В очікуванні збільшення земельних наділів «домохозяева, - писав міністр внутрішніх справ, - пустившие свои участки в передел, не приступают к исполнению в натуре заключённых договоров и владеют своими участками в прежнем порядке, а крестьяне безземельные и огородники, не получая земли по разделу, домогаются этого раздела, и, наконец, те и другие, видя это неудовлетворение их прирезами, заявляют различные неудовольствия, которые выразились отказом крестьян от принятия люстрационных актов и выкупных платежей»40.
18 червня 1875 р. уряд призупинив дію указу про переведення селян на общинне землекористування41. Одночасно уряд погодився на перегляд люстраційних актів. Із селян були списані недоїмки по викупних платежах та податках за попередні роки. За участь у виступах до суду було притягнуто 336 селян Чигиринського повіту42.
Міністр внутрішніх справ писав: «Беспорядки эти, хотя при содействии воинской команды прекратились, но по мнению местного губернатора могут возобновиться с выводом войска при следующих сроках взноса выкупных платежей»43. Чигиринський повітовий справник взимку 1876 - 1877 р. писав, що «многие из крестьян в следствие двухлетних в этой местности неурожаев пришли в такое обеднение, при котором действительно не имеют средств к уплате теперь следуемого»44.

Селянським рухом на Чигиринщині зацікавилися революційні народники. Закордонна газета «Вперед» помістила чотири кореспонденції про селянські заворушення в Чигиринському повіті. Видавцями женевського «Робітника» (П.Аксельрод, М.Судзиловський, М.Жебуньов) була складена і віддрукована в 500 примірниках відозва до селян Чигиринського повіту. Її текст був написаний М.Жебуньовим і віддрукований «золотими» літерами, оскільки народники хотіли надати прокламації вигляд «золотої грамоти», на яку сподівалися селяни від царя. Грамота закінчувалася закликом повторити гайдамаччину, взяти «ножі в руки» і здобути «собі землю, волю та святую правду». Проте відозва не була поширена45.
Члени гуртка революційних народників у Києві вирішили скористатися заворушеннями селян на Чигиринщині як «готовою справою». Ідея створити в повіті таємну організацію належала В. Дебогорію-Мокрієвичу, її організаторами були Я. Стефанович, І. Бохановський та Л. Дейч. Яків Стефанович писав: «на значно підготовленому вже грунті я задумав спробувати створити революційну організацію, на прапорі якої були накреслені бажання народу - «Земля і Воля»46. Для агітаційної роботи серед селян Чигиринського повіту найбільше підійшов Я. Стефанович, який «зовнішністю, вимовою і поводженням ... більше, як хто інший скидався на українського парубка»47.
У своїй статті «Чигиринское дело» (опыт революционно-народной организации)» Я.Стеванович аналізував ситуацію в повіті: «Искренность крестьян, что намерения царя непременно согласны с желаниями народа, была до такой степени упорна, что заставляла меня видеть заранее полнейшую бесполезность доказывать противное. «Нехай царь прийде і велить нам на участки, - ми протів царського слова не підемо, держимся за душевий, бо знаємо, то така царська воля», - часто приходилось мне слышать. ... Я задался целью прежде всего внести в этот тупой протест революционный элемент», але для цього було потрібно «приноравливаться в своём образе действий к характеру крестьянского мировоззрения, не вносить ничего такого, что переворачивало бы вверх дном те основы, с которыми сжился и к которым привык народ, быть, так сказать, радикалом постольку, поскольку им может быть крестьянин»48.

Необхідно відмітити, що тактика Київської групи значно відрізнялася від загальноросійської тактики народників. Член організації А. Прібилєва (Корба) на одному з судових процесів заявляла: «Стефанович всего за несколько месяцев до своего ареста вступил в партию «Народной воли». Он не слился с ней всеми силами ума и сердца, как большинство из нас, в его глазах деятельность, значение, самые принципы партии не имели той громадной цели, которую им придавали»49.
У 1875 р. Я. Стефанович побував у Чигиринському повіті, розраховуючи розшукати Хому Прядку. Взимку 1875-1876 р. р. він разом з В. Дебогорієм - Мокрієвичем намагалися встановити зв’язки з чигиринськими селянами, ув’язненими в Києві. Видаючи себе за селянина Херсонської губернії Дмитра Наливайка, ніби посланого земляками в Петербург до царя, Стефанович отримав повноваження бути ходаком і від чигиринців. Пообіцявши селянам повернутися від «царя» в 1876 р., він приступив до складання «Статуту» і «Грамоти», які були видрукувані в підпільній друкарні , придбаній організацією за кордоном. Обидва документи датувалися 19 лютого 1875 р.50.
Від імені царя в «Высочайшей Тайной Грамоте» всі селяни оголошувалися вільними та наділялися землею за рахунок поміщицьких володінь. Але на перешкоді цьому стали дворяни, які «хитростью и обманом удержали за собою большую и лучшую часть земли», та «обременили» селян важкими повинностями. «Цар» пропонував селянам самостійно шляхом повстання скинути з себе «дворянське ярмо». Для підготовки повстання селянам пропонувалося об’єднуватися в таємні товариства51.
Згідно «Статуту» «Тайные крестьянские общества, именуемые Дружинами, имеют своим назначением подготовить к восстанию против дворян и других высших сословий, чтобы силою возвратить себе захваченную ими землю, уничтожить повинности и налоги, введённые дворянским начальством и восстановить полную «Волю». Таємні дружини очолює Рада Комісарів, назначених самим «імператором». Дружина складається з декількох староств, чисельністю в 25 дружинників кожне. Староства очолюють старости, що на раді обирають отамана. Всі посади в дружинах, окрім посади комісара, з метою глибокої конспірації, тимчасові. Стати членом товариства можна було лише за умови, коли за кандидата поручалися два дружинники, або Комісар. Опісля цього кандидат присягав на іконі Спасителя та Святім Євангелії «всю мою жизнь пожертвовать св. народному делу Дружины», за наказом імператора «бороться с оружием в руках с помещиками, чиновниками и всякими моих собратий ... врагами, погубившими нашу волю»52.
Чигиринці, що відбували ув’язнення в Києві, спочатку обережно поставилися до документів, показаних Я. Стефановичем. Згодом «комісару», а саме так представився селянам Я. Стефанович, вдалося переконати одного з селян - Лазаря Тененику. Останній дав згоду на підпис люстраційного акту і був відпущений додому. Разом із відставним унтер-офіцером Юхимом Олійником Л.Тененика почав з допомогою вручених йому Я.Стефановичем документів формувати староства. На кінець лютого було залучено 300 селян с. Шабельників, які склали 12 староств. Незабаром кількість змовників досягла 500 осіб. Отаманом селяни обрали Ю. Олійника53.