Частина 2

ІІІ.
Кипить робота тільки-но обраних рад. У Єлисаветградківці організовано партійний комітет… Ядро самостійників, створене й зміцнене Мельником та його дружиною, терпить поразку. Але Петлюра та українські емігранти не сплять…
У квітні 1920 року в селі Єлисаветградківці організується нове ядро українських есерів-“самостійників”, до якого увійшли: Боєвець Авксентій Михайлович, Компанієць Дмитро Петрович, Ступа Григорій Григорович, Ступа Василь Іванович, Гончаренко Павло Кононович, Стежка Парфентій Силович і Медведєв Андрій Семенович, котрий займав тоді посаду військкома. Ця сімка почала енергійно працювати по створенню повстанкому та вербуванню людей. Діяльність організації проходила доволі чітко і без особливих маскувань. Організатори — Компанієць Дмитро та Боєвець Авксентій – стали часто навідуватись до Михайлівки і цілі ночі просиджували під приміщенням школи в середовищі Мельника, його дружини Колюк Варвари, а також Гончаренка і Стежки П. (бачив їх так я не менше десяти разів)…
З посиленням чуток про наближення польського фронту активізувалась робота й повстанкому, почався ріст організації. У першій половині липня в полі між лісами Плоским і Паршивою відбулася перша нарада з приводу виступу. В ній брало участь 40 чоловік. Керували нею Медведєв Андрій та Компанієць Дмитро. Були там люди виключно з Єлисаветградківки. Фронт наближався… У цей час в лісі за чотири кілометри від Михайлівки з’явився загін Кваші 2. За чутками, їх було до 30 чоловік. Озброєні гвинтівками… Надходили чутки й про те, що в Чуті, в районах Гутницької й Цвітної, теж є банди, але їх поки що ніхто не бачив…

IV.
Село Цвітна розташоване під лісом. Мало до 1400 дворів, власних куркулів і власних бідняків. Цвітна, як і кожне село на Київщині, належить до малозаможних, і мешканці його займаються виготовленням посуду з глини. Куркулі Цвітної мали величезні капітали. До таких належали й брати Сіденки — Макар та Сильвестр. Відчуваючи свою загибель, вони викликали всіляке невдоволення серед бідноти проти влади рад, групували навколо себе силу темноти й безкультур’я. Сіденки, крім коштів, мали ще й освіту і військове звання, будучи офіцерами. Саме вони звернулися до бідняка Хмари Пилипа 3 з проханням прийняти отаманство… Хмара – один із темних неполітичних людей, котрі були і є зараз у кожному селі.
Задовольнившись добре проробленою справою в Цвітній, Сіденко Макар виїжджає до Гутницької. Протягом тижня організовує десять чоловік з молоді, котрі й стали застрільниками майбутнього серпневого повстання (Філіпенко Данило, Філіпенко Степан, Касіщев Петро, Неїжкаша Лазар, В’язовський Іван, В’язовський Василь, Ніздря Тимофій, Мочар Михайло, Бочка Іван і Чорний Сергій). Отаманом Сіденко призначив Філіпенка Данила. Потім об’єднав із загоном Цвітної, де отаманом уже був Хмара Пилип, котрий мав загін у кількості 20 чоловік. Це об’єднання відбулося 17 серпня. А 19 серпня під отаманством Хмари вже разом виступили з лісу, влаштувавши засідку на мобілізованих, котрих везли з Михайлівки і Красносілля до Кременчука підводами. Ця перша засідка їм повністю вдалася. У бою полягло дев’ять чоловік супроводжуючих та мобілізованих 4.
Перемога, з одного боку, підбадьорила, а з іншого – притягла нову силу, яка зростала не по днях, а по годинах… Її відлуння далеко прокотилося по лісу і селах, приваблюючи до себе все нових і нових людей, переважно рештки Григоріївської та Коцурівської банд… Ім’я Хмари переходило з вуст у вуста, як щось священне, й приковувало помисли багатьох із молоді. Куркульство різних сіл боготворило Хмару, скрізь і всюди робило йому гарні зустрічі, а загін його годували якнайкраще.
Гутницька й Цвітна, опинившись без влади, стали резиденцією отамана Хмари…
______________________
1. Гулий-Гуленко Андрій Олексійович (м.Новоархангельськ, 1886). Генерал-хорунжий армії УНР. Арештований 19.07.1922 р. в Одесі. На початку 1926 року загинув у тюрмі. (Р.Коваль “Отамани гайдамацького краю”).
2. Кваша Василь. Денікінець, далі червоний. На час Знам’янського повстання – самостійник. Діяв у районі Бандурівки, Тимошівки, Красносілки, Ставидел. Загинув під Златополем. (Р.Коваль, “Героїзм і трагедія Холодного Яру”).
3. Хмара Пилип Панасович (с. Цвітна, 1891). Ріс сиротою, утримуючи менших братів та сестер. Із себе невисокий, кремезний силач. Повний Георгіївський кавалер та унтер-офіцер (Р.Коваль, “Отамани…”).
4. М. Дорошенко описує дуже схожу і за сценарієм, і за місцем виконання акцію повстанців. Лише за датою (19.08 тут та 24-30.07 у Дорошенка) вони розходяться. Це може бути одна і та ж операція або дві різні. (М. Дорошенко, “Стежками Холодноярськими”).
Примітки Леоніда Багацького.

Частина 3

V.
Пройшло вісім днів після першого бою. І повстанком, що знаходився в Єлисаветградківці, відрядив у ліс до отамана Хмари делегата в особі Носенка Федора Тихоновича…
У ніч на 28.08 Хмарою було здійснено наліт на станцію Цибулеве, де було вбито двох червоноармійців. У ньому брало участь 18 чоловік на конях, у тому числі Голик Мефодій Хомич, котрий назвав себе “Залізняком”. Цей наліт ще більше посилив ріст банди і довіру до неї від населення.
Вдень 28.08 до отамана Хмари стали прибувати делегати із сіл Цибулеве, Чорноліски, Чутівки, Богданівки, Веселого Кута, Дмитрівки, Чичевки, Юхимової, Залом і Плоского з проханням прийняти їх людей під єдине командування… Так відбулося об’єднання людей, які не бачили поперед себе нічого, крім майбутнього, котре ховалося за двома приємними для них словами “САМОСТІЙНА УКРАЇНА”. Ці два слова електризували масу, яка, зібравшись, забула про класову несумісність і боротьбу. Живилась лише ненавистю й бажанням найжорстокішої помсти щодо більшовиків, комуністів… Ця жорстока помста іскрилася в серці кожного й охолоджувалась лише тоді, коли по землі лилася кров з уже неживого тіла такого ж бідняка, але який назвав себе більшовиком.

VІ.
З 29.08 на 30.08 до Хмари з Михайлівки увійшла перша група, що складалася з таких осіб: Гончаренко Павло Кононович, Стежка Парфентій, Коновалов Степан Гнатович, Сулига Василь Семенович, Носенко Федір та Сергій Тихоновичі. По дорозі в Цибулевому Носенко Федір зайшов додому до Чинчевого Гната. Той зібрав з десяток молоді з різними гвинтівками. Вийшли на поле у напрямку до Чути. За селом приєдналося ще з два десятки і всі попрошкували до лісу.
Був уже ранок, коли прийшли на обумовлене місце до будинку Могилея Євтихія. Тут розташувалися відпочити й до Хмари направили двох гінців. Близько дев’ятої ранку приїхали на конях Сіденко Сильвестр, Хмара й Дядюра Оліян. Із дому Могилея вийшов Холявка Василь Михайлович 1, котрого Сіденко відрекомендував: “Це наш батько. А тому ми повинні його шанувати й слухати”. (Тут і далі пряма мова в оригіналі подається українською. – Ф. Ш.)
Холявка привітав прибулих короткою промовою, закликавши згуртуватися в тісний кулак, щоб роздушити нашого спільного ворога – великороса, який приїхав, щоб нас, українців, зробити рабами. Водночас закликав не шкодувати ворогів, закінчивши промову: “Хай живе вільна наша мати – самостійна Україна”. Холявка – майстер говорити. Так наелектризував масу, що присутні згодні були різати всіх, хто потрапить під руку.
Ці збори у Цвітній згадуються і в інших джерелах.
Загін Хмари збільшувався з дня на день. До кінця серпня вже налічувалось до 450 душ, озброєних гвинтівками, обрізами, бомбами, при двох “максимах” на тачанках. Банду цю назвали “Першим Чорноліським полком”. Розбили на роти. Організували технічну сотню, метою якої було руйнування залізниці й будь-яких споруд, що мали стратегічне значення. Командиром її був Голик-Залізняк 2, а взводними – Носенко Федір і Стежка Парфентій, який назвав себе “Вовчок”.
Було створено п’ять рот піхоти, котрими командував Сіденко Сильвестр і кінна сотня з 58 душ під командуванням Хмари. Кулеметна сотня числилась при кінній і теж очолювалась Хмарою.
Здійснивши такий розподіл, вночі виступили до ст. Цибулеве. У розвідку пішли Носенко Сергій і Бабій Михайло. Технічна сотня, виявивши себе, була відбита від залізничного мосту і змушена була відступити. А ті, що пішли на станцію, захопили телеграфні й телефонні апарати, пограбували поїзд, що стояв біля рампи…
Після повернення до Цвітної з Михайлівки прибула нова партія на чолі з Медведєвим Андрієм Семеновичем у кількості 60 чоловік, але серед них я впізнав лише кількох, а саме: Грищенка Кирила, Добровольського Арсенія, Гонтаря Федора, Ступу Федора, Пісного Іларіона, Калиниченка Якова, Юрченка Данила. Решта були незнайомі й такими залишились. З ними ж прибув Компанієць Дмитро Петрович, котрий відразу ж приступив до обов’язків начштабу. А з села Цибулеве прибув цілий загін у кількості 100 чоловік під керівництвом Бондаренка Павла (?), який назвав себе Кібцем 3.
Всі були добре озброєні, мали багато бомб та інших вибухових речовин.

VІІ.
У той час в Холодному Яру виник новий загін під отаманством Деркача, офіцера із села Мельників. До його складу влилася й банда Кваші. Об’єднавшись, вони оперували по Кам’янському, Чигиринському і навіть Черкаському районах. Там чомусь опинився з Єлисаветградківки Харківський Михайло.
Як Деркач, так само й Хмара, не думали об’єднуватися… Метою їх було визволення України і проголошення її САМОСТІЙНОЮ.
_________
1. Холявка Василь Андрійович (Михайлович ?), уродженець с. Цибулевого. Служив у Петербурзі нібито при царському дворі. Освічений. Представник до Центральної Ради. (М. Дорошенко, “Стежками Холодноярськими”).
2. Голик-Залізняк Мефодій Фокович (с. Єлисаветградківка, 1897). Загинув при повстанні у Лук’янівській тюрмі 9.02.1923. (Р. Коваль, “Отамани…”).
3. Бондаренко-Кібець Микола (Павло — ?) Степанович (с. Богданівка, 1896). Загинув 3.12.1921. Мав дружину Євгенію, дочку Олекси Трихманенка, та півторарічного сина Миколу, закатованих більшовиками на початку листопада 1921 року. За місяць, на який пережив Кібець рідних, він помстився за них. Захопив у Знам’янці та обеззброїв Владімірський ескадрон, розстріляв безпосередніх катів: комісара Ґалємбу та трьох китайців. Сам був невисокий, меткий, чорнявий, з гачкуватим носом. (Р.Коваль, “Отамани…”).
Примітки Леоніда Багацького.