Яків Кощовий,
отаман Савранщини



Кощовий Яків Андрійович народився 1890 року в с.Секретарці Кривоозерського повіту Херсонської губернії (нині Миколаївська область). Батько його — Андрій Тимофійович Кощовий, українець. Мати — Ірина Артемівна, молдаванка. Мали трьох дітей: старшого на 17 років Трохима та двох пізніх — Якова та Дарку. Батько Якова був старостою села, мав 14 гектарів землі. Жили в достатку.
Яків ріс спритним, веселим, розвиненим, шибеникуватим парубком. Любив читати книжки. Ще хлопчиком хотів обійти баню церкви по карнизу. Заліз, зробив кілька кроків на страх тим, хто дивився знизу... Вдома по заслузі отримав від батька.
Дарка казала, що Яків — “самородок, вожак по духу і природі”. Кінь Якова і сідло були предметом заздрощів не одного сільського хлопця...
Жінка Якова — сільська дівчина Єлизавета, з сім’ї Дроздовських. Мала чотирьох братів та двох сестер. Їхній хлопчик Іван помер маленьким.
До 1914 р. Кощовий відбув кадрову службу. Закінчив школу прапорщиків... У війну командував ескадроном. Був поранений. Після лікування повернувся додому. Хазяював. Все кудись від’їжджав, довго не барився. Дома розповідав, що діється в країні.
Дух націоналізму приніс з армії.
Домашніх у свої військові справи не посвячував, а ось про майбутні плани розповідав.
Коли німці були в Україні, з Херсонщини переганяли овець до кордону. Варту, що супроводжувала отари, прогнали. Кощовий приїхав у село, взяв п’ять хлопців, об’їхав чабанів, переговорив з ними: чабани повернулися додому, залишивши незчисленну кількість овець.
1918 року покинув село. Дочка Дарки Ганна Скрипка (зі слів матері) стверджувала, що Яків командував “петлюрівським загоном”, а начальником штабу у нього був Заболотний, до речі, земляк, родом із сусіднього Тридубова.
Місце прописки загону Кощового-Заболотного — Савранський ліс, район містечок Кодими і Чечельника.
Яків Кощовий був грозою большевиків. Бився і з махновцями.
“Мати читала книгу Костянтина Паустовського, який описував, як билися під Голтою (Первомайськом) петлюрівці з махновцями, — пише Ганна Скрипка. — Мама розповідала, що тоді Яків заїжджав додому. Казав: ”Трохи полякали Нестора. Хай не лізе””.
В квітні 1920 р. повстанці під проводом Заболотного і Кощового звільнили від ворога Ананьїв, ст.Любашівку, Криве Озеро, Саврань, Балту, Бірзулу...
Додому Кощовий навідувався вночі. Завжди наперед повідомляв.
В 1920 р. хату Якова Кощового спалили. Дружина пішла до батьків...
Ганна Скрипка зі слів своєї племінниці Антоніни Скрипки, до якої колись випадково потрапила “книжка про дядька”, каже, що Яків Кощовий мав повстанський псевдонім “Орлик”.
Чи не про нього згадував Холодноярський отаман Гонта (Іван Лютий-Лютенко) у своїй книзі “Вогонь з Холодного Яру”? “З поміж зібраних отаманів тільки Орлик не був надійним; — писав Іван Лютий-Лютенко, який із своїм загоном мандрував Херсонським степом під час повстання літа 1920 року, — він своєю вдачею недалеко відкотився від ”батька” Махна... Загін його складався із всього-на-всього тридцяти шабель, але прехороших, несхибних, неймовірно справних і загартованих в герцях одчайдухів, що вітер переганяли в Херсонських степах; їх і ”батько” Махно не міг наздігнати... Постачали Орлика німецькі колоністи і расовими кіньми, і харчами, і горілкою, і всім, чого йому було треба, за те, що він розганяв большевицькі частини, які грабували і пускали з димом колоністів... Німці-колоністи радили нам залишити цю місцевість, бо це, казали вони, ”територія Махна”, і тут, крім отамана Орлика і вас, ще ніхто й носа не показав”.
В січні та лютому 1921 р. загін Кощового-Заболотного діяв на півдні Гайсинського та півночі Ольгопільського повітів. На початку березня загін зібрався в сусідніх околицях Балтського повіту, куди остаточно перебазовувався у квітні. Його переслідували частини 12 дивізії Красної армії.
Загальна чисельність загону за оцінками ворога — 800 кавалерії і 150 піших. Мали на озброєнні 16 кулеметів. В квітні загін розпорошився на окремі мобільні підрозділи, які оперували в Балтському та Первомайському повітах.1)
“Банды эти входят в полное подчинение Заболотного и Кошевого...2) Комсостав банды состоит из Петлюровских офицеров. Имеется полит-агитационный отдел, возглавляемый неким Скривдженным, он же и председатель Рады”.3)
Ворог зазначав, що загін Кощового “добре організований, вербовка (проводиться) переважно з селян Ольгопільського повіту, (Кощовий) може ще виставити 1000 озброєних людей та декілька кулеметів”.4)
12 березня 1921 р. Яків Кощовий на чолі трьохсот верхівців розігнав червоний гарнізон с.Демівки, захопивши у полон сторожову заставу. 18 березня один з підрозділів Кощового розігнав лісорозробку в Чечеліївській волості.
Найгучнішою акцією отамана навесні 1921 р. став напад на повітове місто Ольгопіль, де дислокувався штаб 12 дивізії, яка мала завдання зліквідувати повстанство в Ольгопільському повіті, і зокрема, загін Кощового.
1 квітня о 7 год. ранку, тихо обеззброївши застави довкола міста, гайдамаки “батька Кощового” увірвалися в центр Ольгополя. З в’язниці було випущено 83 чол., з арештного дому - 56 чоловік, які числилися за особливим відділом 12 дивізії. В числі звільнених був і сотник Солтис - один з визначних діячів повстанського руху на Ольгопільщині.
Під час нальоту було знищено начдива-12 тов.Геву, який особисто відповідав за ліквідацію отамана Кощового. Від козацьких шабель загинули також інспектор “рабочє-крєстьянской інспєкціі тов.Альбєрт” і вісім червоноармійців. Забравши з собою всіх звільнених, загін о 10 год. ранку вирушив з міста...
В ніч на 14 квітня 250 верхівців і 200 піхоти Кощового заїхали до волостного центру Чечельника, неквапливо знищили всі справи, книги та архів волвиконкому, речові докази дільничної міліції, розігнали охорону Чечельницького цукрового заводу, взяли, що потрібно, і поїхали далі.5)
18 квітня навели порядок в Жабокричці.
В ніч на 19 квітня, як повідомляло Бершадське політбюро, в с.Баланівку П’ятківської волості прибув загін Кощового у складі 200 кінних і піхоти на 22 підводах. За валкою четверо коней тягли легковий автомобіль. Прибулі назвались червоноармійською частиною. На світанку вирушили у напрямку Сумівського лісу. Під Баланівським лісом того ж ранку було знайдено дев’ять трупів невідомих осіб.
Весь квітень і травень гайдамаки Кощового без поспіху очищали рідну землю від ворога. Готувалися до повстання селянства Балтського та Ольгопільського повітів. “Будто имеется в этих уездах сагитированных к выступлению до 6000 человек”, - писали більшовики.6)
Як зазначала газета “Коммунист”,7) повстання планувалося розпочати 1 червня. Повстання мали підтримати німецькі колоністи, які дуже потерпали від реквізицій та бандитизму Красної армії і ЧК. Та ж газета стверджувала, що Кощовому і Заболотному допомагали білогвардійські офіцери та “уголовные налетчики”...
30 травня загін Кощового вступив у бій з червоною частиною коло с.Христинівки і згідно з більшовицькими повідомленнями був розбитий, а сам отаман захоплений в полон. Але недовго отаман перебував у в’язниці - дуже швидко він тікає з Балтської в’язниці. І все ж таки доля була невблаганною: згідно з повідомленнями окупантів 7 червня 1921 р. в районі с.Сеньки, що в 18 км. від Голованівська (очевидно с.Синьки нині Кіровоградської обл.), в бою було зарубано 14 козаків Якова Кощового, серед вбитих опізнано й самого отамана.8)
Якщо на першу половину червня 1921 р., зазначав ворог, в Подільській губернії саме в Ольгопільському повіті повстанський рух був найбільш активним, то зі смертю отамана “бандитизм пошел на спад”.
Ганна Скрипка зі слів своєї матері, сестри Якова Кощового, стверджує, що отаман боровся до серпня 1922 року. Вона розповіла таке: “Взимку 1922 р. Яків Кощовий захворів на тиф. Приїхав у село. Сестрі дали знати у кого зупинився. Лежав у кожусі, у теплій хаті. Заспокоював сестру, якщо так можна сказати, що його живим не візьмуть. Показав наган. Наступної ночі священик села перевіз його в інше село. Тиф повертав двічі.
Улітку 1922 р., виснажений, Яків Кощовий підійшов до рідного села. Переказав, щоб до нього вийшли рідні. Старший брат Якова – Трохим не вийшов на побачення. Чогось був образився на Якова.
Яків Кощовий лежав головою на камені. Казав сестрі, що тяжко хворий, що помре, що вибратися з України не має сил. Сказав, що більшовики за його голову обіцяли винагороду, але живим ворогу не здасться”, — так оповідала Ганна Скрипка.
Наприкінці літа 1922 р. червоні таки вистежили отамана. “Почалося переслідування. Відбувалося це неподалік села Полянецького. Там яри, зарості. Коні гнали галопом, дишель розколовся повздовж. Коні заплуталися, стали. Він оглянувся і, побачивши, що не втечеш, вистрілив собі у скроню. Так і сидів з наганом в руці. Вершник — “не бандит” — рубанув шаблею по голові. Він їм і мертвий був грізним. Сказав: ”Попался, негодяй!”.
Незабаром сестру отамана повідомили: Яків недалеко с.Полянецького, на Савранщині, застрелився в нерівному бою. Маму повідомили, що труп Якова привезли в Голту. З села поїхало декілька чоловік, щоб перевірити чи правда. Так вимагала влада. Поїхав і соратник Якова Кощового, який залишився вірним отаманові. Він знав про мітку — шрам на нозі від розривної кулі.
Яків Кощовий лежав у вагоні з маленькою раною на правій скроні і раною від шаблі впоперек голови. Була й мітка”.
Поховали отамана в Первомайську, на польському цвинтарі. Ховали за християнським звичаєм. Біля могили, незважаючи на небезпеку, хтось віддав салютом останні почесті отаманові.
Після смерті Якова Трохим втратив спокій: все ходив по селах, розпитував про брата.
Дружина Кощового Єлисавета вийшла заміж вдруге — за двоюрідного брата Якова. Згодом їх розкуркулили і вони подалися в світ. “А бувші наші свати від нас не відвернулися. Ставилися один до одного все життя прихильно”.
Коли совєтська влада укріпилась, рідні отамана стали ”бандитською кров’ю”.
“Я народилася через чотири роки після його смерті, — продовжує племінниця отамана Ганна Скрипка, — але ”бандитське поріддя” прилипло на все життя. Запитувала маму: чи дядько злодій? Мама казала: петлюрівець, самостійник, націоналіст. Воював за Самостійну Україну, щоб люди жили гарно”.
Наприкінці 20-х і на початку 30-х в музеї Первомайська, у відділі громадянської війни, висіло фото побратимів-отаманів з повстанцями: Кощовий і Заболотний навлежачки, решта — хто сидів, хто стояв.
ЧК не забула Кощового і через 15 років. “Навесні 1938 р. маму і ще чотирьох чоловік забрали, — пише в листі Ганна Скрипка. — Першого разу вів слідство похилого віку слідчий... Слідчий дивився із жалем... Далі вів слідство енкаведист Пружак, чоловік сестри Заболотного... Усі чотири невинно розстріляні. Маму в Кривому Озері протримали півтори доби і відпустили. Трохи раніше відпустили з Кривого Озера нашого сільського чоловіка. Він у селі був очима і вухами мого дядька. І був вірним нам до кінця...
Ім’я дядька і зараз декого тривожить...
Мій брат Дьома — копія дядька Якова. Його один раз запитали чи не родич він Якова Кощового? Дьома промовчав. А коли військкомат направив його вчитись у вище технічне авіаційне училище, хтось постарався і виявилося, що ”не можна, бо він племінник Кощового”...
З нас всі роки глумилися односельці. Дошкуляли, хто не лінувався. Я дорікала мамі, що не залишила село. А вона каже: ”Де ти подінешся сама від себе?”.
Ніколи не чула від мами обіди на Якова.
Померла вона в 1986 р., на 95 році життя. На пам’ятнику я написала: ”Скрипка-Кощова”. Чую, кажуть: ”Щоб не так, як у людей”. Не розуміють, що я написала наперекір долі...
П’ятий рік, як поховала брата. Старший загинув в 1941 році. А інший мамин брат Тимофій і ще вісім чоловік з його родини померли в 1933 році”.
“Висилаю єдине, що збереглося, фото Якова Кощового, — продовжує Ганна Скрипка. — Дала подивитися це фото своїй двоюрідній сестрі — їй 89 років. Кажу: ”Хто?”. А вона: ”Ой, дядько! Де ти його взяла?”. Сміялася, до нього говорила. Дивувалася, що з першого погляду впізнала... Я хвилююся, радію”...
“Торік наснився дядько, — завершує оповідь Ганна Скрипка. — Четверо сильних, рослих чоловіків внесли на подвір’я труну з ним. Він — у формі петлюрівця. Піднявся і сів. Я хочу покласти — а він упирається, дихає — живий!..
Може, хто хоче його добрим словом згадати?

Зараз у Кощового залишилась тільки я.
Хочу, щоб мого дядька Україна згадала так, як він того заслуговує: добрим словом”.



ДЖЕРЕЛА, ПРИМІТКИ:

1,3,6) ЦДАВОУ, ф.3204, оп.1, спр.17. Документ знайшов О.Маслак.
2) Помилка. Правильно “Кощовий”. Р.К.
4) ДАВО, р-925, оп.8, спр.5, арк.101.
5) Там само, оп.2, спр.278, арк.14.
7) “Коммунист” (Харьков), №141 (436), 30 червня 1921.
8) ДАВО, р-925, оп.2, спр.210, арк.22.

Документи 4,5,8 знайшов Костянтин Завальнюк.