14 грудня 1918 року в результаті повстання проти гетьманату владу в свої руки взяла Директорія УНР. Почався вивід німецьких військ на батьківщину. За словами Л. Троцького, на Південному фронті, в Україні «б’ється як в пульсі доля нашої влади»: більшовицькій Росії потрібен був хліб 32. Росія готувалася до війни з УНР. Інсценований у Москві 5 – 12 липня 1918 року І-й з’їзд КП(б)У, аналізуючи умови боротьби в Україні, відмічав: «В Черкассах, Чигирине, Ходоровке имеются партийные ячейки, в сёлах же пришлось закладывать новые» 33. На початку грудня більшовики з Курська переходять в наступ проти армії УНР 34.
На початку січня 1919 року загін Свирида Коцура перший в Київській губернії виступив проти Директорії і захопив Чигирин 35. 18 січня 1918 року курінь червоного козацтва розповсюдив відозву до громадян Чигиринського повіту, в якій сповіщав: «...Червоні козаки на чолі з своїми вірними трудовому народу отаманами мусили повстати як один чоловік на боротьбу з Директорією і передати усю власть до рук трудового селянства та робітників. Власть ця повинна керувати так, щоб нашому українському народові з’єднатися з російським трудовим народом і вкупі з ним вести боротьбу з капіталістами та іншими гнобителями трудової людності, не порушуючи національних принципів кожного народу... На чолі всієї влади тимчасово стає військово-революційний комітет, котрому належить вся влада як в м. Чигирині, так і в повіті» 36. 25 січня на заклик С. Д. Коцура до місцевого клубу прибули представники політичних партій та громадських організацій: комуністи-більшовики, соціалісти-революціонери, представники Бунду, чигиринського земства, міського самоуправління, союзу трудящих, союзу інвалідів, червоноармійських частин, союзу служащих земства, селянської спілки37. Всього на з’їзд прибуло 54 делегати. Головою зборів обрано представника Союзу трудящих всих професій, комуніста М. Брайка (до цього обирався делегатом на Губернський з’їзд по виборах до Трудового Конгресу). За встановлення радянської влади проголосували 38 чоловік. У зв’язку з веденням «военных действий» було створено військово-революційний комітет з представників «партій, що стоять на позиціях радянської влади» (до ревкому не були включені представники Бунду та правих есерів). Революційний комітет, що складався з 12 більшовиків та 12 лівих есерів, очолив Михайло Брайко. На зборах виступили командири куреня червоного козацтва «Тихоненко та Коцур, закликаючи до щирої, негайної та продуктивної роботи» 38. В Наказі №1 Ревкому говорилося: «Революційний комітет взяв ... всю повноту влади в свої руки ... до скликання Повітової Ради (Совіта) Селянських, Робітничих та козацьких депутатів. Революційний комітет при своїй організації мав дуже велику допомогу від 1-го куреня Червоного Козацтва, особисто від т. т. Коцури і Тихоненка, з котрими Революційний комітет йде в своїй революційній роботі в повнім контакті» 39.
Військовою опорою радянської влади на Чигиринщині був Курінь Червоного Козацтва під командуванням С. Д. Коцура. В лютому 1919 року курінь налічував 1095 бійців, на озброєнні мав 900 гвинтівок, 12 кулеметів та 3 гармати 40. На дільниці залізниці Знам’янська – Бобринська діяв бронепотяг «Зірниця», що належав до куреня 41. Більша частина загону С. Коцура була розосереджена «по уєзду для охорони й подавлення всяких протисовєтських виступів контр-революції» 42. 27 січня 1919 р. загін С. Коцура залишив Чигирин. До «розпорядження» чигиринського революційного повітового комітету залишено «38 чоловік піхоти і 2 кулеметники з 2 кулеметами під командою півсотника Кучеренко» 43. Проте утримання й таких незначних частин лягало важким тягарем на плечі міської управи. 29 січня Чигиринська міська управа скаржилась революційному комітету: «В настоящее время содержание войск городу обходится ежедневно более 2500 руб. ... Городская касса не в силах в настоящее время нести такую тяжёлую повинность» 44. З допомогою зброї Свирид Коцур намагався розширити свій вплив на інші території та частково захистити повіт від реквізицій, а то і просто грабунків, що чинилися «чужими» військовими частинами. Утримуючи під контролем залізницю, чигиринський ревком призначив свого уповноважений на станцію Фундукліївка, що викликало обурення Бобринського ревкому 45. В телеграмі від 26 лютого 1919 р. Свирид Коцур звертається до Черкаського ревкому з вимогою «оповістити штаб першого куреня червоного козачества на Чигірінщині про це, які роспорядження ви даєте з приводу реквізицій коней, хліба і всілякого майна на чігірінском повіті і коли посилаєте, то давайте цім людям мандати» 46. Отамани з сусідніх повітів вимушені були звертатися до С.Коцура з проханням про допомогу продовольством. 9 лютого 1919 р. отаман Бондар надсилає телеграму: «Атаману Коцуру. По распоряжению атамана Григорьева вышлите на ст. Бобринскую крупу, пшено и муку в распоряжение коменданта» 47. Таким чином, в повіті було закладено основи Чигиринської республіки, «де існує якась оригінальна радянська влада, хоч більшовики бояться і носа совати до совати до Чигирина» 48.

Для боротьби з військами Директорії УНР більшовицький уряд намагався використати повстанські загони, влити їх до складу Червоної армії. 24 лютого 1919 р. Чигиринський ревком отримав телеграму №264 такого змісту: «На основании приказа начальника второй дивизии все отряды, находящиеся в районе расположения дивизии, включаются в регулярные части. Посему все части, находящиеся в Чигиринском уезде переходят в распоряжение командира второй дивизии Украинских Советских войск товарища Жупана» 49. На початку березня 1919 року Курінь червоного козацтва Свирида Коцура вирушає на фронт. Для охорони міста залишився караульний батальйон під командуванням І.І.Ворони.50 Чигиринський курінь з боями пройшов шлях від Фундукліївки, через Цвітково, Звенигородку, Тальне, Умань, Жмеринку, Проскурів до Волочиська 51. Згадує учасник подій тих Д. М. Дивнич: бронепотяг армії УНР «підійшов і обстріляв Фундукліївку», що контролювалась частинами Свирида Коцура. «Ми пустили порожній паровоз щоб збить петлюрівський ешелон - петлюрівці вчасно побачили і вивантажились, і пішли на нас в наступ, бій тривав цілу ніч. У нас було мало зброї і відійшли на Нову Осоту. Полки з Черкас, Умані та інші з’єдналися в Черкасах і повели наступ на петлюрівські частини. Далі по залізниці з боями дійшли до Підволочиська» 52. Бої були важкими, загін ніс втрати. 15 квітня С. Коцур звернувся до Чигиринського ревкому з проханням «послать на пополнение эшелон в Волочиск. Люди в полку необходимы» 53.

За відсутності червоного куреня події на Чигиринщині розвивалися стрімко. Ще 5 березня відбулося засідання Златопольських волосного та містечкового виконкомів, яке прийняло рішення про «возбуждение ходатайства о разделении Чигиринского уезда на два и преобразования м. Златополя в уездный город» 54. 27 березня загін з Чигиринського полку під командуванням помічника командира батальйону голови військово-польового революційного суду Лопати прибув у Златопіль для наведення порядку та збору контрибуції. 31 березня Лопата проголошує містечко на «осадном положении», розпускає волосну міліцію. Голова виконкому Златопільської ради солдатських, робітничих і селянських депутатів Д.Кахно повідомляє до Києва: «Лопата стал угрожать исполкому насилием и вести открытую антисемитскую пропоганду, на второй день ...были арестованы члены исполкома». У приміщенні виконкому були «растоптаны ногами портреты Ленина, Троцкого и Свердлова. Портреты последнего были проколоты штыками». На запрошення златопільського виконкому до містечка прибув військовий загін з Єлисаветграду. Загін Лопати, що в цей час був розосереджений по волості, був розігнаний, частина солдат заарештована, їм вчинено допит 55. 5 – 7 квітня в Чигирині відбувся перший Повітовий з’їзд Рад робітничих, селянських та червонокозачих депутатів за участю 186 делегатів. На з’їзді «т. Лопата вносе позачергову заяву про події в м. Златополі, котрі мали наслідком його поранення, смерть декотрих товаришів та роззброєння, а потім і арешт останніх товаришів. ...З окремою реальністю виявилась зрадницька роля Златопольського містечкового Виконкома. ...З’їзд заявляє категоричний протест перед Єлисаветградським Виконкомом проти втручання в справи Чигиринського повіту» та передає справу Златопольського виконкому на розгляд ЧК. З’їзд прийняв рішення «все экономические, церковные и монастырские земли ... немедленно передать комитетам бедноты для распределения между нуждающимися» 56. Перед українським селянином постала примара комуни, до якої він не поспішав іти.
У першій половині квітня в повіті прокотилась хвиля антибільшовицьких виступів. Силами міліції (навесні 1919 року в ній працювало 263 чоловіки) та караульного батальйону станом на 12 квітня тимчасово «удалось подавить контрреволюционное выступление» 57. 14 квітня 1919 року Чигиринський виконком для заспокоєння селян повинен був опублікувати оголошення про те, що більшовики заявляють «категорично всяке об’єднання селян в комуни можуть проводитися тільки на безумовно вільних початках» 58. Виступи продовжувалися в Златопольській волості. В середині квітня селяни с. Оситняжки пограбували поміщицьку економію До них приєдналися жителі шести сіл. За свідченням місцевого контролера в наведенні порядку «аресты и шомпола не действуют» 59. Згодом в Златополі були вбиті червоноармійці. Волосний комітет прохав відрядити в Златопіль загін в 100 чоловік «за для встановлення твердої совітської влади ..., а також для припинення анархичних виступів» 60. Селяни села Листопадово та навколишніх сіл організували загін до 100 осіб і на початку травня продовжували нападати на містечко Златопіль 61. До неспокійної волості відбув голова Чигиринського Ревкому М. Брайко 62.
9 травня 1919 р. кавалер ордена Червоного Прапора, командир бригади зі складу Задніпровскої дивізії П. Ю. Дибенка, Матвій Григор’єв видав універсал, в якому закликав до повстання проти більшовиків, які «замість землі та волі ... насильно нав’язують комуну, чрезвичайку та комісарів із московської обжорки й тієї землі, де розп’ято Христа» 63. У відповідь на Універсал Григор’єва 11 травня повстав охоронний загін Чигирина. Відділ надзвичайної комісії було розгромлено, її членів заарештовано. В ніч з 11 на 12 травня в Чигирин ввійшов загін в 200 чоловік під командуванням Вівчаренка. Не зважаючи на те, що міський караульний батальйон приєднався до повстання, за наказом Вівчаренка частину батальйону було роззброєно, заарештовано комуністів і членів ревкому 64. В місті проведено обшуки та реквізиції65. В телеграмі до штабу Григор’єва 12 травня Вівчаренко звітував: «Чигирине коммуна подавлена, порядок восстановлен, всё спокойно» 66. Проте спроба відібрати кулемети у караульного батальйону закінчилася для загону Вівчаренка трагічно. Не зважаючи на свою чисельну перевагу, він був розгромлений і залишив Чигирин 67. До штабу Григор’єва члени УПСР надіслали телеграму, в якій інформували про події в місті та прохали більше військових загонів у Чигирин не присилати, оскільки «красноармейский батальйон Чигирине стоит Ваш универсал, селянские отряды, вошедшие сюда и организованные по повиту все стоят за Ваш универсал» 68. 15 травня 1919 року в Чигирині відбулась нарада представників політичних партій та організацій, на якій утворено новий тимчасовий повітовий військово-революційний комітет та обрано делегатів до штабу Григор’єва 69.
22 травня до Чигирина ввійшов відділ Уварова та смілянський загін сотника Ліхарєва 70. Чигиринський караульний батальйон відступив до с. Янича, де, укріпившись в його околицях, витримав всі атаки загонів Уварова 71. Загін Уварова пробув у старій гетьманській столиці два тижні. Вечорами в місті грав духовий оркестр, що складався зі студентів - добровольців Черкаської гімназії 72. В місті була розповсюджена листівка, в якій роз’яснювалось, що «атаманы партизан Григорьев, Уваров и другие являются противниками коммуны и еврейской власти, но никогда не шли против Советской власти... Украина настолько богата, что всегда сумеет (прожити. – Авт) без посторонней помощи, которую навязывают ей Великороссия и жиды, которым выгодно, чтобы мы шли брат на брата с оружием в руках... Нам не нужно тех людей, которые стремятся к власти ради своих выгод, пусть управляет своей страной сам народ, через своих выбоных, честных граждан, которым дорога Родина и покой народа. Вот чего хотят григорьевские отряды» 73. 20 травня 1919 р. повстанський загін ім. І. Сірка розповсюдив відозву подібного змісту до населення Чигиринського повіту з закликом братися до зброї «против авантюристов «Раковского и Ко», узурпировавших права крестьян и рабочих» 74. 22 травня більшовики захопили ставку Григор’єва Олександрію 75. Витіснений з Чигирина червоними, Уваров відступив в район Медведівки, де об’єднався з Хлодноярським загоном Василя Чучупаки 76

6 червня 1919 року до Чигирина повернувся більшовицький склад ревкому. Але, за висновками виконкому, «становище в повіті не спокійне, по-за-як банди ще не ліквідовані і кругом позіції. В однім місті банда ... складається з 3 – 4 тисяч і в другім місті до 1000 чоловік, котрі не сьогодні-завтра можуть знову захватить Чигирин» 77. Холодноярці ж, отримавши поповнення, захопили села Стару і Нову Осоти, Плескачівці, містечко Олександрівку 78.
Таким чином, за відсутності в повіті Свирида Коцура Чигиринщина остаточно розкололась на два ворогуючі табори: Холодноярську республіку, що боролась за самостійну Україну, та Чигиринську, яка хиталася між комуністичними та анархічними гаслами. Проте повстання Григор’єва та дії чигиринських соціалістів – революціонерів доводять, що більшовицькі гасла не мали міцного грунту навіть серед активних соратників С. Коцура.
У червні 1919 р. відбулася реорганізація 2-ої повстанської дивізії в регулярну червону частину. Чигиринський курінь червоного козацтва реорганізовано в 414-й полк. Після реорганізації полк отримує завдання ліквідувати повстанські загони Холодного Яру 79. Спроба Холодноярців роззброїти загони С. Коцура, що поверталися з фронту, була невдалою 80. Наприкінці червня С. Коцур, підтриманий червоними частинами, повів наступ на Холодний Яр з боку Суботова, захопив Медведівку і рушив на Мельники. Чучупаківці відбили наступ, втративши при цьому 11 чоловік. Втрати противника сягали 80 чоловік вбитими 81.
Провівши військові операції проти холодноярців, 414-й полк розпорядженням командування дивізії був розміщений на відпочинок у Чигиринському повіті. Багато бійців, повоювавши за більшовицькі ідеї. під приводом відвідин сімей розійшлися по домівках і не поспішали повернутися в полк 82. Холодноярці, довідавшись, що С. Коцур перебуває у Суботові лише з невеликим загоном охоронців, кінним відділом ввірвалися до села. Проте С. Коцур встиг утекти 83.
1 – 4 липня 1919 р. в Чигирині відбувся другий з’їзд Рад селянських, робітничих і червонокозацьких депутатів Чигиринського повіту за участю 148 делегатів. На з’їзді обговорювалося питання «оперування банд в Чигиринськім повіті», зауважувалося, що «селянство не хоче давати допомоги ним же поставленій власті» 84. Проте одна з резолюцій з’їзду проголошувала, що «населення Чигиринського повіту твердо й нерухомо буде підтримувати радянську владу, буде захищати її до останньої краплі крові» 85. Для цього вирішено створити «комісію по боротьбі з контр-революцією, грабунками, насильством і саботажем» та «вжити самі рішучі заходи ... вплоть до притягнення до сурової відповідальності і розстрілу». З’їзд вибрав 15 членів виконкому та 5 кандидатів до нього. «Зібрання привітало отамана Чигиринського Совітського полку тов. Коцура ...а також і полк» 86. Новостворена Чигиринська «комісія по боротьбі з контр-революцією, грабунками, насильством і саботажем» в липні 1919 р. була підпорядкована Черкаській повітовій надзвичайній комісії, заарештовано три заручники 87. Червоний терор набирав обертів.