Історія українського народу переповнена драматичними сторінками. З давніх-давен спроби державотворення завершувались періодами руїн, причин яких не потрібно було шукати далеко за межами України. Не сусід-завойовник руйнував державні надбудови українського суспільства, а недалекоглядні українські політики вели свій народ у добровільну чергову неволю. Поет Середньовіччя Олександр Бучинський-Яскольд писав про цей феномен: «През незгоду всі пропали: самі себе звоювали». Одним з таких повчальних прикладів української історії були визвольні змагання початку двадцятого століття.
Лютнева революція 1917 року зруйнувала мури московських в’язниць. З-під уламків самодержавства проростали паростки нового життя. 17 березня 1917 року в Києві утворилася Центральна Рада, яка з початку свого існування висунула гасло автономії України в складі федеративної Росії.1 Не стояла осторонь подій, що сколихнули світ, Чигиринщина. Серед селянства тут жила пам’ять про Гетьманщину, гайдамаччину, Коліївщину 2. Ще живими були свідки та учасники Чигиринської змови та революційних подій 1905 – 1910 років. Чигиринський повітовий урядник у 1908 році писав: «Население Чигиринского уезда издавна революционизировано, распропогандировано, проникнуто духом своеволия и противодействия властям, подчиняется только военной силе, а потому малейшее послабление власти (...) повело бы к возникновению в уезде вооружённых банд, которые осюда распространили бы волнение дальше» 3. Отож в Чигиринському повіті існували всі передумови виникнення феноменальних Холодноярської та Чигиринської (Свирида Коцура) республік.

Свирид Дементійович Коцур народився 30 січня 1890 року в багатодітній селянській сім’ї у селі Суботові Чигиринського повіту 4.
Коцури згадуються як жителі села Суботова Чигиринського повіту в документах початку ХІХ століття. У 1833 р. в селі проживали Єлісей Коцарь та його син Степан Коцаренко, якому на той час виповнилося 20 років 5. Зі скарги 17 селян с. Суботова, поданій генерал-губернатору у 1870 р. довідуємося, що заможний селянин і волосний старшина І. Коцуренко захопив собі 120 з 240 десятин запасної землі в Суботові, «разделив оную по полдесятины и продаёт, а деньги скрывает в пользу свою». Рештою 120 десятин він наділяє «своих тех любимцев, которые с ним постоянно пьянствуют и держут сторону за ним» 6. В період першої російської революції брат Свирида Петро Дементійович затримується жандармами за підозрами у приналежності до Української партії соціалістів-революціонерів, в його будинку проводяться обшуки 7. За агентурними даними жандармського управління Петро Коцур був одним з активістів утвореної на Чигиринщині партії Українська Народна Оборона, яка виникла на основі УПСР з метою «вопрос национальный и земельный слить в одно», підняти загальноукраїнське повстання, здобути автономію України 8.
За браком матеріалів, важко відновити реалії дитячих та юнацьких років Свирида Коцура, але можна з певністю сказати, що юнак не залишався осторонь політичної діяльності. Значний вплив на Свирида мав настоятель Свято-Іллінської церкви і вчитель церковно-приходської школи Марко Грушевський, який активно пропагував українську мову, виступав за повалення самодержавства, «организовал для своей охраны ночную вооружённую охрану из известных крестьян» 9. За переказами, в період першої російської революції за завданням Марка Грушевського, Свирид разом з братом Кузьмою (1885 р. н.) розповсюджували листівки і були вперше затримані 10. Очевидно, вже в період першої світової війни, проживаючи в Катеринославі, Свирид Коцур з котроюсь анархічною групою стає учасником пограбування банку, за що потрапляє до суду. Суд виніс смертний вирок. Проте після «касації» до царя вирок замінено десятьма роками каторги 11.
Лютнева революція 1917 року звільнила політичних ув’язнених з в’язниці. Свирид Коцур повертається до Суботова і поринає в активну суспільно-політичну роботу. Прекрасний оратор, він вмів запалювати людей: «Свирид був на трибуну як вийде, (...) сход збирався, то він як стане на трибуні, аж світиться» 12. В березні 1917 року утворилась Чигиринська рада робітничих і солдатських депутатів 13. В Чигирині відновлює роботу товариство культурної самодіяльності «Просвіта», активно формуються загони Вільного козацтва 14. 16 – 17 жовтня в старій гетьманській столиці за участю 2000 делегатів, серед яких і С.Д.Коцур, відбувся Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва 15. З’їзд постановив «запропонувати Українській Центральній Раді негайно особим актом оголосить саму широку автономію України»; оскільки російська демократія «ще не зрозуміла наших домагань», з’їзд висловив їй «глибоку догану» та прийняв рішення домагатись виведення російських військ з території України, «а на їх місце перевести українські частини, що перебувають в Росії» 16.

Жовтневий більшовицький переворот і похід червоної армії на Україну докорінно змінили суспільно-політичну ситуацію на Чигиринщині. На запрошення Центральної Ради на Україну прибувають німецькі війська. 29 квітня 1918 року владу Центральної Рад було повалено. В цей день було проголошено Українську Державу з гетьманом Павлом Скоропадським на чолі 17.
У Чигирині розташувався загін гетьманської варти в 119 чоловік 18. Навесні 1918 року на Чигиринщину прибув і один з німецьких батальйонів 19. За переказами, «регулярного війська не було – інвалід. Грабить – не граблять, а тільки оцих бандітів шукали, шо безпорядки роблять (...), бешкетів не робили, вели себе дуже хорошо» 20. В Чигирині розмістилися повітова управа і комендатура. Спроби навести в повіті залізну дисципліну не вдавалися, а навпаки, викликали опір, що переростав в збройну боротьбу.
Боротьбу з гетьманцями та німцями очолив Підпільний повстанком, що виник зразу ж з появою окупаційних німецьких військ в повіті. Його організаційне засідання відбулося в с. Суботові за участю С. Д. Коцура, І. І. Ворони, М. Ю. Ставенка, Я. Христича, І. Тютюнника, Компанійця, Телятника та інших. Керівником повстанкому та командиром повстанського загону, що утворився, обрано С. Д. Коцура 21.
13 травня гетьманський генеральний штаб доповідав: «В Чигиринском уезде крестьяне самочинно рубят Мотроненский лес». Про збройні сутички не повідомлялось 22. Далі інформаційні повідомлення набувають все більш грізного характеру. «В Чигиринском уезде: шестого июня в имении Раевских неизвестной шайкой преступников обстреляны в поле рабочие, раненных нет. Седьмого, при разоружении немцами с. Субботова, выпущено двадцать орудийных снарядов, убито три человека» 23. Вже в доповідній від 2 – 3 липня говорилося, що в Чигиринському повіті «движение не утихает. У повтанцев имеется незначительное количество артиллерии, но в огромном числе пулемёты». Повстанці захопили склади зі зброєю 24. В Чигирині за вбивство німецького коменданта заарештовано близько 500 осіб. Німці перенесли повітову комендатуру до с. Нова Осота 25.

Скориставшись відсутністю частини гетьманської варти, яка в той час перебувала в селах на Побережжі, Свирид Коцур став готуватися до захоплення Чигирина. Свідки згадують: «А на Рублівці було два: начальник станції, другий – вєсовщик – Ільченко і Ключник. Їм рекомендовано приїхать додому і підняти повстання проти нємців. Приїхали у неділю, вдарили в дзвін, щоб набрать отряд. З Полуднівки пішло душ двадцять – скільки було винтовок і патронів, щоб наступать вночі на Чигирин. На кожну винтовку було по 5 патронів» 26. В ніч 28 листопада 1918 року загін Свирида Коцура в кількості 42 чоловік ( з них вогнепальну зброю мали лише 34 партизани) оточив і роззброїв в чигиринських казармах гетьманську варту. Як трофеї, повстанцям дісталися 500 гвинтівок та чотири станкових кулемети. Протягом декількох днів партизанський загін зріс до 200 чоловік за рахунок селян навколишніх сіл: Суботова, Янича, Новоселиці, Боровиці, Худоліївки, Трушівців, Розсошинців та інших сіл Побережжя 27.
Німецький загін з Чигирина відступив до Старої Осоти, де зосередився на цукровому заводі. Загін Свирида Коцура атакував німців. Кулеметник з Полуднівки «задавив» німецьку кулеметну точку. Німці відійшли на Кам’янку 28. До чигиринських повстанців приєднались загони на чолі з Тихоненком, Шостаком, Лопатою та Зубком. На спільному засіданні командирів загонів новоутворену військову одиницю названо Чигиринським куренем червоного козацтва, а командиром обрано Свирида Коцура 29. Курінь налічував вже до 300 бійців 30. Вирішено було запропонувати німцям, що зосереджувались у Кам’янці, капітулювати. Дві послані повстанцями делегації були затримані німецьким командуванням. «Тоді Коцур поїхав сам і сказав, що якщо через час мене не буде, то ламайте все. Німці погодились капітулювати. Німців розділи і роззброїли» 31.