Зима 1920-21 років

Пилип Хмара, порадившись в районі Пастирського з отаманами Яблучком і Завгороднім, вирішив відпустити не-надійних повстанців в Красну армію, а самим знову рушити на з’єднання з Армією УНР. “По мнению бандитов, — писали чекісти, — Петлюра находится где-то очень близко, но где именно главари банд не знают”.24)
Напередодні вимаршу до кордону Пилип Хмара зайшов до односельчанина Петра Олеяновича Ткача, який нещодавно після шестирічного німецького полону повернувся в Цвітне. До нього й заявився Хмара.
Петро Ткач поставив на стіл “тикву водки” та череп’яні чашки.
— Розкажи як через кордон з Польщею переходили? — запитав отаман.
Петро Ткач розповів.
У свою чергу Петро запитав Пилипа:
— Чого ти до Будьонного не приєднавсь?
— Я за Самостійну Україну борюсь! — здивувавшись, випростався отаман.
Про цей епізод розповів Явтух Петрович Ткач, 1911 р. нар., який бачив Пилипа Хмару, “як оце зараз Вас бачу”. Цю сцену він спостерігав з печі, куди нагнав дітей батько.

Багато важливих епізодів бойового шляху отамана Хмари зберегла доповідна записка “о бандитизме” на Правобережній Україні заступника начальника особливого відділу Київського військового округу Іванова. Але виникає питання: якого Хмари? Ще Юрій Горліс-Горський застерігав: “Не треба Пилипа Хмару змішувати з Семеном Харченком, який оперував на Поділлі під псевдонімом Хмари”. Але ще був і отаман Хмара-Годзіковський. Про нього ніби й звітує Іванов. Але складається враження, що Іванов сам заплутався і подає збірний образ Хмар.
Слід враховувати, що повстанці, щоб дезорієнтувати ворога, плутали не лише сліди, але й псевдоніми. Тут, очевидно, й ховаються причини можливої плутанини.
“Определенной военной формы нет, — пише Іванов, — многие в украинских костюмах с национальными лентами, в большинстве местные казаки. Классовый состав не выявлен, борется за освобождение Украины от коммуны, панщины, кацапов и жидов. В агитации пользуется аргументами: ”Жиды у власти, вы у них парубки, все забирают и увозят в Россию, а взамен ничего не дают””.25)

У лютому 1921 р. Пилип Хмара діяв на Чигиринщині. Його відділ нараховував 40 кінних та 60 піших. Час від часу козаки Хмари, уникаючи зустрічі з великими військовими частинами червоних, перебиралися в сусідні повіти.26)

Юрій Мефодійович Хмара переказував зі слів свого батька, двоюрідного брата отамана, що Пилип Хмара перед тим як напасти на кінний загін більшовиків, здаля вивчав його. Коли бачив, що червоноармійці були незугарними кавалеристами, то без особливої підготовки нападав на них і розбивав в полі. Коли ж переконувався, що перед ним кубанці чи донці, був обережнішим, готував засідку, а то й не вступав у бій взагалі.
До речі, один із будьонівських загонів (20 кавалеристів) влився до загону Хмари. Їхній командир став ад’ютантом Пилипа Хмари.

Ворог зазначав, що загін Хмари “стал быстро вооружаться путем налета на отдельные красноармейские отряды и уничтожения последних... В то же время одним из этого отряда неким Сиденко усиленно распространялись среди молодежи ”відозви до селян і гречкосіїв” с призывом стать на защиту ”неньки України”, каковые сыграли тогда огромную роль в деле вовлечения молодежи в борьбу с соввластью. К этому времени в отряд Хмары влились банды атамана Кваши численностью в 20-30 чел., банда Чорного Ворона и др. Командование соединенным отрядом перешло к Кваше, а Хмара остался сотником при кавалерии”...27)
Тимчасове уступлення — зі своєї волі — Хмари з командування загону підтверджується й іншими джерелами. Під час рейду на Захід, проти якого виступав Хмара, він принципово відмовився від керівництва і став сотником у своєму ж загоні.

Гаряча весна 1921 року

У 1921 році з воєнної арени України зійшли поляки, французи, росіяни-білогвардійці, англійці, греки, серби... На українській землі залишились лише більшовики: росіяни та євреї. Проти них й продовжували боротьбу гайдамаки ХХ століття.
“С марта сего года, — писав ворог, — в Чигиринском уезде вновь поднято контрреволюционное выступление против соввласти главарями еще прошлогодних банд Хмарой, Деркачем, Ильченко и Загородним... Штабы вышеупомянутых бандитов-атаманов помещаются в лесах: Хмары и Терещенко при селе Цветное Чигиринского уезда; Деркача в Холодном Яру... Объявленная амнистия.., несмотря на широкое оповещение таковой, мало произвела впечатления на бандитов”.28)
В березні 1921 року до Хмари прийшло чимало новобранців. Ним була також проведена мобілізація старшин. Цікаво, що Хмара “ніколи не примушував вступати до свого загону”.29)
Заступник начальника особливого відділу Київського військового округу Іванов визнає, що місцеве селянство “в общем симпатизирует” повстанцям: “По всему можно сказать, что местное население в районе операций банды осведомлено о ней и находится в контакте с бандой. Налеты отдельных отрядов Хмары на те или иные пункты безусловно не являются случайными или необдуманными; они имеют целью добыть себе оружие и патроны, фураж, продовольствие, а еще больше подобными демонстрациями поднять дух у населения”.30)
Пилип Хмара набував все більшої популярності серед молоді і його загін швидко поповнювався за рахунок тих, хто покинув Красну армію, або переховувався від більшовицької мобілізації.
Надвечір 2 квітня 1921 р. загін Хмари силою в 39 кавалеристів вступив у с.Ївківці Медведівської волості. На цей раз не поталанило червоноармійцю, що перебував вдома у відпустці: його, як зрадника, було знищено.
На ранок загін Хмари під виглядом “красных войск с красным флагом и в форме кавалерии Буденного” виступив з Ївківців у Мельники. Прибувши до Мельників, “два бандита (очевидно атаманы)” зайшли до церкви. О 12 год. дня козаки виїхали у сусіднє село Головківку. В Головківці оточили “сельский сход”, набили голову волвиконкому та голову комнезаму, знищили канцелярські справи волвиконкому.31)
На початку квітня неподалік Цвітної 200 повстанських шабель Хмари розтрощили червоноармійський загін. В бою зарубано 32 “красноармейца”.
7 квітня 1921 р. отаман несподівано налетів на Медведівку...
Повстанці продовжували знищувати комнезамівців, а також перешкоджали проводити вирубку лісу.32) Козаки переагітовували робітників, а коли ті не розуміли слів, розганяли їх. Головний мотив: “Не дамо руйнувати нашого лісу!”. Пилип Хмара навіть випустив наказ, який забороняв вирубку лісу, за порушення його обіцяв розстріляти.
17 квітня відділи Хмари і Деркача чисельністю до 150 кавалеристів знову прибули в Головківку, розгромили волосний виконавчий комітет, знищили всі справи архіву, забрали ячмінь, зібраний для відправки в Росію, і вивісили друкований наказ, в якому було сказано, що майно тих, хто продовжуватиме служити совєтській владі, конфісковуватиметься...
12 травня загін Хмари (Деркача?) кількістю 50 кавалеристів з Вищих Верещак через села Антонівку, Триліси, Янівку і Головківку проїхав на Мельники, до Холодного Яру. По дорозі заїжджали в родини червоноармійців, вишукуючи яничарів і проводячи виховну роботу з їхніми батьками.
В Трилісах знищили канцелярію волосного виконкому.
Скрізь по селах, через які переїжджали, вивісили листівки, в яких закликали службовців приєднатись до повстанців. Була також оголошена мобілізація чоловічого населення.33)
У середині травня 1921 р. (орієнт. 20-21 травня) Пилип Хмара у Триліській волості знову вивісив листівки, в яких пропонував протягом 10 днів всім перейти на бік партизанів. Вивішені також накази про мобілізацію чоловіків.
В Любомирці Хмара сказав селянам: “Ідіть сюди, або туди, не сидіть дома”, себто, визначайтесь — йдіть в повстанці, або до червоних, не будьте байдужими.
У травні 1921 р. Хмара з товаришами потрапив у засідку: його коня було убито, самого ж отамана поранено. Від переслідування врятувало болото. Після бою пораненого отамана підібрав соснівський дядько і виходив його.
Більшовики ж поспішили оголосити: “Бандіт Хмара убіт!”.
Виконуючий обов’язки начальника “400 ГПУ” Тимошенко стверджує, що “отаман Холодноярського Окружного повстанського комітету Деркач.., ссылаясь на наличие у него универсала от Петлюры и уполномочий о подчинении ему всех отрядов в окружностях Чигиринщины предложил влиться в его отряд Хмаре-Кваше. В августе месяце (1921 р. — Р.К.) последние прибыли со своим отрядом в Холодный Яр для смычки с Деркачем”.34)
Пробувши разом 5-6 днів, Хмара із загоном повернувся назад в Цвітне — між ним і Деркачем виникла тактична незгода. Від’їжджаючи, Хмара висловив готовність в подальшому тримати зв’язок з Деркачем і одержувати від нього директиви.
В серпні 1921 року з ініціативи Хмари у Цвітній проведене публічне освячення зброї. Священик Цвітної Федір Іванча відслужив молебень і благословив гайдамаків на боротьбу за звільнення України від чужоземної окупації. Ефект від цього публічного заходу був значний: загін значно зріс за рахунок новобранців, а авторитет Пилипа Хмари в очах селян піднявся ще більше.35)
Зростанню загону отамана, як зазначав більшовицький документ, сприяв “и красный террор, проводившийся красными отрядами в том или ином селе... и... усиленная политическая работа, проводившаяся петлюровскими агентами по всем селам среди населения”.36)

На осінь 1921 року штаб Юрка Тютюнника планував всеукраїнське повстання. Зрозуміло, що Холодному Яру та Чорному лісу відводилось неабияке місце у цих планах. Нині, на жаль, не маю докладних відомостей про бойові шляхи отамана Пилипа Хмари восени 1921 року.
З книги Юрія Горліса-Горського, який залишив Холодний Яр навесні 1921 року, довідуємося, що Хмару нібито зарубала в бою червона кіннота. “А в Цвітній говорили, що загинув Пилип Хмара під Шепетівкою чи Вапняркою — Дядюренки (тобто, брати Дядюри) ”предательськи застрелили його за столом”. Вони боялися Хмари, тому й пішли на цей крок”.37)
Підхорунжий Чорноліського полку Михайло Дорошенко у книзі “Стежками Холодноярськими” писав, що Пилип Хмара, законспірувавшись, перейшов до цивільного життя. Чутки, що Хмара живий і мешкає в Криму, змінивши зовнішність та прізвище, циркулювали й у Цвітній. Там, в Криму, він буцім-то і похований.38)
Але двоюрідні племінники отамана Тимофій та Юрко Хмари стверджують, що Пилип Хмара швидше всього загинув в 1922 році і похований в Цвітній — на своєму подвір’ї, або на подвір’ї сестри — Марії Тимофіївни Пасічник. Вони схиляються, що вірогідніше за все отаман похований на власному подвір’ї.
Нині на дворищі Пилипа Хмари живе Ликер’я Лебеденко.

“Про Холодноярців... такий побутовий штрих, — розповідав письменник Михайло Іванченко. — Заприятелював я в ОЛПі м.Салехарда в Заполяр’ї із земляком Пилипом Шкурою... Зовнішністю, вдачею і зухвалістю — отаман. Звільнявся раніше мене і сказав: ”Якщо на Україні щось почнеться, і ти почуєш про отамана Хмару, — то буду я”. Справа в тім, що його батько Прохір воював у загоні Хмари і на честь отамана назвав свого сина Пилипом... Отфже, як бачите, козаки називали своїх дітей іменами отаманів”.38)

Переконаний, що розповідь про Пилипа Хмару — одного з найславетніших наших отаманів — не закінчена.
Хочемо, прагнемо і віримо, що міфічний герой Пилип Хмара повернеться в Україну і стане взірцем для сучасного українця.
Хмара ще навчить нас любити Батьківщину!


ДЖЕРЕЛА, ПРИМІТКИ:

1) Братів знищено більшовиками. Односельчани стверджували, що Федота дуже мучили перед смертю, зокрема, дали з’їсти солоної риби, а потім не давали пити. Дві сестри отамана були репресовані, зокрема, Федора і Килина відсиділи по 10 р. “у Магадані”. Репресований був й чоловік Федори — Степан Хлівицький. Р.К.
2,29,37,38) Зі слів жителів с.Цвітної, двоюрідних племінників отамана — Тимофія Мефодійовича Хмари (1934 р. нар.) та Юрія Мефодійовича Хмари (1937 р. нар.) записали Роман Коваль та Василь Білошапка.
3,23) Записав краєзнавець Микола Петров.
4) Ю.Горліс-Горський, “Холодний Яр”. Львів, 1992.
5) О.Босий, Г.Харитонов, “Чарівний круг”. Кіровоград, 1993.
6) ЦДАВО України, ф.1824, оп.1,спр.21. Знайшов Олександр Маслак. Публікується вперше. Р.К.
7) Наказ №1 по Олександрійській повстанчій дивізії від 3.09.1920 р. підписаний Костем Блакитним. Див. книгу “Кость Блакитний, отаман Степової Дивізії”. Р.К.
8) ДАПО, ф.р-2289, оп.1, спр.5, арк.86.
9,22) Михайло Дорошенко, “Стежками Холодноярськими”. Філадельфія, 1973.
10) ДАПО, ф.р-2289, оп.1, спр.6, арк.58.
11) Там же, арк.16.
12) Там же, арк.17.
13) ДАПО, ф.р-2289, оп.1, спр.2, арк.155. зв.
14) ДАПО, ф.р-2289, оп.1, спр.6, арк.29.
15) Там же, арк.26.
16) Там же, арк.25.
17) Там же, арк.20.
18) Там же, арк.21.
19) “Советская военная энциклопедия”, т.2. М., 1933.
20) ДАПО, ф.р-2289, оп.1, спр.6, арк.37.
21) Тобто, Юрій Горліс-Горський. Р.К.
24) ДАПО, ф.р-2289, оп.1, спр.6, арк.108.
25,26,30) “Докладная записка о бандитизме на Правобережье Украины за время с ноября 1920 г. по апрель 1921 г.”. ЦДАВО України, ф.3204, оп.1, спр.17. Знайшов О.Маслак. Публікується вперше.
27,34) ДАЧО, ф.р-184, оп.1, спр. 48, арк. 20-22.
28) ДАПО, ф.р-1189, оп. 2, спр. 8, арк. 12-13.
31) Там же, спр.1, арк.53-54.
32) Витяг з інф. зведення Центр. Упр. ЧК №9 від 6 квітня 1921 р.
33) Витяг із доповідної записки нач. Чигиринської міліції начальнику Кременчуцької губ. міліції. Збірка “Героїзм і трагедія Холодного Яру”. Київ, 1996.
35) Отець Федір Іванча репресований в 1937 році. Р.К.
36) “Доповідь про політичний стан Черкаської округи з 1926 р.”, “Героїзм і трагедія Холодного Яру”. Київ, 1996.
38) З листа українського письменника Михайла Іванченка Григорію Гребенюку. Власний архів. Публікується вперше. Р.К.

Документи 8, 10-18, 20, 24, 28 надав Володимир Коротенко.
Публікуються вперше.