16. Вирішна нарада з "трійкою".

Поки почалися наради, Затонський спитався делеґатів, як їм подобається Київ, чи вже відвідали всіх своїх знайомих, як гостили їх партійники, леґальні й нелеґальні підпільники; при останніх словах Затонський кинув оком на Кураха й Опоку, даючи тим зрозуміти, що він поінформований про їхні київські зустрічі.

Потім він запропонував намітити порядок нарад і вибрати президію. Рішено, що головувати буде Затонський, секретарювати Михайлик. Представник від галичан запропонував одне питання наради: ратифікацію договору з 1 січня 1920 р.; якщо виникнуть ще які проблеми, то їх можна порушити в пункті: поточні справи.

Порайко поставив свою пропозицію: 1) Загальні інформації про політичне й військове становище в Україні й серед галичан. 2) Політичні завдання галицьких комуністів. 3) Праця в рядах УГА. 4) Біжучі справи.

Курах заявив, що делеґати приїхали в Київ у єдиній справі, а саме — ратифікації договору з большевиками; для обговорення інших справ вони не мають мандату від ревкому УГА. Його піддержала більшість делеґатів. Особливо темпераментно говорив Угрин-Безгрішний. Коли Затонський побачив, що більшість стоїть за внесок Кураха, він сказав: "Ну ладно, приймаю ваш внесок, щоб не тратити дорогого часу на зайві дискусії".

Перший промовляв Опока. Він прочитав текст договору, укладеного 1 січня 1920 р., що його уряд радянської України досі не ратифікував. Через це не реалізовано ні одного його пункта, а через це терпить злигодні УГА. На місцях доходить до прикрих сутичок з червоноармійцями, бо вони поводяться супроти галичан не так, як повинні поводитися союзники.

На цю вступну доповідь Опоки Затонський відповів: "Цей договір, який зачитали, не є ніяким договором і він не має ніякого значення. Він складений вами і на ньому бракує підписів представників радянського уряду та командування червоної армії".

На завваження другого члена делеґації, що договір підписали Андрій Хвиля, Кость Ковтунович і Власов, як представники радянського уряду і трьох революційних угруповань України, Затонський відповів, що вони не мали ніяких повноважень на підписування такого договору, йому нічого не відомо, щоб центральний радянський уряд або командування червоної армії делеґували своїх представників для переговорів і підписання договору з галичанами та їх армією.19 Вони були в союзі з Денікіном і тому ставлення до них радянської влади таке саме, як і до денікінців.

"Ми з денікінцями не говоримо, а просто б'ємо; вас не б'ємо, бо просто нема кого бити. Вас б'ють тепер тиф і манівці вашого політичного бездоріжжя, безхарактерність ваших політичних провідників і командувачів. Щодо вас червоне командування дало наказ своїм частинам, щоб при зустрічі з галичанами запропонувати їм скласти зброю, а коли не захочуть, тоді силою примусити їх до цього, забрати в полон і все військове майно перебрати. Ви мали щастя, що у ваш район вступила таращанська бриґада, бо таращанці не хотіли виступати проти вас і забирати вашу зброю.

Тепер ваша справа рішається в Москві, а я можу впевнити вас, що ваша УГА вже ніколи як цілість не буде існувати. В короткому часі ваші частини опиняться в таборах інтернованих. Нова галицька армія постане з тих змобілізованих галичан, яких ми покличемо до себе, як тільки червона армія переступить Збруч.

Тому й немає потреби вести дискусію над договором, бо він для нас не існує. Ми його не підписували, а Хвиля, Ковтунович і Власов переступили свої повноваження, їм тепер заборонено встрявати в галицькі справи: ми їх взагалі відкличемо й ще поставимо перед судом".

Порайко твердив, що вищезгадані представники радянської влади були членами міжпартійного обласного комітету, мали доручення вести відповідну працю в межах Подільської области, але не мали ніякого доручення перегорювати з галичанами й укладати з ними договір.

Курах спростував твердження Порайка, кажучи, що Хвиля, Ковтунович і Власов діяли на терені Подільської области, де стояла УГА, репрезентували три революційні партії, а всі разом радянський уряд України; вони показали повноваження для переговорів.

Затонський заявив, що нема про що говорити, бо уряд ніколи не ратифікує договір. Над справами УГА взагалі немає потреби спинятися, бо їх обмірковують в Москві. Коли ж вони будуть вирішені, то реалізація постанов буде йти скоро. А тепер треба дискутувати над тим, як слід поставити питання політичної праці серед галичан.

З приводу останніх слів Затонського відбулася дуже гаряча дискусія. Опока заявив, що неґація договору з 1 січня викличе погане вражіння й неприхильність галичан до большевиків. А це матиме лихі наслідки у взаєминах між партнерами. З того вийде шкода для самих большевиків, бо галицька армія може дуже стати в пригоді у війні проти поляків.

Угрин сказав, що у випадку ліквідації УГА большевики зліквідують усі симпатії галицького населення до большевиків, коли вони підуть походом на захід.

Кондрацький: "Якщо большевики відкидають союз з УГА, то вони штовхають її в обійми УНР-івців і примушують іти на співпрацю з армією Павленка, разом з нею творити спільний фронт проти большевиків. Самі большевики штовхають галичан на розпачливу боротьбу проти них, а ця боротьба в умовах можливої війни з Польщею може бути загрозлива так для УГА, як і для большевиків".

Те саме твердив Курах. Він сказав, що було б великим нещастям для дальшого розвитку революційних дій і радянського будівництва, коли большевики це доцінять і злегковажать ролю Української Галицької Армії в процесі дальшої боротьби проти західнього аґресора. УГА має великі симпатії не тільки на Західньо-Українських землях, але й на Наддніпрянщині; тому ліквідація УГА буде однозначна з ліквідацією надій тутешнього населення на большевиків. УГА треба реорганізувати й зберегти для майбутньої розгри, як високовартісну бойову одиницю.

Врешті промовив третій член групи Затонського Михайлик. Він сказав, що його взагалі дивує ця дискусія. Він розуміє, що делеґатам лежить на серці справа УГА, але й большевики зацікавлені в тому, щоб це питання розв'язати позитивно. УГА повинна одержати поміч від командування червоної армії. Але ж галичани також мусять зрозуміти, що цю справу не можна полагодити ні в Києві, ні в Харкові, а в політичному й військовому центрі — Москві. Тепер воєнний час, вся влада мусить бути зосереджена в одному центрі. Ні Київ, ні Харків не рішають ніяких справ, а тим більше справ УГА. Покищо треба полагодити найважливішу справу, а саме — політичну, бо від неї залежить також і військова справа.

"Тут у Києві, — вів далі Михайлик, — треба зговоритися обом політичним групам. Галицькій армії не довіряє Москва, не довіряє Київ, ні Харків, не довіряємо, вибачте за щирість, і ми, поки ви ведете свою сепаратну політику. Ви теж не довіряєте нам, не хочете бути щирими з нами. Ми не віримо словам, ні гарним декляраціям, а віримо фактам. А вони свідчать проти вас. Залишмо військові справи, а краще полагодьмо спільні політичні питання. Коли ж вони будуть вияснені й узгіднені, тоді прийде пора на військові справи. Тому я пропоную перейти негайно до обговорювання питання об'єднання і створення єдиної організації галицьких комуністів".

Його пропозицію піддержали Затонський і Порайко. Опока поставив конкретне запитання: "Як у практиці мало б виглядати це об'єднання?"

Порайко вияснив: "Ваша комуністична партія зливається з нашою комуністичною партією большевиків Галичини, підпорядковується нашим директивам і ми вже тоді — єдина партія — беремо на себе відповідальність за долю УГА і за інші галицькі справи".

Коханенко порадив інший вихід: скликати у Вінниці з'їзд галицьких комуністів, нехай приїдуть до Вінниці члени групи Порайка, а там буде вже рішатися справа злиття обох груп, вибереться новий центральний комітет партії з осідком у Вінниці.

Проти цієї пропозиції виступили всі три з групи Затонського. Останній заявив, що партія не є військова організація і її плянів ніяк не можна в'язати з плянами Начальної Команди УГА. Вінниця не може бути центром; він повинен бути в Києві. Звідси легші зв'язки з Харковом, де перебуває уряд радянської України.

І знов почалася гаряча дискусія, що була б скінчилася зірванням переговорів, і делеґати мабуть того ж таки дня виїхали б до Вінниці. Але Затонський зорієнтувався, що дискусія ні до чого не доведе, і запропонував перерву до 7 години вечора, бо він, мовляв, зайнятий іншими справами й мусить відійти. Михайлик запропонував ще тільки вибрати комісію з трьох, що обміркувала б справу об'єднання й подала б увечері свою пропозицію. Пропозиція була прийнята. До комісії вибрано від галичан Коханенка, Ростоку й Кондрацького, від групи Порайка самого Порайка й Михайлика. На цьому засідання перервано.

В тому місці Курах нотує в записнику:

"Це було мені дуже на руку, бо саме в той час мене покликали до телефону. З Вінниці телефонували Гірняк і Роґульський; питалися, як стоять наші справи, чому ми не інформуємо їх про перебіг і вислід нарад у Києві. Я в загальному переказав те, що можна було переказати телефоном, описав труднощі, що їх ми маємо в справі реалізації нашого договору й зазначив, що мабуть сьогодні закінчимо наші розмови й ні з чим повернемося до Вінниці.

Роґульський інформував про невідрадний стан УГА, про брак харчів, ліків для тифозників і збільшену смертність стрільців і старшин. Червоноармійці починають грабувати наші комори й обози; в Хмельнику червоні хотіли обеззброїти наші сторожеві застави, а скінчилося тим, що наші обеззброїли большевиків. Цей прикрий інцидент тепер долагоджується в Вінниці, але таких випадків буває щораз більше.

Гірняк повідомляв, що Начальна Команда відмовилася від дальшого відступу на південь, визнає наш ревком і для зв'язку присилає двох своїх представників до Вінниці. З політичного погляду наші справи розгортаються позитивно, але з господарського зле. Армія голодує, смертність від епідемії зростає; між стрілецтвом починає ширитися зневіра щодо можливости співпраці з большевиками. Це може мати фатальний вплив на дальший хід подій. Майте це на увазі й рятуйте становище! Ми тут нічого не можемо зробити, ні вам помогти".20

В тім часі, коли Курах говорив з Вінницею, Опока кинувся шукати Скрипника, щоб просити в нього поради й допомоги. Найшов тільки Приходька й Полоза. Вони повідомили Опоку, що Скрипника він, можливо, не побачить, бо він зайнятий, а вночі їде до Харкова. Обидва радили Опоці, щоб галичани, як потопельник бритви, хапалися всякої нагоди, приймали пропозиції Затонського, які б вони не були, й конче з ним домовились. Затонський — член Реввійськради XII армії, яка має вплив на вирішення справ УГА, дарма що ці вирішення матимуть тимчасовий характер; бож однаково остаточно рішатиме Москва. Якщо галичани зговоряться з Затонським, то це значитиме те саме, що зговорилися б з Москвою, бо він діє в порозумінні з нею.

Вісті з Вінниці й поради боротьбістів мали такий вплив на наших делеґатів, що вони зрезиґновано погодилися на всі пропозиції Михайлика. Увечері знов зійшлися з "трійкою", і Михайлик запропонував прийняти ось такий "Протокол". На засіданні комісії в справі об'єднання галицьких комуністичних груп в складі товаришів: Василя Порайка, Павла Михайлика, Євгена Коханенка, Івана Ростоки й Франца Кондрацького, обміркувавши питання конечної консолідації українських галицьких комуністичних груп, рішено:

1. Комуністична партія большевиків Галичини під головуванням тов-а Порайка й Українська комуністична партія Прикарпаття під головуванням тов-а Є. Коханенка зливаються в одну комуністичну організацію під фірмою: Українська комуністична партія большевиків Прикарпаття.

2. До кінця травня 1920 року має відбутися спільний з'їзд, що вибере новий Центральний Комітет УКПбП і намітить плян дальшої праці.

3. До часу з'їзду на місцях творяться спільні партійні комітети, що до їх складу входять на паритетних умовах предствники обох груп і зразу діють під фірмою УКПбП.

Київ, дня 12 лютого 1920 р. Підписали: Василь Порайко, Павло Михайлик, Євген Коханенко, Іван Ростока, Франц Кондрацький.

Затонський поставив питання: "Чи є які завваження до відчитаної постанови?"

Завважень не було ніяких. "Бо які завваження, — пише Курах у записнику, — можна було мати до справ, які нас не цікавили й для нас не мали значення? Ми не цікавилися справами комуністичної організації; до Києва ми приїхали в справах Галицької Армії, домагалися ратифікації нашого договору, а з нами не хотіли говорити про цей договір. Він був для большевиків невигідним і тому вони вважали його неважним".

"Якщо немає ніяких завважень, — сказав Затонський, — то прошу, щоби всі приявні підписали відчитаний протокол".

З членів галицької делеґації перші підписали В. Бойко, Малишевський і Васьків. Коли прийшла черга до Опоки, він заявив: "Цей протокол для мене не має значення, бо ми приїхали сюди як представники безпартійної організації — Вінницького Революційного Комітету УГА, а це є справа тих, що належать до одної із названих у протоколі політичних груп".

На це Затонський завважив: "Це не є партійний, а політичний документ. Ця політична організація буде вести всі справи УГА й саме тому ви повинні підписати його".

Після того протокол підписали всі інші члени делеґації; останнім підписав його й Затонський.

До слова став Курах: він переказав приявним усе те, що почув від Гірняка й Роґульського, а саме: про голод в Галицькій Армії, брак можливости лікувати хворих, про розгромлювання червоноармійцями складів і обозів УГА, про конфлікт у Хмельнику та підкреслив конечність забезпечити УГА всім потрібним.

"З чим ми вертаємось у Вінницю? — продовжував Курах, — що скажемо нашим стрільцям і ревкомові? Який звіт маємо їм скласти? Коли вже неможливо привезти ратифікацію нашого союзного договору з червоною армією, то нехай у протоколі буде вміщена заява про те, що новостворена політична організація і зокрема тов. Затонський ручаться, що справа УГА буде позитивно полагоджена, що незабаром прийде допомога в харчах і ліках".

І знов почалася дискусія, але мало хто брав уже слово. Курах запропонував вмістити відповідні пункти в протоколі; Затонський спершу трохи вагався, але по коротких виясненнях погодився, щоб їх поставити в протокол конференції. А були то такі пункти:

1. Тов. В. Затонський ручить, що до часу полагоди справи УГА в Москві не наступлять ніякі радикальні зміни, ані погіршення в стані УГА. Революційна Військова Рада XII Червоної Армії подбає про те, щоб у першу чергу забезпечити всім необхідним хорих стрільців і старшин, щоб не допускати до забирання військового майна, ні роззброювання частин УГА.

2. Тов. Затонський у порозумінні з Реввійсьрадою XII Армії і Центральним Комітетом новоствореної політичної організації, а саме Комуністичної Партії більшовиків Прикарпаття та в порозумінні з т-ми Порайком і Михайликом подбав про те, щоб у Москві Центральний Уряд і Верховне Командування Червоної Армії позитивно полагодили справу УГА, щоб вона стала вповні боєспосібною формацією, ґарантуючи її організаційну цілість і автономію.

3. УГА ні в якім разі не може бути вжита для бойових дій проти Армії ген. Омеляновича-Павленка, ні до ліквідації українських повстанчих загонів.

4. Вінницький Революційний Комітет УГА і Начальна Команда її будуть негайно повідомлені про остаточне вирішення справ УГА в Москві і вишлють у Київ, до булави XII Червоної Армії своїх представників та фахових старшин для намічення пляну праці в порозумінні з представниками Радянського Уряду й Командуванням Червоної Армії.

Цим і закінчилися наради делеґатів Вінницького ревкому й УГА. Затонський мав скоро звернутись до Москви з домаганням, щоб там прискорили вирішення справ УГА, а в перших днях березня він приїде до Вінниці, потім у район УГА, щоб на місцях ознайомитися з загальним становищем.

Протокол конференції підписали всі її учасники. Михайлик зобов'язався написати його на машинці в двох примірниках, один з них мав дати Курахові для Вінницького ревкому. Але він цього не зробив, і Курах звітував у Вінниці з свого записника та з чернетки протоколу.

ДО ЗМІСТУ