Констянтин Завальнюк. Левченко – отаман Гайдамаків Зеленого Гаю

 

Одним з епіцентрів повстанства була Гайсинщина, де діяли загони Волинця, Хмари, Лиха, Гиви-Плахотнюка, Підкови, Чорновола, Вітра, Левченка. Особливо активним був невеликий, але мобільний загін вчителя Левченка.
Майбутній ватажок ладижинських повстанців народився в с.Четвертинівка Ладижинської волості Гайсинського повіту (нині Тростянецького району Вінницької області) в родині малоземельного селянина. Справжнє ім’я Левченка, як стверджував совєтський дослідник М. Буговий у «Нарисах з часів бандитизму на Поділлі», Єфрем Іванунь.
Під час Першої Світової війни майбутній отаман був призваний в армію. Під час служби закінчив школу прапорщиків.
Після проголошення Української Народної Республіки віддає свої сили та досвід українському війську. Коли ж армія УНР зазнала поразки, то Левченко в 1920 році організовує із селян Ладижинської волості та червоноармійців-дезертирів партизанський загін чисельністю до 50 чоловік. Майже всі вони загинули у боротьбі. Історія залишила нам прізвища лише найближчих сподвижників Левченка. Ось вони: батько Левченка, сивобородий дідусь Макар Кроменко (’’Добрий Вечір’’), Стоян, Кучерук, Підлужняк (’’Вітер’’), ад’ютант Левченка Борис Манаков, дружина Манакова Тамара (була розвідницею в загоні), Столяров, Арефій Піддубний.
Левченко, блондин середнього зросту, 25 років, носив черкеську бурку з білою папахою, до якої була прикріплена жовто-синя стрічка. Свій загін в пам’ять Гонти та Залізняка іменував Гайдамаками Зеленого Гаю.
Козаки були непогано озброєні: крім гвинтівок, револьверів, шабель, мали два кулемети «Люйс», гранати Новицького, а згодом ще й кулемет «Максим» на тачанці. Але не стільки зброя, скільки героїзм, відвага, знання місцевості та підтримка селян були складовими бойових успіхів. Тому й не дивно, що відносно невеликий загін Левченка, окрім Ладижинської волості, контролював значні території Гайсинського, Ольгопільського, Брацлавського повітів (існують дані про перебування його і в районі села Шендерів, що в теперішньому Тиврівському районі).
Автор цих рядків також висловлює припущення, що «банда Іваницького», про яку згадувалось в інформаційних донесеннях червоних, насправді була загоном Левченка (Івануня). «Ватажок банди (Іваницький), - говориться в більшовицькому документі, - мешканець села Четвертинівки, років 30, темно-русявий, повний, одягнутий у френч кофейного кольору та в картузі». Загін Іваницького налічував 35 кінних і 3 кулемети «Люйс», оперував у районі містечка Тростянець.
Що ж до відмінностей у словесному портреті, то перший опис, на думку автора, міг належати отаману Лиху (Дорошенку), тим більше, що Левченко організаційно підпорядкувався йому. Та й розпочав активну діяльність загін Лиха наприкінці 1920 року саме в районі Четвертинівки. Звідси можлива плутанина не лише в зовнішньому описі, але й у датах, подіях тощо.
Як зазначала розвідка червоних, тактика загону Левченка полягала у «швидкості пересування, в більшості випадків без доріг і вночі, з одного району в інший, нападаючи на сільради, кооперативи і комнезами. При співчутливому ставленні населення в районі дії банди до останньої, розвідка банди зводиться до суспільно-політичної, агітаційної».
Ворог змушений був визнати військовий талант та винахідливість молодого отамана. «Гарний козак, - говорили про нього червоні командири, - та з дороги збився. От нам би його до себе заполучити».
Але їхні сподівання були марними: в районі Четвертинівки козакам Левченка із засідки вдалося винищити загін червоних. Близько трьох десятків солдатів разом з командиром були буквально скошені кулеметними чергами повстанців.
В свою чергу Гайсинський повітовий виконком в одному із звітів зазначав, що «Гайсинський повіт більше інших піддавався бандитським нальотам і робота була в ньому неможлива». Своєрідною ілюстрацією до цих слів є коротка хроніка бойових дій загону Левченка проти червоних каральних військ, партійних та совєтських активістів. Наведемо фрагмент цієї хроніки.
27.05.1921 р. Здійснено наліт на містечко Красногірку (15 верств на південь Тульчина), побито місцевого голову.
28.05.1921 р. В районі Гребіно-Кротовської дачі, що поблизу села Ульяниця (Ладижинська волость), вчинено напад на обоз 43 полку Красної армії. При цьому було вбито червоноармійця і поранено двох, захоплено і знищено 600 пудів фуражу.
01.06.1921 р. В селі Михайлівка (25 верст на захід Гайсина) захоплено в полон 5 червоних, трьох з них вбито, а двом вдалось втекти.
07.06.1921 р. На південно-східній околиці села Чоботарка обстріляно кулеметним вогнем роз’їзд 8 червоної дивізії.
21.06.1921 р. Вчинено наліт на с.Цибулівку (18 верст на південний захід від Тростянця), де вбито двох червоних і стільки ж поранено.
30.08.1921 р. На полі поблизу Ладижинської слободи знайдено труп комісара Гайсинського політбюро Дм.Шмігановского, організатора та керівника більшовицького карального загону.
18.09.1921 р. Близько третьої години дня на дорозі Ладижин-Тульчин, неподалік від лісу Клевець, вбито помічника начальника особливого відділу 72 бригади Жамова та смертельно поранено начальника особливого відділу тієї ж бригади Полякова, який наступного дня помер.
29.09.1921 р. Вночі 12 застава загону отамана Левченка (Дорошенка) під командуванням Богуна (16 вершників) напала в Крижополі на лісову контору №2 Одеського губліскому, знищила всі папери і сховалася у Соколівському лісі.
10.10.1921 р. В районі села Лукашівка (15 верст на південний захід від Гайсина) вбито червоноармійця.
11.10.1921 р. На станції Демківка (11 верст на північний захід від Тростянця) поранено агента ЧК.
13.10.1921 р. В селі Білоусівка вбито червоноармійця.
18.10.1921 р. Перед заходом сонця загін Левченка заїхав в село Орлівку Краснопільської волості, де вбив продподаткового агента Косовича. Через годину загін був уже в Красносілці. Там було вбито голову волосної продподаткової комісії Бондарчука, інструктора Широкого та працівника політвідділу 24 дивізії Лєпєшкіна.
20.10.1921 р. Близько 8 годин вечора в селі Паланка козаками Левченка обеззброєно 9 міліціонерів. Одному з них, на прізвище Брацлавскій, залишено для передачі два листи. Один в особливий відділ 24 дивізії 72 бригади Красної армії, інший - голові комнезаму єврейської громади Ладижина. Після цього, відпустивши міліціонерів, повстанці направились в будинок голови волосного земельного відділу Срібняка і вбили його.
21.10.1921 р. В лісі за 3 версти на північний захід від станції Демківка зарубано двох співробітників особивого відділу.
24.10.1921 р. На узліссі, на північ від села Летківки, зарубано уповноваженого особливого відділу 1 червоної дивізії та 3 червоноармійців цієї ж дивізії.
28.10.1921 р. В селах Орлівці та Малій Мочулці вбито трьох продподаткових агентів.
Не менш багаті на криваві ужинки був і наступний, 1922 рік.
Двадцятого березня загін Левченка перерізує телеграфну лінію мід Ободівкою та Баланівкою, а наступного дня в Четвертинівці знищує двох червоних. Щоправда, цей успіх був затьмарений особистою втратою - 23 березня в селі Білоусівка Брацлавського повіту була схоплена дружина отамана.
05.04.1922 р. В Ладижині захоплено в полон командира полку та двох старшин й ординарця (комполку вдалося втекти, двох його помічників зарубано).
06.04.1922 р. На хуторі Кожури (2,6 версти на південний схід від Гайсина- зарубано семеро червоноармійців 24 стрілецької дивізії Красної армії, згодом, в Чечеліївці, ще двох.
27.04.1922 р. В містечку Ободівка вбито 10 комнезамівців, забрано в полон співробітників волвиконкому. Того ж дня в селі Кошаринці (12 верст на південний схід від Соболівки) відбувся бій загона Левченка, який в цей час налічував 30 вершників і 30 піших при двох «Люйсах», одному «Максимі» на тачанці, з сотнею 6 червоного полку. Під час цього бою Левченко дістав важке поранення в груди і втратив багато крові. Ледь живого, козаки перенесли його в хату, де зробили перев’язку, а потім на тачанці відвезли у «тил» на лікування.
Після цього деякий час відділ очолював ад’ютант Левченка Столяров. Але вже на початку травня 1922 року, Левченко, ледь одужавши, знову очолює загін. За даними ГПУ в цей період в загоні Левченка знаходився із спеціальною місією представник Петлюри полковник Складаний-Сікорський.
З початком червня повстанці Левченка активізуються. Це при тому, що багато повстанських командирів на той час припинили боротьбу. Левченко продовжує вперту, виснажливу боротьбу.
16.06.1922 р. В селі Нижча Кропивна повстанці вбивають голову волвиконкому.
20.06.1922 р. На дорозі Тульчин-Журавлівка вбито голову продвоєнкому 5 червоного полку.
В ніч на 23 червня на своїй квартирі зарубано помічника голови комнезаму Ладижинської волості. До щоки вбитого прикріплено записку: «Я шукав Левченка і знайшов на свою шию. Так що нікому не раджу шукати Левченка».
24.06.1922 р. На станції Генрихівка вбито трьох червоноармійців і шістьох місцевих вислужників.
25.06.1922 р. Загоном Левченка невстановленої чисельності вчинено наліт на містечко Теплик, де знищено документи волвиконкому та міліції, забрано зброю, а також випущено на волю в’язнів.
26.06.1922 р. На станції Хащевата вбито командира та воєнкома «бронеплощадки».
28.06.1922 р. В містечку Піщанка вбито трьох совєтських активістів.
30.06.1922 р. В містечку Кіблич вбито продагента. В селі Мачуха повстанцями поширено друковану відозву із закликом до повстання проти комуністів. Відозва була підписана отаманом Зеленого Гаю Левченком та завірена печаткою з тризубом.

Проте не судилося хороброму отаману дочекатися, як і його бійцям, омріяної волі: 9 серпня 1922 року за дві версти на північний схід від села Уляниця загін було оточено переважаючими силами ворога. В ході бою отаман та дванадцять його побратимів наклали головою.
Частину козаків сховав ліс.
На полі бою Левченка було обезглавлено.
Голову отамана забрав для медичних дослідів Гайсинський відділ ГПУ.
Після загибелі командира загін ще деякий час продовжував збройну боротьбу, доки 8 вересня 1922 року в районі с.Юшківці не був знищений кінним ескадроном 52 полку. Про хід бою, який тривав майже годину, красномовно говорить той факт, що лише один з повстанців потрапив у полон...

Справа, за яку загинули Гайдамаки Зеленого гаю, хочеться вірити, не пропала даремно. Народ пам’ятатиме героїв, що полягли у боротьбі за свободу рідного краю.