Частина 5

ХІ.
Відпочивши в лісі, Степовий і Хмара виступили спільно до села Федваря, звідки круто повернули на північ, вийшли з лісу і вступили в село Бовтишку. Після невеличкого привалу пішли далі на Бондурове, а потім – на Баландине. Загін Хмари зупинився там, а Степового – в Красносілці, виставивши навколо названих сіл караули. День і ніч минули спокійно. Та наступного дня з боку сіл Телепинового й Бандурового з’явились кінні роз’їзди Червоної армії… Зав’язалась часта перестрілка. А потім кінний загін Хмари вийшов у чисте поле, але не для бою, а щоб прикрити піхоту, що відходила. Відступ був швидкий. Після заходу сонця опинилися в Миколаївці 1.
Маленьке село не могло вмістити банду, а водночас і нагодувати її. Тому саме тут, уперше, були вжиті заходи по насильному відбору хліба у населення.
Невдалий рейд після об’єднання Чорноліського полку Хмари виявив невдоволення до вояків дивізії Степового. Їх назвали боягузами. Почулися вимоги знову відділитися для самостійних дій, що й сталося зранку. Отже, Хмара після одного невдалого походу знову почав діяти самостійно. Виділивши свої сили і залишивши дивізію, вдень перейшов через село Нерубаївку, залізницю, в район сіл Соснівки, Верещаків і вступив у село Цвітну, де лишився на ніч, яку провели досить неспокійно.
По дорозі на Нестерівку зупинилися. Холявко виступив з довгою промовою, в якій закликав мужньо, не шкодуючи життя, боротися за “неньку Україну”, і закінчив її тим, що людей без зброї варто розпустити. Хай, мовляв, дома серед населення її знайдуть і вже озброєні повертаються назад для спільної боротьби з більшовиками… “Знайте, – закликав він, – що смерть того чи іншого козака на полі бою за визволення стане основою нашої історії… Це повинно бути гордістю для вас, козацтво!”.
Після цієї промови частина озброєних виключно довгими палицями із загостреним кінцем, що іменувалися штилевими, була розпущена. Частина дивізії Степового, а з ними й командир батареї Терещенко Максим, влилися до Хмари…
…Хмара лишався на місці. Перша кінна армія т. Будьонного рухалась на врангелівський фронт. Побачивши, що будьонівці не думають іти до лісу, 14/Х частина кінних хмаринців, набравшись хоробрості, осмілилась обстріляти будьонівську частину, що проходила на Дмитрівку через Веселий Кут… Одночасно з Веселого Кута незнайомий громадянин привів двох будьонівців, котрі добровільно перейшли до Хмари. Хто вони, ніхто не знав, ті називали себе офіцерами з Кубані. Одному ім’я Тимофій, іншому – Прохор. Будьонівська армія пройшла. А Хмара здійснив наліт на Водяне, звідки привезли кілька сотень нових кропив’яних мішків. Незабаром відбувся поділ на дві частини. Одні лишилися при Хмарі, інших очолив Бондаренко Павло з Цибулевого, якого прозвали Кібчиком.
Хмара вже бездіяв, а Бондаренко здійснив ще кілька нальотів. На зиму збиралися йти під дах. Але звідкись прибув новий отаман, капітан врангелівської армії, з 17-ма до зубів озброєними людьми, котрі знову об’єднали роздроблених, до них приєднався й отаман Завгородній 2.

ХІІ.
Об’єднання дало добре озброєних бійців, до 300 чоловік, при 14 кулеметах різних систем. Командиром обрали Баранова, Хмару – помічником, брати Сіденкові й Терещенки репрезентували штаб, а Шуліка Микола залишився завгоспом. Новий загін капітана Баранова вирушив з Гутницької, тримаючи напрямок до Румунського кордону. Приїхавши в село Пастирське, зупинилися на відпочинок. Але тут їм довелося дати бій Червоній армії і виходити з оточення. У цьому бою втратили кількох чоловік убитими, в тому числі й отамана Бондаренка-Кібця 3. Але тіло його не залишили, а везли із собою два дні, доки в одному із сіл не поховали за козацьким звичаєм. Але не в степу, а поблизу церкви.
Поховавши отамана, рушили далі на захід, вступаючи в бій з червоними загонами… Таким чином добралися до річки Синюхи. (Все це пишу за розповідями учасників походу.) Але звідти змушені були повернути голоблі назад… Увечері 16/ХІІ-20 року, виснажені швидким відступом, вступили в Гутницьку на ніч і відпочинок.
Настав сірий зимовий ранок. Сурмач програв збір. Всі з’їхалися до місця, де знаходився штаб. Баранов виступив з промовою, описав найживішими фарбами їх становище і, насамкінець, заявив, що немає сенсу залишатися до весни великою групою, а треба розділитися на менші і зиму пережити, як хто зуміє. Але з настанням весни знову необхідно зібратися для рішучої і остаточної перемоги або загибелі. Вся банда проспівала “Хоч пан, хоч пропав”. Баранов зі своїми людьми, котрих зберіг повністю, виїхали у напрямку Цибулевого через Чуту. Хмара з Сіденками, Шулікою Миколою, Терещенком і Дядюрою Юліяном і Ступою Антоном із села Єлисаветградківки виїхали в Цвітну. Завгородній же взяв із собою найбойовитіших і виїхав у напрямку села Кошарів. До його загону ввійшли два кубанці, два махновці, Грищенко, Добровольський, Пісний, Тарасенко Дорофій, Стасенко Петро, Бондаренко Архип і якийсь офіцер Хвиля.
Гутянські лишилися вдома, а цвітнянські теж поїхали додому.
Так 17/ХІІ-20 року банда розформувалася на зиму.
------------------------
1. Саме тут загинув кінний загін Чорного Ворона, так звана “трагедія в лісі Раєвського”. (М. Дорошенко, “Стежками…)
2. Завгородній Ларіон Захарович (с. Кошарки (Юзефівка), 1897 р.), загинув при повстанні в Лук’янівській в’язниці (Р. Коваль. “Отамани…)
3. У бою, коли загинув отаман Бондаренко-Кібець із одного боку, з іншого був убитий перший заступник Будьонного Пархоменко. За описом, повстанці рухалися на Капітанівський ліс та Оситняжку манівцями. Нарешті вибралися на шлях, що проходив понад залізницею Бобринська (ім. Шевченка) – Помічна. Тут зустрічний бій і стався. Поховали Кібця в Надлаку. (М. Дорошенко, “Стежками…”)

Примітки Леоніда Багацького