Частина 4

VІІІ.
Отримавши поповнення з різних сіл і хуторів, загін Хмари виступив із села Цвітна і, пройшовши Красносілля, наблизився до залізниці на 267 кілометрі. Технічна сотня приступила до розбирання колії, пошкодження телеграфного зв’язку, а піхота зробила засідку в посадці, очікуючи підходу бронепоїзда зі станції Фундукліївки. Взвод під керівництвом Носенка Федора розбирав колію, а Стежки-Вовчка – знищував шаблями дроти й розбивав ізолятори, а також підпилював телеграфні стовпи… Бронепоїзд першим відкрив стрілянину з кулемета… Але одночасно хмаринці, які засіли в посадці на високому насипі, відкрили також рушничну стрілянину по бронепоїзду, звідки відразу ж випав один убитий, і панцерник почав відступати до станції Фундукліївки, лишивши убитого, котрий виявився (по документах) машиністом.
З 267 кілометра хмаринці мали намір рухатися до ст. Цибулеве. Але звідти почав обстрілювати бронепоїзд, через що довелося відступати до Красносілля. Всю дорогу бронепоїзд, що прибув зі Знам’янки, обстрілював відступаючих. У Красносіллі для банди було приготовано добру підмогу й обід, після чого вона виступила в Чуту…
У той час, коли Хмара пробував свою силу поблизу ст. Хирівки, тил у нього забезпечувався надійно, бо у бік Фундукліївки лінію закрили пущеним під укіс поїздом, що перегородив дорогу.
Війна на рейках мала широкий розмах. У вироку Київського губернського трибуналу від 2.02.1923 року групі Хмари-Завгороднього-Голика-Залізняка інкримінувалися: “остановка и ограбление поезда между Цыбулево и Фундуклеевкой в апреле 1922 г., остановка и ограбление поезда в том же месте в мае 1922 г., остановка и ограбление поезда между станциями Треповка и Хировка в мае 1922 г., нападение на поезд на ст.Треповка в июле 1922 г., остановка и ограбление поезда на ст.Фундуклеевка в августе 1922 г.” (Архів І. Логвиненка).
Є звістки про напад Кібця на поїзд між Цибулевим і Хирівкою 10.08.1920 р., коли повстанці здобули 92 коней, 5 кулеметів, багато рушниць та набоїв, упокоривши будьонівський ешелон.
У першій декаді жовтня 1920 року повстанці захопили і знищили поїзд Знам’янської ЧК, визволивши близько 30 арештованих. Це було біля с. Соснівки. (М. Дорошенко. “Стежками…”)
З Красносілля перейшли ліс і Веселий Кут, зупинилися – по частинах – у Чичевці та Цибулевому. Розпочинався наступ. Було захоплено тачанку з трійкою коней і двох чи трьох чоловік, що знаходились у ній. Але що з ними було зроблено, для мене так і лишилося невідомим. Їх, здається, обеззброїли, роздягли й відпустили живими. Цього дня в селі Цибулевому для банди приготували обід на майдані коло другої церкви.

ІХ.
До самого приходу на станцію Знам’янку в кожному селі й хуторі населення зустрічало хмаринців доволі радісно. Крім підтримки продукцією й фуражем, населення поповнювало загін все новими силами. Так що на день цього приходу Хмара налічував у своїх лавах до двох тисяч чоловік. Хоча третина з них не мала зброї… Попри те, ця значна сила приковувала погляди заможного населення, а водночас і підіймала дух обох сторін, даючи оманливу надію на перемогу “гайдамаків” (як їх називали) над ненависними комуністами. Метою виступу на ст. Знам’янку було здобуття зброї, якої не вистачало, й оснащення боєприпасами…
…Тільки-но Хмара вступив до Знам’янки з боку села Дмитрівки (надала йому велику допомогу збройною силою) і розташувався на вулиці, як відразу ж було поранено одного з бандитів. Справа, що так добре була налагоджена (до цього часу навіть не було поранених), зазнала поразки. Лише коротка промова Холявка підняла настрій деморалізованим, котрі розійшлися готуватися до переможного бою. Але не минуло й години, як почався відступ зі Знам’янки на Жуківку, а звідти – на Плоске і через ліс – у Гутницьку…

Х.
Гутницька прийняла в свої вулиці й навколишній ліс стільки підвод, людей та худоби, що до центру села важко було добратися, не доклавши зусиль. Підводи і біженці розтяглися кілометрів на двадцять.
Прибувши до Гутницької і не встигнувши відпочити й поїсти, Хмара повинен був знову вступити в бій з наступаючими з боку Красносілля курсантами Зінов’ївської кавшколи. Було піймано двох курсантів на конях, котрих по дорозі в Гутницьку роздягли. Штаб прийняв рішення – розстріляти… Хмаринці не могли встояти проти сил курсантів і, залишивши Цвітну, відступили до лісу. У Цвітній спалахнули пожежі. У цьому бою Хмара втратив двох чоловік.
Переночувавши в лісі, рушив через Ружечеве до Нестерівки. Тут хмаринець, котрий іменував себе Назаром Стодолею і був родом із цього ж таки села, розстріляв комуніста в лузі. Після чого кінна сотня рушила на Чигирин (під вечір повернулася), а піхота зупинилася в лісі проти села Єфімового.
У бою під Цвітною червоні втратили двадцять одного бійця вбитими та вісім полоненими. (М. Дорошенко, “Стежками…”)
На цій стоянці штабом було відряджено незнайомого для мене хлопця з Красносілля до Степового для переговорів про об’єднання. Йшло перегрупування й озброєння. Доставлено з Черкас перші шість ящиків патронів, три ящики бомб. Але яким чином це було зроблено, лишилося таємницею штабу й завгоспа Шуліки Миколи з Красносілля. Через тиждень делегат повернувся назад. Віддано розпорядження рушати. Хмара урочисто в’їхав до Михайлівки, а згодом і до Єлисаветградківки, де й відбулося злиття з дивізією Степового, при якій було дві тридюймові гармати, що іменувалися батареєю. Командував нею офіцер Терещенко Максим. Степовий, перейшовши райони сіл Аджамки, Клинців, Калинівки, Сентового, Федварю, мав у своєму складі виключно людей із названих сіл. А ось коли вступила до Єлисаветградківки, то остання напередодні віддала всю молодь Хмарі.
Злиття степовиків і хмарівців відбулося у вересні 1920 року. (М. Дорошенко, “Стежками…”)
Після нового об’єднання Хмара дав розпорядження виступити в село Цибулеве… Минула ніч і закипів бій: від Цибулевого, вздовж залізниці, до самої станції Хирівки. Одночасно проходило розбирання залізниці до поста на 278 версті.
Село Цибулеве, як ні жодне із сіл, допомагало банді. Про це можна судити хоча б по тому, що для банди – без будь-якого попередження на те – варились обіди, і їжу розносили по фронту аж до ст. Хирівки. Крім обіду, розносились відрами мед, пшеничний хліб, пироги й вода. Після денного бою банда зробила перегрупування й відпочинок у Нерубаївському лісі.