Родина українських патріотів Бардашевих

Восени 1920 р. Григорій Яковенко запізнався з родиною Бардашевих. До того він в Єлисаветграді не був знайомий з жодною українською родиною.
Сім’я була на диво патріотичною: батько Андрій Іванович Бардашів — підпільник, довірена особа отамана Гулого-Гуленка; два його сини — Андрій та Іван — були у Степовій дивізії Костя Блакитного (старший Андрій — “Наливайко” — з 1920 р. член Холодноярського Повстанкому), дочка Надійка виконувала роль зв’язкової, а брат Андрія Івановича — Петро — та племінник Павло Бесараб теж воювали у Степовій дивізії.
У листопаді 1920 року Андрій Іванович познайомив Яковенка зі своїм братом Петром та Павлом Бесарабом, які після демобілізації Степової дивізії повернулися в Єлисаветград.
Навесні 1921 року в квартирі Бардашевих отаман Гулий-Гуленко планував розмістити штаб повстання на Катеринославщині, Херсонщині і Таврії.
Розгром Єлисаветградського повстанкому

В один з квітневих днів 1921 року у Єлисаветграді з’явився колишній підпільник і повстанець Степової дивізії, а тепер зрадник Кравченко, який сприяв розгрому Катеринославського Повстанкому і, зокрема, загибелі Костя Блакитного. Приїхав він з групою чекістів. Грав роль зв’язкового Гулого-Гуленка. Мета приїзду — видати місцеву підпільну організацію, членів якої знав особисто, зокрема, Андрія та Надійку Бардашевих. Ті ж у свою чергу знали Кравченка як товариша Степового-Блакитного. Звичайно ж, вони повірили йому.
Але не повірив Григорій Яковенко — він відчув шкірою, що перед ним чекісти.

Їх було двоє. Один високий, у військовій бекеші, дуже вже чепурний — Кравченко. Другий — низенький, міцної будови, в пальто залізничника — представився як Цибро.
Кравченко, зайшовши до кімнати, назвав пароль Гулого-Гуленка: “Я з млина”.
Яковенко відчув небезпеку і зробив вигляд, що не розуміє.
— Що, ви сказали? — перепитав він.
Кравченко повторив пароль.
Яковенко потис плечима, подивився на нього очима, повними здивування і запитав:
— Чим можу служити? Говоріть прямо. Я вас не розумію.
Кравченко розгубився, повернувся до Надії Бардашевої, яка й привела його на зустріч з Яковенком:
— Це та людина, про яку Ви говорили?
Надійка зрозуміла, що Яковенко з якоїсь причини не хоче відкриватися і твердо сказала: “Ні”.
Тоді провокатор запитав:
— Чи можна йому говорити?
Надійка знову викрутилась:
— Дещо можна, а дещо ні.
Тоді Кравченко розповів, що приїхав з товаришем з Катеринослава у справах української організації і хотів би бачити Івана Бардашева чи Яковенка.
Кравченко назвався ад’ютантом д-ра Гелєва і розповів про його смерть.
— А ось звідки ти знаєш пароль! — блиснула здогадка у Яковенка.
— Незважаючи на смерть доктора Гєлєва, — виголосив провокатор, — його справа не помре. Я її продовжу.
Кравченко намагався присоромити Григорія:
— Соромно, що Ви, молода людино, не працюєте в організації.
Яковенко спокійно відповів, що він працює “в соввласті” і йому обіцяють незабаром підвищення, так що у нього немає причин бути незадоволеним владою.
Розмова була вичерпана.
Яковенко очима показав Надійці, щоб залишилась.
Він поділився з нею підозрами. Але Надійка переконувала Яковенка, що він помиляється:
— Кравченко — товариш Степового. Можете спитати у мого батька, у дядька Петра, у Андрія, у Івана, у Павла Бесараба, врешті. Вони воювали разом...
Яковенко, хоч її аргументи були достатньо серйозними, довірився таки своєму відчуттю. А Надійка... Надійка звинуватила Яковенка, який щиро симпатизував їй, як жінці, що він боягуз. Тому що не захотів розкритися перед провокатором Кравченком.
— Важко провести межу, де починається боягузство і де закінчується обережність, — розсудливо відповів Григорій і пішов на квартиру до Андрія Івановича Бардашіва, щоб попередити його про небезпеку, яка нависла над ним і його родиною.
Але і Андрій Іванович, як і Надійка, не послухали досвідченого підпільника.
Переконаність Андрія Івановича і Надійки частково похитнули впевненність Яковенка. І він зробив ризикований хід: несподівано наскочив на квартиру, де зупинились чекісти.
Вони якраз спали і Григорій їх “взяв голими руками”.
Він сказав, що справді є Яковенком, але оскільки підозрює, що вони провокатори, не хотів розкриватися перед ними. І поки він не переконається в протилежному, з ними на контакт більше не вийде.
Яковенко пішов так же несподівано, як і прийшов.
Розгублені чекісти — а їх було троє, третій вдавав з себе представника “Донского казачества” — не знали як їм поступити. І Яковенко вислизнув їм з рук.
Яковенко переночував на іншій квартирі. Ніч пройшла неспокійно. Він весь час вертався думкою до своїх зустрічей — і все більше переконувався, що почуття його не підвели. Яковенка охопив жах за долю Надійки, Андрія Івановича, інших товаришів.
Переживання були небезпідставними: побачивши, що їх розшифровано, чекісти в цю ж ніч провели арешти Єлисаветградського підпілля, а на квартирі Бардашевих зробили засідку, чекаючи на приїзд Гулого-Гуленка.
Вранці, хоч надворі було прохолодно, Яковенко залишив на квартирі, де ночував, улюблену шубу — по якій його впізнавали здаля — і пішов до хати Башлика — українського підпільника, на квартирі якого він всю зиму 1921 р. переховувався. Ще здаля побачив, що біля хати стоїть група жінок і обговорює якусь надзвичайну подію. Яковенко все зрозумів. Не змінюючи напрямку, пішов у поле. Яковенко звернув увагу, що сусідський хлопчик, який стояв на розі свого будинку, впізнав його і теж направився в поле.
Тримаючись один від одного на віддалі, вони довго йшли паралельним курсом.
Дійшовши до Злодійської балки, зійшлись.
Хлопчик схвильовано розповів про арешти, що були проведені цієї ночі в Єлисаветграді, і що на квартирі у Башлика на нього, Яковенка, чекають агенти.
Яковенко подякував хлопчику за інформацію, стримано похвалив на правильні дії і... наказав йти з ним.
Підпільник не хотів відпускати хлопця додому, бо агенти могли помітити тривалу відсутність хлопця і взяти під перехресний допит: де був? з якою метою? хто був з тобою? Хлопчина міг би заплутатися і врешті розповісти в якому напрямку пішов “дядя”.
Разом прийшли до Ставидел, де переховувалися члени Холодноярського повстанкому Дігтяр, Наливайко і Отаманенко, але нікого не знайшов. Тоді пішли у Кримки, де знайшли Наливайка. Йому першому приніс Яковенко звістку про арешт Єлисаветградського підпілля, зокрема, його батька і сестри.
Наливайко, який і раніше не довіряв Яковенку як “врангелівському офіцеру”, запідозрив, що, оскільки врятувався лише Григорій Яковенко, саме він, Яковенко, винний у арештах. І накинувся на Григорія, як на провокатора, з обвинуваченнями та погрозами.
Яковенко опинився у непростій ситуації: за ним полювала ЧК, а свої не приймали.

В Лісі

Що робити? Де дітися?
В таких випадках завжди виручав Ліс.
І Яковенко з хлопцем пішли до Кримського лісу.
Місцеві пастухи сказали їм, що десь неподалік розташувався загін гайдамаків.
І, справді, незабаром, коло озера, Яковенко здибався з двома лісовиками, які пройшли по воду. Ці хлопці й привели їх до загону старшини Захарова, що дислокувався в районі Ставидел і Кримок. Загін нараховував 25 козаків. Незабаром у розташування з’явився отаман Нестеренко-Орел. Він теж не повірив Яковенку і наказав Захарову слідкувати за “неблагонадійним”.
Яковенко тяжко переживав недовіру. Постійний нагляд за ним, смерть матері, про яку він взнав напередодні втечі з Єлисавеграду, посилювали психічну напругу. З'являлися думки про самогубство.
З того часу Яковенко затаїв глибоку образу на Нестеренка-Орла.
Розрадив його член Холодноярського Повстанкому Олександр Федорович Таран, який був при загоні отамана Захарова. Таран, вже літній чоловік, нелегко переносив лісове життя. Він недолюблював Нестеренка і, очевидно, з цієї причини не сприймав його підозр стосовно Яковенка.

Між тим, з минулорічного (1920 р.) Холодноярського повстанкому залишилося лише 4 члени: Дігтяр, Отаманенко, Наливайко і Таран. Холодноярський повстанком, як стверджував Яковенко, не мав ніякого зв’язку з Всеукраїнським Повстанкомом, хоч і не раз Голова Холодноярського повстанкому Дігтяр намагався встановити з ним зв’язок. В 1921 р. до Повстанкому ввели нових членів: Нестеренка-Орла, Бойяенка (Бойченка?), Залізняка, Захарова.
З метою скликати Окружний повстанський з’їзд колишній член Центральної Ради Логвин Панченко створив у Холодному Яру ініціативну групу.
Окружний з’їзд не відбувся — не всі приїхали. Тоді його оголосили районним з’їздом. На цьому з’їзді “Водяний дав ляпаса Бондаруку”, який у травні 1921 р. вбив отамана Терещенка.
Отамана Нестеренка — помічника Гулого — на з’їзді визнано керівником Першої Холодноярської Округи.
Але був ще один претендент на цю посаду — Бондарчук (інші називають його Бондаруком). Обоє твердили, що є представниками УНР.
Знаючи, що Бондарчук здатний на екстремні дії, Нестеренко прийшов на зустріч з ним з особистою охороною. Зустріч відбулася в Цвітнянському лісі і “була ззовні дружньою”. Після розмови віч-на-віч вони оголосили нараду, на яку запросили старшин та інтелігенцію.
“Довго на нараді представники доводили один одному про своє законне представництво, але тяжко було нараді розібратися, оскільки ні у Нестеренка, ні у Бондарука мандатів про їхнє представництво не було — вони обоє твердили, що мандати ними заховані”.
Було вирішено, що на Окружний з’їзд обидва повинні прибути з підтвердженням повноважень.
Після наради Нестеренко і Яковенко поїхали до Холодного Яру. Провідник провів їх у табір, де розмістилися два загони: кінний в 40 шабель Пилипа Хмари і піший загін в 150 чоловік отамана Петренка.
На пропозицію Орла була проведена об’єднана нарада, на якій прийняте рішення не пізніше, як через 2 тижні, провести Окружний з’їзд, на якому перевірити повноваження представників УНР, вибрати відповідальний Окружний Повстанком.
На нараді був присутній інж. Шептун, який у квітні
1921 р. (очевидно, наприкінці місяця) прийшов до Холодного Яру з Катеринославщини. Він працював разом з доктором Гелєвим (Гелієвим). Інж.Шептун вияснив на нараді, що причиною арештів Єлисаветградських підпільників є провал Катеринославської організації — отже, з Яковенка підозри були офіційно зняті.
Нестеренко і Яковенко подалися в Кам’янський ліс до Голови Холодноярського Повстанкому Івана Дігтяря, який поділився радісною звісткою — нарешті встановлений контакт з Всеукраїнським Повстанкомом, котрий працює в контакті з Урядом УНР.

Останній з’їзд повстанців Холодного Яру

На початку липня 1921 на Єлисаветщину прибув зв’язок з Холодного Яру, який запросив на З’їзд членів Повстанкому та старшин. Поїхали (без Залізняка та Наливайка) із загоном охорони.
З’їзд мав відбутися в районі Гайдамацького шпилю. Тут вже зібралися загони з інших районів. Провели реєстрацію. Право голосу отримали 28 чоловік, в тому числі і Яковенко, який заступав розгромлену Єлисаветградську організацію.
“Головою з’їзду, — згадував Яковенко, — був вибраний Отаманенко, а секретарями я і Петієнко.3) Перше засідання було перерване, оскільки червоні частини (очевидно, маючи інформацію про місце зустрічі) підійшли майже до місця проведення з’їзду, і ми пішли в бойову лінію.
Наступного дня з’їзд відновив роботу, була заслухана доповідь старого Повстанкому про його роботу. Також були заслухані інформації з місць, після чого перейшли до виборів Повстанкому, а особливо до питання організації Військового відділу при Повстанкомі.
Тут між мною і Нестеренком спалахнула суперечка, оскільки Нестеренко сказав, що коли з’їзд не затвердить його Командуючим військами Холодноярської округи, то він залишає з’їзд і їде за кордон, де заявить про неможливість виконання завдань, що йому доручив Уряд УНР.
Я ж у свою чергу наполегливо переконував з’їзд не рахуватися із заявою Нестеренка, оскільки з’їзд повинен відбуватися без тиску з будь-якої сторони... Далі... порадив з’їзду організувати при Повстанкомі Військовий відділ — Реввоєнраду, яка зуміла би з анархічно налаштованого елементу організувати сильну армію: завдяки системі і однозгідності членів, які потраплять туди. Там не буде особистого авторитету, там буде авторитет інституції...
Нестеренко після моїх слів (заявив), що Яковенко — комуніст, тому що стоїть за Реввоєнраду, вносить розбрат, веде до розколу з’їзду. Якщо так далі буде продовжуватися, він залишає з’їзд.
Засідання було закрите через збудженість делегатів.
Після закриття засідання велись наради груп, на яких було прийняте рішення позбавити Нестеренка права участі у з’їзді.
Але вранці, (ще) до відкриття з’їзду, прихильниками Нестеренка була проведена агітація, що Нестеренка необхідно затвердити командуючим округою, оскільки він... виїде за кордон... Ця агітація мала успіх.
Коли відкрилось засідання, я вже більше не наполягав... Пропозиція персонального командування була прийнята.., але Командувачем був обраний Отаманенко... Начальником штабу (обрано) Нестеренка-Орла. Але Нестеренко-Орел заявив, що коли він не буде Командувачем, то відмовляється від роботи взагалі.
Отаманенко, щоб зупинити суперечку, відмовився на користь Нестеренка і прийняв на себе обов’язки начальника штабу.
Після цього був обраний окружний Повстанком, куди, крім мене, увійшли Панченко, Петієнко, Нестеренко і Отаманенко.
На з’їзді я оголосив інструкцію, в якій визначалися права й обов’язки старшин та полонених, (визначалося) як повинен ставитися командний склад до Повстанкому... Інструкція була з’їздом повністю затверджена...
Була винесена (також) резолюція...
Розібрали справу Бондарука, який за свою діяльність (очевидно, за вбивство Терещенка — Р.К.), був оголошений з’їздом поза законом”.

Перше засідання останнього Холодноярського Повстанкому

Наступного дня, на першому засіданні, новообраний Повстанком визначив Президію, Головою якої став колишній член Центральної Ради Логвин Панченко.
Було підбито підсумки: з'ясовано, що на нинішній день в Чигиринському та Єлисаветградському повітах нараховується близько 600 партизанів, з них 400 піхоти і 200 вершників. Об’єднані вони були в десять загонів, на озброєнні яких було шість кулеметів.
Повстанські загони називались терористичними і “на випадок загального повстання повинні були першими його розпочати і в разі успіху повинні були розгорнутися в полк воєнного часу”.
Після виборів Президії почали визначати обов’язки між членами Повстанкому. Тут між Нестеренком-Орлом та Яковенком-Грицюком виник інцидент, котрий ледь не став для Яковенка фатальним.
“На питання Голови Повстанкому Панченка, який я хочу взяти відділ, — розповідав Григорій Яковенко, — я відповів: господарчий. І додав, що з учорашнього дня, коли найвідповідальніший відділ очолив авантюрист Нестеренко, котрий думає лише про свою особу, про те, як потрапити в історію.., провал справи очевидний... Тому я беру найневинніший відділ, щоб після провалу Нестеренко не зміг мене звинуватити, що я, очолюючи більш важливий відділ, навмисно намагався підірвати його, Нестеренка, авторитет... Коли я завершив, він (Нестеренко) вихопив револьвер, і з криком, що я зрадник, хотів вистрілити в мене, але Панченко ухопив його за руку...
(Панченко) сказав, що більше мені слова не дає і не дозволить ображати Нестеренка”.
Після завершення засідання Панченко запропонував Нестеренку і Отаманенку виїхати в партизанські загони, ознайомити козаків з постановою з’їзду. Було вирішено, що Панченко, Яковенко та Петієнко лишаються постійно в Холодному Яру під охороною загону Петренка...