Історія українського повстанського руху – це історія боротьби селянства за землю і волю. Такими були козацькі повстання кінця XVI та на початку XVII століть, визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького та гайдамацькі рухи XVIII століття. Повстанство нагадувало собою виверження вулкану: спочатку були підземні поштовхи, потім – вибух, а далі – гарячі вогняні лави котилися Україною, змітаючи на своєму шляху чужинецькі армії, руйнуючи іноземний адміністративний апарат та основи держав, які наважувалися поневолити український народ. В результаті українцями було зруйноване і зникло Кримське ханство, під їх ударами упала Річ Посполита. Однак, з часом активність вулкану послабилася, він заснув. Проте в його серці продовжував клекотіти вогонь, час від часу вулкан здригався і нагадував про себе підземними поштовхами. Кратером вулкану повстанства протягом багатьох століть була Чигиринщина.
27 березня 1793 року був виданий маніфест Катерини ІІ про включення Правобережжя до складу Російської імперії1. 24 січня 1794 р. жителі Чигирина присягли на вірність російській імператриці Катерині ІІ2. Незважаючи на жорстку централізацію та потужні каральні механізми імперії, Чигиринський повіт протягом ХІХ століття залишався епіцентром соціальної напруги, суспільного невдоволення та бунтарського руху. Історія повіту ХІХ століття - це історія таємних змов та селянських заворушень.

Вже на початку століття Чигиринщина стає одним із осередків декабристського руху. Так, учасник війни 1812 р. російський дворянин В.Л.Давидов придбав собі маєток у Кам’янці Чигиринського повіту3. У 1820 р. він вступив до таємної організації «Союз благоденства». З цього часу Кам’янка стає «збірним пунктом для нарад» членів таємної організації4. У 1822 р. створено Кам’янську управу Південного товариства з метою підготовки до повстання полків військових поселенців на півдні Київщини. Очолили кам’янську управу В.Давидов та генрал-майор С.Волконський. З цього часу Кам’янка стає місцем проведення регулярних осінніх нарад провідних діячів Південного товариства5. Тут побували П.Пестель, С.Муравйов-Апостол, М.Бестужев-Рюмін. Після поразки грудневого збройного повстання 1825 р. у Петербурзі керівники кам’янської управи Південного товариства були заарештовані6. У 1822 р. в Борисполі утворилася таємна масонська ложа «Товариство малоросів». Цікавий той факт, що паролем організації було запитання «Де сходить сонце?» і відповідь - «У Чигирині»7. Таким чином, члени таємних організацій, а це переважно - дворяни, віддавли данину історичній місії Чигирина як центру повстанської боротьби і бунтарства. Однак, дворяни – еліта російської імперії, були надто далекі від проблем українського народу, а тому їх дії не знайшли підтримки серед місцевого населення.
Одною з найболючіших проблем Чигиринського повіту було малоземелля. На основі «Статистики поземельной собственности» з 21496 ревізьких душ у повіті 12652 душі - тобто більше 50% всіх державних селян мали наділи менше 3 десятин на душу. Кількість селян, що мали більше 5 десятин на душу складала 3191 особу, тобто біля 20%.8 З обстежених 4303 дворів повіту 71,2% були безкінними9. Селяни, поставлені на межу виживання, змушені були знову, як і раніше, боротися “за землю і волю”.
Вже у 1832 р. відбулися заворушення селян п’яти сіл поміщика Героніма Сабанського Медведівського ключа: Старої та Нової Осоти, Головківки, Мельників та Медведівки. Селяни відмовилися виконувати повинності. 10 липня 1832 р. в села введений 3-й батальйон 35-го єгерського полку. Заарештовано 365 осіб, 13 чоловік відправлено до Чигирина, 12 чоловік здано в рекрути. Заворушення тимчасово припинилися. Але в же в травні наступного року селяни знову почали висловлювати невдоволення. У червні 1833 р. Г.Сабанський віддав ще кількох чоловік у рекрути «в зачёт до будущего набора». Побоюючися селян, в яких живе «дух праотцов их ... с Колеивщины» поміщик продав свій маєток у 1835 р. сенатору І.Фундуклею10.
В лютому 1846 р. в Чигиринському повіті як відгомін на Краківське повстання було розповсюджено листівку під назвою «Молитва», що закликала визволити світ від «всякої гибелі». Листівка поширювалася в ряді сіл повіту і користувалася популярністю серед селян11.

В одному із своїх рапортів Київський генерал - губернатор І. Васильчиков у 1855 р. писав про населення Чигиринщини: «В крестьянстве сильнее прочих мест сохранилось в памяти казачество»12. Можливо тому селяни Чигиринщини були показником соціальної активності населення України протягом другої половини ХІХ століття.
У зв’язку з поширенням інвентарної реформи навесні 1855 р. почалися хвилювання селян в Чигиринському повіті. В квітні 1855 р. «для сохранения нравственного влияния на крестьян воинской силы к удержанию их в должном порядке» в м. Смілу та Жаботин введено два дивізіони кавалерії13. У червні 1858 р. поміщицькі селяни повіту вимагали збільшити плату за так звані «згонні» дні в розмірі заробітної плати державним селянам, що працювали в наймах в сусідній Херсонській губернії, ухилялися від панщини та здійснювали самовільний відхід на заробітки14. В липні 1860 р. селяни с. Івангород маєтку поміщиків Раєвських Чигиринського повіту захопили, зв’язали та намагалися відтягнути в Кам’янку економа Онуфрія Дмоховського за те, що він відмовлявся записати відпрацьований селянами день панщини. Трьох учасників цього виступу було заарештовано15.
19 лютого 1861 р. було видано «Маніфест» про скасування кріпосного права та «Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності»16. Неясність законів про проведення реформи зумовило її вільне трактування селянами. Селянський рух на початковому етапі вилився головним чином у відмову виконувати панщину та сплачувати оброк. Так, 3 травня 1861 р. жінки - селянки м. Кам’янки маєтку Миколи Давидова відмовилися виконувати панщину. Свої дії вони пояснювали тим, що унтер-офіцер у відставці Олександр Усов, читаючи селянам «Положення», пояснював, що жінки з 1 травня панщини робити не повинні. Усов був викликаний до Чигирина і заарештований17. Наприкінці травня 1861 р. відмовилися виконувати панщину жінки с. Оситняжки Чигиринського повіту поміщиків Т. Бурка та І. Добровольської, посилаючись на трактування «Положення» сільським писарем. Чоловіки цього ж села відмовилися нести нічний караул18. В липні цього ж року виникли нові заворушення в тому ж селі19.
З початком введення в дію уставних грамот рух селян посилився. Згідно указу тимчасово виконуючого обов’язки київського генерал - губернатора в с. Головківку та сусідні села були введені два ескадрони Волинського уланського полку для недопущення там безпорядків, котрі «в случае их возникновения могли бы увлечь остальных крестьян уезда»20.
Статс-секретар Валуєв в доповіді імператорові 30 серпня 1862 р. писав: «По сведениям, полученным с 21 по 28 августа Киевский губернатор производил обозрение волостей в Черкасском и Чигиринском уездах, уставные грамоты в этих уездах почти везде составлены, но введение их в действие замедлилось частично от самих владельцев, опасавшихся беспорядков во время полевых работ, а главное по причине неспокойного настроения крестьян и распространения между ними ложных ожиданий, вследствие чего в некоторых имениях они совершенно отказывались от принятия и обработки отведённой им в надел земли»21.
20 жовтня 1867 р. було видано імператорський указ про переведення всих державних селян на викуп22. Під час укладення люстраційних актів селяни почали вимагати збільшення наділів до 5-8 десятин на душу. Виступ розпочався в с. Суботів., жителі якого почали вимагати збільшення наділів на душу населення , як це було зроблено в сусідній Херсонській губернії та колишніх військових поселеннях Київської губернії. Їх вимоги підтримали селяни інших сіл23. У 1867 р. селяни с.Рейментарівки Чигиринського повіту відмовилися робити черговий внесок з викупної плати. До села ввели війська, але п’яні солдати «заходили во все крестьянские дома, требовали с них деньги.., причиняли побои чем попало, даже обнажёнными шашаками». Навесні 1870 р. у зв’язку з селянськими заворушеннями в знову до села був уведений ескадрон драгун. Коли на початку 1870 р. в селах Чигиринського повіту почалися люстраційні роботи, селяни (за невеликим винятком заможних), почали вимагати переділу землі по 5 десятин на душу. Виступ розпочався в Суботові. Приклад суботівчан наслідували жителі інших сіл повіту: вони відмовлялися приймати люстраційні акти і заявляли: «Як буде в Суботові, так і в нас»24.
Вимоги селян викликали листування між місцевою люстраційною комісією та міністерством державного майна, яка продовжувалася аж до 1870 р. 28 травня 1870 р. було видано царський указ, що дозволяв перевести селян Чигиринщини на общинне землекористування , але без збільшення земельних наділів. Як писав начальник Київського губернського жандармського управління генерал В. Новіцький: «Такой оборот дела крестьян Киевской губернии, не сочувствующих вовсе общинному владению, как совершенно для них чуждому и непонятному, до крайности их озадачил, тем более, что, домогаясь надела по пяти десятин на душу, даже те крестьяне, которые владели наиболее крупными участками, доходящими до 18 десятин на двор, ожидали приращения своего благосостояния, между тем общинное владение, вводимое в их полевое хозяйство без прирезки соответственного населению количества земли, - предвещало тем из них, которые своим трудолюбием и бережливостью упрочили уже свой материальный быт, крайний недостаток в будущем, тех же крестьян, которые снискивали для себя средства к существованию заработками в соседней губернии, лишало свободы действий и ставило в зависимость общины с круговым поручительством за несостоятельных и находящихся в безвестной отлучки её членов»25.
Таким чином, рішення царського уряду значно погіршило ситуацію. Тепер виникають суперечності поміж заможними та бідними селянами. Останні схилялися все ж таки на перехід від ділянкового землеволодіння на подушне чи общинне, оскільки плекало надію змінити порядок розверстки грошових повинностей. Згідно існуючої практики, ділянкове землеволодіння не співпадало з розкладкою податків, отож, і виходило, що навіть безземельний селянин, що мав чотири душі, одних податкових зборів повинен був платити близько 20 крб., що дорівнювало вже місцевій річній платі найманого робітника; якщо ж до того у селянина всі діти були малолітніми, то становище такого селянина, змушеного годувати свою сім’ю, ставало вкрай важким. Тому селяни приймали постанови за перехід на общинне землекористування26. Виник розкол в селі на заможних селян, які погоджувалися на підписання люстраційних актів, за що їх називали «актовиками» та бідніших - «душовиків». Існувала думка, нібито цар підтримує «душовиків», а «актовиків» підтримує міністр27.
Ситуацію ускладнило також те, що відомство державного майна повідомило селянам, що перехід до общинного землекористування позбавляє міністерство можливості перевести селян на викуп, а крім того, що всі вакантні землі відомства державного майна не будуть розподілятися між селянами в їх користування. Деякі державні чиновники, що займалися складанням люстраційних актів отримали в «нагороду» ділянки державної землі, що мала бути розподілена між селянами. В п’яти волостях все ж таки селяни підписали угоди про перехід до общинного землекористування28.
В лютому 1873 р. почалися заворушення в с. Трушівцях і охопили майже 25 сіл Чигиринського повіту та два села сусіднього Черкаського29. У 1875 р. селяни відмовилися приймати люстраційні акти і платити нараховані на них платежі, а також недоїмки з 1873 р.30. Селяни вимагали знизити платежі до розміру попереднього оброку й переділу відведеної їм чиновниками землі. Селяни заявляли, що переділ землі ними самими не обійдеться без насильства і кровопролиття. В ряді випадків відбулися погроми сільських управ31. Під час проведення останньої люстрації місцевий мировий посередник Шушерін та член губернської люстраційної комісії Аліфін зловживали службовим становищем. Невдоби та сипучі піски вони зарахували до земель, зручних для користування та наділили ними селян, що згодилися перейти до общинного землекористування. В той же час хороші землі з державного запасу були передані в володіння державних селян: зокрема, деякі з них отримали додаткові наділи від 5 до 50 десятин в одні руки. Таким чином, у волостях Шабельницькій, Чаплинській та Топилівській багато селян отримали в наділи всього по пів десятини хорошої землі, в Липівській волості селянам прирізали 900 десятин сипучого піску32.
Чигиринці у 1875 р. послали до Петербургу своїх ходаків, але ті були заарештовані поліцією і повернуті назад, за винятком селянина с. Сагунівки Черкаського повіту, відставного солдата Хоми Прядки. Повернувшися додому, він почав переконувати селян, що йому пощастило зустрітися з царем, який нібито підтримує вимоги «душовиків»33. Навесні 1875 р. селяни Чаплищанської волості: Чаплищ, Тарасівки, Подорожнього, Воронівки припинили сплату податків, розігнали сільські та волосні органи влади, створили свій орган управління (18 осіб) на чолі з Х.Прядкою. Газета «Киевлянин» писала, що Х.Прядка та його люди, «захватив в руки всю власть ... для достижения единодушного согласия всех крестьян ... действовали убеждениями, ложными уверениями, угрозами и даже насилием против тех из крестьян, которые не могли и не хотели разделять их взглядов». Підтримали виступ селяни Боровиці. Незабаром заворушення розпочалися в селах Адамівської, Суботівської, Шабельницької, Липівської, Новоселицької, Рацівської, Трушівської та Цвітнянської волостей Чигиринського повіту. Рухом було охоплено територію з населенням в 50 тисяч чоловік 34. Так, у березні 1875 р. в с. Суботові «дело шло спокойно, пока не явились четыре крестьянина из с. Розсошинец... , которые начали подговаривать субботовских не платить податей, пока не дадут земли по 5 десятин на душу»35.
Київський губернатор Гессе вважав, що заспокоїти населення можна тільки з допомогою «значительного количества войск и с уполномочием употребить самые крайние средства». У квітні до повіту введені частини І драгунського Рижзького полку (с. с. Шабельники, Мордву, Бужин, Погорільці, Чаплища, Подорожнє, Тарасівку, Воронівку, Боровицю, Мудрівку, Топилівку). В травні в села повіту було направлено додатково один батальйон піхоти Київської внутрішньої стражі36. В села Чигиринського повіту приїхав Київський губернатор Гессе37. Губернатор 9 травня 1875 р. писав: «Потомки некогда выходцев из-за Днепра, принадлежавших к козачьему сословию, они сохранили буйный оттенок в своём характере, мало уважительны, смелы в ответах и до крайности упорны»38.
Восени було заарештовано ряд найактивніших селян і відправлено до Київської в’язниці. Х.Прядка переховувався до листопаду 1875 р., коли був схоплений і відправлений до Києва, а звідти - засланий до Сибіру39.