Особливу роль в утворенні таємної організації відіграв Кузьма Прудкий. Про нього Я.Стефанович писав як про «одну замечательную личность, каких когда-либо встречал я в среде крестьян... Умный, способный, он был необыкновенно деятелен и всецело, без всякой корысти предался делу. Он страстно верил в возможность восстания, но вто же время страдал излишним оптимизмом»54.
Наприкінці квітня 1877 р. відбулася перша зустріч Я.Стефановича та І.Бохановського із старостами й отаманом у с. Розсошинцях. Я.Стефановичу вдалося переконати старостинську раду, що в дружину можна приймати також «актовиків», яких змусили підписати люстраційні акти. За словами Л.Дейча, «багато вартових охороняло шлях і ту клуню, де мусіли відбутися збори. Лише на 10-ту годину вечора зібралися старости з 28 сіл разом з отаманом Олійником та його помічником»55.
Наприкінці травня в м. Смілі, а в середині червня - в м. Крилові відбулися зустрічі Я.Стефановича та Л.Дейча із старостами та отаманом. В другій половині липня та першій половині серпня відбулися такі ж зустрічі в Києві56.
Влітку 1877 р. в Таємних дружинах було вже 1000 чоловік із 12 сіл Чигиринського повіту. Не пізніше 1 жовтня 1877 р. планувалося підняти повстання57. Дружини заготували «список изменникам, враждебникам и доказателям», до якого було занесено 11 осіб, в тому числі старшина, писар, священик, причетник і пристав. Але випадково, з розповіді 70-річного Олександра Леухіна влада довідалася про таємні сходки селян58. Почалося розслідування та арешти. До кінця року поліцією було допитано 950 звинувачених та 150 свідків. 30 серпня було заарештовано і членів Київського гуртка народників В.Малавського та Г.Калинову - Зацепіну , наступного дня - І.Бохановського. У вересні в маєтку М.Полетики в с. Талалаївці на Полтавщині заарештовано Я.Стефановича та Л.Дейча59.
У жовтні 1877 р. київський губернатор Гессе в донесенні на ім’я міністра внутрішінх справ Тимашова писав, що після проведених арештів «справа про таємні товариства втратила до певної міри свій гострий і загрозливий характер», проте «з другого боку, справа ця набрала характеру хронічного захворювання, яке продовжує розвиватись.., збираються сходки, а ті, що приходять на ці сходки, нібито мають намір озброїтися косами»60.
Розслідування було завершено та передано Київському губернському прокурору в квітні 1878 р. Справа була поділена на дві частини: перша частина слухалася в Київській судовій палаті 8-11 червня 1879 р., в ході якої розглядалися виключно справи 42 селян, звинувачених в організації й належності до таємної протизаконної організації. 25 селян були визнані винними, але оскільки «действовали под влиянием обмана», то були звільнені від покарання. 13 селян були звільнені від суду зовсім. П’ятеро було визнано винними як керівники таємного протидержавного товариства (Олійник, Тененик, Пісковський, Гудзь, Прудкий) і засуджені до різних термінів ув’язнення61. Київський губернський прокурор опротестував винесений вирок як м’який, і справу було переглянуто в Сенаті. У травні 1880 р. керівники селянської змови були засуджені до 12-річної каторги кожен. У січні 1881 р. Олександр І замінив каторгу довічним засланням до Сибіру. М.Гудзь на той час вже помер у в’язниці62.
Друга частина Чигиринської справи слухалася 6-8 липня 1879 р. Я.Стефанович, Л.Дейч, І.Бохановський, В.Малавський, Ю.Круповська звинувачувалися в організації товариства, в створенні й поширенні фальшивого маніфесту від імені імператора з політичною антидержавною метою63. Я.Стефановича, Л.Дейча та І.Бохановського передбачалося судити і повісити в с. Шабельниках. В ніч на 27 травня 1878 р. народникові М.Фроленку, що вступив на службу до Київської в’язниці, вдалося влаштувати втечу організаторам Чигиринської змови64. В.Малавський та Ю.Круповська були засуджені до різних термінів ув’язнення65.
У 1881 р. селяни села Погорілець Чигиринського повіту С.Шутенко та Ф.Чепурний, звільнені з ув’язнення у справі діяльності «Таємних дружин», розповідали односельчанам, що земля має бути спільною, «а народ будет управлять сам». Заарештовані і заслані на 5 років до Сибіру, у 1888 р. вони повертаються додому і знову беруться агітувати селян. Вони закликали «царя и правительство ... уничтожить, тогда завладеем всеми богатствами и землями, устроем суды и никому не будем подчинятся». С.Шутенка та Ф.Чепурного знову заарештували і заслали на 5 років до Сибіру під нагляд поліції66. У 1883 р. сталися «бунти» в селах Бовтишка, Грушківка, Красносілка і Ребедайлівка Чигиринського повіту. Один з учасників заворушень Пота Сачко обіцяв «робити так, як робили Гонта і Залізняк...» Незабаром у села введено роту піхоти та 50 донських козаків67. Протягом останнього десятиріччя ХІХ століття в Чигиринському повіті відбувалися масові потрави поміщицьких посівів та сінокосів, вирубка лісів селянами. Чигиринці очікували лише слушного часу, щоб пригадати козаччину та гайдамаччину.

Селяни Чигиринського повіту в силу обставин залишалися найбільш політично «зрілими», готовими до конкретних антидержавних акцій. Чигиринський повітовий урядник у 1908 році писав: «Население Чигиринского уезда издавна революционизировано, распропогандировано, проникнуто духом своеволия и противодействия властям, подчиняется только военной силе, а потому малейшее послабление власти (...) повело бы к возникновению в уезде вооружённых банд, которые отсюда распространили бы волнение дальше»68. Революційні події початку ХХ століття на Чигиринщині, напевно, як ніде в Україні, носили яскраво виражений національний характер. На грунті постійного селянського невдоволення легко можна було створити підпільні революційні організації.
Вже в травні - червні 1905 р. відбулося 23 селянських виступи. Вимоги селян у більшості випадків були задоволені. Двічі для придущення селянського руху вводилися війська69. У повіті затримано 589 осіб70. У лютому 1906 р. селянин с. Мордви Іван Андрійович Солонько закликав односельчан організувати селянський союз, відібрати поміщицькі землі, шляхом збройного нападу звільнити політичних ув’язнених, пограбувати казначейство71. У зв’язку із страйковим рухом селян у літку 1906 р. до Чигиринського повіту знову були введені війська. Зокрема, в повітовому центрі дислокувалися частини Бугського драгунського полку. 19 червня 1906 р. у Лебедині Чигиринського повіту невідомий агітатор зібрав «около 3000 душ местных кресьян, произнёс им речь, котрая так подействовала на крестьян, что они не только что прекратили начатую уже уборку озимого хлеба на выработанных условиях, но ещё разогнали во всех ... экономиях Лебединского имения рабочих и штатную прислугу». 25 червня в Лебедин були введені війська, але «возбуждение ещё усилилось более»72. 27 червня селяни здійснили збройний напад на ескадрон драгун73.
У ході революції в повіті активізувала роботу Українська партія соціалістів-революціонерів. Результатом її діяльності стало створення на базі осередку УПСР нової політичної організації - Української Народної Оборони (УНО). За донесеннями агентів жандармерії, «цель этого соединения заключалась в том, чтобы при достижении определённой программы вопрос национальный и земельный слить в одно и тем устранить препятствие, которое мешало членам этой организации работать. Программа Украинской Народной Обороны почти та же, что у социалистов-революционеров с конечной целью всеми мерами способствовать революционному возстанию», повалити самодержав’я і проголосити автономію України. Наприкінці червня 1906 р. поблизу Черкас відбувся перший з’їзд цієї організації за участю активістів - селян та представників військових частин, дислокованих у Черкасах та Млієві74.
Після з’їзду відбуваються таємні збори селян, утворюються бойові організації. Так, ранньою весною в господі яничанського селянина Мартина Велька відбулися збори селян, в ході яких був «учреждён комитет крестьянского братства»75. В містечку Медведівка Воронченком, Д.Строгецьким, А.Френкелем, І.Бондарем була організована «боевая организация», до якої ввійшли і жителі сусідніх сіл76. На сходці селяни Мордви приймають резолюцію «всеобщего равного, прямого и тайного голосования в Государственную Думу и полной амнистии для борцов за народную свободу»77.
Оскільки організації діяли підпільно, ми не можемо зараз говорити про їх чисельність та кількість створених осередків. Але за донесеннями таємних агентів жандармерії, її осередки діяли в Чигирині, Медведівці, Мельниках, Матвіївці, Суботові, Яничі, Мордві. Наприкінці серпня 1906 р. «по сёлам были устроены массовки - с.Яничах собрано было до 200 человек, в с.Грушковке около 150 человек, около Черкасс - до 300 человек. Кроме того также собрания были в с. с. Мельниках и Медведовке»78. У Суботові активно пропогував українську мову, виступав за повалення самодержавтва, «организовал для своей охраны ночную вооружённую охрану из известных крестьян» священик Іллінської церкви Марко Грушевський79.
Восени 1907 р. у Медведівці відбувся другий з’їзд цієї організації. «Районный съезд уполномоченных от сёл Чигиринского уезда, пришёл к следующему заключению: 1) политические события последнего времени и пропоганда революционных партий в Чигиринском уезде подорвали в глазах крестьянских масс авторитет царизма. (селяни не чекають від діяльності Державної Думи - авт.) улучшения в жизни. С другой стороны крестьянские массы считают единственным выходом из своего угнетённого положения всеобщее вооружённое возстание. 2) Отрицательным качеством революционных сил деревни являются: слабая организация и отсутствие боевой подготовки масс». З’їзд постановив продовжувати агітаційну роботу серед селян, створити грошовий фонд, який складався б з внесків селян, організувати селянські бойові дружини, які б знаходилися «в подчинении местного районного комитета ПСР». Учасники з’їзду на потреби організації зібрали 100 крб.80.
Утворені таємні селянські організації протягом 1905 - 1907 р. р. організували ряд страйків, підпалів поміщицького майна, напали на ескадрон драгун в Лебедині81. Членами УНО були вчинені замахи на повітового справника Грунова, поміщика Давидова, а також пограбовано місцеве казначейство та цейхгауз з гвинтівками82.
Арешти та заслання найактивніших учасників руху наприкінці 1907 р. змусили селян на деякий час припинити революційну діяльність. Зокрема, був заарештований у 1907 р. селянин с. Мордви Феодосій Чепурний (Рибка), «дважды высылавшийся административным порядком и учавствоваший в бунте (чёрный передел)»83.
Проте вже у 1909 р. жандармське управління у зв’язку з посиленням селянського руху знову змушене було вдатися до арештів. 9 листопада 1909 р. за інформацією чигиринського повітового справника всі активні селяни заарештовані та перебувають в засланні, «в настоящее время никаких революционных организаций среди крестьян вообще и вчастности «УНО» по самой тщательной проверке не оказывается»84.
Таким чином, події ХІХ – початку ХХ століття засвідчили, що населення Чигиринського повіту залишалося готовим до радикальних дій, було лакмусовим папірцем на “революційність” українського народу. Невирішеність соціального та національного питання посилювало процеси політизації села, а репресії царського уряду штовхали селянство до утоврення таємних військово-політичних організацій (“Таємні дружини”, УНО). Революційні події 1907 - 1910 р. р. в повіті ще раз засвідчили, що Чигиринщина є кратером вулкану, який, от-от, і готовий вибухнути.