі розповідь сестри отамана записав А.Тегерешвілі.
Див. “Героїзм і трагедія Холодного Яру”. Київ, 1996.
2) ДАПО. ф.р-1186, оп.1, спр.10, арк.25.
3) Цей манастир розписував прадід Антона — талановитий маляр, привезений з Росії. А.Тегерешвілі.
4) ДАПО, ф.р-7473, оп.1, спр.112, арк.60.
5,8,11) “Известия” (м.Кременчук), № 212 (1033), 17.09.1922.
6) ДАПО, ф.р-7473, оп. 1, спр.113, арк.29.
7) Там же, арк.34.
9,10) ДАПО, ф.р-1186, оп.1, спр.10, арк.4 зв, 44.
12) ДАПО, ф.р-7473, оп.1, спр.113, арк.76.
13,14) Там же, спр.112, арк.148.

Документи 2, 4-13 надав Володимир Коротенко.
Всі документи публікуються вперше.