14. Розмова в ЦК боротьбістів.

Нарешті в Києві стало відомо, що з Москви повернулися делеґати боротьбістів і що вони підписали умову про злиття їх партії з КПбУ та зречення формування власних збройних частин. На 11 лютого 1920 р. було скликане засідання цих делеґатів з президією ЦК партії. Почалося воно ранком, а надвечір А. Приходько повідомив Кураха, що деякі члени ЦК хочуть бачитися з ним і говорити про УГА. Курах хотів узяти з собою інших членів делеґації, але під рукою були тільки Опока й Кондрацький. З ними він пішов на Прорізну до приміщення партії. Там вони застали Приходька, а цей познайомив їх з Миколою Скрипником,18 Елланом-Блакитним, Гриньком, Шумським; були й давніші Курахові знайомі — Михайло Полоз і Микола Любченко. Вони знали вже від Приходька про делеґацію УГА.

Розмову почав М. Скрипник інформацією про злиття боротьбістів з КПбУ. Вона зробила прикре вражіння на галичан, бо з неї виходило, що боротьбісти скапітулювали перед большевиками, отже відійшли від самостійницьких позицій УСРР, перейшли на позиції большевицького федералізму.

На питання Кураха "А чи таке вийде на користь Україні?", була відповідь Скрипника: "Мусить вийти!" На ці слова Скрипника Блакитний посміхнувся й продеклямував: "сальйомся, разольйомся і зальйом (зіллємось, розіллємось і заллєм)".

По цьому галичани почали інформувати зібраних про наші справи. Опока розповів про події в Галичині по розпаді Австрії, про боротьбу з поляками організацію української влади, Диктатуру Петрушевича, перехід за Збруч, всі перипетії галичан аж до порозуміння з большевиками й договір з 1 січня 1920 р., про працю ревкому УГА у Вінниці. Курах доповнив інформацію Опоки згадкою про договір Петрушевича з Денікіном і незадоволення галицького стрілецтва з цього договору та спробу нав'язати контакт з большевиками, підкреслив усі труднощі, що їх УГА зустрічає в реалізації договору. Потім перейшов до місії УГА в Києві, розмови з Затонським, Порайком і Михайликом та просив приявних поцікавитися справою Галицької армії й помогти її делеґації договоритися з большевиками, щоб вони не робили труднощів у реорганізації УГА згідно з укладеним у січні договором. УГА може відіграти важливу ролю в боротьбі проти шляхетської Польщі.

Потім посипалися різні питання від боротьбістів до галичан. Один з них запитав, де є тепер Петрушевич, що являє собою його державний апарат, хто з його представників діє тепер в Україні; питав, де є О. Назарук і чому його досі не повісили самі галичани. Це саме треба було зробити з Панейком Василем і Витвицьким Степаном.

Полоз питав, куди дівся член київської організації ср-ів Є. Коновалець з його корпусом СС-ів, де Іван Лизанівський, Голубович, Севрюк, Шаповал, Григоріїв та інші діячи партії ср-ів, про яких нічого не чути.

Шумський: Який контакт мають галичани з Петлюрою та його урядом, хто з комісарів стоїть у зв'язках з УГА, чи Петлюра добив уже торгу з Поляками, чи продає Україну цілу, чи частинами? Чи УГА має зв'язки з ген. Омеляновичем-Павленком?

Любченко: Що являє собою Рада Республіки в Хмельнику, що роблять галицькі ліві радикали, що Макух?

Еллан-Блакитний: Чи правда, що Євшан загинув у повстанні на протиденікінському фронті?

Гринько: Що являє собою УГА, який її бойовий стан, скільки в ній: чужих старшин — німців і австрійців. Які пляни ревкому УГА щодо реорганізації армії, як наладнана в ній праця політична, які впливи ревкому ЧУГА, Галкомпартії?

З усіх тих питань, що ними боротьбісти засипали наших делеґатів, пробивіалося недвозначно таке саме наставлення членів ЦК партії боротьбістів до галичан і УГА, яке видно було в Затонського й тов-ів. Було очевидним, що вони і дивилися на нас очима большевиків. Особливо це виявилося в дискусії, що почалася по виясненнях галицької делеґації на запити боротьбістів.

М. Скрипник сказав про УГА й галичан таке:

Галичани відіграли в війні ганебну ролю. Вони, як колись у 1848 р., з вибухом війни. 1914 р. організували свій леґіон добровольців, який обороняв австрійського цісаря, а під час революції в Росії 1917 р. організували реакційну формацію СС-ів, що громила українські революційні сили. Своєю службою авантурникові Петлюрі вони припинили розвиток української і взагалі світової революції. Це ж вони громили професійні союзи, розстрілювали провідників робітництва в Києві. Коновальця і його начальника розвідки Чайковського будуть довго пам'ятати київські робітники. Не краща й УГА; її праця в Україні, перехід до денікінців залишиться вічною плямою в історії української визвольної боротьби. Тому й не диво, що з галичанами не хочуть говорити радянські провідники, що вони не довіряють їм. Бо вони при першій нагоді знов зрадять і перекинуться до ворога.

Не щадили докорів галичанам і Полоз, Шумський та Гринько. Це викликало задушливу атмосферу; наші делеґати думали хвилинами перервати цей страшний "суд" наших кревних братів, що нагадував суд большевиків над УГА. Але вони опанували себе, мовчали або спростовували закиди, щоб усе ж таки дійти з ними до порозуміння. Бо не було тоді в Києві нікого іншого, хто поміг би Українській Галицькій Армії, врятував би її для загальної української справи.

Лише один Кондрацький не міг опанувати себе. Він піднявся, взяв у руки шапку і, збираючись до відходу, промовив до боротьбістів:

"Мені казали, що ми маємо відбути нараду з українськими товаришами, радянцями і соціялістами, які спільно з нами мають радитись над нашою долею, над нашою армією. А тим часом нас тут критикують і судять за гріхи наших політиків, дарма що ми, військовики, за них не відповідаємо. У мене таке враження, ніби я попав на московський большевицький суд. Ми ж досі воювали проти всіх, хто йшов в Україну, щоб її поневолити. Що ви, українські революціонери, можете мати проти нас? Ми весь час боролися й гинули за ту саму Україну, за яку й ви боретеся.

Ми приходимо до вас і кажемо, що хочемо піддержати вас, з вами ж будувати нову Україну, тільки дайте нам якусь спасенну раду й помічну руку. А замість того ми чуємо тільки лайку й докори, які більше болять нам, як ворожі кулі. Тому я відходжу від вас, а про ваше відношення до нас розкажу там на фронті моїм товаришам, стрільцям і старшинам, що мене сюди прислали, щоб ми договорилися з вами і разом ішли на наших спільних ворогів".

По цій заяві Кондрацький звернувся до відходу, але Приходько заступив йому дорогу, просив сісти й заспокоїтися, щоб ця розмова все таки дійшла до позитивного кінця.

Виступ Кондрацького зробив враження на приявних боротьбістів. Тон їх розмови змінився, вони стали говорити конкретно й посутньо. Курах спростував закиди Скрипника на адресу наших армій. Організація УСС-ів, на думку Кураха, була ділом революційним, не контрреволюційним. УСС пішли перші проти московської твердині, щоб здобути Україні національну й соціяльну волю. Згадав, у яких умовах формувався в Австрії леґіон українських добровольців, скільки труднощів вони мусіли перемогти, щоб дістати врешті до рук зброю. Закид, що УСС боролися за австрійського цісаря, позбавлений всяких підстав, бож вони на самому початку заманіфестували свої політичні позиції тим, що відмовлялися присягати австрійському цісареві. В боротьбі проти московського імперіялізму вони зазнали величезних утрат, а після розвалу Австрії вони обернули свої кріси проти польського загарбника. Підкреслив революційний чин УГА, СС-ів та інших українських стягів; вони боролися проти гетьмана, Денікіна й усіх ворогів України, що намагалися зробити її своєю колонією.

Микола Опока, поручник армії УНР, член Вінницького ревкому УГА; розстріляний в ЧК. (фото з 1915 р.)

М. Опока підкреслив, що політичні позиції УГА були правильні, а неправильні були позиції тих, що йшли на Україну, щоб її поневолити. В цьому випадку не без гріха й російські демократи, соціялісти й комуністи.

В дальшій дискусії вияснено деякі питання й непорозуміння. Скрипник висвітлив справу реорганізації УГА так:

"Були часи, коли большевики шукали шляхів наближення до УГА, щоб її використати в боротьбі проти Польщі. Тоді на працю серед галичан перекинено поважне число добре вишколених аґентів-пропаґаторів. З переходом УГА за Збруч зацікавлення до неї зросло, бо вона мала скріпити армію УНР у боротьбі проти большевиків. Але праця аґентів не мала успіху, бо УГА виявилася національною твердинею, куди ніяк не могли протиснутися кличі большевицької пропаґанди. Тоді звернено було всю увагу на галицькі політичні організації й апарат Диктатури. В самій Диктатурі найдено сприятливий ґрунт з огляду на розходження між Петрушевичем і Петлюрою. Ці розходження треба було поширити й поглибити. Це й удалося по лінії різниць між галичанами та їх урядом і урядом Директорії — Петлюри. Денікінщина була наслідком тієї гризні, що й розвалила єдиний український національний фронт і теж спричинилася до розвалу УГА.

Вже під час успішного розгромлювання денікінського фронту й наступу червоних військ на цілому фронті командування червоної армії одержало нові інструкції в справі УГА. Червона армія мала захоплювати окремі частини УГА, обеззброювати їх, забирати все воєнне майно, обезголовлювати їх через винищування командного складу, а підстаршин і стрільців забирати в полон. Такий мав бути кінець УГА.

Ваш договір з 1 січня 1920 р. викликав був деяке замішання серед командирів червоних частин. Вони зверталися до вищого командування й політичного проводу з питанням, що їм робити з УГА, яка порвала з Начальною Командою і оголосила про свій перехід до червоних. Це, звичайно, припинило раптовий процес ліквідації УГА. Тепер ця справа дискутується в колах військового командування, в партійних колах і радянських урядових установах. Сьогодні ще невідомо, як буде вирішена ця справа, але можна бути певним, що большевики ніколи й нізащо не погодяться на те, щоб УГА існувала й далі як окрема військова одиниця, бо це не в інтересах партії й радянського уряду".

На запит Опоки, якого уряду — московського чи українського, Скрипник відповів: "Ясно, що центрального, або, як ви кажете, московського. Бо до часу закінчення війни з усіми ворогами — зовнішніми й унутрішніми — мусить бути єдине революційне керівництво так військове, як і політичне".

В цій розмові з членами ЦК боротьбістів наші делеґати ствердили таку картину:

1) Українські боротьбісти скапітулювали перед Москвою й будуть робити тільки те, що вона їм накаже. Так чинитимуть ті боротьбісти, що стали на позиції ортодоксального комунізму. Ті ж з-поміж них, які були проти розв'язання партії й злиття з большевиками, перейдуть до укапістів (лівого крила сд-ів, з Михайлом Ткаченком і Андрієм Річицьким у проводі). Праве крило зіллється з організацією ср-ів, що піддержує Петлюру, отже піде в підпільну роботу проти большевиків.

2) У зв'язку із злиттям боротьбістів з большевиками на місцях буде проведена реорганізація партійних осередків з метою створення єдиної партійної організації КПбУ. По реорганізації на місцях буде скликаний з'їзд партії, виберуть центральний партійний провід і зформують новий склад радянського уряду України. Теперішній уряд у Харкові — це звичайна московська експозитура, яка на власну руху нічого не може робити, отже й вирішувати справи УГА. Тому делеґатам її немає пощо до нього звертатись.

3) Справа УГА може бути вирішена тільки в порозумінні з "трійкою", бо вона діє з доручення центрального радянського уряду й червоного військового командування. Ось такий віз і перевіз став перед делеґатами галицької армії. Ліві діячі не могли допомогти їй, хоч у декого з них (Приходька, Полоза, Блакитного) видно було добру волю допомогти нам.

На домагання галичан були устійнені деякі пункти спільного діяння:

1) УГА конче треба рятувати для загальної справи. Для цього всі будуть порозуміватися між собою, інформуючи одні одних про все. Обидві сторони будуть у постійному зв'язку між собою. В Києві залишається як зв'язковий від галичан Микола Опока, у Вінниці буде зв'язковим від боротьбістів Кость Ковтунович.

2) Скрипник, Шумський і Полоз зобов'язуються інтервеніювати на користь УГА перед урядами України й Москви; вони переговорять також з Вол. Затонським та іншими членами реввійськради XII армії, яка оперує в Україні і в справах УГА має певно якісь доручення.

3) Скрипник зобов'язується використати всі свої зв'язки і впливи та особисто інтервеніюватиме в Леніна з метою корисного полагодження справ УГА та галицької справи взагалі.

15. Закулісні переговори Коханенка з Порайком.

Пізно вночі закінчилися розмови нашої делеґації з боротьбістами. Слабі, майже ніякі надії на позитивну полагоду справ УГА спричинили депресію серед галичан. З чим вони вернуться до Вінниці? Що скажуть ревкомові, що вислав їх по якусь можливу розв'язку долі Галицької Армії та збереження її для України?

Кондрацький зневірився зовсім і безнадійно махав руками, в його очах тремтіли сльози. Кілька днів неголений, одягнений у старий селянський кожух він робив вражіння пригніченого горем селянина. А недавно це був знаменитий вояк, командир кулеметної команди, потім став на чолі бриґади УГА й здобув з нею ряд перемог. Большевицькі крутійства пригнітили його зовсім. Курах і Опока співчували йому, але не находили для нього слів потіхи.

Чергового дня всі члени делеґації Вінницького ревкому й УГА зібралися в кімнаті Коханенка, щоб вислухати інформацію про розмову з боротьбістами. Вони мали також порадитися, як бути в цьому становищі. Коханенко обурився, що його не взяли на цю розмову, забувши про те, що не був у готелі, коли делеґатів запрошували на розмову. Але це мале непорозуміння скоро вияснилось.

А тим часом Коханенко поінформував делеґатів про те, що якраз тоді, коли відбувалася нарада з боротьбістами, він мав розмову з Порайком. Вони зустрілися при вході до готелю, і Порайко запросив його на чай. Під час розмови Порайко порушив питання злиття вінницької групи комуністів з групою Порайка. Спершу утворили б спільну управу на паритетних умовах. Ця управа мала б скликати партійний з'їзд і вибрати нову управу, яка організувала б політичну працю серед галицького вояцтва й розпочала б реорганізацію УГА. Вона мала б також приготувати працю на Західньо-Українських Землях. Питання створення єдиної комуністичної партії галицьких українців стоїть сьогодні на першому місці. Щойно по його полагодженні прийде черга до УГА.

Порайко дуже цікавився відносинами в Галицькій Армії, її бойовим станом, настроями стрілецтва й старшин. Він випитував також Коханенка про кожного члена делеґації, про їхнє минуле та про ставлення до радянської влади. Отакий розвідковий спосіб випитування большевиків про всіх, з ким вони мали діло, не міг зробити корисного вражіння на делеґатів. Все ж вони, вислухавши доповідь Коханенка, прийшли до переконання, що в галицький справі щось таки робиться. Бо пощо кликав би Порайко Коханенка, коли б справа УГА була безнадійна?

Коханеко, на щастя, не взяв на себе ніякого зобов'язання перед Порайком, виправдуючись тим, що він мусить порозумітися з своїми товаришами, спільно з ними все обміркувати. А він догадувався — не без підстав, — що в новій організації галицьких комуністів він не зайняв би провідного становища; його напевно зайняв би Порайко.

Над розмовами з членами ЦК боротьбістів велася широка дискусія між нашими делеґатами, їхні думки були доволі розбіжні. Кондрацький упевняв, що делеґати повинні вертатися до Вінниці, бо з большевиками будь-яке порозуміння неможливе. Треба роз'їхатися по всіх галицьких частинах, поінформувати стрілецтво, що большевики не думають зговорюватися з нами, що вони хочуть використати УГА для своїх цілей, а потім зробити з нею те, що буде їм вигідне. Дальше треба шукати контакту з армією ген. Омеляновича-Павленка, відійти в район Жмеринки-Проскурова-Могилева, там створити нове запілля й туди стягнути всіх тифозників і нездатних до бойової дії стрільців, а здорових організувати до дальшої боротьби з большевиками. Тому за всяку ціну треба сконтактуватися з армією УНР, стягнути її в район УГА й створити спільний фронт під командою ген. Омеляновича-Павленка. Кондрацькому притакували обидва бунчужні — Малишевський і Васьків.

Коханенко вважав, що треба неодмінно вдержати свою політичну організацію комуністів Прикарпаття, яку ми створили і вже розгорнули успішну працю в рядах УГА. Якщо ми зречемося політичного проводу в УГА, то втратимо свої впливи в ній, а в дальшій послідовності й саму армію. З цим становищем солідаризувалися інші члени галицької комуністичної партії, тобто Сидоряк-Ростока й Бойко. Він заявив, що переговори з Порайком треба й далі продовжувати і зливатися з його групою при умові, що наша організація запевнить собі важніші становища і впливи.

Микола Угрин-Безгрішний теж не вірив, щоб ми могли домовитися з большевиками, що вони підпишуть, згл. ратифікують підписаний уже договір, що був би корисний для УГА. — "Але ми приїхали в Київ як делеґація і як делеґація мусимо вертатись. Треба б ще раз послати двох членів на остаточну розмову з Затонським і Порайком у тих справах, в яких ми прибули сюди. Делеґати мусять стояти на становищі договору з 1 січня, що його підписали й представники большевиків. Тепер іде справа ратифікації та послідовного виконування всіх пунктів договору. Його має ратифікувати радянський уряд, а тому делеґації доведеться їхати до Москви, якщо ні Київ, ні Харків не полагодять цієї справи".

Курах і Опока теж стояли на тому становищі, що треба ще раз спробувати обміркувати справу з Затонським і Порайком, якщо ж від них нічого конкретного не доб'ємося, тоді шукати якогось іншого виходу.

Кінець-кінцем вирішено призначити Кураха, Опоку й Коханенка на зустріч з Затонським. Це рішення було послане Порайкові, і делеґати просили його влаштувати зустріч. Порайко відповів, що якраз перед цим Затонський телефонував, що між 2 і 3 годиною приїде до готелю і просить делеґатів на розмову. Засідання відбудеться в кімнаті в Порайка (він мешкав також в готелі Контіненталь). Делеґати порозумілися ще між собою, хто з них про що має говорити на нараді з Затонським.

ДО ЗМІСТУ